Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 632/1944/16-ц

провадження № 61-37768св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: державний нотаріус Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко Олена Миколаївна, секретар виконавчого комітету Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області Волкова Оксана Валентинівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Кочнєва О. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання заповітів недійсними.

Позивач обґрунтовував позов тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4 він звернувся із заявою про прийняття спадщини до Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області, де дізнався, що за декілька тижнів до смерті - 10 березня 2016 року ОСОБА_4 складено та посвідчено секретарем виконкому Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області, за реєстровими номерами 3 та 4, заповіти на користь ОСОБА_2 та його брата ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що за станом здоров`я на час складання заповітів ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також на порушення вимог закону щодо форми та порядку посвідчення заповітів, ОСОБА_1 просив визнати зазначені заповіти недійсними.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі, заповіти складені без порушення вимог щодо їх форми та порядку посвідчення, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними чи встановлення нікчемності.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з його мотивувальної частини висновок суду про те, що секретар виконавчого комітету Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області Волкова Оксана Валентинівна «вголос прочитала заповіти померлій, не надавши їй можливість ознайомитись з ними». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів порушенням вимог закону щодо форми та посвідчення заповітів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Помилкове зазначення у заповіті, складеному на користь ОСОБА_3 , адреси проживання ОСОБА_1 , а також порушення секретарем сільської ради вимог щодо своєчасного направлення заповітів до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» не є відповідно до закону підставою для визнання заповітів недійсними. Водночас, дійшовши висновку про відсутність порушень вимог закону щодо форми та посвідчення заповітів, судом першої інстанції помилково зазначено в мотивувальній частині рішення про те, що «секретар виконавчого комітету Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області Волкова О. В. вголос прочитала заповіти померлій, не надавши їй можливість ознайомитись з ними».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у травні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо того, що заповіт складений із порушенням вимог законодавства, однак дійшов помилкового висновку про те, що це не вплинуло на законність заповітів. Так, суд встановив, що третя особа прочитала уголос текст заповіту, однак не надала можливість ознайомитися із ним спадкодавцю. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для виключення зазначеної обставини із мотивувальної частини рішення та дійшов необґрунтованого висновку про можливість зміни рішення лише у наведеній частині. Суди не надали належної оцінки висновкам експертизи, відповідно до якої спадкодавець страждала захворюваннями, які зумовлювали неможливість розуміти значення своїх дій під час складання заповіту. Також суди не звернули увагу на те, що у реєстрі були наявні інші заповіти ОСОБА_4 , які вона не скасувала, отже посвідчення нових призводило до неоднозначності та невизначеності волевиявлення спадкодавця. Суди не звернули увагу на доводи заявника про нікчемність заповіту, оскільки текст заповіту сама заповідач не прочитала, відповідно він повинен бути посвідченим у присутності свідків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у травні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області.

Позивач та ОСОБА_3 є дітьми померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Новоєгорівською сільською радою Сахновщанського району Харківської області, та повторним свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Новоєгорівської сільської ради Первомайського району Харківської області.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з двох земельних ділянок (паїв), площею 6, 93 га, розташованих на території Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю, за реєстровими номерами 41 та 507, серія та номер яких є відповідно ІУ-ХР 096840, виданим Первомайською райдержадміністрацією Харківської області 13 грудня 2002 року, та ХР №111573, виданим Первомайською райдержадміністрацією Харківської області 26 липня 2003 року.

Позивач подав заяву про прийняття спадщини 26 липня 2016 року, а відповідач ОСОБА_3 20 липня 2016 року, при цьому третьою особою заведена спадкова справа № 249/2016.

Як встановлено у судовому засіданні, померла ОСОБА_4 10 березня 2016 року склала два заповіти на ім`я відповідачів у справі, заповівши їм кожному окремо земельні ділянки (паї), що належали їй за життя.

Зазначені заповіти зареєстровані третьою особою ОСОБА_5 у журналі обліку нотаріальних дій Миронівської сільської ради Первомайського району Харківської області за 2016 рік за номерами 3 та 4 відповідно.

Згідно з відповіддю Харківської філіїДержавного підприємства Міністерства юстиції України «Національні інформаційні системи» від 31 січня 2017 року № 35.2-30/203 заповіт від 10 березня 2016 року № 3 надісланий до зазначеного підприємства як реєстратора заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування, за заявою від 27 липня 2016 року

№ 02-20/193, яка надійшла 01 серпня 2016 року, та зазначена інформація до спадкового реєстру внесена 02 серпня 2016 року, а заповіт від 10 березня 2016 року № 4 надісланий до зазначеного підприємства як реєстратора заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування, за заявою від 14 липня 2016 року

№ 02-20/180, яка надійшла 18 жовтня 2016 року, та зазначена інформація до спадкового реєстру була внесена в той же день 18 жовтня 2016 року.

При цьому у спадковому реєстрі залишилися як такі, що не скасовані, заповіти померлої ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки на ім`я позивача та відповідача ОСОБА_3 від 12 січня 2005 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За правилами статей 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України встановлює, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Крім того, стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Права, обов`язки та повноваження секретаря сільської ради, який є посадовою особою органу місцевого самоврядування, визначені статтею 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до пункту 1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, та положень частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах на уповноважених на це посадових осіб органу місцевого самоврядування покладено повноваження вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів (крім секретних).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, під час складання заповітів волевиявлення ОСОБА_4 було вільним і відповідало її волі.

Доводи касаційної скарги щодо того, що заповіт є нікчемним у силу приписів статті 1248 та статті 1257 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірні заповіти самостійно прочитані та підписані ОСОБА_4 .

Про зазначене також свідчить власноручний напис ОСОБА_4 на спірних заповітах, позивач зазначеної обставини не спростував.

Доводи касаційної скарги про те, що у реєстрі були наявні інші заповіти ОСОБА_4 , які вона склала раніше, однак не скасувала їх, також є необґрунтованими, оскільки відповідно частини третьої статті 1254 ЦК України кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Верховним Судом враховано, що доводи заявника у цілому та, зокрема, щодо неналежного встановлення обставин справи відповідно до пояснень свідків, висновків експертизи фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування,що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко