ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 610/941/24
провадження № 61-3633 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Турка-Романюк Аліна Сергіївна,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турки-Романюк Аліни Сергіївни, на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року
у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства
з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест»
(далі - ТОВ «ІАК «Балінвест») про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначала, що їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 06 лютого 2022 року серії Р1 № 704774 належить земельна ділянка, площею 6,5953 га, з яких: 5,2753 га ріллі, 0,32 га кормових угідь, кадастровий номер 6320288000:03:000:0072, розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області
(далі - Яковенківська СР).
21 жовтня 2007 року між нею, як орендодавцем, та ТОВ «ІАК «Балінвест»,
як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. 22 квітня
2008 року вказаний договір зареєстровано у Балаклійському районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Балаклійський РВ ХРФ ДП «ЦДЗК»).
Згідно з указаним договором орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, загальною площею 5,2753 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6320288000:03:000:0072, яка знаходиться на території Яковенківської СР. Нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 57 287,91 грн. Договір укладено на 15 років.
Сторони договору визначили, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 %
від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 859,31 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щороку у відповідному розмірі у термін до 01 березня наступного року. У разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені цим договором, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до умов договору дія договору припиняється шляхом його розірвання
за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.
09 жовтня 2014 року між нею та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено додаткову угоду
до договору оренди, за якою: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на 20 років, до 2034 року включно; встановлено орендну плату в розмірі 5 %
від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; погоджено нараховувати орендну плату з розрахунку 5 % із 01 січня 2014 року.
30 листопада 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
за ТОВ «ІАК «Балінвест» зареєстровано право оренди на підставі вказаних договору оренди та додаткової угоди до нього.
Позивач указувала, що ТОВ «ІАК «Балінвест» порушило свої зобов`язання
за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки. Орендар зобов`язаний був сплатити на її користь орендну плату за 2022 рік
у розмірі 11 643,49 грн та орендну плату за 2023 рік у розмірі 13 337,81 грн, проте
не зробив цього. Заборгованість за договором оренди зі сплати орендної плати
за вказаний період склала 25 238,46 грн.
Зазначене слід уважати істотним порушенням умов договору оренди,
що є підставою для розірвання договору.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: стягнути
з ТОВ «ІАК «Балінвест» заборгованість за вищевказаним договором оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2007 року зі сплати орендної плати
у розмірі 25 238,46 грн; розірвати зазначений договір оренди земельної ділянки
від 21 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди до нього від 09 жовтня 2014 року; вирішити питання понесених нею судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 18 липня 2024 року у складі Тімонової В. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість
за договором оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2007 року зі сплати орендної плати у розмірі 25 238,46 грн.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 09 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1
та ТОВ «ІАК «Балінвест», на земельну ділянку, площею 5,2753 га, кадастровий номер 6320288000:03:000:0072.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу
у розмірі 8 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично порушував умови договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати, що згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є підставою
для розірвання договору та стягнення з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 орендної плати за 2022-2023 роки у заявленому орендодавцем розмірі.
Суд першої інстанції погодився з розрахунком заборгованості по орендній платі, який надано позивачем.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України ЗК України, Закону України «Про оренду землі», урахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснено з урахуванням
Розподіл судових витрат на правничу допомогу здійснено на підставі оцінки доказів, наданих на підтвердження понесення відповідних витрат, з урахуванням статей 133 141 ЦПК України, принципів розумності та співмірності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ІАК «Балінвест» задоволено.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 18 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість
за договором оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 09 жовтня 2014 року, зі сплати орендної плати
у розмірі 8 186,30 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІАК «Балінвест» судовий збір
у розмірі 2 651,32 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд
не встановив усі фактичні обставини справи та не надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам.
Позивач посилалася на те, що відповідач не здійснював оплату за договором оренди земельної ділянки за 2022-2023 роки. Проте, у відповідача відсутня вина
за невиконання обов`язку зі сплати орендної плати за 2022 рік, оскільки орендар
не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з форс-мажорними обставинами - земельна ділянка, розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, у період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації. У 2022 році орендар
не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю.
При цьому Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП України) було оприлюднено лист від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Вищевказане виключає також можливість розірвання договору оренди землі
в судовому порядку.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за договором оренди землі, апеляційний суд указав про те, що розрахунок заборгованості,
з урахуванням коефіцієнта 1,756, є необґрунтованим. Застосування відповідного коефіцієнта, починаючи з 01 березня 2017 року, не передбачено законодавством.
Суд апеляційної інстанції врахував, що за умовами договору оренди землі
від 21 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 09 жовтня 2014 року, нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 57 287,91 грн, а орендна плата - 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тому розмір орендної плати за 169 днів у 2022 року, за які відповідач не заперечував обов`язок сплати орендну плату, складається зі щорічної орендної плати
у розмірі 2 425,04 грн, а за 2023 рік - 5 761,26 грн, а всього - 8 186,30 грн. Саме цей розмір заборгованості підлягає стягненню з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України ЗК України, Закону України «Про оренди землі», врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Розподіл витрат зі сплати судового збору здійснено з урахуванням частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, часткового задоволення позову
ОСОБА_1 та апеляційної скарги ТОВ «ІАК «Балінвест».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Турка-Романюк А. С., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження
у вказаній малозначній справі, так як касаційна скарга містить посилання
на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389
ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Турки-Романюк А. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку наявним у справі доказам. У спірних правовідносинах наявні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки.
Відповідач порушив умови укладеного з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, так як не здійснював сплату оренди за 2022-2023 роки. Розмір заборгованості зі сплати орендної плати вірно обчислено позивачем й досліджено районним судом.
Апеляційний суд зробив помилкові висновки про невірний розрахунок заборгованості, з урахуванням коефіцієнта 1,756, так як нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки проведена у 2004 році відповідно до чинного на той час законодавства. Розмір орендної плати обчислюється також з урахуванням індексу інфляції.
Сама по собі війна з російською федерацією автоматично не свідчить про наявність форм-мажорних обставин та звільнення орендаря від сплати орендодавцю орендної плати за умовами укладеного між ними договору. Докази наявності відповідних форс-мажорних обставин у матеріалах справи відсутні. Причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати договірні зобов`язання відсутній.
При цьому земельна ділянка використовується сезонно, всі роботи здійснюються по звичному циклу (оброблення землі, посівні роботи, збирання урожаю тощо),
в якому не всі процеси потребують фактичного використання земельної діялнки.
Наявність істотних порушень умов договору є підставою для розірвання договору
в судовому порядку.
Апеляційний суд порушив норми процесуального права, так як розподіл судових витрат здійснено не пропорційно розміру задоволених вимог, не здійснено розподіл витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права
по суті спору, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, з урахуванням фактичних обставин спору.
ОСОБА_1 понесла й очікує понести витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, докази їх понесення будуть надані у визначеному процесуальним законом порядку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ТОВ «ІАК «Балінвест», в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги.
Вказується, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 5,5953 га, з яких:
5,2753 га рілля та 0,32 га кормові угіддя, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 6320288000:03:00:072, 6320288000:04:00:246, яка розташована на території Яковенківської СР.
Указане підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, серії Р1 № 704774, виданим 06 лютого 2002 року Яковенківською СР на підставі рішення виконавчого комітету № 4 тієї самої сільської ради від 05 лютого 2002 року, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності
на землю за № 271 (а. с. 29-30, т. 1).
21 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Балаклійському РВ ХРФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 квітня 2008 року.
Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає
в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,2753 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської СР, кадастровий номер 6320288000:03:00:072.
Нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 57 287,91 грн.
Договір укладено на 15 років.
Згідно з розділом «Орендна плата» зазначеного договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,5 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки і становить 1 718,65 грн на рік у натуральній та відробітковій формі
за домовленістю між суб`єктами договору. Обчислення розміру орендної плати
за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щороку у відповідному розмірі у термін до 01 березня наступного року. У разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня
у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до розділу «Зміна умов договору і припинення його дії» договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (а. с. 36-37, т. 1).
09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено додаткову угоду до договору оренди, якою внесені наступні зміни: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на 20 років до 2034 року включно; встановлено орендну плату у розмірі 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; вирішено нараховувати орендну плату з розрахунку 5 % відсотків з 01 січня 2014 року (а. с. 20, т. 1).
30 листопада 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди за ТОВ «ІАК «Балінвест» на підставі зазначеного договору оренди, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2016 № 74716686 (а. с. 13, т. 1).
Згідно з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків
про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку
та військового збору щодо ОСОБА_1 від 21 травня 2024 року вбачається,
що ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку у 2022-2023 роках (а. с. 56-57, т. 1).
ОСОБА_1 надала детальний розрахунок заборгованості по орендній платі, який становить за 2022 рік -11 643,49 грн, за 2023 рік - 13 337,81 грн, а всього -
25 238,46 грн.
Земельна ділянка, розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, у період із 28 лютого 2022 року
по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією рф.
Із цих підстав у 2022 році орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Турки-
Романюк А. С., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася
до суду з позовом до ТОВ «ІАК «Балінвест» про стягнення заборгованості
за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі.
ОСОБА_1 (орендодавець) посилалася нате, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки, що є істотним порушенням умов укладеного між ними договору оренди землі, посилалася
на відповідні норми ЦК України та Закону України «Про оренду землі», у тому числі, на статтю 651 ЦК України, пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України.
Щодо розірвання договору оренди землі
Серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом
(частина друга статті 792 ЦК України).
Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України,
цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.
За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни
або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання
та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене
у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі).
Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д»
частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин
є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати
як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої
статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено
або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором
або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.
Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю
та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.
До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання),
як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.
У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством,
ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.
З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої
статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила
частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним,
а навпаки - доповнюють одні одних.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24.
Щодо розірвання договору оренди землі на підставі пункту «д» частини першої
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України
«Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду
та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно
з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий
частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі
з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України
«Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю
під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним
і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі
№ 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня
2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17,
від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).
Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.
Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата»
та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми
не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати,
що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.
До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.
Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема
й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.
Цей підхід надасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.
Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об`єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Ба більше, використання земельної ділянки завжди пов`язане з неодмінними витратами орендаря
на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.
Якщо дотримуватися згаданого протилежного підходу, то договір буде
під постійною загрозою його розірвання, що порушить принцип сталості відносин
з використання землі, що своєю чергою стимулюватиме орендаря ставитися до орендованої земельної ділянки у споживацький спосіб, не дбати про неї, не вкладати кошти у покращення чи належне утримання такого особливого виду майна, тобто призведе до того, що орендар не буде обирати таку поведінку, яка більшою мірою відповідала б ознакам доброго господаря стосовно орендованої ним землі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі
№ 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) зазначено, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України
є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною
та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651
ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
Щодо можливості розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено
або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором
або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих
цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі
№ 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651
ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків
та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим,
що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна
в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки
це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище
є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту
і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується
за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його)
за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те,
чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання
про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи,
що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу
між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним
їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає,
що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України
має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності
та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначала, що у разі,
якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.
Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця
та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.
Верховний Суд ураховує, що уконтексті частини другої статті 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те,
що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору
в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення
для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що 21 жовтня
2007 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Балаклійському РВ ХРФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис
від 22 квітня 2008 року. Договір укладено на 15 років.
Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає
в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,2753 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської СР, кадастровий номер 6320288000:03:00:072, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Сторони визначили, що нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить
57 287,91 грн.
У вказаному договорі сторонами, разом із іншим, погоджено розмір орендної
плати - 1,5 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, становить
1 718,65 грн на рік у натуральній та відробітковій формі за домовленістю
між суб`єктами договору, а також те, що обчислення розміру орендної плати
за землю здійснюється з урахуванням індексації.
Сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання
за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.
09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено додаткову угоду до вказаного договору оренди, якою внесено наступні зміни: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на 20 років, тобто до 2034 року включно; встановлено орендну плату у розмірі 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; вирішено нараховувати орендну плату
з розрахунку 5 % відсотків з 01 січня 2014 року.
ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку у 2022-2023 роках.
ОСОБА_1 надала детальний розрахунок заборгованості по орендній платі, який становить за 2022 рік -11 643,49 грн, за 2023 рік - 13 337,81 грн, а всього -
25 238,46 грн.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалася
на систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати
за укладеним між ними договором оренди землі за 2022-2023 роки. Зазначала,
що відповідач взагалі не здійснював сплату орендної плати протягом указаного періоду.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку
з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка розташована
на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області.
У період із 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року зазначений населений пункт перебував під тимчасовою окупацією російської федерації.
Зазначене підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією
Вказане підтверджується також Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року
№ 376,зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року
за № 380/43786, який є чинним.
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, виходив із того, що спірна земельна ділянка розташована на території населеного пункту, який
з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебував під тимчасовою окупацією російської федерації, а тому в цей період орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, які є джерелом сплати орендної плати.
При цьому апеляційний суд урахував, що сільськогосподарське виробництво
є сезонним видом господарства. Орендар не зміг провести посівну компанію
в 2022 році й фактично залишився без доходу. Тимчасова окупація населеного пункту, в якому розташована спірна земельна ділянка, впливає на можливість орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити посівну компанію, збирати врожай тощо.
Таким чином, орендар не допустив умисне порушення умов договору. Вина орендаря у не сплаті орендної плати за 2022 рік відсутня, а отже, відсутня
й систематичність порушення строків сплати орендної плати.
Вказане виключає, у тому числі, наявність підстав для розірвання договору
із заявленої ОСОБА_1 підстави.
Як зазначалося, підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, як підстава позову, є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором.
Судом апеляційної інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи, обґрунтовано не встановлено систематичної несплати орендної плати з вини орендаря.
Верховний Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції послався, у тому числі, на лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом і на нього посилався відповідач.
Верховний Суд зазначає, що цей лист ТПП України від 28 лютого 2022 року
№ 2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом
та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності
за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.
Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа
не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона,
яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня
2023 року у справі № 910/8580/22.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною,
яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності
за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі
№ 915/531/17, від 26травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня
2020 року у справі№ 913/785/17, від 30листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі№ 906/540/22).
Разом із цим, судом апеляційної інстанції вирішено спір на підставі оцінки всіх доказів у їх сукупності, враховано можливість та поведінку сторін щодо виконання умов договору, здійснення оплати, використання спірної землі за призначенням
та інші обставини.
У спірних правовідносинах судом ухвалено судове рішення на підставі належної правової оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив обставини справи й зробив обґрунтований висновок про те, що відповідач довів факт неможливості використання ним орендованого у позивача майна з незалежних від нього
причин - тимчасова окупація російською федерацією населеного пункту, в якому розташована орендована земельна ділянка, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Існування таких обставин перешкоджало виконати передбачений договором обов`язок із виплати орендної плати за 2022 рік. Орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, він
не провів у 2022 році посівну кампанію, не здійснив збір урожаю тощо.
Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку.
Щодо стягнення заборгованості
ОСОБА_1 (орендодавець) посилалася нате, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки.
Вирішуючи спір у частині вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
зі сплати орендної плати за договором оренди землі, суд апеляційної інстанції надав оцінку положенням укладеного між сторонами договору оренди землі та додаткової угоди до нього, зробленому позивачем розрахунку заборгованості, а також підзаконним нормативно-правовим актам, якими було затверджено відповідні методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, і вказав, що методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення змінилася у 2017 році у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення».
До цього моменту показники нормативної грошової оцінки гектара ріллі окремої земельної ділянки визначалися на основі шкал нормативної грошової оцінки землі станом на 01 липня 1995 року. З березня 2017 року коефіцієнт 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі не застосовується. Тому використання ОСОБА_1
в розрахунку заборгованості коефіцієнта 1,756 є необґрунтованим, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
При цьому у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі
№ 922/1658/19 зазначено, що нарахування орендної плати за спірний період
із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель
є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. Поряд з цим у вказаній постанові Верховний Суд акцентував, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати і обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється
з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди
(абзац 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Встановлено, що за умовами договору оренди землі від 21 жовтня 2007 року,
з урахуванням додаткової угоди від 09 жовтня 2014 року, нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 57 287,91 грн, а орендна плата становить 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
З урахуванням того, що сторони у справі у своїх розрахунках здійснювали нарахування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки, апеляційний суд визначив, що розмір орендної плати за 169 днів у 2022 року, за які відповідач
не заперечував сплатити орендну плату, складається з щорічної орендної плати
у розмірі 2 425,04 грн, а за 2023 рік - 5 761,26 грн, а всього - 8 186,30 грн.
При цьому згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Апеляційний суд з урахуванням наведеного вірно вказав, що у відповідача відсутня вина за невиконання обов`язку зі сплати орендної плати за 2022 рік, оскільки орендар не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з форс-мажорними обставинами - земельна ділянка, розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, у період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації. У 2022 році орендар
не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю.
Тому саме визначений судом розмір заборгованості підлягає стягненню з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 .
Щодо інших доводів касаційної скарги
Верховний суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема в частині розподілу судового збору, так як розподіл витрат зі сплати судового збору здійснено апеляційним судом
із урахуванням частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, часткового задоволення позову ОСОБА_1 та апеляційної скарги ТОВ «ІАК «Балінвест».
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не здійснено розподіл витрат на правничу допомогу, так як позивачка
не позбавлена права звернутися до суду апеляційної інстанції із відповідною заявою про ухвалення додаткового судового рішення. Відповідно до пункту 3
частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для повного задоволення позову
є необґрунтованими, вони спростовуються вищенаведеними нормами права, судовою практикою Верховного Суду, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Судом апеляційної інстанції надано оцінку відповідним доводам
й обґрунтовано їх відхилено, з чим погоджується Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленим судовим рішенням по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401
ЦПК України).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині
або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Із урахуванням вищенаведених норм права та правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження
№ 12-19гс24, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову апеляційного суду сіл залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки оскаржуване судове рішення по суті вирішення спору залишено без змін, тому розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Зміна мотивів судового рішення не впливає на розподіл судових витрат
й не є задоволенням вимог касаційної скарги (постанова Верховного Суду
від 05 березня 2025 року у справі № 314/2313/22, провадження № 61-8086св24).
Керуючись статтями 400 401 402 410 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турки-Романюк Аліни Сергіївни, задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець