№ 621/1445/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 621/1445/16-ц

провадження № 61-19480св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Зміївське лісове господарство»,

відповідачі: Чемужівська сільська рада Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - Відділ Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Зміївського районного суду Харківської області від

24 січня 2017 року у складі судді Вельможної І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Котелевець А. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Зміївське лісове господарство» звернувся до суду зі позовом до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1 , третя особа - Відділ Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, про визнання незаконними та скасування рішень Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що рішенням ХХХVI сесії

V скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 04 березня 2010 року № 628-V ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,25 га

АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням ХІІ сесії VІ скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 22 вересня 2010 року № 111-VІ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою меж земельної ділянки площею 0,25 га АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вказаного рішення та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затвердженої посадовими особами Відділу Держкомзему у Зміївському районі Харківської області, ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 160521, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності, постійного користування, договорів оренди земельних ділянок та обліковується в державному реєстрі земель за реєстраційним номером 632178651002029 від 24 квітня 2012 року.

Зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321786501:01:002:0099 знаходиться в межах кварталу 57 Чемужівського лісництва Зміївського району Харківської області та перетинається з землями ДП «Зміївське лісове господарство».

Посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, вибула з власності держави в особі ДП «Зміївське лісове господарство» та Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства незаконно, без її вилучення в установленому законом порядку, без погодження меж та зміни цільового призначення, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення ХХХVІ сесії V скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від

04 березня 2010 року № 628-V «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства та для будівництва гаражів»; визнати незаконним та скасувати рішення ХІІ сесії VІ скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 22 вересня 2010 року № 111-VІ «Про передачу земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 160521 (кадастровий номер 6321786501:01:002:0099), зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632178651002029 від 24 квітня 2012 року; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави земельну ділянку, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні

ДП «Зміївське лісове господарство», належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності надання ОСОБА_1 цієї земельної ділянки не надано, отже позов не є доведеним. Вимога про повернення земельної ділянки державі є похідною від вимог, які не підлягають задоволенню, тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу прокуратури Харківської області залишено без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 січня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу прокуратури Харківської області без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 грудня 2020 року Харківська обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать наявним у справі доказам, які суди повно та всебічно не дослідили.

Доводи інших учасників справи

13 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Зміївського районного суду Харківської області.

09 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Рішенням ХХХVI сесії V скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 04 березня 2010 року № 628-V «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) між земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд особистого селянського господарства та для будівництва індивідуальних гаражів» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,25 га АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель запасу житлової та громадської забудови.

Рішенням ХІІ сесії VІ скликання Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 22 вересня 2010 року № 111-VІ «Про затвердження проекту землеустрою меж земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд»

ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою меж земельної ділянки площею 0,25 га АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель запасу житлової та громадської забудови. Дана земельна ділянка передана ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність.

На підставі вказаного рішення та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затвердженої посадовими особами Відділ Держкомзему у Зміївському районі Харківської області, ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 160521, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності, постійного користування, договорів оренди земельних ділянок та обліковується в державному реєстрі земель за реєстраційним номером 632178651002029 від 24 квітня 2012 року.

Згідно з актом, складеним 01 листопада 2019 року депутатом Чежужівської сільської ради Зміївського району Харківської області Сумець Т. М. за участю свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірна земельна ділянка розташована на колишніх землях присадибного фонду сільської ради, а саме - в межах села Чемужівка Зміївського району Харківської області. На цих землях були розташовані житлові будинку з господарськими будівлями, які були знесені в п`ятидесятих роках. Земельна ділянка ОСОБА_1 фактично знаходиться під хвойними зарослями, які утворились в результаті самосіву.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року за клопотанням ДП «Зміївське лісове господарство» по справі призначена судова земельно-технічна експертиза, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.

проф. М.С.Бокаріуса.

Згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса № 23422, складеного 22 серпня

2019 року, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6321786501:01:002:0099 (

АДРЕСА_1 ) не змінено та затверджено, за основним цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, та не потребує зміни цільового призначення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), Верховний Суд вважає необхідним вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно «Korolev v. Russia» (Корольов проти Росії) (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; «Menchinskaya v. Russia» (Менчинська проти Росії) № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

У зазначеній справі сформульовано висновок, відповідно до якого «Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У справі, що переглядається, прокурор, звернувшись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП «Зміївське лісове господарство», фактично здійснює представництво інтересів державного підприємства, а не інтересів держави, що суперечить положенням чинного законодавства.

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Зміївське лісове господарство» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), підтвердила свій висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У зв`язку із цим нижче у цій постанові розглядаються лише позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Землі лісогосподарського призначення є окремою категорією земель (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) і належать до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених ЗК (пункт «г» частини четверта статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

За змістом статті 31 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, статті 75 ЛК України, статті 50 Закону України «Про землеустрій» та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, вилучення земельної ділянки для потреб, не пов`язаних із веденням лісокористування у постійного землекористувача, та її передача у приватну власність для обслуговування жилого будинку чи ведення особистого селянського господарства, має здійснюватися за згодою державного підприємства та лише після припинення права постійного користування земельної ділянки постійним землекористувачем за його заявою з подальшою розробкою проєкта відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного кадастру.

Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, при розгляді справи суд має встановлювати правовий статус земельної ділянки та її цільове призначення за даними земельного кадастру.

Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, земельні ділянки у межах населеного пункту, зайнятті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на землю, який видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Дослідивши відповідно до вимог процесуального закону надані позивачем матеріали лісовпорядкування, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності надання ОСОБА_1 цієї земельної ділянки не надано. Крім того, згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса № 23422, складеного 22 серпня 2019 року, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6321786501:01:002:0099 (

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області відсутні повноваження на представництво інтересів держави в особі ДП «Зміївське лісове господарство», оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області, який дієв інтересах держави в особі ДП «Зміївське лісове господарство» підлягають скасуванню, із залишенням зазначених позовних вимог без розгляду. В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в частині вимог заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Зміївське лісове господарство» до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1 , третя особа - Відділ Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, про визнання незаконними та скасування рішень Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки скасувати.

Позовні вимоги заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Зміївське лісове господарство» до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1 , третя особа - Відділ Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, про визнання незаконними та скасування рішень Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від

24 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від

11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов