ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 620/2173/22

адміністративне провадження № К/990/36567/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №620/2173/22 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року (головуючий суддя Соломко І.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Епель О.В., суддів - Карпушової О.В., Губської Л.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу у періоди з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року заробітної плати, відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за періоди з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням установлених у цей період надбавок та премій, і виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків та зборів) та фактично отриманою сумою виплат за указаний період.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що з 26 березня 2020 року розмір посадового окладу прокурора має обчислюватися і визначатися положеннями частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

3. Указував, що з 15 березня 2021 року він виконував обов`язки прокурора Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області в Прилуцькій окружній прокуратурі Чернігівської області, отримуючи заробітну плату на підставі Постанови №505.

4. Вважаючи, що такі дії відповідача порушують його право на отримання заробітної плати, передбаченої Законом України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди зазначили, що оскільки позивач не пройшов атестації та був звільнений з посади прокурора Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 21 жовтня 2021 року, то з 26 березня 2020 року на нього не поширювалося положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної прокуратури. Питання оплати праці таких прокурорів визначалися у розмірі їх посадових окладів, установлених Постановою №505.

7. Суд апеляційної інстанції установив, що наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №160к позивачу як прокурору Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області, було тимчасово визначено робоче місце у Прилуцькій окружній прокуратурі Чернігівської області (том 1, а.с.183 зі зворотного боку).

8. Колегія суддів констатувала, що цим наказом Позивача не було призначено на посаду в реформованому органі прокуратури, а лише визначено робоче місце у Прилуцькій окружній прокуратурі Чернігівської області як прокурору Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області, тобто за його старою посадою.

9. З урахуванням викладеного суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

10. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

11. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

12. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 у справі №520/2098/19, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20, від 22 грудня 2021 року у справі №160/15369/20, від 05 жовтня 2021 року у справі №640/23385/20, від 29 вересня 2021 року у справі №160/15370/20, від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 23 грудня 2021 року у справі №640/27139/20, від 11 квітня 2021 року у справі №260/3187/20 стосовно застосування статті 131-1 Конституції України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статті 7 КАС України та абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо того, чи повинні суди застосувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції, та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Позивач акцентує увагу на тому, що питання виплати йому як прокурору заробітної плати у період роботи з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року одночасно регулювалося Законом України «Про прокуратуру» (стаття 81) та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», бланкетні норми якого відправляли до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» щодо оплати праці працівникам органів прокуратури і суди, всупереч наявності наведених вище правових висновків суду касаційної інстанції, не застосували їх до цих правовідносин.

13. Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статі 328 КАС України указує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 липня 2020 року у справі №280/1992/21, оскільки суд у цій постанові не досліджував питання про те, чи правомірно суд апеляційної інстанції застосовував до правовідносин між ним та відповідачем щодо оплати праці прокурора після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року, тобто з 27 березня 2020 року, а в розрізі справи з 01 квітня 2020 по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року, норм Постанови Уряду №505 в період її чинності, яка не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, чи в такому разі слід застосовувати статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 та від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, а також Верховного Суду України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі №537/5837/14-а та статті 7 КАС України. Також позивач зазначає, що з огляду на висновки Конституційного Суду України в Рішенні №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, приписи Закону №113-ІХ в частині надання Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати оплату праці працівників органів прокуратури мають ознаки суперечності приписам статті 131-1 Конституції України, а відповідно в силу частини четвертої статті 7 КАС України не повинні застосовуватися.

14. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, який визнано таким, що не відповідає Конституції України у взаємозв`язку з статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та частинами 3, 4 статті 7 КАС України.

15. Вважає, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та визнання Постанови №505 такою, що врегульовує спірні правовідносини, не відповідає конституційному порядку побудови системи законодавства, у зв`язку із чим від нього необхідно відмовитися.

16. Переконує, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи №620/2173/22, з`ясувавши, що у період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року питання розміру оплати праці регулювалося одночасно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності з 25 вересня 2019 року та бланкетна норма якого відсилає до Постанови №505, зобов`язаний був, виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру зарплати прокурора застосовувати не Постанову №505, а статтю 81 Закону України «Про прокуратуру», яка має вищу юридичну силу, оскільки положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять жодних норм права, що регулюють розмір посадового окладу прокурора.

Позиція інших учасників справи

17. 16 січня 2023 року до касаційного суду надійшов відзив Чернігівської обласної прокуратури, у якій відповідач зазначає про необґрунтованість касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

18. 23 грудня 2022 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2022 року для розгляду справи №620/2173/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Соколова В.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі №620/2173/22 на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

21. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу №620/2173/22 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

22. ОСОБА_1 у період з 08 жовтня 2019 року по 23 жовтня 2021 року працював в органах прокуратури Чернігівської області та отримував заробітну плату відповідно до Постанови №505.

23. Наказом Генерального прокурора України від 04 жовтня 2019 року №410-К позивача призначено на посаду прокурора Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області з 08 жовтня 2019 року.

24. 08 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.

25. Відповідно до протоколу засідання четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) 21 жовтня 2020 року позивачем успішно пройдено перший етап атестації у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, у зв`язку з чим останнього допущено до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

26. 03 листопада 2020 року за результатами проходження другого етапу тестування у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки позивачем набрано 90 балів, при прохідному балі 93.

27. На засіданні четвертої кадрової комісії обласних прокуратур обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) 06 листопада 2020 року (протокол №8) складено список прокурорів, які 03 листопада 2020 року не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, до якого включено і позивача.

28. Протоколом №11 засідання четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24 листопада 2020 року задоволено заяву позивача про повторне проходження другого етапу атестації та виключено останнього з переліку осіб, які не пройшли іспит. Вирішено призначити новий час та дату складання іспиту та внесено зміни до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

29. Наказом Керівника Чернігівської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №160к позивачу, як прокурору Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області, тимчасово визначено робоче місце у Прилуцькій окружній прокуратурі Чернігівської області (том 1 а.с.183 зі зворотного боку).

30. Наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 16 липня 2021 року №236 визнано таким, що втратив чинність наказ Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року №423 «Про створення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» та наказом Генерального прокурора №239 від 22 липня 2021 року створено П`ятнадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)».

31. 28 серпня 2021 року (протокол №8) на засіданні комісії №15 розглянуто заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки з підстав незадовільного стану здоров`я під час складання іспиту та некоректної роботи комп`ютерної техніки, на якій проводилося тестування.

32. 13 вересня 2021 року П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №138 про неуспішне проходження Позивачем атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

33. Наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури №508к від 22 жовтня 2021 року позивача звільнено з посади прокурора Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 23 жовтня 2021 року у зв`язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

34. 10 січня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року, та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням установлених у цей період надбавок та премій, і виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків та зборів) та фактично отриманою сумою виплат за указаний період.

35. 24 січня 2022 року Чернігівська обласна прокуратура листом №21-7вих22 повідомила позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку його заробітної плати

36. Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

37. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

39. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

40. Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року та з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року.

41. Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

42. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

43. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

44. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

45. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

46. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

47. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

48. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

49. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

50. Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 та інших, і Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.

51. Суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносини, зокрема у періоди, щодо яких позивач звернувся до суду з цим позовом (з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року, з 15 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року), він не пройшов атестацію та не був призначений на посаду в новоствореному (реформованому) органі прокуратури, а наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №160к ОСОБА_1 , як прокурору Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області, лише тимчасово визначено робоче місце у Прилуцькій окружній прокуратурі Чернігівської області, що не є призначенням у новостворений орган у розумінні чинного законодавства.

52. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

53. У тексті касаційної скарги позивач наполягає на необхідності відступлення від указаних вище висновків Верховного Суду та переконує, що Верховний Суд помилково посилається, у тому числі на те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в частині пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» неконституційним в установленому законом порядку не визнавався. Зазначає, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

54. Вважає, що з огляду на висновки Конституційного Суду України в Рішенні №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в частині надання Кабінету Міністрів України повноваження установлювати оплату праці працівників органів прокуратури мають ознаки суперечності приписам статті 131-1 Конституції України, а відповідно в силу частини четвертої статті 7 КАС України не повинні застосовуватися.

55. Також указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, який визнано таким, що не відповідає Конституції України у взаємозв`язку з статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та частинами 3, 4 статті 7 КАС України.

56. З цього приводу колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 зазначено, що рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

57. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

58. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

59. Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

60. Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

61. З урахуванням викладеного Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 21 липня 2020 року у справі №280/1992/21. Указані висновки у подальшому підтримані Судом у постановах від 24 травня 2024 року у справі №160/22252/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 14 липня 2022 року у справі № 600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20 та інших, тож судова практика у цій категорії спорів є сталою та послідовною. З цих же підстав Суд не вбачає необхідності формування іншого висновку у цій категорії спорів.

62. Суд відхиляє посилання скаржника на необхідність урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 у справі №520/2098/19, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20, від 22 грудня 2021 року у справі №160/15369/20, від 05 жовтня 2021 року у справі №640/23385/20, від 29 вересня 2021 року у справі №160/15370/20, від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 23 грудня 2021 року у справі №640/27139/20, від 11 квітня 2021 року у справі №260/3187/20, оскільки такі стосуються інших фактичних обставин справи, мають інше нормативно-правове регулювання та склад учасників справи.

63. Підсумовуючи викладене колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

65. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

66. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

67. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі №620/2173/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду