ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 620/1713/21
адміністративне провадження № К/9901/43802/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Ковалюх Василь Миколайович,
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (суддя Бородавкіна С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року (колегія у складі суддів Єгорової Н.М., Сорочка Є.О., Федотова І.В.)
у справі №620/1713/21
за позовом ОСОБА_1
до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.12.2020 №53-2/VIII про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- зобов`язати Височанську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області на найближчій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення в її власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,00 га, що знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області.
2. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 30.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2021, відмовив у задоволенні позову.
3. Представник позивача подал до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати попередні судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
4. Ухвалою від 17.01.2022 Верховний Суд відкрив провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.06.2019 позивач звернулася до Височанської сільради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу комунальної власності, яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області (т. 1 а.с. 26-30).
6. Згодом відповідно до положень ст. 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) позивач замовила виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки.
7. 14.04.2020 позивач подала до Височанської сільради заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу комунальної власності, яка розташована біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області (т. 1 а.с. 31-33).
8. Рішенням сільради від 07.02.2020 №53-2/VIII позивачу відмовлено в затвердженні поданого проекту землеустрою, у зв`язку із його невідповідністю вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
9. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про відмову в затвердженні поданого позивачкою проекту землеустрою є протиправним та прийнятим не у відповідності до вимог ЗК України.
11. Відповідач зазначив, що позивачем не дотримано вимог щодо термінів замовлення проекту землеустрою та повідомлення сільради про замовлення виготовлення проекту землеустрою. Крім того, на схемі, яка знаходиться в проекті землеустрою, а відповідно і весь проект землеустрою, виготовлений відносно іншої земельної ділянки, ніж тієї, що на схемі розміщення земельної ділянки, доданої до заяви на отримання дозволу, що дає можливість ідентифікувати їх як дві різні земельні ділянки.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що існує невідповідність між місцезнаходженням земельної ділянки зображеної на схемі розміщення, поданої разом з заявою на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою до Височанської сільської ради 14.04.2020, та розташуванням земельної ділянки на схемі безпосередньо в проекті землеустрою. Фактично до сільської ради позивач зверталася зі схемою розміщення на одну земельну ділянку, а проект землеустрою виготовлено щодо іншої земельної ділянки.
13. Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без врахування висновків щодо застосування ст. 118 186-1 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №818/1905/17, від 07.04.2021 у справі № 540/2813/19, від 27.10.2020 у справі №480/313/19, від 30.06.2021 у справі № 806/2539/17, від 30.06.2021 у справі №806/2977/17. Також покликається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах у питанні правомірності дій органу місцевого самоврядування щодо оцінки проекту землеустрою стосовно відповідності розташування меж земельної ділянки на стадії розгляду питання про затвердження проекту землеустрою після отримання погодження органом Держгеокадастру такого проекту, та висновку щодо застосування ч. 3 ст. 123 ЗК України у питанні моменту, з якого обраховується місячний строк для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без дозволу уповноваженого органу.
Суди ототожнили дату написання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (18.06.2019) із датою звернення ОСОБА_1 до Височанської сільської ради із такою заявою (22.01.2020). Позивач уклала договір на розроблення проекту землеустрою 25.02.2020 у межах строку, встановленого ч. 3 ст. 123 ЗК України. На думку скаржника, на стадії затвердження проекту землеустрою орган місцевого самоврядування не має перевіряти відповідність проекту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Суди не дослідили та не надали оцінки висновку Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.03.2020 №6626/82-20 щодо відповідності проекту землеустрою вимогам чинного законодавства України та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, та погодження проекту. Покликаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 316/979/18, від 27.01.2021 у справі №560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, зазначає, що у відповідача були відсутні підстави відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою після його погодження у порядку ст. 186-1 ЗК України. Земельна ділянка, на яку був розроблений проект землеустрою, зареєстрована у Державному земельному кадастрі.
14. У відзиві Височанська сільська рада покликається на правомірність рішень судів попередніх інстанцій.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернулася до Височанської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме 18.06.2019. Однак лише 25.02.2020 уклала договір з ФОП ОСОБА_2 щодо виконання землевпорядних робіт по виготовленню проекту землеустрою (про що повідомила відповідача 26.02.2020). А тому позивачем не було дотримано вимог щодо термінів замовлення проекту землеустрою та повідомлення сільської ради.
У касаційній скарзі позивач, на думку відповідача, умисно видає дату засвідчення копії первісної заяви за дату реєстрації заяви у Височанській сільській раді, про що свідчить штамп «з оригіналом згідно», при проставленні дати подання документу такий штамп не застосовується, а дата подання вказаної заяви зазначена в лівому верхньому кутку разом з резолюцією керівника та співпадає з датою її написання, датою реєстрації в книзі обліку. Оригінал заяву було надано для огляду в суді першої інстанції та підтверджений стороною позивача.
Крім того, як вбачається з проекту землеустрою, поданого позивачем разом з заявою про затвердження проекту землеустрою, існує невідповідність між місцезнаходженням земельної ділянки, зображеної на схемі розміщення, та розташуванням на схемі безпосередньо в проекті. Тобто весь проект виготовлений відносно іншої земельної ділянки, ніж та, що на схемі (додана до заяви на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою), що дає можливість ідентифікувати їх як дві різні.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги та відзиву на неї, дійшов таких висновків.
16. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. За змістом ст. 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
18. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
19. За змістом ч.ч. 1-3,5 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
20. Пунктом б ч. 1 ст. 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені ст. 118 122 ЗК України.
21. Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
22. Згідно з положеннями ч. 7 наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
23. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
24. Виходячи з аналізу ст. 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
25. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
26. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а, від 28.01.2020 у справі №2240/2962/18, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, від 26.10.2021 у справі №160/5982/19, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 03.08.2023 у справі №300/3771/22.
27. При цьому єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
28. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст.186-1 ЗК України норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
29. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений також і у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі № 260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі № 240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі № 480/1910/19.
30. Суд звертає увагу, що такий підхід до порядку реалізації особою права на відведення їй у власність земельної ділянки комунальної власності можливо застосувати за умови послідовного дотримання кожного з етапів вирішення цього питання як заявником, так і органом, який уповноважений розпоряджатись такими земельними ділянками.
31. Водночас, за висновками, викладеними у постанові Верховного Суду, прийнятої у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає конкретні послідовні стадії:
32. Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду за результатом аналізу наведених вище норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, дійшла висновку про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
За такого правового регулювання Верховний Суд констатував, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.
33. Крім того, відповідно до висновку, який висловлено Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 у справі №804/3703/16, втрачається сенс у першій стадії земельно-правової процедури щодо звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, тобто позбавляє цю дію її юридичного (правового) значення.
34. Колегія суддів враховує й висновок Верховного Суду щодо застосування норм абз. 3 ч. 7 ст.118 ЗК України, викладений у постанові від 23.01.2020 (справа №440/1922/19), відповідно до якого:
« 24. Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку
25. Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення».
35. Таким чином, передумовою для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є звернення особи з заявою до уповноваженого на розпорядження цією земельною ділянкою органу, у даному випадку - до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, та отримання згоди цього органу на розроблення проекту землеустрою, або, у разі, якщо у встановлений законом місячний строк цим органом жодного рішення з цього питання не прийнято, такою передумовою є реалізація набутого в порядку абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України права на розроблення проекту землеустрою протягом строку, встановленого цієї правовою нормою.
36. Однак, за висновками щодо застосування норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, які згодом були застосовані Верховним Судом у постанові від 22.10.2020 у справі №823/105/18, зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.
37. У справі ж яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернулася до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 18.06.2019, а договір щодо розроблення проекту землеустрою з ФОП ОСОБА_2 було укладено 25.02.2020 та 26.02.2020 письмово повідомлено відповідача про це.
Заява про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність була зареєстрована у Височанській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області 18.06.2019, що підтверджується відповідною відміткою на самій заяві та витягом з книги обліку заяв громадян для виділення земельної ділянки на території Височанської сільської ради.
38. Таким чином, встановленими у цій справі обставинами та наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач не реалізувала наявне у неї право замовити виготовлення проекту землеустрою на підставі, у строк та в порядку, передбаченому абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України, а отже втратила таке право.
39. Враховуючи вищевикладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за даних конкретних обставин, у відповідача не виникло передбачених законом правових підстав для затвердження проекту землеустрою, дозволу на розроблення якого не надавалось, і право на розроблення якого позивач не реалізувала й втратила його у зв`язку з закінченням встановленого абзацом третім частини сьомої ст. 118 Земельного кодексу України строку, який є присічним.
40. Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норму права, зокрема, статті 118 186-1 123 Земельного кодексу України, а саме - без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №818/1905/17, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 27.10.2020 у справі №480/313/19, від 30.06.2021 у справі №806/2539/17, від 30.06.2021 у справі №806/2977/17 в частині застосування положень ст. 186-1 ЗК України, відповідно до якої єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
41. Виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, на який у касаційній скарзі посилається позивач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.
42. Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
43. Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
44. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
45. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, ч. 5 ст. 242 КАС України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
46. Так, згідно з обставинами, які вказано у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17 та від 27.10.2020 у справі № 480/313/19, оскаржувані у тих випадках рішення уповноважених органів щодо відмови у затвердженні проектів землеустрою не приймались з підстав відсутності згоди щодо надання дозволу на розроблення таких проектів, а у справі №540/2813/19 оскаржувалася бездіяльність відповідного органу щодо розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою.
47. У постановах же Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 806/2539/17 та від 30.06.2021 у справі № 806/2977/17 предмет оскарження стосувався дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень на етапі надання згоди на розроблення проекту землеустрою, а не оскарження рішення про відмову вже розробленого і погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою, як це встановлено обставинами у справі, яка розглядається.
48. Отже, у даному випадку у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання у касаційній скарзі як на приклад неоднакового правозастосування, та у справі, яка розглядається, існують різні фактичні обставини справ і умови застосування правових норм, наявне різне матеріально - правове регулювання, що не дає підстав стверджувати про подібність правовідносин у цих випадках.
49. Суд також відхиляє аргументи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 123 та 186-1 Земельного кодексу України, адже у справі, яка розглядається, ці норми права не застосовувались з огляду на те, що відповідач відмовив у його затвердженні з підстав ненадання згоди на його розроблення і відсутності у позивачки такого права у зв`язку з його несвоєчасною реалізацією.
50. На думку скаржниці, касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо надання оцінки етапу перевірки на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
51. Крім цього, скаржниця звертає увагу на перебування у проваджені Шостого апеляційного адміністративного суду низки справ, у яких переглядаються рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у аналогічних спорах, де відповідачем як і у справі, яка розглядається, також виступає Височанська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, зокрема, справи №620/661/21, №620/650/21, №620/652/21, №620/6778/20, №620/1713/21, №620/1711/21, №620/660/21 та №620/1709/21.
52. У контексті оцінки вищезгаданих аргументів колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Верховним Судом як у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, так і у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформовано сталу судову практику щодо застосування норм права, які регламентують спірні у цій справі правовідносини і стосуються порядку реалізації фізичними особами права на отримання у власність земельних ділянок державної та комунальної власності як на етапі отримання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою, так і на етапі його перевірки на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
53. Отже, вказане позивачкою обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
54. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності додаткової і повторної перевірки наявних у справі доказів, встановлення нових обставин у справі, що виходить за межі передбачених ч. 2 ст. 341 КАС України повноважень касаційного суду, який не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
55. Враховуючи вищезазначене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність рішення відповідача від 07.12.2020 № 53-2/VIII про відмову в затвердженні проекту землеустрою.
56. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №620/1707/21, предметом спору в якій також було рішення Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 07.12.2020 №53-2/VIII про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність позивача для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області.
57. Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
58. Відповідно до чч. 1-3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
60. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
61. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
62. Суди першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу не підлягає задоволенню.
63. З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 343 349 351 355 356 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі №620/1713/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб