ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 620/7207/24
адміністративне провадження № К/990/43584/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Мєзєнцев Є.І.)
у справі №620/7207/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 175 310,91 грн;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 175 310,91 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у день звільнення його зі служби (04 грудня 2021 року) відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 25 квітня 2024 року, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 113 410,02 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 91 705,70 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
5. Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині обрахунку розміру середнього заробітку у період до 19 липня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
8. Наказом командира військової частини від 06 грудня 2021 року № 285 позивача звільнено з військової служби в запас та знято з усіх видів забезпечення.
9. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 620/5388/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01 березня 2018 року по 06 грудня 2021 року, із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01 березня 2018 року по 06 грудня 2021 року, із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
10. На виконання вказаного рішення у справі № 620/5388/22, відповідачем 25 квітня 2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 223 398,42 грн.
11. 26 квітня 2024 року позивачем повернуто Військовій частині НОМЕР_1 надміру виплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 29 800,73 грн.
12. Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України у позивача виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 25 квітня 2024 року, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд встановив, що відповідно до довідки від 04 червня 2024 року № 756 грошове забезпечення позивача за жовтень та листопад 2021 року складало 24 952,20 грн, отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 409,05 грн (24 952,20 грн/61 день).
14. Суд першої інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, вказав на необхідність зменшення розміру відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
15. У зв`язку з цим, зважаючи на звернення до суду після звільнення (06 грудня 2021 року) через 8 місяців (серпень 2022 року) та розмір виплаченої позивачу на виконання рішень суду індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 38 719,54 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 19 3597,69 грн).
16. Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (обмеження строком виплати у 6 місяців), то суд першої інстанції обраховував суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Позивачу при звільненні нараховано 2545,36 грн грошового забезпечення. Із врахуванням індексації грошового забезпечення в сумі 193597,69 грн, на яку позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 196 143,05 грн (2 545,36 грн + 19 3597,69 грн).
17. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума усіх належних позивачу виплат при звільненні складає 196 143,05 грн (що становить 100%), з них в день звільнення фактично виплачено 2 545,36 грн (що становить 1,30% від суми усіх належних на день звільнення виплат), а сума невиплаченої індексації грошового забезпечення складає 19 3597,69 грн (що становить 98,70% від суми усіх належних на день звільнення виплат).
18. Період затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 днів, тому середній заробіток за вказаний період має становити 75 674,25 грн (409,05 грн*185), що становить 100%.
19. Виходячи з принципу пропорційності, суд першої інстанції встановив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 74 690,48 грн (98,70% від 75 674,25 грн).
20. Отже, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 113 410,02 грн (38 719,54 грн + 74 690,48 грн).
21. Суд апеляційної інстанції не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим змінив його рішення.
22. Визначаючи середньоденне грошове забезпечення позивача за жовтень-листопад 2021 року, суд апеляційної інстанції взяв до уваги суми, які зазначені у відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 від 24 січня 2022 року № 82, а не в довідці про грошове забезпечення від 04 червня 2024 року № 756, вважаючи, що остання не містить всіх складових грошового забезпечення позивача за жовтень-листопад 2021 року.
23. Встановивши, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 432,94 грн (26 409,36 грн/61 день), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року складає: 432,94 грн х 224 дні = 96 978,56 грн.
24. Суд зазначив, що компенсація за нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року з застосуванням січня 2008 року та перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 06 грудня 2021 року, з урахуванням істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 193 597,69 грн 3/(роки за які нараховувалась компенсація)/12 (кількість місяців за рік) = 5,37771 грн/432,94 грн (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 12,42% (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні). Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року становить 224 днів, сума середнього заробітку за час затримки складає 9 6978, 56 грн (224 дні х 432,94 грн.).
25. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції встановив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 12 044,73 грн (96 978,56 грн х 12,42%).
26. Щодо періоду з 19 липня 2022 року до 25 квітня 2024 року, то суд апеляційної інстанції встановив, що сума середнього заробітку за час затримки становить 79 660,96 грн (184 дні х 432,94 грн).
27. Водночас, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 відповідно до статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначив, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає відшкодуванню позивачу становить 91 705,70 грн, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині.
28. Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції вказав на відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.
29. Представник позивача в касаційній скарзі зазначив, що предметом спору між сторонами є питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено нормами статті 117 КЗпП України у редакції, чинній до та після 19 липня 2022 року.
30. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду щодо принципу співмірності у період до 19 липня 2022 року. Не встановлено частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належним позивачу при звільненні.
31. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2024 року в справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року в справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року в справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року в справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі № 460/42524/22, від 14 березня 2024 року в справі № 560/6960/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 440/8467/23, від 30 квітня 2024 року в справі № 560/6962/23, від 01 травня 2024 року в справі № 140/16184/23, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції для застосування принципу співмірності у межах вказаної справи повинен був встановити такі обставини: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
32. Натомість, суд апеляційної інстанції навів власну методику застосування принципу співмірності в період до 19 липня 2022 року, яка не передбачена нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до та після 19 липня 2022 року, а також постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
33. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в повному обсязі не дослідив обставини, що підлягали встановленню і лежать в основі позовних вимог, проігноровано фактичні обставини справи, правові висновки Верховного Суду, що свідчить про прийняття необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
34. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо права позивача на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Звертає увагу на пропуск позивачем тримісячного строку на звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
36. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
37. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
38. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
39. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
40. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
41. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
42. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
43. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
44. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
45. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
46. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
47. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
48. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
49. Водночас, Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
50. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
51. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону № 2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
52. За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
53. Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).
54. У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
55. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
56. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
57. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є недоречним.
58. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
59. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, на яку скаржник посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в якій Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
60. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
61. У справі, що розглядається, спірний період тривав з 07 грудня 2021 року по (наступний день за датою звільнення позивача) по 25 квітня 2024 року (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
62. Як убачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, посилаючись на принципи розумності, справедливості, пропорційності та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, здійснив розрахунок розміру компенсації за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року таким чином.
63. Суд апеляційної інстанції зазначив, що компенсація за нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року та перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 06 грудня 2021 року, з урахуванням істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 193597,69 грн 3/(роки за які нараховувалась компенсація)/12(кількість місяців за рік) = 5,377 71 грн/432,94 грн (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 12,42% (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).
64. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року становить 224 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки складає 96978,56 грн (224 днів х 432,94 грн).
65. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 12044,73 грн (96978,56 грн х 12,42%).
66. Однак, колегія суддів не може погодитись з визначеною судом апеляційної інстанції сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки розрахунок щодо зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року суперечить формулі, визначеній у постанові Верховного Суду викладеним у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
67. Колегія суддів зазначає, що особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
68. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
69. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
71. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
72. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
73. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
74. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
75. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
76. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2021 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
77. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
78. Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, розрахунок зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року суперечить формулі, визначеній у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Отже, розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період обрахований не правильно.
79. Що стосується періоду з 19 липня 2022 року до 25 квітня 2024 року, то суд апеляційної інстанції встановив, що сума середнього заробітку за час затримки становить 79 660,96 грн (184 днів х 432,94 грн).
80. Враховуючи те, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не оскаржується, то колегія суддів в межах цього касаційного провадження не перевіряє й не надає оцінки висновкам суду в указаній частині.
81. Водночас, оскільки неправильне обчислення та визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року, як наслідок, призвело до неправильного визначення суми за весь час затримки розрахунку при звільненні (07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року до 25 квітня 2024 року), то оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду цієї інстанції.
82. З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги які стали підставою для відкриття касаційного провадження знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду.
83. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
84. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
85. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування, з дотриманням вимог чинного законодавства визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 .
86. Після визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року, необхідно визначити загальну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом обчислення двох періодів (з 07 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року до 25 квітня 2024 року).
87. З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 353 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року скасувати, а справу № 620/7207/24 направити на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська,
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду