ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 620/9315/23

адміністративне провадження № К/990/9885/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/9315/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2

на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (головуючий суддя: Виноградова Д.О.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (головуючий суддя: Коротких А.Ю., Чаку Є.В., Сорочко Є.О.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, за період з 16 листопада 2017 року до 18 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, за період з 16 листопада 2017 року до 18 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100.

Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, позовну заяву повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що предметом даної позовної заяви є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2017 року до 18 жовтня 2021 року. З огляду на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, від 17 листопада 2022 року у справі №520/12661/19, суди дійшли висновку, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів, пов`язаних зі звільненням з публічної служби, а саме місяць.

Судом першої інстанції було також встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідачем було здійснено 19 жовтня 2021 року, що у свою чергу підтверджується випискою з банку. До того ж, до суду з цим позовом позивач звернувся лише 3 липня 2023 року.

З огляду на наведене суди констатували, що звернувшись із зазначеним позовом 3 липня 2023 року, позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк звернення до суду.

До того ж суди попередніх інстанцій підсумували, що позивачем не наведено переконливих та доказово підтверджених причин, які б стали на заваді своєчасного звернення до суду з даним позовом для оскарження рішення відповідача, а тому підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.

У касаційній скарзі представник позивача, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує, що суди попередніх інстанцій проігнорували, що відповідно до статті 122 КАС України обчислення строку звернення до адміністративного суду здійснюється саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не з дня фактичного розрахунку.

Покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, зазначив, що в даній категорії справ, початок перебігу строку звернення працівника до суду може здійснюватися в тому числі з дня коли працівник фактично дізнався, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Так, у поданій касаційній скарзі скаржник не заперечує того факту, що фактичний розрахунок відповідач здійснив з ним 19 жовтня 2021 року. Водночас, наполягає на тому, що не був обізнаний, що таке зарахування відбулось саме від відповідача, оскільки згідно з випискою з банку про надходження коштів у колонці «Деталі операції» було зазначено «Цільове зарахування». Як зазначив скаржник, таке формулювання призначення платежу «Цільове зарахування» не надає жодних відомостей ні про походження коштів, ні про те від кого такі кошти надійшли. До того ж, скаржник наполягає, що про фактичний розрахунок йому стало відомо лише 5 червня 2023 року з листа Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому містилась виписка з баку про виплату індексації на виконання рішення суду.

З огляду на вказане скаржник вважає, що ним не було пропущено місячний строк звернення до суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2024 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено відповідачу 22 березня 2024 року о 12:22 год.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94 116 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом цієї позовної заяви є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2017 року до 18 жовтня 2021 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України ) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що остаточний розрахунок з позивачем відповідачем було здійснено 19 жовтня 2021 року. При цьому, з даним позовом до суду він звернувся 3 липня 2023 року.

Посилання позивача на те, що строк звернення до суду потрібно обраховувати з дати отримання відповіді відповідача, тобто з 5 червня 2023 року, суд не прийняв до уваги, з огляду на те, що отримання листа від відповідача не змінює момент з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

На основі цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів з моменту остаточного розрахунку 19 жовтня 2021 року, однак з цим позовом звернувся до суду в липні 2023 року, тобто з пропуском місячного строку.

Зрештою місцевий суд не знайшов поважних причин для пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.

Ці висновки суду першої інстанції, які підтримав апеляційний суд, Верховний Суд вважає правильними.

Як встановили суди, предметом оскарження є бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2017 року до 18 жовтня 2021 року.

У контексті оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що після остаточного розрахунку з ОСОБА_1 19 жовтня 2021 року, останній повинен був дізнатися про порушене право. Тому саме з цього часу необхідно обчислювати перебіг строку звернення до адміністративного суду.

Отримання позивачем листа відповідача від 5 червня 2023 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Аргументи ОСОБА_1 не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.

Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустив строк звернення до суду й відсутні підстави для поновлення цього строку, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного й обґрунтованого висновку для повернення позовної заяви позивача.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень процесуального закону при ухваленні судових рішень, тому відсутні підстави для їхнього скасування чи зміни.

За таких обставин і міркувань у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

2. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі №620/9315/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду