Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 619/1642/17

провадження № 61-10445св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М., від 29 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 24 вересня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2017 року має заборгованість у сумі 29 997,69 грн, з яких заборгованість за кредитом - 2 361,21 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 22 631,83 грн, заборгованість за пенею та комісією - 3 100 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 404,65 грн, та яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області у складі судді Якименко Л. О. від 21 серпня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем фактів отримання відповідачем кредитних карток після закінчення строку дії картки, виданої останньому 24 вересня 2007 року, у серпні 2011 року та зверненням банку до суду із цим позовом після закінчення строку позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 серпня 2017 року скасувати і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24 вересня 2007 року у розмірі 26 193,04 грн, з яких: 2 361,21 грн - заборгованість за кредитом, 22 631,83 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 200 грн - заборгованість за пенею.

В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, наявні підстави для стягнення з нього на користь банку вказаної заборгованості. Разом з тим, суд відмовив у стягненні з відповідача на користь банку штрафів. Cуд вважав, що строк позовної давності не сплив, оскільки після закінчення строку дії картки, отриманої відповідачем у вересні 2007 року, останній отримав нову картку зі строком дії до листопада 2015 року, а тому подана ним заява про застосування строків позовної давності - безпідставна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не укладав кредитний договір із позивачем. У порушення вимог закону банк в односторонньому порядку змінив розмір процентної ставки за кредитом. У матеріалах справи відсутні докази наявності повноважень у представника позивача для звернення до суду із позовною заявою. Оскільки строк дії кредитної картки закінчився 24 вересня 2013 року, тому позивач звернувся до суду з цим позовом поза межами строку позовної давності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 лютого 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2017 року має заборгованість у сумі 29 997,69 грн, з яких заборгованість за кредитом - 2 361,21 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 22 631,83 грн, заборгованість за пенею та комісією - 3 100 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 404,65 грн.

Після закінчення строку дії кредитної картки у серпні 2011 року відповідач отримав дві нові картки зі строком їх дії до серпня та листопада 2015 року (а.с. 60).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, який був укладений між ним та ПАТ КБ « ПриватБанк», внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, з вирахуванням штрафів, становить 26 193,04 грн, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника на користь позивача зазначеної заборгованості.

При цьому суд обґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу.

Оскільки останній платіж ОСОБА_1 вніс 25 вересня 2014 року (а.с. 5), а із позовом про повернення кредиту в повному обсязі банк звернувся 26 травня 2017 року, то висновок апеляційного суду про звернення банку з позовом у межах позовної давності ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у порушення вимог закону банк в односторонньому порядку без повідомлення позичальника змінив розмір процентної ставки за кредитом, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідно до наданої позивачем заяви-анкети, підписаної позичальником, останній ознайомився та погодився на запропоновані йому банком умови кредитування, що свідчить про досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов кредитного договору (а.с. 7-13).

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів уповноваження представника банку на представлення інтересів банку, зокрема і подання позовних заяв до суду. Вказані аргументи відповідача спростовуються копією довіреності № 3262-К-Н-О від 17 січня 2017 року, якою

ПАТ КБ «ПриватБанк» уповноважив Сафіра Ф. О. представляти інтереси банку у судах всіх інстанцій, зокрема і щодо підписання та подання позовних заяв (а.с. 15).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Доводи касаційної скарги про недоведеність отримання відповідачем кредиту безпідставні, оскільки такі доводи спростовуються підписаною ОСОБА_1 заявою-анкетою про отримання кредиту та випискою з його карткового рахунку (а.с. 7, 61-63), що містяться в матеріалах справи. Крім того, відповідач у рахунок часткового погашення заборгованості за спірним кредитним договором неодноразово вносив кошти на відкритий на його ім`я рахунок, чим визнавав отримання кредитних коштів.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара