ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 629/6198/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі

за позовом керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2) ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Фермерське господарство «Агроленд-2015»,

про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Колодяжна А. В. та представник ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Агроленд-2015» - Свіщов Р. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2021 року Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області (далі - позивач та/або Лозівська міська рада) звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - відповідач-1 та/або ГУ Держгеокадастру у Харківської області) та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач-2 та/або ОСОБА_1 ), в якій просив суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківської області від 18.03.2015 № 594-СГ «Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою» (далі - наказ від 18.03.2015 № 594-СГ);

- визнати незаконними та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківської області від 10.02.2016 № 850-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» (далі - наказ від 10.02.2016 № 850-СГ);

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671 (далі - договір оренди землі);

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

1.2. Позовні вимоги Прокурора арґументовані тим, що відповідач-1 при переданні відповідачу-2 в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства не врахував обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника і наявність в нього бажання створити фермерське господарство такого виду, формально підійшов до вирішення його заяви, чим створив передумови для невиправданого штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у користування земель державної форми власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою, без проведення земельних торгів.

Як стверджував Прокурор, ОСОБА_1 отримала земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області поза конкурсом у необґрунтованих розмірах, оскільки вона вже на той час була керівником фермерського господарства та мала у користуванні земельні ділянки, які отримувала для ведення фермерського господарства, та з метою їх використання вже створила фермерське господарство.

Прокурор наголошував, що фермерське господарство після його створення має право на отримання додаткової земельної ділянки в результаті проведення земельних торгів, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Відтак, оскільки на момент прийняття спірних наказів та укладення спірного договору оренди землі ФГ «Агроленд-2015», засновником якого була ОСОБА_1 , вже було зареєстровано, то отримання спірної земельної ділянки мало відбуватися лише за результатами проведення земельних торгів. Прокурор вказував, що особа має право звертатися лише один раз для отримання в оренду земельної ділянки для фермерського господарства без торгів для створення фермерського господарства, проте у користуванні відповідача-2 на час передачі спірної земельної ділянки в оренду (10.02.2016) відповідно до договорів оренди від 02.02.2015 перебувало шість земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

У позовній заяві Прокурор також зазначав, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати відповідачем-2 земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у виді ненадходження коштів до бюджету.

1.3. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 задоволено заяву Прокурора про передачу справи за встановленою юрисдикцією та передано справу № 629/6198/21 до Господарського суду Харківської області.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 28.08.2014 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагентства у Харківській області із трьома заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, орієнтовними площами 19,6339 га, 11,8492 га та 15,9 га, і для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 15 га. Загальна площа земель відповідно до наведених заяв складала 62,3831 га.

Наказами ГУ Держземагентства у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною загальною площею 62,3831 га, а саме:

- наказом від 01.09.2014 № 2043-СГ щодо трьох земельних ділянок, орієнтовними площами 4 га, 2,0938 га та 13,5401 га (19,6339 га), які розташовані за межами населених пунктів Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 01.09.2014 № 2044-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 11,8492 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 01.09.2014 № 2045-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15,9 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 20.10.2014 № 2791-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

У подальшому, наказами ГУ Держземагентства у Харківській області від 28.10.2014 № 2872-СГ, від 28.10.2014 № 2871-СГ, від 12.12.2014 № 3474-СГ, від 13.01.2015 № 51-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж шести земельних ділянок загальною площею 62,3831 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років (кадастрові номери земельних ділянок: 6323955700:03:000:0528 - 4 га, 6323955700:03:000:0529 - 12,5401 га, 6323955700:03:000:0530 - 2,0938 га, 6323983000:03:000:0225 - 11,8492 га, 6323983000:03:000:0226 - 15,9000 га, 6323983000:01:000:0306 - 15,0000 га).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 % від нормативної грошової оцінки.

На підставі зазначених наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області 02.02.2015 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 62,3831 га строком на 49 років, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 за номерами: 8680802, 8680455 8680065, 8679108, 8677872 та 11.02.2015 за номером 8682542.

ОСОБА_1 18.03.2015 створила ФГ «Агроленд-2015» (код ЄДРПОУ 39700037).

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 від 02.03.2015, наказом ГУ Держземагентства у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, загальною орієнтовною площею 36,6000 га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

Відповідно до наведеного наказу від 18.03.2015 № 594-СГ розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок від 05.05.2015 № 441-15 із відповідними зауваженнями, які були виправлені. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штамп «Зауваження враховано».

04.02.2016 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33,2267 га та надала витяг із земельного кадастру на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та погоджений проект землеустрою.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди встановлено в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки.

На підставі вищезазначеного наказу, 23.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Договір укладено на 49 років.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяги від 19.11.2019 № 189292598, від 29.06.2021 № 263423938) за ОСОБА_1 з 27.04.2016 (запис номер 14398671) зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

Отже, в користуванні ОСОБА_1 на час передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 в оренду, перебувало 6 інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306, загальною площею 62,3831 га на підставі договорів оренди від 02.02.2015, укладених між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 22.11.2019 № 38-2230 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

У матеріалах справи відсутні докази щодо передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки фермерському господарству.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 (суддя Пономаренко Т. О.) позов частково задоволено; визнано недійсним договір оренди землі; зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га; відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ.

3.2. Місцевий господарський суд констатував факт порушення передбаченої Земельним кодексом України (далі - ЗК України) процедури отримання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267, а тому дійшов висновку про те, що оспорювані накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ є незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог статей 116 124 ЗК України та статті 7 Закону України «Про фермерське господарство».

Водночас місцевий господарський суд із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначив, що у частині наведених позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі Прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області), що не відповідає положенням частині першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися, а такий збіг унеможливлює наявність спору. Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ, оскільки Прокурор обрав неефективний спосіб захисту.

Водночас, враховуючи незаконність спірних наказів від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ, місцевий господарський суд виснував, що договір оренди землі є таким, що укладений із порушенням законодавства та дійшов висновку про визнання його недійсним на підставі частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Із посиланнями на положення статті 216 ЦК України, місцевий господарський суд вказав про наявність правових підстав для повернення власнику спірної земельної ділянки, яка є предметом оренди, а тому зобов`язав ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі.

Щодо клопотання ГУ Держгеокадастру у Харківській області про застосування позовної давності місцевий господарський суд зазначив, що обчислення строків позовної давності у цій справі починається з 17.04.2019. При цьому суд вказав, що Прокурор звернувся до суду із цим позовом 03.11.2021, тобто до спливу позовної давності.

3.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (Здоровко Л. М. - головуючий, судді: Бородіна Л. І., Лакіза В. В.) скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 у частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та ухвалено в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 залишено без змін.

3.4. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку вказав, що оскільки ГУ Держгеокадстру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, отримання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм законодавства.

Водночас апеляційний господарський суд визнав помилковим посилання господарського суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, оскільки у справі № 922/1830/19 Прокурор звертався із позовом самостійно, а тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактично позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (ГУ Держгеокадстру у Харківській області). У цій справі № 629/6198/21, що розглядається, Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки - Лозівської міської ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, позов у цій справі № 629/6198/21 спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

При цьому апеляційний господарський суд з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, зазначив, що позовна вимога про визнання наказів від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Крім того, апеляційний господарський суд констатував, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передана в оренду ОСОБА_1 із порушенням вимог земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів. Враховуючи, що оспорюваний договір оренди землі укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то такий договір, за висновком апеляційного господарського суду, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі не може бути задоволена, оскільки такий правочин є нікчемним відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України. Однак, за висновком апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійним договору оренди землі.

Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради спірну земельну ділянку шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі. Апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на те, що оспорюваний Прокурором договір оренди землі, на підставі якого земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у користування, є нікчемним, ОСОБА_1 користується земельною ділянкою за відсутності на те правових підстав.

Щодо клопотання ГУ Держгеокадастру у Харківській області про застосування позовної давності, то апеляційний господарський суд зазначив, що спірна земельна ділянка із власності Лозівської міської ради не вибувала, а ОСОБА_1 є лише її фактичним користувачем, яка порушує права власника майна. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, позов про повернення земельної ділянки в цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд констатував, що поданий Прокурором позов у цій справі є негаторним, а позовна давність до вимог такого позову не застосовуються.

3.5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 (Багай Н. О. - головуючий, судді: Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.) постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасовано, справу № 629/6198/21 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

3.6. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі є оспорюваним, а не нікчемним. Крім того, зазначив, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними усі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. Зокрема, апеляційний господарський суд не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

3.7. За наслідками нового розгляду справи Східний апеляційний господарський суд постановою від 05.09.2024 (Сгара Е. В. - головуючий, судді: Гетьман Р. А., Склярук О. І.) рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 скасував у частині задоволених позовних вимог; в цій частині прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га; в решті рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 - залишив без змін з підстав, викладених у цій постанові.

3.8. Постанова суду апеляційної інстанції арґументована тим, що у спірних правовідносинах Прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому апеляційний господарський суд також вказав, що передача ГУ Держгеокадастру у Харківській області в оренду спірної земельної ділянки відбулася з порушенням порядку, передбаченого положеннями ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство», що є підставою для визнання незаконними та скасування наказів відповідача-1 від 18.03.2015 № 594-СГ та від 10.02.2016 № 850-СГ. Разом з цим, апеляційний господарський суд виснував, що спірні накази, як ненормативні акти, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язанні з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, вичерпали свою дію шляхом виконання. Отже, позовні вимоги Прокурора в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування спірних наказів задоволенню не підлягають через неефективність обраного Прокурором способу захисту.

Приймаючи до уваги висновок щодо незаконності спірних наказів, недотримання ГУ Держгеокадастру у Харківській області, під час передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду, порядку, передбаченого положеннями ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство», апеляційний господарський суд зазначив про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, як наслідку недійсності правочину.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зауважив, що позовна давність щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог щодо застосування реституційного повернення майна становить 3 роки, яка почала свій відлік з моменту укладення такого договору, яка спливла відповідно 23.03.2019. Проте, із матеріалів справи вбачається, що Прокурор звернувся із позовом у даній справі 03.11.2021 (згідно штампу канцелярії Лозівського міськрайонного суду у Харківській області), тобто із пропуском позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Доводи Прокурора, що позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради спірну земельну ділянку є негаторною, у зв`язку із чим до останньої позовна давність не застосовується, суд апеляційної інстанції також відхилив, зважаючи на наявність існуючих договірних правовідносин між сторонами за договором оренди землі. При цьому, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що Прокурор під час звернення до суду із позовом обгартовував вказану вимогу як реституційну, як наслідок визнання недійсним спірного договору землі. Отже, заявлені позовні вимоги, за своїм характером не є негаторним позовом і до таких вимог застосовуються загальні правила про позовну давність тривалістю 3 роки і наслідки її спливу.

Також зважаючи на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та встановлені фактичні обставини справи щодо отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, апеляційний господарський суд відхилив доводи Прокурора про те, що спірний договір оренди землі є нікчемним, вказавши, що такий догові є оспорюваним.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі № 629/6198/21, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:

передати справу № 629/6198/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду;

скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 № 629/6198/21 у частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі та про повернення територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити;

в іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі № 629/6198/21 - залишити без змін.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. Прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме положення:

статей 261 267 391 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц;

частини 2 статті 215, частини 1, 2 статті 228 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23;

статей 14 73 74 162 237 ГПК України стосовно принципу «jura novit curia» («суд знає закони») без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20;

статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116 121 123 134 ЗК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20;

статті 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 та від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

Щодо наявності у даній справі № 629/6198/21 підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Прокурор наголошує, що очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116 121 123 134 ЗК України, частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228, статей 261 267 391 ЦК України з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

4.4. ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову - залишити без змін.

4.5. ОСОБА_1 у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову - залишити без змін.

4.6. 10.03.2025 на адресу суду надійшла заява Прокурора в якій останній просить зупинити касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі № 629/6198/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/2185/19.

Зазначену заяву обґрунтовано тим, що станом на теперішній час Верховним Судом, судами першої та апеляційної інстанції не сформовано єдину правову позицію щодо нікчемності чи оспорюваності вказаної категорії правочинів та застосування до подібних правовідносин позовної давності, наявні підстави для формування Великою Палатою Верховного Суду чітких та остаточних правових висновків із зазначеного питання, що, відповідно, зумовлює звернення Прокурора до Верховного Суду з даним клопотанням про зупинення провадження у справі № 629/6198/21. Так, за твердженням Прокурора, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2185/19 має суттєве значення для вирішення спору в цій справі та є важливим для єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

Розглянувши у судовому засіданні зазначену заяву Прокурора, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення у зв`язку із відсутністю об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 922/2185/19, адже як убачається зі змісту ухвали Верховного Суду від 12.02.2025 підставою для передачі справи № 922/2185/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказано необхідність уточнення підходу Великої Палати Верховного Суду, за яким отримання певною територіальною громадою права на повернення (витребування) спірної земельної ділянки не є перешкодою для продовження представництва Прокурором інтересів держави в суді не в особі такої територіальної громади, а також без надання відповідній територіальній громаді статусу позивача. Так, Верховний Суд вказав на необхідності відступу від висновку, викладеного у пункті 10.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, шляхом уточнення та формулювання висновку такого змісту: «… у разі встановлення судом, що під час розгляду позову прокурора, поданого ним як самостійним позивачем або в інтересах держави в особі уповноваженого органу, внаслідок змін у чинному законодавстві право на витребування спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, суд повинен за власною ініціативою залучити до участі у справі правонаступника позивача - територіальну громаду (в особі відповідного органу місцевого самоврядування). При цьому оскільки прокурор зобов`язаний дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», саме до звернення до суду, а не після порушення провадження у справі, таке залучення до участі у справі правонаступника позивача - територіальної громади не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування».

Такий підхід, серед іншого, надасть можливість зняти суперечність між висновками, сформульованими у пункті 10.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади)) та висновком, викладеним у пункті 4 резолютивної частини зазначеної постанови (відповідно до якого вирішено витребувати з володіння належного відповідача земельну ділянку на користь держави).

Проте у цій справі № 629/6198/21 питання правомірності представництва Прокурором інтересів держави не є предметом касаційного перегляду, з огляду на зміст касаційної скарги, поданої саме Прокурором.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та про повернення територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є визначення належного способу захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, а саме чи є спірній договір оренди землі оспорюваним правочином або нікчемним, недійсність якого встановлена законом, та як наслідок, щодо наявності або навпаки застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Щодо нікчемності або оспорюваності (недійсності) договору оренди землі наданої для ведення фермерського господарства.

Варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: «… передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва». Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, тому визнав частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо застосування зазначеної норми. Однак, Верховний Суд при цьому акцентував, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 та від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 і підстави для відступу від них відсутні.

До того ж Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у цій справі № 629/6198/21 вказував на те, що спірний договір оренди землі від 23.03.2016, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є оспорюваним. При цьому направляючи справу № 629/6198/21 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Суд вказав на необхідності дослідження судом апеляційної інстанції початкового моменту перебігу позовної давності та обставин щодо її переривання чи зупинення при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі, керуючись вищенаведеною практикою Верховного Суду та виконуючи вказівки, що містилися у постанові суду касаційної інстанції, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, здійснив оцінку спірного договору оренди землі та дійшов правомірного висновку про те, що оскаржуваний у цій справі договір оренди землі є оспорюваним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримала спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Відтак суд апеляційної інстанції цілком правомірно акцентував на наявності підстав для визнання недійсним спірного договору оренди землі з огляду на те, що повторна реалізація громадянкою ( ОСОБА_1 ) права на отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, передбаченого положеннями статей 116 118 121 123 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду вона мала можливість використати лише один раз.

Відтак, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у цій справі, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необґрунтованість висновку апеляційного господарського суду про те, що спірний договір оренди землі підлягає визнанню недійним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 ЦК України, з посиланням на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що у справі, яка розглядається, відмова в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договору оренди землі та повернення земельної ділянки обґрунтована спливом позовної давності.

Щодо способу захисту, то насамперед варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, зауважила, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 зазначено про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном із позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 (у контексті дотримання принципу «jura novit curia» («суд знає закон»), а також твердження скаржника про те, що позов Прокурора у цьому випадку є негаторним з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та постанови Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 не підтвердилися, оскільки між сторонами цього спору наявні договірні відносини, такий договір є оспорюваними, про що зазначено у цій постанові, що зумовило можливість застосування позовної давності.

Щодо застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20).

За змістом частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

При застосуванні наведених положень законодавства про позовну давність також слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, відповідно до якої ці правила пов`язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Так, прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

У частині п`ятій статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову із пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

З урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у цій справі, апеляційний суд встановив, що початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договору оренди землі та похідних вимог щодо застосування реституційного повернення майна строк позовної давності становить 3 роки, який почав свій відлік з моменту укладання такого договору (23.06.2016), який сплив відповідно 23.03.2019.

При цьому, апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2015-2016 роках, коли і було видано спірні накази та укладено договір оренди землі, що Прокурором зроблено не було.

Відхиляючи доводи Прокурора про те, що про порушення прав держави шляхом прийняття спірних наказів та укладання договору оренди землі він довідався в 2019 році після опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 №10-20-14, 2-3234/0/19-9, суд апеляційної інстанції вказав, що прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі нездійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави. Проте, у цій справі Прокурором не доведено, що відповідні заходи задля отримання інформації вчинялися (надсилалися відповідні запити, призначались перевірки тощо), але вони не дали результатів з незалежних від Прокурора причин.

Крім цього апеляційний господарський суд установив, що Прокурор звертався до Лозівського міськрайонного суду Харківської області із позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області та визнання недійсними шести договорів оренди землі, укладених між відповідачами.

Як убачається із ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05.10.2015 у справі № 629/3647/15-ц, вищевказана позовна заява Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області надійшла до суду 28.08.2015.

Приймаючи до уваги подібність позовних вимог, підстав позову, суб`єктний склад сторін у даній справі № 629/6198/21 та цивільній справі № 629/3647/15-ц, дату подання позову у цивільній справі, суд апеляційної інстанції цілком правомірно звернув увагу на те, що Прокурор мав можливість дізнатися про існування оскаржуваного в даному спорі наказу від 18.03.2015 № 594-СГ, а також те, що звернення Прокурора із позовом в межах справи № 629/3647/15-ц беззаперечно підтверджує ведення Прокурором листування із відповідним уповноваженим органом, отримання від нього копій відповідних наказів, договорів оренди землі та іншої інформації, що необхідна для підготовки позовної заяви.

Крім цього, апеляційний господарський суд пославшись на положення частин першої, третьої статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» цілком доцільно звернув увагу на те, що з 27.04.2016, моменту внесення відомостей про право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Прокурор, який має безпосередній доступ до відомостей з реєстру мав можливість довідатись та опрацювати таку інформацію, а орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Держгеокадастр був обізнаний про такі порушення ще в момент прийняття оспорюваних наказів та укладання відповідного договору оренди землі.

При цьому, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі та виконуючи вказівки, що містилися у постанові суду касаційної інстанції, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, вказав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності обставин щодо переривання чи зупинення позовної давності при зверненні Прокурора за захистом порушеного права.

Відтак ураховуючи те, що початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення спірної земельної ділянки є 23.03.2016 (дата укладення оспорюваного договору оренди землі), а Прокурор звернувся до суду із позовом лише 03.11.2021, тобто із пропуском позовної давності, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення спірної земельної ділянки у зв`язку із спливом позовної давності.

Посилання Прокурора на «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до яких зупиняється перебіг позовної давності через введення на території України карантину, правомірно відхилено судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що вони не мають юридичного значення, оскільки відповідно до наведених вище висновків позовна давність для звернення з позовом у даній справі спливла до моменту введення карантину. Як правильно заначено судом апеляційної інстанції, правові підстави для визнання вищевказаних обставин поважними причинами пропущення позовної давності, в даному випадку відсутні.

Крім того, Суд зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до спонукання Верховного Суду втрутитися в дискреційні повноваження судів попередніх інстанцій та самостійно переоцінити поважність причин пропуску позовної давності, встановлену судом апеляційної інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду справи, встановлені статтею 300 ГПК України.

Також колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116 121 123 134 ЗК України, без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, є необґрунтованими, оскільки скаржник не навів аргументів щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом зазначених норм матеріального права. Навпаки, у касаційній скарзі скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновку суду про те, що спірний договорів оренди землі укладено без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України.

За таких обставин Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.

5.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, адже спірні правовідносини виникли до набрання чинності 03.04.2016 Законом № 1012-VIII.

З огляду на викладене вище у цій постанові доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі № 629/6198/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ