Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 629/2464/19

провадження № 61-19655св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 12 серпня 2000 року перебували у шлюбі, який рішенням суду від 26 лютого 2016 року розірвано, від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу місце проживання, на той час неповнолітнього сина, визначено разом з матір`ю, на сьогоднішній день син повнолітній і зареєстрований за місцем навчання. Позивач, на підставі договору міни квартири від 08 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В., є власником квартири у якій відповідач зареєстрована, але не проживає з травня 2016 року, комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла, її речі у квартирі відсутні. Остання проживає за іншою адресою та знятися з реєстраційного обліку самостійно не бажає. Факт непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації підтверджується актом про непроживання.

Таким чином, просив позбавити відповідача, права користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зняття її з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 липня 2019 року позов задоволено; усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не проживає за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин, а тому втратила право на користування жилим приміщенням.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що акт на який посилався відповідач, як на підставу своїх позовних вимог, балансоутримувачем будинку не підписаний, а складений мешканцями квартир НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 будинку АДРЕСА_2 ,належність підписів особам, від яких підписано цей акт не підтверджено, особи, що підписали акт у якості свідків не допитані. Тому апеляційний суд зазначений акт не визнав належним та допустимим доказом обставин, на які посилається позивач.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопада 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, відповідач після розірвання шлюбу добровільно забрала речі та в квартирі не проживає, а лише приходить до квартири тоді коли приїздить син для спілкування з ним та приготування їжі. Позивач не погоджується з позицією апеляційного суду про неналежність доказу, адже акт містить інформацію про те, що відповідач не проживає у квартирі.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2019 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому відповідач зазначає, що рішення апеляційного суду є законним, а касаційна скарга задоволенню не підлягає. Посилається на презумпцію спільності майна подружжя, на що суд першої інстанції уваги не звернув та вважав доведеним те, що власником квартири є позивач.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 січня 2006 року Лозівського бюро технічної інвентаризації.

У вказаній квартирі зареєстровані позивач та відповідач, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 24 травня 2019 року.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 лютого 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач постійно проживала у квартирі позивача, у встановленому законом порядку вселилася туди як член сім`ї, набула права користування житловим приміщенням та зареєструвала своє місце проживання за згодою власника квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК України визначено, що плата за користування жилим приміщенням в квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Отже частина четверта статті 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, статей 319 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статей 16 386 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що відповідає змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Установлено, що відповідач постійно проживала у квартирі позивача, у встановленому законом порядку вселилася туди як член сім`ї, набула право користування житловим приміщенням та зареєструвала своє місце проживання за згодою власника квартири.

У постанові від 05 лютого 2018 року у справі №496/252/16-ц (провадження № 61-2399св18) Верховний Суд, зазначив, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідача права користуватися спірним будинком.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідач після розірвання шлюбу добровільно забрала речі та в квартирі не проживає, а лише приходить до квартири тоді коли приїздить син для спілкування з ним та приготування їжі. Позивач не погоджується з позицією апеляційного суду про неналежність доказу, адже акт містить інформацію про те, що відповідач не проживає у квартирі.

Звертаючись до суду та порушуючи питання про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивач, як на підставу для своїх вимог, посилався на акт про непроживання відповідача за місцем реєстрації протягом певного періоду часу.

Указаний акт складений мешканцями квартир НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 будинку АДРЕСА_2 , належність підписів особам, від яких підписано цей акт не підтверджено, акт балансоутримувачем будинку не підписано, особи, що підписали акт у якості свідків не допитані.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначений акт не можна вважати належним та допустимим доказом обставин, на які посилається позивач.

Відповідач пояснювала, що вона проживає в спірній квартирі періодично, коли відсутній в квартирі позивач, а також на вихідні, коли до квартири приїжджає син, який навчається у м. Харкові.

Будь-яких інших доказів непроживання відповідача в квартирі протягом певного часу матеріали справи не містять.

Таким чином, обгрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що жодного доказу, який би об`єктивно свідчив про непроживання відповідача у вищезазначеній квартирі більше ніж рік без поважних причин, позивачем суду не надано, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов