ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №620/228/19

адміністративне провадження №К/9901/24404/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Пасічник С. С., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (суддя Скалозуб Ю.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (судді Сорочко Є.О., Літвіна Н.М., Федотов І.В.) у справі № 620/228/19 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2018 року № Ф-14988-17 на суму 20 287,78 грн; про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) від 9 січня 2019 року № 982/6/99-99-11-05-02-25 по результати розгляду скарги, яким вимогу ГУ ДФС від 13 листопада 2018 року № Ф-14988-17 залишено без змін, а скаргу позивача від 7 грудня 2018 року - без задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він з 18 липня 2005 року є адвокатом та з 13 березня 2014 року зареєстрований як фізична особа - підприємець (далі - ФОП). Позивач є особою з інвалідністю, а з квітня 2018 року інвалідність ІІ групи встановлена безстроково. На обліку в податкових органах він перебуває з моменту його державної реєстрації як ФОП, проте як самозайнята особа, що провадить незалежну професійну діяльність він на обліку не перебуває. Зважаючи на те, що позивач є пенсіонером та має інвалідність, на його думку, від сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) він звільнений відповідно до законодавства, а тому оскаржувана вимога податкового органу є такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, залишенним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавцем передбачено звільнення від сплати ЄСВ для ФОП, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, за умови, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію. При цьому, для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію, нарахування ЄСВ здійснюється на загальних підставах. На думку суду першої інстанції, позивач як ФОП підпадає під категорію осіб, звільнених від сплати ЄСВ, проте, ГУ ДФС цілком правомірно нарахувало йому ЄСВ саме як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську).

Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, додатково вказав на те, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язковою умовою для звільнення ФОП, які є особами з інвалідністю, від сплати ЄСВ є надання доказів отримання ними відповідної пенсії або соціальної допомоги. Водночас, позивач, як особа з інвалідністю, не надав суду жодних доказів того, що він отримує відповідну пенсію або соціальну допомогу, тобто однієї з двох обов`язкових умов звільнення від сплати ЄСВ ним дотримано не було, відповідно, на думку апеляційного суду, положення частини четвертої статті 4 вказаного закону на нього не розповсюджуються.

При цьому, апеляційний суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 1640/2837/18.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, вказав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми материального та порушили норми процесуального права, зокрема, надали помилкову правову оцінку тому факту, що податковим органом було двічі нараховано йому ЄСВ (як ФОП та як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність), при тому, що він не звертався до податкового органу із заявою про постановлення на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Крім цього, позивач послався на те, що він як ФОП відповідно до закону звільняється від сплати ЄСВ з огляду на те, що він є особою з інвалідністю та пенсіонером за віком. Просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове - яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі відзив на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає її розгляду.

Касаційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною моріою не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 13 березня 2014 року зареєстрований в якості ФОП, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та з 1 квітня 2014 року перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області на спрощеній системі оподаткування, види господарської діяльності: 69.10 - діяльність в сфері права, 82.99 - надання інших допоміжних комерційних послуг, що підтверджується копією витягу з реєстру платників єдиного податку (а.с. 15).

Відповідно до даних з Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 з 2005 року є адвокатом. Окрім того, позивач є пенсіонером та інвалідом ІІІ групи з 2008 року, а з квітня 2018 року інвалідом ІІ групи безстроково, а також особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС І категорії, що підтверджується копіями посвідчення (а.с. 25, 87, 89), копіями довідок МСЕК (а.с. 35-37).

Відповідно до матеріалів справи відповідачем сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу від 13 листопада 2018 року № Ф-14988-17 на суму 20 287,78 грн, з якою позивач не погодився та 7 грудня 2018 року оскаржив до Державної фіскальної служби України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 9 січня 2019 скаргу залишено без задоволення, а вимогу - без змін (а.с.27-28).

Не погодившись з таким рішенням та вимогою, позивач звернувся до суду з позовом.

На підставі системного аналізу законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також, враховуючи правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду в аналогічних справах, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку про те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а саме - частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а також не з`ясували всі обставини справи, що мають істотне значення для її правильного вирішення, та встановили обставини справи, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 вказаного закону ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 цього закону встановлено, що платниками ЄСВ є, зокрема, ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності особи; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Згідно з частиною четвертою статті 4 такого закону (у редакції, що діяла до 1 січня 2018 року - дати внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками ЄСВ виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З 1 січня 2018 року вказану норму закону викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування».

2 вересня 2019 року Верховним Судом розглянуто зразкову справу № 520/3939/19 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, в якій викладено правові висновки, обов`язкові для врахування всіма судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду такої зразкової справи (частина третя статті 291 КАС України).

Верховний Суд у зразковій справі дійшов висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника ЄСВ (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/ФОП), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та ЄСВ ФОП, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника ЄСВ шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника ЄСВ фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника ЄСВ - ФОП та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування ЄСВ за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене у контролюючого органу відсутні правові підстави для встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі ЄСВ особі - ФОП, яка не перебуває на обліку платника ЄСВ як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та не подає відповідну звітність.

Крім цього, на підставі системного аналізу норм Законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», беручи до уваги сталу практику Верховного Суду України (зокрема, справи №№ 21-90а15, 21-59а14, 21-56а15, 822/4655/14), а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у справах №№ 1640/2837/18, 805/2195/17-а, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, що обов`язковою умовою, встановленою частиною четвертою статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для звільнення ФОП від сплати ЄСВ, є отримання такою особою пенсії за віком або по інвалідності або соціальної допомоги у зв`язку з інвалідністю.

При цьому, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 317 КАС України, відповідно до яких неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. З огляду на те, що апеляційний суд є судом факту, виявивши під час судового розгляду неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, він мав з`ясувати їх самостійно. Проте, Шостий апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу в порядку письмового провадження, надав оцінку лише тим доказам, які містилися в матеріалах справи, не звернувши увагу на те, що докази, які мають значення для справи, навіть не витребовувалися судом першої інстанції у сторін та необхідні для розгляду справи обставини не з`ясовувалися ним. Відтак, апеляційний суд, порушивиши вимоги частин другої та четвертої статті 77 КАС України, необгрунтовано дійшов висновку про те, що, оскільки, позивач не надав суду жодних доказів того, що він отримує відповідні пенсійні виплати або соціальну допомогу, то відповідно, на нього не розповсюджується положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», так як, це питання взагалі не з`ясовувалось судами. Докази обгрунтованості оспорюваних актів при невизнанні позову мав надавати суб`єкт владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, не були встановлені судами за допомогою засобів доказування, якими, за законом, вони мають бути підтверджені.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив такі обставини на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати вид пенсійних виплат, які було призначено позивачу протягом спірного періоду, враховуючи розбіжності між відомостями, зазначеними в посвідченні про призначення пенсії за вислугу років від 7 листопада 2003 року, та довідці Управління внутрішеніх справ України в Чернігівській області від 30 липня 2004 року про право позивача на знижку по оплаті комунальних послуг як пенсіонера, звільненого зі служби за віком (а.с. 87). Крім цього, необхідно встановити чи отримував позивач у спірний період пенсійні виплати або соціальну допомогу по інвалідності.

В залежності від встановленого - правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Водночас, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що саме по собі рішення, прийняте за результатами адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки), не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків позивача. Запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів, адміністративний та судовий, повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушені права. Доводи позивача отримають оцінку суду під час нового розгляду даної справи, а не шляхом оцінки рішення, прийнятого податковим органом за результатами адміністративного оскарження спірної вимоги, який здійснював, при цьому, свої дискреційні повноваження. Суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом вищого рівня обставин, викладених платником податків у скарзі на вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Така правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 26 березня 2019 року у справі № 810/1710/16.

З огляду на викладене в цій частині касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2018 року № Ф-14988-17 на суму 20 287,78 грн скасувати.

3. Адміністративну справу № 620/228/19 у цій частині направити на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

4. У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року - залишити без змін.

5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді С. С. Пасічник

Є. А. Усенко