ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 620/9540/24

адміністративне провадження № К/990/42374/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року (суддя Виноградова Д.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (колегія у складі суддів Кузьмишиної О.М., Грибан І.О., Костюк Л.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і їх обґрунтування

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року у відповідності до Постанови №168.

Позов мотивовано тим, що 29 березня 2023 року після завершення відпустки у зв`язку із хворобою, позивач прибув до десятої прикордонної застави для здачі зброї, майна радіаційного, хімічного та біологічного захисту, документів тощо в зв`язку з переведенням до іншого підрозділу, однак внаслідок помилки діловода, який не проставив печатки на довідці про здачу зброї, позивач не зміг вчасно прибути до нового підрозділу 30 березня 2023 року. З огляду на ці обставини йому не було виплачено передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року. На переконання позивача, відповідач у цьому випадку допустив протиправну бездіяльність відносно нього.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 липня 2024 року залишив позовну заяву без руху та надав позивачеві 10-денний строк для усунення її недоліків шляхом подання доказів поважності причин пропуску строку зверненні із цим позовом, а також доказів проходження позивачем військової служби станом на дату звернення до суду, засвідчених належним чином.

У цьому контексті суд серед іншого зауважив, що в іншій справі №620/1409/24, рішення у якій набрало законної сили 24 квітня 2024 року, було встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 19 червня 2023 року №453-ОС було призупинено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, виплату всіх видів забезпечення, звільнено з посади та вважається таким, що не виконує (не несе) обов`язки військової служби ОСОБА_1 з 19 травня 2023 року. Проте до суду із цим позовом звернувся лише 05 липня 2024 року.

19 липня 2024 року до канцелярії суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 29 липня 2024 року Чернігівський окружний адміністративний суд повернув позовну заяву позивачеві. Свої висновки мотивував тим, що наведені ним аргументи не доводять існування поважних причин пропуску строку звернення до суду, водночас позивач не надав доказів на підтвердження існування обставин, які не залежали від його волі і завадили вчасно звернутися до суду. Суд зазначив, що, безперечно, запровадження воєнного стану є обставиною, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Разом з тим, пропуск процесуального строку повинен мати прямий причинний зв`язок з такою обставиною. Отже, факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на особу.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2024 року залишив ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року без змін. Суд апеляційної інстанції повністю погодився з оцінкою місцевого адміністративного суду, додавши, що посилання скаржника на певні обставини, не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позову без зазначення конкретних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з позовною заявою, та без надання відповідних доказів того, як саме наведене обумовило пропуск строку на подання позову до суду. Оцінивши наведені ОСОБА_1 мотиви, апеляційний суд резюмував, що в цьому випадку позивач не навів та не довів поважних причин пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суди обох попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального права та дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску звернення до суду.

Вказує, що з 05 травня 2022 року його було призвано на військову службу, тому він постійно перебував на ділянках Державного кордону України виконуючи бойові завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що в свою чергу обмежує та часто унеможливлює вчасне звернення до суду та надіслання інших процесуальних документів. Зазначив також, що вже звертався до суду із цими ж позовними вимогами в справі №620/15607/23, однак Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2023 року залишив позовну заяву без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 березня 2024 року змінив зазначене судове рішення в мотивувальній частині, однак в решті залишив його без змін. Скаржник зазначає, що саме ці обставини стали причиною недотримання процесуальних строків звернення до суду, які не залежали від його волі, тому, усунувши попередні недоліки, він знову звернувся з позовною заявою до суду для захисту та відновлення порушених прав.

Крім цього, скаржник звернув увагу на позицію Верховного Суду, за якою протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція інших учасників справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 сформулювала висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У розглядуваному випадку позивач порушує перед судом питання про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року та зобов`язання відповідача виплатити йому відповідні суми за указаний період. Судом встановлено, що позовну заяву позивач подав 05 липня 2024 року.

Отже, спірні відносини повністю охоплюються дією статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, водночас позивач, звертаючись до суду із цим позовом, порушив передбачені цією правовою нормою строки.

Основні мотиви позивача, якими він обґрунтовує поважність причин пропуску цього строку, стосуються введення в Україні воєнного стану, призову його з 05 травня 2022 року на військову службу, а також, що він раніше вже звертався до суду із цими ж позовними вимогами, однак його позовну заяву було залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Надаючи оцінку цим аргументами, колегія суддів зауважує, що за усталеною позицією Верховного Суду поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Водночас саме посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, водночас, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Чернігівський окружний адміністративний суд, залишаючи позов без руху ухвалою від 10 липня 2024 року, зокрема зауважив, що, як установлено в справі №620/1409/24, рішення у якій набрало законної сили, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 19 червня 2023 року №453-ОС було призупинено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, виплату всіх видів забезпечення, звільнено з посади та вважається таким, що не виконує (не несе) обов`язки військової служби ОСОБА_1 з 19 травня 2023 року. Проте до суду із цим позовом звернувся лише 05 липня 2024 року.

Скаржник цих обставин не оспорює та не заперечує факту існування зазначеного наказу.

Таким чином, з урахуванням строку, що минув від часу закінчення задіяння позивача за місцем дислокації у червні 2023 року до моменту звернення до суду із цим позовом в липні 2024 року, що становить близько року, Суд відхиляє посилання скаржника на введення в Україні воєнного стану та його призову на військову службу з 05 травня 2022 року як такі що не виправдовують надміру тривалого зволікання зі зверненням до суду та не доводять поважності причин пропуску такого строку.

Скаржник також зазначає, що він раніше вже звертався до суду із цими ж позовними вимогами в справі №620/15607/23, однак Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2023 року залишив позовну заяву без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду, яку Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 березня 2024 року змінив в мотивувальній частині, однак в решті залишив зазначене судове рішення без змін, тож позивач, за його словами, усунувши попередні недоліки, знову звернувся з позовною заявою до суду для захисту та відновлення порушених прав.

Із цього приводу Верховний Суд наголошує, що попереднє звернення з позовною заявою, яка не відповідала вимогам процесуального законодавства, та її залишення без розгляду, не є об`єктивно непереборними обставинами, такими, що не залежать від волевиявлення особи та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду і в жодному разі не дають право у будь-який необмежений час після спливу такого строку реалізовувати це право поза зв`язком з установленими строками, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Попереднє звернення до суду, про яке зазначає скаржник, мало юридичним наслідком залишення його позову без розгляду у зв`язку з недотриманням вимог процесуального Закону самим автором позовної заяви і жодним чином не виправдовує порушення строку звернення до суду у цій справі.

Верховний Суд повторює, що та обставина, що повернення позовної заяви або залишення її без розгляду не позбавляє повторного звернення до суду, не означає наявності у особи безумовного права звертатися у будь-який момент після повернення (залишення без розгляду) вперше поданого позову без урахування процесуальних строків встановлених для цього. Право на повторне звернення у цьому контексті не є абсолютним й окрім його реалізації без зайвих зволікань, позивач повинен довести, що повернення (залишення без розгляду) вперше поданої позовної заяви відбулося з причин, які об`єктивно не залежали від позивача.

Верховний Суд не має підстав вважати, що стверджувані позивачем перешкоди в реалізації його прав є дійсними, реальними та доведеними.

Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись наведеними правовими нормами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

Посилання скаржника на положення Конституції та законів України, міжнародних нормативно-правових актів колегія суддів у світлі обставин цієї справи оцінює критично, оскільки ключове значення при вирішенні питання поважності причин пропуску звернення до суду має насамперед добросовісна і послідовна поведінка позивача за наявності об`єктивних чинників, що перешкоджали реалізації права на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк. Попри це, наведені скаржником мотиви самі собою жодним чином не виправдовують його пасивної поведінки, безпідставності його тривалого зволікання зі зверненням до суду із цим позовом за відсутності будь-яких реальних перешкод для цього.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків, Верховний Суд констатує, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права) та метою звернення до суду.

Отже, у розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід судів попередніх інстанцій до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції.

Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про наявність підстав для повернення позовної заяви, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду