ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №620/1272/19
адміністративне провадження №К/9901/34443/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача- Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В.,Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року (суддя - Непочатих В.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (головуючий суддя Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Мельничук В.П.)
у справі за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№44)»
до Головного управління ДФС у Чернігівській області
про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,
ВСТАНОВИВ
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1.Короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 44)» (надалі також - позивач, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 44)») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просило: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2019 року № Ю-00002861306; визнати протиправним та скасувати рішення від 22 січня 2019 року № 00002871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
В обґрунтування позову зазначило, що відповідачем протиправно донараховано єдиний соціальний внесок за період з 1 жовтня 2016 року по 31 серпня 2018 року за використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг, оскільки роботодавцем в розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон) був не позивач, а державна установа Чернігівська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 44), у якої було виключне право укладати трудові договори з засудженими у відповідності до чинної на той час редакції статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, позовну заяву задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2019 року № Ю-00002861306; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 22 січня 2019 року № 00002871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Роблячи висновок про обґрунтованість позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачем не надано доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати по застрахованим особам, до того ж грошові кошти за використану працю засуджених позивачем перераховувались на користь виправної колонії, в якій відбували покарання особи, залучені до праці на підставі договорів, тому фактично виплата заробітної плати засудженим здійснюється виправною колонією.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач не скористався процесуальним правом надіслати касаційну скаргу.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки під час розгляду справи не враховано умов договорів на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг, та той факт, що позивач є власником виконаних робіт, на підприємстві ведеться табель обліку робочого часу засуджених, оформлюються рознарядки виконання робіт, засудженим до позбавлення волі нараховується щомісячно заробітна плата, одночасно виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а відтак позивач є роботодавцем відповідно до чинного законодавства.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами перевірки позивача складено акт від 24 січня 2019 року № 82/13-06/08681086, згідно з висновками якого позивачем порушено вимоги :
- пункту 1 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 7 та частини п`ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зі змінами та доповненнями, внаслідок чого визначено суму податкових зобов`язань з єдиного внеску (надалі також - ЄСВ) за період що перевірявся на суму 1854200,85 грн., в тому числі за 2016 рік - 146 061, 25 грн., за 2017 рік - 996877,56 грн., за 2018 рік - 711 262, 04 грн.;
- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зі змінами та доповненнями, пункту 1 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, із змінами та доповненнями, а саме несвоєчасно подано до податкової інспекції звіт про суми нарахованого єдиного внеску за квітень 2017 року;
- розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 111/26556, а саме звітні податкові розрахунки з ф. № 1 ДФ за 4 квартал 2015 року; 1-4 квартал 2016 року; 1-4 квартал 2017 року та 1-3 квартал 2018 року були подані не у повному обсязі в розрізі платників податків про суми доходів нарахованих на їх користь (засудженим до позбавлення волі), суми утриманого з них податку на доходи фізичних осіб за « 127» ознакою доходу «Інші доходи».
Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивач, використовуючи працю засуджених, безпідставно не сплатив суму ЄСВ.
На підставі акта відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2019 року № Ю-00002861306 в сумі 1854200,85 грн. та рішення від 22 лютого 2019 року № 00002871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 927 100, 44 грн.
Згідно з обставинами, що встановлені судами попередніх інстанцій, Чернігівською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 44) (виконавець) та Державним підприємством «Підприємство Чернігівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 44)» (замовник) було укладено договір № 22-Г/122-Г на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг від 28 лютого 2014 року, відповідно до якого виконавець надає в розпорядження замовника згідно умов договору робочу силу з числа осіб, засуджених до позбавлення волі, в кількості до 600 чоловік для виконання робіт на виробничих об`єктах та у допоміжних приміщеннях замовника.
Відповідно до підпунктів 2.2.5, 2.2.7 пункту 2.2 розділу 2 вказаного договору замовник приймає на себе зобов`язання, за умови виконання повної норми виробітку (або тривалості робочого часу) особами, засудженими до позбавлення волі, проводити оплату праці, не нижче встановленого діючими нормами законодавства мінімального рівня заробітної плати. За умови невиконання норм виробітку з вини осіб, засуджених до позбавлення волі, оплата їх праці проводиться відповідно до виконаної ними роботи. Замовник проводить всі відрахування із нарахованих сум оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, у послідовності, яка визначена пунктом 6.3 наказу Мін`юсту України № 396/5 від 7 березня 2013 року (зареєстровано в Мін`юсті України 11 березня 2013 року за № 387/22919) та надає виконавцю розрахунково-платіжні відомості. Відомості щодо вартості одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартості харчування, комунально-побутових та інших наданих Установою послуг (крім вартості харчування); сум матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання, надаються виконавцем замовнику на кожну особу окремо для їх відрахування з доходу осіб, засуджених до позбавлення волі, засуджених до праці на об`єктах замовника до другого числа місяця, наступного за звітним.
В подальшому між Державною установою «Чернігівська виправна колонія (№ 44) (виконавець) та державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 44) (замовник) було укладено договір № 52-Г/84-Г на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг від 10 квітня 2018 року, відповідно до якого виконавець надає в розпорядження замовника згідно даного договору, розрахунку потреб, робочу силу з числа осіб, засуджених до позбавлення волі, в кількості до 300 чоловік для виконання робіт на виробничих об`єктах та у допоміжних приміщеннях замовника.
Згідно з підпунктом 2.2.5 пункту 2.2 розділу 2 вказаного договору замовник зобов`язаний надавати інформацію про виконання робіт засудженими та їх вартість - інформацію про нараховані суми оплати за виконану роботу засудженими, а також виконання норми виробітку. Дану інформацію замовник надає виконавцю у формі звіту про залучення засуджених до праці, не рідше одного разу на місяць, не пізніше 3-го числа місяця, наступного за звітним. Даний звіт за підписом представників замовника виконавця, із засвідченим обсягом виконаних робіт, є обов`язковим документом для розрахунку між виконавцем та замовником за виконану роботу. Звіт не підлягає послідуючим змінам за виключенням випадків арифметичних помилок та явного завищення чи зменшення обсягів виконаних робіт, встановлених у результаті перевірки керівництвом замовника та представника виконавця.
Крім того, за змістом пункту 4.1 Розділу 4 договору всі розрахунки по оплаті вартості виконаних робіт замовник проводить безпосередньо з виконавцем, на підставі виставлених рахунків та підписаних актів (звітів), шляхом перерахування: всієї нарахованої суми вартості робіт із залучення осіб, засуджених до позбавлення волі, без проведення відрахувань, на депозитний розрахунковий рахунок виконавця; доходів від залучення осіб, засуджених до позбавлення волі на спеціальний рахунок виконавця.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
Частиною першою статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі також - КВК України) передбачено, що засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Згідно з частиною першою статті 118 КВК України, зі змінами, внесеними Законом України №1492-VIII від 7 вересня 2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
Вказані зміни набрали чинності 8 жовтня 2016 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами."
Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120 КВК України).
Відповідно до частини першої статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з статтями 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань (далі - установа) та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України Наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року №396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (надалі також- Інструкція №396/5).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
Пунктами 2.1 - 2.2 Інструкції №396/5 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Відповідно до пункту 3.7 Інструкції №396/5 засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції №396/5).
Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
За змістом пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною першою статті 8 закону передбачено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Аналіз наведеного правового врегулювання дає підстави для висновку, що визначальною передумовою для сплати єдиного внеску є наявність між суб`єктом (підприємством, установою, колонією) та засудженою особою відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, зміст правовідносин між позивачем та засудженими особами, не є такими, які дають підстави для висновку про те, що вони є трудовими.
На користь такого висновку свідчить зокрема та обставини, що саме виправною колонією, а не позивачем виносилися накази щодо працевлаштовувалися засуджених.
Крім того, доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати по застрахованим особам відповідачем не надано.
До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, грошові кошти за використану працю засуджених позивачем перераховувались на користь виправної колонії, в якій відбували покарання особи, залучені до праці на підставі договорів, тому фактично виплата заробітної плати засудженим здійснювалась виправною колонією.
За таких обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач в даних правовідносинах не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками в розумінні статті 2 Кодексу законів про працю України, а тому в силу положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є платником єдиного соціального внеску.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 03 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі №809/710/17, від 03 квітня 2020 року у справі №580/908/19 зазначив, що особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак і податковим агентом, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум єдиного внеску із заробітної плати таких осіб, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З урахуванням наведеного, визнавши протиправною та скасувавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2019 року № Ю-00002861306 та рішення від 22 січня 2019 року № 00002871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до позивача, який не є колонією та роботодавцем у правовідносинах із засудженими, суди ухвалили законне та обґрунтоване рішення.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 3 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх