№ 619/3611/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 619/3611/17

провадження № 61-12291св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вільне»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вільне» на постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вільне» (далі - СТОВ «Вільне»), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) від 26 серпня 2014 року № 1996-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 06 жовтня 2014 року № 2473-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту Дергачівського району Харківської області та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 6322010100:02:000:0737 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2014 року, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,700 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737), для ведення фермерського господарства терміном 49 років та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Вільне», загальною площею 22,700 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737) та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 22,700 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737), розташовану на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту Дергачівського району Харківської області.

Позов мотивовано тим, що наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 26 серпня 2014 року № 1996-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області орієнтовною площею 22,7000 га за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 06 жовтня 2014 року № 2473-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту Дергачівського району Харківської області та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 6322010100:02:000:0737, площею 20,7000 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

27 жовтня 2014 року між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,7000 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737), для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Рішенням Дергачівської районної ради LI сесії VІ скликання від 21 січня 2017 року № 1080-43 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що надана в оренду відповідачу.

Листом ГУ Держземагенства у Харківській області від 23 грудня 2015 року № П-2374/0/14-2007/0/21-15 надано згоду ОСОБА_1 на передачу вищевказаної земельної ділянки в суборенду.

В подальшому відповідач на підставі договору від 14 грудня 2015 року передала вищевказану земельну ділянку в суборенду СТОВ «Вільне».

Посилаючись на те, що уклавши договір оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 не створила фермерського господарства, а через деякий час передала отриману земельну ділянку в суборенду СТОВ «Вільне», а також те, що відповідач раніше укладала з ГУ Держземагенства у Харківській області договір оренди іншої земельної ділянки, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, врахував пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом інтересів держави, а також виходив з недоведеності позивачем порушень вимог земельного законодавства під час вирішення питання про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 06 жовтня 2014 року № 2473-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту Дергачівського району Харківської області та надання в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 6322010100:02:000:0737 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 жовтня 2014 року, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,7000 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737) для ведення фермерського господарства терміном на 49 років та скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. Визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений міжОСОБА_1 та СТОВ «Вільне», загальною площею 22,7000 га, (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737) та скасовано державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 22,7000 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737), розташовану на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту Дергачівського району Харківської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що ОСОБА_1 , отримавши на підставі оскаржуваних наказів ГУ Держземагенства у Харківській області та договору оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення, фермерське господарство не створила, натомість передала вказану земельну ділянку в суборенду, чим допустила порушення земельного законодавства.

При цьому апеляційний суд врахував, що, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор набув статусу позивача, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Встановивши, що позивач не знав і не міг знати про наявність порушень вимог земельного законодавства до отримання 21 червня 2017 року матеріалів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області, апеляційний суд дійшов висновку, що строки позовної давності прокурором не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У липні 2019 року СТОВ «Вільне» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що законодавством не передбачено строк, протягом якого орендар зобов`язаний створити фермерське господарство. Оскаржувана постанова апеляційного суду ґрунтується виключно на припущенні: якщо не зареєстровано фермерське господарство то у відповідача відсутній намір вести фермерське господарство. Крім того, листом від 23 грудня 2015 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області надало дозвіл ОСОБА_1 на передачу спірної земельної ділянки в суборенду, а тому відсутні підстави для визнання договору суборенди недійсним. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який повинен захищати інтереси держави. Суд апеляційної інстанції ухилився від вирішення спору щодо заявленої позовної вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 26 серпня 2014 року № 1996-СГ.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2019 року в. о. керівника Дергачівської місцевої прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу СТОВ «Вільне» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області формально розглянуло заяву ОСОБА_1 , не перевірило її реальні наміри та не з`ясувало перспективи діяльності фермерського господарства. Підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом стало те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна і та ж сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 26 серпня 2014 року № 1996-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області орієнтовною площею 22,7000 га за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

На підставі вказаного наказу 27 жовтня 2014 року між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,7000 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0737), для ведення фермерського господарства терміном на 49 років.

31 жовтня 2014 року вказаний договір оренди зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 23 грудня 2015 року № П-2374/0/14-2007/0/21-15 надано згоду ОСОБА_1 на передачу вищевказаної земельної ділянки в суборенду.

14 грудня 2015 року ОСОБА_1 передала вищевказану земельну ділянку в суборенду СТОВ «Вільне» строком на 48 років.

Рішенням Дергачівської районної ради LI сесії VІ скликання від 21 липня 2017 року № 1080-43 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що надана в оренду ОСОБА_1 . Відповідно до висновку нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 368 015 грн 18 коп.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на положення статей 22 31 93 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

Так, згідно з абзацами першим, другим частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону вимог та умов. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен надати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 6-248цс16.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду земельної ділянки, ГУ Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене свідчить відсутність у заявника техніки на обробіток сільського господарства, нестворення ним фермерського господарства, а також факт укладення останнім через незначний проміжок часу договору суборенди з СТОВ «Вільне», з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Встановивши ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 діяла з метою отримати земельної ділянки в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду СТОВ «Вільне», що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов`язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116 118 121 123 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», що є підставою для визнання оспорюваного наказу ГУ Держземагенства у Харківській областінезаконними та їх скасування.

Правильним також є висновок апеляційного суду про визнання оспорюваного договору оренди та суборенди недійсними.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 648 ЦК України договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною третьою статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 203, частиною третьою статті 215 та статтею 228 ЦК України, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди та суборенди недійсними.

При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також погоджується з висновком апеляційного суду про подання позивачем цього позову в межах строку позовної давності з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, суд встановив, що прокурор є позивачем, оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області є одним із співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Тобто, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач, навівши підставу для представництва інтересів держави та обґрунтовуючи у чому полягає порушення цих інтересів.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

З огляду на викладене,встановивши, що позивач не знав і не міг знати про наявність порушень вимог земельного законодавства до отримання 21 червня 2017 року матеріалів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про подання цього позову в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги з посиланням на ухилення апеляційним судом від вирішення спору щодо заявленої позовної вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 26 серпня 2014 року № 1996-СГ не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вказане питання (за наявності відповідних підстав) підлягає вирішенню шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вільне» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов