ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 630/269/16

провадження № 61-15923 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Люботинська міська рада Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Люботинська міська рада Харківської області звернулася в суд із позовом та з урахуванням уточнень просила зобов`язати ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки та зареєструвати право користування землею відповідно до вимог чинного законодавства, стягнути з відповідача кошти в розмірі земельного податку за користування земельною ділянкою за період використання без правовстановлюючих документів з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року в сумі 141 610,99 грн, а також заборонити ОСОБА_1 здійснювати діяльність в приміщенні будівлі, яка розташована на земельній ділянці, до реєстрації права власності або права користування землею відповідно до вимог законодавства.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у власності ОСОБА_1 перебуває будівля колишнього кінотеатру «Маяк», яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Люботин, вул. Радянська/пров. Ушакова, 32/2-19.

В період з 31 серпня 2006 року по 31 серпня 2011 року відповідач використовувала земельну ділянку площею 0,5305 га, на якій розміщена будівля кінотеатру, на підставі договору оренди, який Люботинська міська рада Харківської області відмовилась продовжувати через неналежне виконання відповідачем обов`язків орендаря.

Позивач зазначав, що відповідач з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року продовжувала фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля кінотеатру. На пропозиції укласти новий договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1 не реагує.

За таких обставин позивач просив відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді неотриманого доходу, стягнувши з відповідача земельний податок у сумі 141 610,99 грн за період користування ОСОБА_1 земельною ділянкою без відповідної правової підстави.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 22 грудня 2016 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 укласти з Люботинською міською радою Харківської області договір оренди земельної ділянки площею 0,5305 га з кадастровим номером 6311200000:26:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати право користування землею відповідно до вимог чинного законодавства. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету земельний податок за користування земельною ділянкою в сумі 94394,06 грн. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року користувалася спірною земельною ділянкою без реєстрації права користування землею, чим завдала власнику земельної ділянки збитків у вигляді несплати земельного податку. При цьому, до вимог про стягнення з ОСОБА_1 коштів судом першої інстанції за клопотанням відповідача застосовано строк позовної давності, а земельний податок стягнуто з ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету за трирічний період перед зверненням позивача до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачем примірник договору оренди земельної ділянки відповідає вимогам статі 15 Закону України «Про оренду землі» та типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220; з урахуванням статей 10 11 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді) суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки, яка віднесена до земель комунальної власності та фактично використовується відповідачем у власних цілях.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 грудня 2016 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Додатковим рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Люботинська міська рада Харківської області не є особою, на яку законом покладений контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не надав суду акт комісії, яким визначено розмір збитків, заподіяних ОСОБА_1 власнику земельної ділянки.

Вимоги про зобов`язання відповідача укласти договір оренди земельної ділянки відхилені апеляційним судом як такі, що суперечать принципу свободи договору, передбаченого статтею 627 ЦК України.

Аргументи учасників справи

У травні 2017 року Люботинська міська рада Харківської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі Люботинська міська рада Харківської області просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов`язання відповідача укласти договір оренди землі та відшкодування шкоди, оскільки при переході права власності на будівлю податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказує, що відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради, тобто рішення про надання земельної ділянки в оренду є правом позивача. Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_1 з пропозицією укласти договір оренди землі та направляв на її адресу примірник такого договору, проте відповідач не реагувала на такі дії. Оскільки земля, на якій розташоване майно ОСОБА_1 , віднесена до земель комунальної власності, законом передбачені підстави для зобов`язання відповідача укласти такий договір оренди земельної ділянки.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення в частині позовних вимог про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

14 липня 2017 року відповідач надіслала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити за безпідставністю та необґрунтованістю вимог позивача.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року справу передано судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення кінотеатру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. А-1 з надвірними будівлями: ємність для води літ. «Д», мусоросбірник літ. «В», огорожа «1», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, посвідченого 24 червня 2004 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. за реєстровим № 1446.

Згідно з витягом № 206 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, сформованим Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області 26 листопада 2015 року, будівля кінотеатру розміщена на земельній ділянці площею 0,5305 га з кадастровим номером 6311200000:26:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка віднесена до категорії житлової й громадської забудови та призначена для безпосереднього обслуговування будівлі кінотеатру « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Указану земельну ділянку площею 0,5305 га відповідач ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець використовувала в період з 31 серпня 2006 року по 31 серпня 2011 року на підставі договору оренди, укладеного з Люботинською міською радою Харківської області.

Після закінчення терміну дії договору сторони не домовились щодо його пролонгації, однак ОСОБА_1 не припинила фактичне використання земельної ділянки в своїх інтересах, що не заперечувалося сторонами в судах попередніх інстанцій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суди встановили, що відповідач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, посвідченого 24 червня 2004 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. за реєстровим № 1446.

З моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, проте речові права відповідачем на земельну ділянку не зареєстровані.

Немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави, або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За таких обставин апеляційний суд помилково кваліфікував правовідносини між сторонами як такі, що виникли внаслідок завдання збитків у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Безпідставне набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, зокрема отримання відповідачем у власність нежитлового приміщення, що розташоване на спірній земельній ділянці.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Враховуючи, що речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, вона не набула належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує її без достатніх правових підстав.

Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні (такий висновок міститься упунктах 71,73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач безкоштовно користувалася спірною земельною ділянкою без укладення договору оренди, дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для стягнення 94 394,06 грн, однак неправильно застосував норми права, що підлягають застосуванню.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів підлягає скасуванню, а рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 грудня 2016 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету 94 394,06 грн за користування спірною земельною ділянкою підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги із ОСОБА_1 на користь Люботинської міської ради Харківської області підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1653,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Люботинської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою скасувати, а рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 грудня 2016 року про стягнення 94 394,06 грн змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Люботинської міської ради Харківської області 1653,60 грн судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук