№ 620/4223/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 620/4223/24

адміністративне провадження № К/990/45749/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №620/4223/24

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О.

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 01 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України перерахувати грошове забезпечення та доплатити ОСОБА_1 :

- грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року включно з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведеної раніше виплати суми грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведеної раніше виплати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведеної раніше виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв`язку зі звільненням, передбаченої розділом XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведених раніше виплат одноразової грошової допомоги, передбаченої розділом XXXII наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у зв`язку зі звільненням в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язано Міністерство оборони України перерахувати грошове забезпечення та доплатити ОСОБА_1 :

- грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведеної раніше виплати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та-розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- грошове забезпечення з урахуванням проведеної раніше виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв`язку зі звільненням, передбаченої розділом XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14 липня 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

3. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, у якій, зокрема, посилалося на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців. Відповідач вказував на те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, оскільки звільнений із служби 10 грудня 2020 року, а з позовною заявою звернувся до суду лише 21 березня 2024 року.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

5. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений 27.11.2020, в той же час, останній звернувся до суду з даним позовом у 22.03.2024. Отже, суд апеляційної інстанції уважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року.

7. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8. Касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 233 Кодексу законів про працю України без урахування висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23 та постановах Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 18.10.2023 у справі №380/14605/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 24.04.2024 у справі №580/4684/22, від 08 серпня 2024 року у справі №380/29686/23, від 12.09.2024 у справі № 380/6701/24, відповідно до яких дія статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ХІ, поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією правовою нормою закону чинності. Оскільки частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент звільнення позивача, не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати, то право позивача, звільненого із служби 27.11.2020 на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком.

IV. Позиція інших учасників справи

9. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Рух справи в суді касаційної інстанції

10. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., від 04 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року.

11. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

12. Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження з 15 січня 2025 року.

VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

13. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

14. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

15. Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

16. Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги.

19. У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року. До суду з такими вимогами позивач звернувся 22 березня 2024 року.

20. Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, застосував приписи статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.

21. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23 та постановах Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 18.10.2023 у справі №380/14605/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 24.04.2024 у справі №580/4684/22, від 08 серпня 2024 року у справі №380/29686/23, від 12.09.2024 у справі № 380/6701/24 зазначає про те, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

22. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

23. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

24. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

25. У постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

26. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

27. Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.

28. На момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби (10 грудня 2020 року) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

29. Тобто, цей позов позивачем подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

30. Судом апеляційної інстанції при вирішення питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX.

31. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

32. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

33. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

34. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду і направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, скасувати, а справу 620/4223/24 направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко