Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 623/650/17
провадження № 61-3268св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Ізюмська міська рада Харківської області, Ізюмський міський голова Марченко Валерій Віталійович, виконуючий обов`язки начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишняков Ярослав Євгенович,
розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2017 року у складі судді: Бєссонової Т. Д., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка В. В., в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є., про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 26 серпня 2016 року Ізюмська міська рада прийняла рішення № 0552 «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області». На виконання даного рішення було надано наказ в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є. № 25-ОД від 29 серпня 2016 року «Про попередження працівників про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства».
Наказом голови ліквідаційної комісії Демиденко О. В. № 65-к від 01 листопада 2016 року позивача звільнено з посади директора ДЮСШ «Донець» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією управління молоді та спорту Ізюмської міської ради. Вважаючи, що рішення Ізюмської міської ради № 0552 від 26 серпня 2016 року та наказ № 25-ОД від 29 серпня 2016 року видано з порушеннями чинного законодавства, позивач 30 серпня 2016 року звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом про визнання діяльності протиправною та скасування рішень Ізюмської міської ради та наказу начальника управління молоді та спорту. В процесі розгляду адміністративної справи № 623/2314/16-а рішенням Ізюмської міської ради 7 скликання № 0874 від 27 лютого 2017 року скасовано рішення 21 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 26 серпня 2016 року № 0552 «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради» та закріплено майно, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Ізюм за Управлінням молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради на праві оперативного управління. Згідно пункту 1 цього рішення Ізюмська міська рада вирішила: скасувати рішення 21 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 26 серпня 2016 № 0552 «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради», як таке, що прийняте з порушеннями Регламенту Ізюмської міської ради 7 скликання. Ізюмська міська рада прийняттям цього рішення скасувала протиправне рішення № 0552 від 26 серпня 2016 року «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області і як наслідок повинні бути скасованими та визнані протиправними всі розпорядчі документи, які було розроблено та затверджено на виконання цього скасованого рішення.
Позивач вказував, що 09 березня 2017 року міськрайонним судом Харківської області було винесено постанову, згідно якої скасовано наказ в. о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Вишнякова Я. Є. № 25-ОД від 29 серпня 2016 року «Про попередження працівників про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства», як незаконний. Наказ голови ліквідаційної комісії Демиденко О. В. №65-к від 01 листопада 2016 року, згідно якого був звільнений з посади директор ДЮСШ «Донець» ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією управління молоді та спорту Ізюмської міської ради, який прийнято на виконання скасованого рішення Ізюмської міської ради від 26 серпня 2016 року № 0552 та незаконного наказу № 25-ОД від 29 серпня 2016 року, на думку позивача, повинен бути скасованим, як протиправний. Відповідачем, в порушення вимог законодавства, не було запропоновано йому жодної з вакантних посад в новому управлінні. У зв`язку зі скасуванням наведених протиправних розпорядчих документів суб`єктів владних повноважень є всі правові підстави поновлення позивача на роботі, отримання оплати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_1 просив:
поновити строк для звернення до суду з позовною заявою;
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради;
стягнути з Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2016 року до дня поновлення на роботі;
стягнути з Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі як співвідповідача Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради є правонаступником Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача. Позивач не надав доказів, що Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради ліквідоване та наявності в нього правонаступників.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація управління молоді та спорту Ізюмської міської ради. Звільнення позивача відповідає вимогам КЗпП, а тому відсутні підстави для задоволення позову про поновлення на роботі і відповідно немає підстав для стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Суд першої інстанції вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що його не було переведено на іншу посаду в новоствореному управлінні молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради, оскільки в даному випадку, мова може йти не про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, передбачене статтею 42 КЗпП України, а про переважне право на укладення трудового договору в разі повторного прийняття на роботу (стаття 42-1 КЗпП). В той же час відповідно до статті 42-1 КЗпП переважне право на укладення трудового договору в разі повторного прийняття на роботу мають працівники, звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП, крім випадку звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація управління, і норми трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника, відповідачем додержано. Підставою для звільнення позивача стала ліквідація управління молоді та спорту Ізюмської міської ради, а тому звільнення позивача відповідає вимогам КЗпП України. При цьому обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника при його вивільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України шляхом пропонування іншої роботи відповідно до вимог частини другої статті 49-2 цього Кодексу та застосування положень статті 42 КЗпП України настає лише при скороченні чисельності або штату працівників, але не при ліквідації підприємства. Попередження про звільнення із займаної посади в зв`язку з ліквідацією Управління молоді та спорту на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України № 320 від 30 серпня 2016 року було направлено позивачеві ОСОБА_1 поштою та вручено 08 вересня 2016 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Таким чином, позивача було належним чином повідомлено про звільнення в зв`язку із ліквідацією підприємства.
Аргументи учасників справи
У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховане доповнення до апеляційної скарги та клопотання про залучення в якості співвідповідача правонаступника. Суди не врахували, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року по адміністративній справі № 623/3181/16-а встановлено, що Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради є правонаступником Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради. Судами першої та апеляційної інстанції не було враховане те, оскільки Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради є правонаступником Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради тобто сталася реорганізація та зміна назви відповідачеві слід було керуватися статтею 42 КЗпП України, яка визначає, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Таким чином, перш за все відповідач мав порівняти кваліфікацію та продуктивність праці всіх працівників управління молоді та спорту Ізюмської міської ради взагалі та працівників ДЮСШ «Донець» зокрема. Такого порівняння зроблено не було.
У червні 2018 року Ізюмський міський голова Марченка В. В. подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Савіною О. С. в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що як на основний довід своєї касаційної скарги ОСОБА_1 посилаєтся на те, що судами не було враховано те, що управління молоді, спорту та іміджевих проектів є прямим правонаступником Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради, а тому він має право на поновлення на роботі, проте, такі доводи є необгрунтованими. Судовими рішеннями які набули чинності згідно діючого законодавства було встановлено, що у ліквідованого Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області відсутні правонаступники.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року призначено справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що наказом управління з питань фізичної культури, спорту та туризму Ізюмської міської ради Харківської області (яке в подальшому було реорганізовано в Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради) № 29-к від 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 з 01 серпня 2011 року призначено на посаду директора ДЮСШ «Донець».
Рішенням Ізюмської міської ради 7 скликання № 0508 від 26 серпня 2016 року «Про організацію в м. Ізюм роботи з молоддю, в галузі спорту та формуванні іміджу міста, ліквідації юридичної особи шляхом припинення діяльності та створення нової юридичної особи - Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради» ліквідовано Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради шляхом припинення діяльності, створено ліквідаційну комісію та встановлено строк дії ліквідаційної комісії - 3 місяці.
Рішенням Ізюмської міської ради № 0552 від 26 серпня 2016 року «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради» передано майно, що використовувалось ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради, Ізюмській ДЮСШ Ізюмської міської ради імені В. В. Ткаченка .
Рішенням Ізюмської міської ради від 27 лютого 2017 року № 0874 вирішено скасувати рішення 21 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 26 серпня 2016 року № 0552 «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради» як таке, що прийняте з порушенням регламенту Ізюмської міської ради 7 скликання.
Наказом в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є. № 25-ОД від 29 серпня 2016 року «Про попередження працівників про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства» було вирішено не пізніше ніж за 2 місяці персонально попередити працівників про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією управління.
Попередження про звільнення із займаної посади в зв`язку з ліквідацією Управління молоді та спорту на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України № 320 від 30 серпня 2016 року було направлено позивачеві ОСОБА_1 поштою та вручено 08 вересня 2016 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 березня 2017 року у справі № 623/2314/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка В. В., в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є. про визнання діяльності протиправною та скасування рішень Ізюмської міської ради Харківської області та наказу начальника управління молоді та спорту позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині визнання незаконним рішення 21 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 26.08.2016 року № 0552 від 26 серпня 2016 року «Про передачу майна ДЮСШ «Донець» Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради» за відсутністю предмета спору. Скасовано наказ в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є. № 25-ОД від 29.08.2016 року «Про попередження працівників про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства» як незаконний. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 березня 2017 року у справі № 623/2314/16-а скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка В. В., в.о. начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області Вишнякова Я. Є. про визнання діяльності протиправною та скасування рішень Ізюмської міської ради Харківської області та наказу начальника управління молоді та спорту відмовлено.
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, зроблено висновок, що «за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Як установили суди, наказом голови ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 з метою оптимізації діяльності й структури митних органів з 1 травня 2008 року Південну регіональну митницю ліквідовано. Відповідно до наказу голови ДМСУ від 29 січня 2008 року № 64 створена Південна митниця. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. Згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено».
Аналогічні по суті висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-426а14 та від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року в справі №344/7365/16-а (адміністративне провадження №К/9901/20983/18, № К/9901/20984/18) вказано, що «Верховний Суд вважає обґрунтованим та правильним дотримання судом апеляційної інстанції при вирішенні спору в цій справі правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. З аналізу штатних розписів від 24 грудня 2015 року №742, від 11 січня 2016 року №8-с та Додатку 1 від 11 січня 2016 року №8-с судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичної ліквідації, реорганізації або перепрофілювання управління, посаду в якому обіймав позивач, та скорочення чисельності працівників не відбулося, водночас, мало місце лише перегрупування та перейменування структурних підрозділів без змін в організації виробництва та праці. Крім цього, зі змісту Положень про Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (додаток до рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 14 липня 2011 року №307-11) та про Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (додаток №1 до рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 22 грудня 2015 року №42-2) суд апеляційної інстанції встановив, що ліквідації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не відбулось. Водночас, встановлено, що відбулась реорганізація (злиття та перетворення) шляхом приєднання відділу охорони культурної спадщини, який був структурним підрозділом Управління культури, до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що після прийняття рішення про припинення Департаменту містобудування та архітектури у відповідача були наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, але відповідачі жодної з них позивачу не запропонували. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що в спірних правовідносинах виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради допустив порушення трудового законодавства при вивільненні позивача в порядку пункту 1 статті 40 КЗпП. Крім цього, суд апеляційної інстанції зі змісту списку працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (Додаток 1 від 11 січня 2016 року №8-с) встановив, що працівники Департаменту у загальній кількості 17 чоловік попереджені про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією.. В подальшому, у поданій службовій записці від 27 січня 2016 року №10/51-10/05в від імені директора Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини запропоновано здійснити переведення тринадцяти працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. В цьому списку відсутнє прізвище позивача та трьох інших працівників. Розпорядженням міського голови міста Івано-Франківська від 28 січня 2016 року №90-с одинадцять працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради призначені на відповідні посади в Департаменті містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в порядку переведення. У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ці обставини засвідчують не забезпечення відповідачами єдиних умов у працевлаштуванні працівників установи, у якій фактично відбулася реорганізація».
Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
у червні 2017 року ОСОБА_1 подав клопотання про залучення співвідповідачем Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради (а. с. 143-144);
ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року у задоволенні цього клопотання відмовлено (а. с. 159-160);
в справі наявне положення про Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради (а. с. 70-81, 110-116), втім, відсутні установчі документи Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради, з порівняння яких можливо було б встановити чи дійсно Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради з урахуванням мети та завдань діяльності буде виконувати повноваження (завдання) Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошував на неврахування судом першої інстанції його клопотання про залучення Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради співвідповідачем (а. с. 176);
аналіз змісту оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції його клопотання про залучення Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради співвідповідачем апеляційним судом не було зроблено висновків про їх прийняття або відхилення.
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
Тому, з урахуванням того, що судом першої інстанції, в порушення статей 33 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), не забезпечено позивачеві можливості здійснити процесуальне право щодо визначення складу відповідачів, суди: не з`ясували чи мала місце ліквідація чи реорганізація юридичної особи публічного права (Управління молоді та спорту Ізюмської міської ради); не врахували, що у разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року скасувати.
Справу № 623/650/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2017 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року втрачають законну силу не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук