Постанова

Іменем України

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 610/3221/19

провадження № 61-10478св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківська обласна прокуратура, відділ поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківської обласної прокуратури, відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Омельницької Тетяни Валентинівни на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 червня 2021 року у складі судді Тімонової В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О.І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка на її користь 2 762 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом, а саме: внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення, визнання підозрюваною та обвинуваченою, тобто перебування під слідством та судом -2 520 000,00 грн; внаслідок незаконних затримання та тримання під вартою -14 000,00 грн; внаслідок незаконного накладення арешту на майно - 228 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що її обвинувачували у вчиненні злочинів, які вона не вчиняла. Досудове слідство за обвинуваченнями, висунутими щодо неї у кримінальній справі від 11 вересня 2012 року № 10120036 (від 17 листопада 2014 року № 42014220000000647) та кримінальному провадженні № 12013220190001932 за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 27, частиною другою статті 366, частиною четвертою статті 358 КК України, тривало 6 років 10 місяців (кримінальну справу порушено 11 вересня 2012 року, постанова про закриття кримінального провадження прийнята 10 липня 2019 року). Кримінальне провадження органом досудового розслідування закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення. Проте, знявши з неї остаточно всі звинувачення, слідчий не скасував обраний щодо неї запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 10120036, а тому вона і після закриття кримінального провадження була обмежена у своїх правах вільного пересування та обрання місця проживання. Зазначений запобіжний захід скасовано постановою Балаклійського районного суду Харківської області лише 01 жовтня 2019 року.

Вона незаконно перебувала під вартою з 21 год 35 хв 11 вересня 2012 року до 18 вересня 2012 року, тобто 7 діб, за обвинуваченнями, за якими згодом встановлена відсутність подій кримінальних правопорушень. Загалом обмеження у своїх конституційних правах тривали протягом 7 років 20 днів із моменту порушення кримінальної справи та затримання до скасування судом запобіжного заходу. Крім того, під час її затримання одночасно співробітники міліції затримали її цивільного чоловіка ОСОБА_2 . При цьому його долю та місцезнаходження їй ніхто не повідомив. 11 вересня 2012 року ОСОБА_3 затримано в порядку статті 115 КПК України, у редакції 1960 року, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, 14 жовтня 2012 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під вартою ОСОБА_3 провів до 21 серпня 2013 року.

Протягом тривалого часу вона була позбавлена можливості користуватися вилученим та арештованим майном, а саме: офісною технікою, мобільними телефонами та нерухомим майном. Вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя та власність, перенесла тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування, відсутність роботи та коштів після звільнення з-під варти, що привело її у відчай і спричинило значні та глибокі страждання. Орган досудового слідства штучно і свідомо створив процесуальні перешкоди для реалізації права на захист, обмежив право на отримання інформації у кримінальному провадженні. Тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час негативно впливали на її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв`язки, спричинило тяжкі душевні страждання та вимагали від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суди попередніх інстанцій розглядали справу неодноразово.

Балаклійський районний суд Харківської області рішенням від 10 червня 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 504 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності, пред`явленням обвинувачення, визнанням підозрюваним та обвинуваченим, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та покладанням пов`язаних з ним обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання, тобто перебуванням під слідством; 14 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних затримання і тримання під вартою; 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення арешту на майно, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися майном, а всього 568 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що внаслідок заподіяння позивачеві моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності, пред`явленням обвинувачення, визнанням підозрюваним та обвинуваченим, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та покладанням пов`язаних з ним обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання, тобто перебуванням під слідством, її мінімальний розмір за 84 місяці 20 днів повинен розраховуватися відповідно до статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) з розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто на 2021 рік, в сумі 6 000,00 грн за кожен місяць перебування під слідством та судом, та визначається судом у розмірі 504 000 грн (6000,00 х 84 = 504 000,00).

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачці внаслідок незаконних затримання і тримання під вартою, суд погодився з наведеним позивачкою розрахунком, здійсненим з урахуванням позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, зі збільшенням суми компенсації (відповідно до розміру, співмірного з мінімальним розміром заробітної плати) за період затримання і тримання під вартою у 10 разів. Тому суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці внаслідок незаконних затримання і тримання під вартою за 7 днів у розмірі 14 000,00 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачці внаслідок незаконного накладення арешту на майно, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй майном, яке тривало близько 3 років 2 місяців, суд керувався принципами верховенства права, розумності, виваженості і справедливості та вважає, що зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 05 жовтня 2022 року апеляційні скарги адвоката Омельницької Т. В. як представника ОСОБА_1 , Харківської обласної прокуратури та ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області залишив без задоволення. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 червня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Омельницька Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення арешту на майно та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо порядку застосування норми статті 13 Закону № 266/94-ВР до вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправним накладенням під час кримінального провадження арешту на майно, що тривало значний час.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновку апеляційного суду про те, що стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного накладення арешту на майно Закон № 266/94-ВР не передбачає обрахування розміру завданої моральної шкоди, виходячи з мінімального розміру заробітної плати. При цьому суди, вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного накладення арешту на майно, помилково виходили з того, що ці вимоги підлягають задоволенню в розмірі 50 000,00 грн. Враховуючи, що позивачка була позбавлена можливості вільно користуватися та розпоряджатися майном протягом 38 календарних місяців, її вимоги в цій частині підлягали задоволенню в повному обсязі, виходячи з мінімального розміру заробітної плати.

Також у касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є очевидним, що при неодноразовому розгляді цієї справи суди різних інстанцій прийняли різні за змістом, суттю та способами юридичного тлумачення судові рішення, що свідчить про існування виключної правової проблеми.

У листопаді 2022 року Головне управління Національної поліції в Харківській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 вересня 2012 року слідчий відділу СУ ГУМВС України в Харківській області капітан міліції Петров А. С. у межах розслідування кримінальної справи № 10120036 порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

На підставі постанови Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року за місцем проживання ОСОБА_1 та її на той час цивільного чоловіка ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 11 вересня 2012 року був проведений обшук, який тривав із 09 год 15 хв до 17 год 45 хв.

11 вересня 2012 року о 21 год 35 хв ОСОБА_1 на підставі статті 115 КПК України у редакції 1960 року була затримана, про що складений протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, та корінець до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 11 вересня 2012 року.

ОСОБА_1 12 вересня 2012 року роз`яснені права підозрюваного і того ж дня її допитано як підозрювану.

Постановою слідчого відділу СУ ГУ МВС України в Харківській області капітана міліції Петрова А. С. від 12 вересня 2012 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинувачену, пред`явлено їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та роз`яснено права обвинуваченої.

12 вересня 2012 року ОСОБА_1 допитано як обвинувачену.

Постановою слідчого СУ ГУ МВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку, а саме: диктофон «Panasonic» у чохлі з гарнітурою, мобільний телефон SAMSUNG у чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон SAMSUNG із сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон NOKIA, системний блок ПК ASUS, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку «Underwood», фотоапарат SONY в чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS із сумкою, принтер струйний EPSON, які належать ОСОБА_1 та її на той час цивільному чоловіку ОСОБА_2

13 вересня 2012 року постановою слідчого СУ ГУ МВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. накладений арешт на все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2

14 вересня 2012 року слідчий відділу СУ ГУ МВС України в Харківській області капітан міліції Петров А. С, за погодженням із заступником прокурора Харківської області Мироновим С. В., звернувся до Київського районного суду м. Харкова з поданням про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2012 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання у ІТУ м. Харкова до 7 діб, тобто до 18 вересня 2012 року.

15 вересня 2012 року ОСОБА_1 роз`яснені права обвинуваченої та вона була допитана як обвинувачена.

15 вересня 2012 року на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУ МВС України в Харківській області підполковника міліції Фоменка Ю. Н. у ОСОБА_1 відібрані експериментальні зразки почерку і підписи на 15 аркушах формату А4. Роз`яснені права обвинуваченої, і вона тричі допитувалась як обвинувачена слідчими Петровим А. С. та Фоменком Ю. Н.

17 вересня 2012 року між обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проведена очна ставка.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2012 року відмовлено в задоволенні подання органу досудового слідства про обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цією ж постановою ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Постановами слідчого СУ ГУ МВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 25 вересня 2012 року накладено арешт на будівлю - нежитловий об`єкт № 150 та будівлю-контору АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.

12 листопада 2012 року слідчий СУ ГУМВС України в Харківській області капітан міліції Петров О. С. під час розслідування кримінальної справи № 10100041 змінив підстави порушення кримінальної справи з частини третьої статті 358 КК України на частину другу статті 366 КК України та щодо ОСОБА_1 порушив кримінальну справу за фактом співучасті у складанні і видачі службовою особою завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, вчинені за попередньою змовою групою осіб, за частиною другою статті 27, частиною другою статті 366 КК України.

Постановою слідчого СУ ГУ МВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 14 листопада 2012 року під час розслідування кримінальної справи № 10100041 щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом використання завідомо підробленого документа, за частиною четвертою статті 358 КК України.

14 листопада 2012 року слідчий СУ ГУ МВС України в Харківській області капітан міліції Петров О. С. під час розслідування кримінальної справи № 10220036 змінив підстави порушення кримінальної справи з частини четвертої статті 190 КК України на частину п`яту статті 191 КК України та порушив кримінальну справу за фактом співучасті в заволодінні майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за частиною другою статті 27, частиною другою статті 366 КК України.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 16 листопада 2012 року під час розслідування кримінальної справи № 10120036 виділено в окреме провадження матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною четвертою статті 358 КК України.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 вересня 2013 року відомості за матеріалами правоохоронних та контролюючих органів про виявлені факти вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013220190001932 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України.

10 грудня 2015 року постановою старшого слідчого СВ Балаклійського ВП Зміївського ВП ГУНП в Харківській області майора міліції Слюсарчук О. В. скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_1 , а саме: диктофон «Panasonic» у чохлі з гарнітурою, мобільний телефон SAMSUNG у чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон SAMSUNG з сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон NOKIA, системний блок ПК ASUS, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку «Underwood», фотоапарат SONY у чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS із сумкою, принтер струйний EPSON, та нерухоме майно: будівлю-нежитловий об`єкт № 150, будівлю-контору АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 та змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Постановою слідчої Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Жирко І. В. від 10 липня 2019 року кримінальне провадження № 12013220190001932 від 11 вересня 2013 року закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 27, частиною другою статті 366, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 358 КК України.

18 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області з клопотанням про скасування обраного щодо неї у кримінальній справі № 10100036 запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

Постановою від 19 липня 2019 року слідча Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області лейтенант поліції Жирко І. В. відмовила ОСОБА_1 у задоволенні вказаного клопотання, оскільки скасування запобіжного заходу не належить до компетенції слідчого.

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2019 року скасовано, обраний ОСОБА_1 18 вересня 2012 року постановою Київського районного суду м. Харкова запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та скасовано покладені на неї обов`язки: без дозволу слідчого та суду не виїжджати з постійного місця проживання і з`являтися за їх першою вимогою у кримінальній справі № 10120036, на підставі якої зареєстроване кримінальне провадження від 11 вересня 2013 року № 12013220190001932.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.

Так, відповідно до статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Обґрунтовуючи вимоги позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 228 000,00 грн внаслідок незаконного накладення арешту на майно, позивачка посилалася на те, що протягом 3 років 2 місяців та 27 днів вона була позбавлена можливості користуватися вилученим та арештованим майном. На зазначене майно арешт був накладений постановою слідчого від 13 вересня 2012 року, який скасований 10 грудня 2015 року при закритті кримінального провадження щодо її чоловіка ОСОБА_2 . Також протягом 3 років 2 місяців та 15 днів вона була позбавлена можливості вільно користуватися та розпоряджатися будівлями нежитлового об`єкта № 150 на АДРЕСА_1 , які належить їй спільно із ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя. На зазначене майно постановою слідчого від 25 вересня 2012 року був накладений арешт, який скасований 10 грудня 2015 року при закритті кримінального провадження щодо ОСОБА_2 .

У частині шостій статті 126 КПК України у редакції 1960 року визначено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, який набрав чинності 19 листопада 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Незаконність накладення арешту на майно за правилом статті 2 Закону № 266/94-ВР, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, які полягають, зокрема у неправомірному накладенніарешту на майно.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що внаслідок незаконної бездіяльності органу досудового розслідування, яка полягала у тривалому нескасуванні арешту, позивачці завдано моральної шкоди, яку суди визначили в розмірі 50 000,00 грн, і вона має відшкодовуватися на загальних підставах, визначених ЦК України, виходячи із засад співмірності, оскільки під час розгляду справи суди не встановили, що існує судове рішення, в якому встановлено факт незаконного накладення арешту на майно. Отже, норми Закону № 266/94-ВР не поширюються на вказані вимоги позову і слід застосовувати загальні положення про відшкодування шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, правильно виходив із засад розумності та справедливості, врахував тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, час і зусилля, необхідні для відновлення її прав, глибину фізичних і душевних страждань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Омельницької Тетяни Валентинівни залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов