Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 629/2764/18-ц

провадження № 61-15864св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Каращука Т. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації іншого речового права-оренди, зобов`язання повернути власнику земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 6, 3334 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291.

02 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 5 років.

Позивач зазначала, що у грудні 2015 року вона зверталась до ФОП ОСОБА_2 з проханням повернути земельну ділянку, оскільки строк дії договору закінчився, проте останній відмовився повертати земельну ділянку з підстав того, що договір укладено строком не на 5 років, а на 49 років, на підтвердження чого надав їй примірник договору оренди землі.

21 лютого 2018 року адвокат позивача зверталася до міськрайонного управління Держгеокадастру у Лозівському районі та м. Лозова з адвокатським запитом, у відповідь на який було надано копію примірника договору оренди та інші документи, пов`язані з укладенням договору. З отриманих документів було встановлено, що договір дійсно укладено на 49 року, хоча позивач укладала договір оренди лише на 5 років.

На думку ОСОБА_1 , в примірниках договору оренди строком на 49 років підпис замість неї здійснено невідомою їй особою.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

визнати договір оренди земельної ділянки від 02 вересня 2010 року недійсним;

скасувати державну реєстрацію іншого речового права-оренди ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки площею 6,3334 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291;

зобов`язати ФОП ОСОБА_2 повернути їй земельну ділянку площею 6,3334 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування підстав для встановлення недійсності правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що оспорюваний договір було підписано не позивачем, а іншої невідомою їй особою. Судово-почеркознавча експертиза не була проведена у справі через її неможливість і повернення відповідною установою матеріалів справи до суду. Повторних клопотань щодо проведення судово-почеркознавчої експертизи не заявлялось та позивачем на її проведенні не наполягалось. Під час апеляційного розгляду цієї справи клопотань щодо проведення судово-почеркознавчої експертизи позивачем також не заявлялось.

Суд апеляційної інстанції вважав, що висновок судово-почеркознавчої експертизи неможливо замінити засобами доказування, що вже містяться в матеріалах справи, оскільки для перевірки доводу позивача про те, що вона не підписувала спірний договір та правильного вирішення справи по суті необхідні спеціальні знання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 629/2764/18-ц із Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

ОСОБА_1 вважає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 471/761/17-ц (провадження № 61-24209св18), а також не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 6, 3334 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291, що підтверджується копією Державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 743360 та Інформацією з Державного реєстру від 23 листопада 2017 року (а. с. 16, 17).

02 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 49 років, що підтверджується копією договору оренди землі (а. с. 8-10).

Відповідно до висновку Державного комітету України із земельних ресурсів Головного управління Держкомзему у Харківській області міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова і Лозівському районі Харківської області про погодження реєстрації справи щодо державної реєстрації договору оренди земельної ділянки б/н, а також заяви ОСОБА_4 від 29 червня 2016 року, як свідка про те, що термін дії договору оренди земельної ділянки загальною площею 6,3334 га, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , зазначено 49 років (а. с. 15, 58).

Згідно акта прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди від 02 вересня 2010 року ОСОБА_1 передала ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 6, 3334 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323985000:02:000:0291 (а. с. 11).

Відповідно до відомостей про договір оренди земельної ділянки договір підписано 02 вересня 2010 року, а державну реєстрацію та видачу здійснено 10 лютого 2012 року (а. с. 18).

02 вересня 2010 року ОСОБА_1 отримала авансовий платіж у розмірі 25 000,00 грн. за договором оренди землі від 02 вересня 2010 року від ОСОБА_2 , що підтверджується копією розписки (а. с. 47).

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року у справі № 629/2210/16-ц позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області, про розірвання договору оренди землі, залишено за заявою ОСОБА_1 без розгляду.

Згідно клопотання експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 16 листопада 2018 року № 411 у зв`язку із відсутністю оригіналів досліджуваних документів та відсутністю порівняльного матеріалу, відповідно до статті 72 ЦПК України, необхідно надати, зокрема: оригінал договору оренди землі від 02 вересня 2010 року; оригінал акта прийому-передачі земельної ділянки без дати до договору оренди від 02 вересня 2010 року; оригінал акта без дати визначення меж земельної ділянки в натурі; вільних зразків підпису ОСОБА_1 (оригінали); вільних зразків почерку ОСОБА_1 (оригінали); експерементальних зразків підпису ОСОБА_1 та експерементальних зразків почерку ОСОБА_1 у вигляді власного прізвища, ім`я та по батькові (а. с. 91, 92).

18 січня 2019 року матеріали справи № 629/2764/18-ц, об`єкти досліджень та порівняльний матеріал, які 17 січня 2019 року надійшли до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у відповідь на клопотання експерта від 16 листопада 2018 року, були повернуті Лозівському міськрайонному суду Харківської області, у зв`язку із тим, що 02 січня 2019 року судовим експертом Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України було складено повідомлення про неможливість проведення судової експертизи № 411, яке 02 січня 2019 року за вих. № 19/121/10-3 було направлено на адресу суду (а. с. 95).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору оренди землі від 02 вересня 2010 року недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний договір оренди він не підписував, а підпис від його імені виконано іншою особою.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У разі якщо сторони згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Під час розгляду справи з метою ідентифікації виконавця підпису орендодавця в оспорюваному договорі оренди судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Експертною установою матеріали цивільної справи були повернуті до суду без виконання, у зв`язку із неможливістю проведення судової експертизи, оскільки клопотання експерта від 16 листопада 2018 року № 411 щодо надання оригіналів досліджуваних документів та порівняльного матеріалу було виконано ОСОБА_1 не у повному обсязі.

Повторно під час розгляду справи судом першої інстанції клопотань про проведення почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 не заявляла та на її проведенні не наполягала.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції клопотань щодо проведення почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 не заявляла.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що висновок судово-почеркознавчої експертизи неможливо замінити іншими засобами доказування, що вже містяться в матеріалах справи, оскільки для перевірки доводів позивача про те, що вона не підписувала спірний договір та правильного вирішення справи по суті спору необхідні спеціальні знання.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору оренди земельної ділянки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а також із того, що на момент укладення правочину позивач не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та у подальшому сторони цього договору виконували його умови.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 471/761/17-ц (провадження № 61-24209св18), на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович