Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 621/2173/16

провадження № 61-17753 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Любов Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 серпня 2020 року у складі судді Овдієнка В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л. В.,про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 травня 2012 року належала земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0464, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 177, 182 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області. На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 травня 2012 року їй належала земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0465, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 178, 183 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 вересня 2012 року їй належали садовий будинок літ. «А-2», загальною площею 200,2 кв. м, житловою площею 126 кв. м; садовий будинок літ. «Б-3», загальною площею 239,0 кв. м, житловою площею 124,6 кв. м; господарча будівля літ. «В»; огорожа № 1; огорожа № 2; колонка питної води № 3; басейн № 4, що розташовані на вищевказаних земельних ділянках.

Проте лише 03 листопада 2016 року вона довідалась, що ОСОБА_3 на підставі довіреності від 06 серпня 2012 року від її імені відчужив ОСОБА_2 усе вищевказане нерухоме майно, що підтверджується договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 06 листопада 2013 року та договором купівлі-продажу садового будинку від 06 листопада 2013 року.

Вищезазначені договори купівлі-продажу земельних ділянок та розташованих на них садових будинків з господарчими будівлями укладені з порушенням положень ЦК України та її прав, оскільки належне їй майно було відчужено поза її волею по значно заниженій ціні. ОСОБА_3 не узгоджував з нею питання продажу та вартості зазначеного майна.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2013 року, кадастровий номер 6321782500:01:000:0464; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2013 року, кадастровий номер № 6321782500:01:000:0465; договір купівлі-продажу садового будинку від 06 листопада 2013 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 17 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2013 року, кадастровий номер 6321782500:01:000:0464; посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л. В., та зареєстрований у реєстрі за № 2823. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 листопада 2013 року, кадастровий номер 6321782500:01:000:0465, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л. В., та зареєстрований у реєстрі за № 2825. Визнано недійсним договір купівлі-продажу садового будинку літ. «А-2», загальна площа 200,2 кв. м, житлова площа 126 кв. м; садового будинку літ. «Б-3», загальною площею 239,0 кв. м, житлова площа 124,6 кв. м; господарчої будівлі літ. «В»; огорожі № 1; огорожі № 2; колонки питної води № 3; басейну № 4 від 06 листопада 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л. В., та зареєстрований у реєстрі за № 2821, що знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 6321782500:01:000:0464 та 6321782500:01:000:0465 за адресою: будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 при укладенні спірних правочинів з ОСОБА_2 діяв всупереч інтересам довірителя - ОСОБА_1 , оскільки відчужив майно позивачки за значно заниженою ціною, а саме на загальну суму 1 405 660 грн, що підтверджується висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 червня 2018 року № 17460/4894, згідно з яким визначено ринкову вартість спірного нерухомого майна, яка була значно більшою ніж ціна його продажу повіреним.

ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним були узгоджені з позивачкою усі питання по укладенню спірних договорів купівлі-продажу, як це передбачено нотаріально посвідченою довіреністю від імені ОСОБА_1 від 06 серпня 2012 року.

Суд керувався статтями 203 215 228 232 ЦК України, у тому числі й тим, що правочини суперечать публічному порядку.

Позивачкою строк позовної давності не пропущено, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , оскільки вона звернулась з позов до суду 07 листопада 2016 року (у понеділок), тобто у межах строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що представником за нотаріально посвідченою довіреністю - Дворніченком В. О. - не надано доказів на підтвердження того, що ним були узгоджені усі питання по укладенню оспорюваних договорів купівлі-продажу з ОСОБА_1 , як це передбачено довіреністю від 06 серпня 2012 року, у тому числі питання вартості за якою може бути відчужено належне позивачці майно.

ОСОБА_3 , уклавши спірні договори купівлі-продажу за заниженими цінами відносно ринкових цін, спричинив несприятливі наслідками для довірителя ОСОБА_1 , унаслідок чого остання втратила права власності на земельні ділянки та нерухоме майно. Крім того, позивачка втратила реальну вартість спірного майна у розмірі 1 405 660 грн, що підтверджується висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 червня 2018 року № 17460/4894. Надана ОСОБА_3 нотаріально посвідчена довіреність від 06 серпня 2012 року не містить повноважень на продаж належних на праві власності ОСОБА_1 земельних ділянок та розташованого на них нерухомого майна, за ціною і на умовах на розсуд повіреного, у зв`язку із чим підстави вважати, що позивачка уповноважила ОСОБА_3 саме на продаж майна відсутні. Останній здійснював оформленням права власності за ОСОБА_1 на спірне майно, тому на його ім`я було видано відповідну довіреність.

Строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , позивачкою не пропущено, так як відсутні докази погодження ОСОБА_3 укладення спірних правочинів з позивачкою, а строк дії довіреності встановлено до 06 серпня 2015 року. Отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 повинна була дізнатися про укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 621/2173/16 з Зміївського районного суду Харківської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка нотаріально посвідченою довіреністю від 06 серпня 2012 року уповноважила ОСОБА_3 бути її представником та надала йому права щодо спірних земельних ділянок та об`єктів нерухомості, які на них розташовані, у тому числі укладати договори купівлі-продажу, іпотеки, отримати належні їй гроші, підписувати документи від її імені, узгоджувати питання, що виникають у процесі виконання повноважень. У вищевказаній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою, як довірителем. Таким чином, у ОСОБА_3 був відсутній обов`язок погоджувати укладення спірних договорів з позивачкою, тобто він діяв у межах наданих йому повноважень, без їх перевищення. Висновок судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 червня 2018 року № 17460/4894 достовірно не свідчить про заниження ціни договорів купівлі-продажу, оскільки він не є достатнім доказом.

Крім того, відсутні докази існування зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 при укладенні оспорюваних правочинів, у тому числі, що повірений під час укладення договорів діяв у власних інтересах, чи в інтересах інших осіб, а не в інтересах позивачки.

Суд першої інстанції безпідставно застосував положення статті 228 ЦК України, оскільки відсутні докази порушення публічного порядку спірними правочинами.

Позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що вона не могла дізнатися про відчуження належного їй майна, тому суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачка звернулась до суду у межах строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 травня 2012 року належала земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0464, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 177, 182 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 травня 2012 року ОСОБА_1 належала земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0465, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 178, 183 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 вересня 2012 року ОСОБА_1 належали садовий будинок літ. «А-2», загальною площею 200,2 кв. м, житловою площею 126 кв. м; садовий будинок літ. «Б-3», загальна площа 239,0 кв. м, житловою площею 124,6 кв. м; господарча будівля літ. «В»; огорожа № 1; огорожа № 2; колонка питної води № 3; басейн № 4, що розташовані на вищевказаних земельних ділянках.

06 серпня 2012 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися (продати, здати в оренду, заставити) вищевказаними земельними ділянками та розташованими на них будівлями, для чого надала йому право, у тому числі підписати договір купівлі-продажу, іпотеки, отримати належні їй гроші, узгоджувати усі питання, що виникають в процесі виконання повноважень (а.с. 20, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 він імені ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0464, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 177, 182 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області.

06 листопада 2013 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 він імені ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 6321782500:01:000:0465, що розташована у садівничому товаристві «Коробів Хутір», 178, 183 Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області.

Згідно з договором купівлі-продажу від 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 він імені ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 садовий будинок літ. «А-2», загальною площею 200,2 кв. м, житловою площею 126 кв. м; садовий будинок літ. «Б-3», загальною площею 239,0 кв. м, житловою площею 124,6 кв. м; господарчу будівлю літ. «В»; огорожу № 1; огорожу № 2; колонку питної води № 3; басейн № 4, що розташовані на вищевказаних земельних ділянках.

06 листопада 2013 року ОСОБА_2 набула права власності на спірне нерухомо майно на підставі укладених з ОСОБА_3 , який діяв він імені та в інтересах ОСОБА_1 , правочинів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Категорії публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, посилаючись на порушення публічного порядку, не врахував, що при укладені оспорюваних правочинів в їх сторін була відсутня вина, яка виражалася у намірі порушити публічний порядок, доказами якої може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таким чином, суд не звернув уваги на те, що належними та допустимими доказами не підтверджено порушення публічного порядку при укладенні між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який діяв він імені та в інтересах ОСОБА_1 , спірних правочинів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на положення статей 237-239 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 рокуу справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 , а також наявність домовленості представника позивачки з ОСОБА_2 і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці ОСОБА_2 при укладенні спірних правочинів. Висновок судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 червня 2018 року № 17460/4894 зазначені обставини не підтверджує, а лише свідчить про відмінність ціни відчуженого майна від його ринкової вартості. При цьому, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Довіреність від 06 серпня 2012 року позивачкою видана на ім`я ОСОБА_3 добровільно, на день укладення останнім договорів купівлі-продажу не скасована, ОСОБА_1 не оскаржувалася, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалась.

Суди у порушення зазначених положень закону не врахували, що нотаріально посвідченою довіреністю від 06 серпня 2012 року позивачка уповноважила ОСОБА_3 бути її представником і надала йому права щодо спірних земельних ділянок та об`єктів нерухомості, які на них розташовані, у тому числі укладати договори купівлі-продажу, отримати належні їй гроші. Проте у зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою. У ОСОБА_3 був відсутній обов`язок погоджувати з позивачкою укладення спірних договорів та погодження ціни продажу її майна, тобто повірений діяв у межах наданих йому повноважень, без їх перевищення. Само по собі відчуження повіреним нерухомого майна за ціною нижче ринкової не свідчить про перевищення ним своїх повноважень.

Судами не було встановлено відсутності у ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 реального наміру укладення та виконання спірних правочинів.

Таким чином, позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), існування при укладенні спірних правочинів зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 , як довірителя.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій та відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5787,60 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 и до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Любов Василівна, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5787 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець