№ 635/2129/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 635/2129/16-ц

провадження № 61-5583св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позов № 1:

позивач - Кредитна спілка «Фінансова підтримка»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

позов № 2:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Кредитна спілка «Фінансова підтримка», ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Березовської І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М., та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за об`єднаними позовами

У грудні 2015 року Кредитна спілка (далі - КС) «Фінансова підтримка» звернулася з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно.

В обґрунтування позову вказувала, що 4 вересня 2013 року КС «Фінансова підтримка» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 699К, відповідно до умов якого останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 53 000 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості зі сплатою 36% річних з кінцевим терміном повернення

до 3 вересня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором цього ж дня КС «Фінансова підтримка» та ОСОБА_1 уклали договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль Skoda Superb 2003 року випуску, номер кузова/рами НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Відомості про обтяження на підставі вказаного договору 6 вересня 2013 року внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Вказувало, що в порушення умов договору застави щодо заборони відчуження предмету застави без письмової згоди КС «Фінансова підтримка» ОСОБА_1 зняв автомобіль з реєстрації, змінив реєстраційний номер на НОМЕР_3 та передав його у власність ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 придбав автомобіль за відсутності згоди заставодержателя на відчуження предмета застави та за наявності відомостей про його обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, тому до нього перейшли обов`язки заставодавця вказаного автомобіля і він не може вважатися його добросовісним набувачем.

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконав, тому

на 10 грудня 2015 року його заборгованість становить 68 347,63 грн, з яких 39 252,77 грн - заборгованість за кредитом та 29 094,86 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

КС «Фінансова підтримка» вважає можливим пред`явити вимоги до

ОСОБА_2 про звернення стягнення на автомобіль в порядку та у спосіб, визначені умовами договору застави та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

За таких обставин КС «Фінансова підтримка» просила в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави шляхом укладення КС «Фінансова підтримка» від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу автомобіля будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Початкову ціну продажу встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Надати

КС «Фінансова підтримка» повноваження на підписання від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу та вчинення від його імені усіх дій, необхідних для зняття предмета застави з обліку за місцем звернення в органах ДАІ МВС України, в тому числі одному з Центрів надання послуг, пов`язаних з

використанням автотранспортних засобів (або інших органах, на які чинним законодавством покладено обов`язки і повноваження з реєстрації речових прав на майно та реєстрації автотранспортних засобів). Надати КС «Фінансова підтримка» повноваження на звернення з письмовою заявою про видачу нового свідоцтва про реєстрацію предмета застави замість втраченого або викраденого, на отримання акта огляду автомобіля та нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на підпис зазначених заяв, на пред`явлення предмета застави для огляду. Витребувати у ОСОБА_2 предмет застави та передати його у володіння КС «Фінансова підтримка».

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до КС «Фінансова підтримка» і ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним та захист прав споживача.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказував, що сторони кредитного договору № 699К від 4 вересня 2013 року не досягли згоди щодо істотних умов договору, зокрема, щодо: розміру, періоду нарахування та сплати процентів за користування грошовими коштами; згоди на передачу кредиту іншій особі; цільового використання кредиту.

На думку ОСОБА_2 , кредитний договір № 699К від 4 вересня 2013 року містить несправедливі умови. Сторонами кредитного договору не досягнуто згоди щодо цільового призначення кредиту, оскільки в договорі не зазначена мета кредитування, що також є істотним порушенням умов споживчого кредиту. Крім того, КС «Фінансова підтримка» не направила на його адресу вимогу про порушення основного зобов`язання та жодним чином не ініціювала питання щодо врегулювання спору шляхом переговорів. Позивач вважав, що такими діями йому завдано моральну шкоду. Вказував, що недійсність договору кредиту має наслідком недійсність договору застави.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним кредитний договір № 699К від 4 вересня 2013 року; встановити факт нарахування неприбутковою організацією КС «Фінансова підтримка» процентів поза межами розмірів, визначених у додатку № 1 до кредитного договору; встановити факт порушення КС «Фінансова підтримка» Закону України «Про захист прав споживачів» та пов`язаного з ним законодавства; встановити факт порушення КС «Фінансова підтримка» пунктів 1-3 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 січня 2017 року вказані позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня

2017 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалами цього ж суду від 11 травня 2017 року та від 5 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, а позов КС «Фінансова підтримка» задоволено.

Звернено стягнення на предмет застави - автомобіль Skoda Superb 2003 року випуску, тип ТЗ - легковий седан-В, номер кузова/рами НОМЕР_1 , колір сірий, об`єм двигуна 2771 куб. см, повна маса 2078, номерний знак НОМЕР_3 , шляхом вилучення його у ОСОБА_2 та передачі у володіння

КС «Фінансова підтримка» для укладення договору купівлі-продажу даного транспортного засобу КС «Фінансова підтримка» від імені ОСОБА_2 будь-яким способом з іншою особою-покупцем в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 68 347,63 грн з початковою ціною продажу, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, з наданням

КС «Фінансова підтримка» повноважень на підписання від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу та вчинення від імені останнього усіх дій, необхідних для зняття вказаного транспортного засобу з обліку за місцем звернення в органах ДАІ МВС України, в тому числі, в одному з центрів надання послуг, пов`язаних з використанням транспортних засобів (або інших органах, на які чинним законодавством покладено обов`язки і повноваження з реєстрації речових прав на майно та реєстрації автотранспортних засобів), повноваження на звернення з письмовою заявою про видачу нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого або викраденого, на отримання акта огляду вказаного автомобіля, на підпис зазначених заяв, на пред`явлення вказаного автомобіля для огляду. Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

КС «Фінансова підтримка» судовий збір по 913,50 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконав та має заборгованість за кредитом і процентами. КС «Фінансова підтримка» на надавала згоди на відчуження предмета застави, тому обтяження у вигляді застави зберігає силу для нового власника автомобіля. ОСОБА_2 придбав предмет застави за наявності відомостей про обтяження цього автомобіля в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, тому КС «Фінансова підтримка» має право на задоволення вимог з повернення кредитних коштів шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з недоведення останнім порушення його прав та інтересів оспорюваним правочином. Місцевий суд врахував, що сторони кредитного договору № 699К від 4 вересня 2013 року його чинність не оспорювали.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором та збереженням відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» заставою своєї дії при переході транспортного засобу у власність ОСОБА_2 .

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 з підстав недоведення останнім порушення його прав та законних інтересів оспорюваним правочином. Зазначив, що ОСОБА_2 у розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» не є споживачем послуг КС «Фінансова підтримка», тому його права не підлягають захисту в порядку, визначеному вказаним Законом.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КС «Фінансова підтримка» судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи, по 1 287 грн з кожного.

Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції зазначив про понесення КС «Фінансова підтримка» витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 2 574 грн, які відповідно

до статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 пропорційно задоволених вимог позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, які їх подала

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області

від 6 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 20 лютого 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про витребування з відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області матеріалів кримінального провадження № 12015130370003244 для встановлення обставин щодо походження купленого ним автомобіля та неодноразового зняття автомобіля з реєстрації.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» мораторію на виконання договірних зобов`язань та на нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що рішенням Головного управління ДФС у Харківській області № 1720304600950 від 31 липня 2017 року КС «Фінансова підтримка» виключено з реєстру неприбуткових установ та організацій.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки розрахунку заборгованості та безпідставно стягнули неустойку, нараховану кредитною спілкою поза межами спеціальної позовної давності. Суди не врахували його заперечення щодо розміру нарахованої банком неустойки, оскільки нарахування таких складових заборгованості у заявленому банком розмірі суперечить умовам кредитного договору.

Суди не врахували, що відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закону

№ 1255-IV) обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Крім того, статтею 25 цього Закону встановлено обов`язок обтяжувача, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. На думку заявника,

КС «Фінансова підтримка» не виконала вимоги статей 24 та 25 Закону № 1255-IV, тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет застави. Висновок судів суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Заявник вказує про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки його посиланням на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішеннях від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 і від 11 липня

2013 року у справі № 1-12/2013, та роз`яснення, викладені у пунктах 13,

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли посилкового висновку про відсутність підстав вважати його добросовісним набувачем обтяженого заставою майна, оскільки на час набуття автомобіля у власність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу були відсутні дані про обтяження його заставою. Висновок судів не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 676/525/16-ц (провадження

№ 61-10501св18).

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 6 травня 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанцій про відшкодування за його рахунок на користь КС «Фінансова підтримка» судових витрат, понесених у зв`язку з проведення експертизи, оскільки експертиза проведена необ`єктивно, без огляду транспортного засобу і з вказівкою про дослідження матеріалів іншої цивільної справи, а саме справи № 365/2129/16.

Вважає, що висновок № 18015, складений 14 серпня 2018 року за результатами проведення вказаної експертизи не відповідає обставинам справи, оскільки експерт не врахував подані заявником докази ринкової вартості транспортного засобу.

Інші доводи касаційної скарги свідчать про незгоду заявника з рішенням Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року КС «Фінансова підтримка» подала відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 , у якому послалась на безпідставність їх доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Просила касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області

від 6 квітня 2017 року, постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року - без змін.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав пояснення на відзив на касаційну скаргу, які не підлягають врахуванню Верховним Судом, оскільки ЦПК України не передбачено подання таких документів на стадії касаційного перегляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року і ухвалою цього ж суду від 17 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 6 травня 2019 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 вересня 2013 року

КС «Фінансова підтримка» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 699К, відповідно до умов якого останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 53 000 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості зі сплатою 36% річних з кінцевим терміном повернення до 3 вересня 2015 року.

6 вересня 2013 року внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Зі змісту пункту 2.3.4 вказаного договору застави суди встановили, що

ОСОБА_1 не має права без письмової згоди КС «Фінансова підтримка»здійснювати дії, пов`язані зі зміною права власності на предмет застави або його частину, а також не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею предмета застави третім особам.

Суди встановили, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконав, тому на 10 грудня 2015 року у нього виникла заборгованість у розмірі 68 34763 грн, з яких 39 252,77 грн - заборгованість за кредитом та 29 094,86 - заборгованість за процентами

10 лютого 2015 року право власності на предмет застави - автомобіль Skoda Superb 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 - зареєстровано за ОСОБА_2 зі зміною номерного знака на НОМЕР_3 .

Судами встановлено, що на дату реєстрації за ОСОБА_2 права власності на вказаний автомобіль він перебував у заставі КС «Фінансова підтримка»на підставі вказаного договору застави.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 48516381, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 8 грудня 2015 року, суди встановили, що 20 жовтня 2015 року

КС «Фінансова підтримка» зареєструвала у вказаному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року і касаційної скарги ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзиву на них, суд дійшов таких висновків.

Щодо оскарження ОСОБА_2 рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша

статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Аналогічне правило закріплено і в частині першій статті 590 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень (частина перша статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Системний аналіз частини першої статті 27 Закону України «Про заставу», частини третьої статті 9 та частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає підстави для висновку про те, що в разі відчуження боржником предмета обтяження без згоди заставодержателя обтяження рухомого майна, що є предметом застави, застава зберігає свою силу для нового власника (покупця), якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Покупець може бути добросовісним набувачем за умови, якщо на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній відповідний запис. Реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, тобто на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Судами встановлено, що КС «Фінансова підтримка» надано до позову витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 8 грудня 2015 року

№ 48516381, відповідно до змісту якого спірний автомобіль заборонено відчужувати, оскільки 6 вересня 2013 року реєстратором Харківської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження за № 13890359 на цей транспортний засіб.

Тобто на момент перереєстрації спірного транспортного засобу на

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) діяла заборона на його відчуження.

Таким чином, ОСОБА_2 не можна вважати добросовісним набувачем вказаного транспортного засобу і на предмет застави може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про існування правових підстав для задоволення позову КС «Фінансова підтримка» про звернення стягнення на предмет застави.

Щодо вирішення вимог позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору та захист прав споживача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 посилається на те, що сторони кредитного договору не досягли згоди щодо істотних умов договору, обґрунтовуючи позов порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Тобто позивач фактично просив визнати недійсним кредитний договір саме на підставі норм спеціального закону, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів враховує, що споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 не є споживачем за оспорюваним ним договором, тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є споживачем послуг за укладеним ОСОБА_1 та

КС «Фінансова підтримка» кредитним договором, а отже на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічний за змістом висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 162/236/18 (провадження № 61-6285св19) та від 19 жовтня 2021 року у справі № 127/6170/19 (провадження № 61-16755св20).

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведення позивачем належними і допустимими доказами порушення його прав укладеним ОСОБА_1 та КС «Фінансова підтримка» кредитним договором, врахувавши при цьому, що останні не заперечували дійсність вказаного кредитного договору.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотання про витребування з Сєверодонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області матеріалів кримінального провадження № 12015130370003244, оскільки в суді першої інстанцій заявник таке клопотання не заявляв. Суд апеляційної інстанцій розглянув вказане клопотання заявника та ухвалою від 20 грудня 2017 року відмовив у його задоволенні, зазначивши відповідні мотиви такої відмови.

Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» мораторію на виконання договірних зобов`язань та на нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями є безпідставними, оскільки

статтею 2 цього Закону визначено, що відповідний мораторій діє за кредитними договорами та договорами позики, укладеними громадянами України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 (позичальник у спірних правовідносинах) зареєстрований та постійно проживає або переселився у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. Крім того, згідно з поданим КС «Фінансова підтримка» розрахунком, пеня та штрафи за оспорюваним кредитним договором ОСОБА_1 не нараховані.

Аргументи заявника про неврахування судами рішення Головного управління

ДФС у Харківській області № 1720304600950 від 31 липня 2017 року, яким

КС «Фінансова підтримка» виключено з реєстру неприбуткових установ та організацій, відхиляються касаційним судом, оскільки такі обставини не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Доводи касаційної скарги про включення до заборгованості, в рахунок якої звернено стягнення на предмет застави, неустойки, нарахованої кредитором поза межами спеціальної позовної давності, спростовуються змістом розрахунку заборгованості, згідно з яким позичальнику нараховано виключно заборгованість за кредитом та проценти за його користування. Крім того, судом апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено доводи заявника про сплив позовної давності за вимогою КС «Фінансова підтримка» про звернення стягнення на предмет застави.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами статей 24 та 25 Закону № 1255-IV, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено додержання КС «Фінансова підтримка» вимог статті 24 Закону № 1255-IV щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення стягнення, що підтверджено витягом з вказаного реєстру № 48516381 від 8 грудня 2015 року (т. 2 а.с. 26).

Крім того, витягом № 48516381 від 8 грудня 2015 року підтверджено відсутність інших обтяжувачів предмета застави, що спростовує посилання заявника про відсутність їх письмового повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та свідчить відсутність порушення КС «Фінансова підтримка» статті 25 Закону № 1255-IV.

Безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 квітня 2018 року

у справі № 202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18) та від 16 травня

2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), оскільки у справі № 202/29241/13-ц, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, суди попередніх інстанцій встановили невиконання обтяжувачем вимог, передбачених статтею 24 Закону № 1255-ІV, та ненадання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених

статтею 25 зазначеного Закону, тому у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається.

Постанова від 16 травня 2018 року прийнята Великою Палатою Верховного Суду у справі № 320/8269/15-ц про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тобто між сторонами у вказаній справі виник спір щодо дотримання обтяжувачем процедури позасудового звернення стягнення на предмет застави, яка має інше нормативно-правове регулювання, зокрема,

статтею 27 Закону № 1255-ІV встановлено обов`язок обтяжувача повідомити боржника та інших обтяжувачів про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. У вказаній справі судами також встановлено порушення обтяжувачем вимог статті 24 Закону № 1255-ІV. Враховуючи, що у справі № 320/8269/15-ц та у справі, що переглядається, відмінне нормативно-правове регулювання правовідносин та встановлені інші фактичні обставини, правовідносини у вказаних справах не є подібними.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_2 споживачем за кредитним договором № 699К від 4 вересня 2013 року, як наслідок, і неможливість застосування до правовідносин за його позовом про визнання недійсним кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів», доводи касаційної скарги про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки його посиланням на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішеннях від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 і від 11 липня

2013 року у справі № 1-12/2013, та роз`яснення, викладені у пунктах 13,

16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» щодо захисту прав споживачів у кредитних правовідносинах, не мають правового значення для правильного вирішення позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору та захист прав споживача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо відсутності підстав вважати ОСОБА_2 добросовісним набувачем обтяженого заставою майна, оскільки на час набуття автомобіля у власність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу були відсутні дані про обтяження його заставою, оскільки системний аналіз частини першої статті 27 Закону

України «Про заставу», частини третьої статті 9 та частини першої

статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає підстави для висновку про те, що в разі відчуження боржником предмета обтяження без згоди заставодержателя обтяження рухомого майна, що є предметом застави, зберігає свою силу для нового власника (покупця), якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Покупець може бути добросовісним набувачем за умови, якщо на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній відповідний запис. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 185/4966/16-ц (провадження № 61-2700св20). За таких обставин сама по собі відсутність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу відомостей про обтяження його заставою під час набуття у власність автомобіля не свідчить про незбереження застави.

Не впливають на правильність вирішення справи і доводи заявника про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 676/525/16-ц (провадження № 61-10501св18), оскільки у справі, яка переглядалась Верховним Судом, суди попередніх інстанцій встановили, що автомобіль на час його набуття іншою особою у власність не значився в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і обмеження на заборону на його відчуження були відсутні, тому нові власники набули спірне майно без обтяжень, а, відтак, воно не може бути вилучене у них. У справі, що переглядається, суди встановили, що на дату реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль він перебував у заставі КС «Фінансова підтримка», відомості про що було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів, з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог КС «Фінансова допомога» до

ОСОБА_2 та позовних вимог ОСОБА_2 до КС «Фінансова допомога» та ОСОБА_1 , оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Верховний Суд з урахуванням статті 400 ЦПК України не переглядає справу в частині вирішення позовних вимог КС «Фінансова допомога» до ОСОБА_1 , оскільки останній, реалізовуючи процесуальні права на власний розсуд, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у касаційному порядку не оскаржив.

Щодо оскарження ОСОБА_2 додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 липня 2018 року призначено у даній справі автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої постановлено питання про визначення ринкової вартості автомобіля Skoda Superb 2003 року випуску, номер кузова/рами НОМЕР_1 номерний знак НОМЕР_2 . Витрати на проведення експертизи покладено на КС «Фінансова підтримка».

На виконання вказаної ухвали Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. професора М. С. Бокаріуса складено висновок № 18015 від 14 серпня 2018 року.

З копії рахунку № 234 від 5 лютого 2018 року та копії платіжного доручення № 180 від 16 лютого 2018 року суди встановили, що КС «Фінансова підтримка» сплатила за експертизу 2 574 грн.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувана додаткова постанова відповідає вимогам

статей 263-265 ЦПК України, отже, підстав для його скасування немає.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції надано правильну оцінку долученим КС «Фінансова підтримка» документам, які підтверджують понесення нею витрат, пов`язаних з проведенням експертизи (копія рахунку № 234

від 5 лютого 2018 року та копія платіжного доручення № 180 від 16 лютого

2018 року). При цьому визначена судом сума витрат, що підлягає стягненню з відповідача, відповідає положенням частини першої статті 141 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду про те, що експертиза проведена необ`єктивно, без огляду транспортного засобу та без урахування поданих заявником доказів ринкової вартості транспортного засобу, зводиться до незгоди з висновком експерта та не вказує на відсутність підстав для відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Посилання заявника про зазначення у висновку експерта номеру справи «№ 365/2129/16» замість «№ 635/2129/16» не свідчать про понесення

КС «Фінансова підтримка» витрат, пов`язаних із проведенням експертизи в іншій справі, а вказує на існування у висновку № 18015 від 14 серпня 2018 року описки, що не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування КС «Фінансова підтримка» документально підтверджених витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість додаткової постанови в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь КС «Фінансова підтримка» витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції в цій частині без змін.

Верховний Суд з урахуванням статті 400 ЦПК України додаткову постанову суду апеляційної інстанції в частині відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, за рахунок ОСОБА_1 не переглядає, оскільки останній, реалізовуючи процесуальні права на власний розсуд, додаткову постанову суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржив.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотань ОСОБА_2 про розгляд справи за його особистої участі, що викладене у касаційних скаргах, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотань про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в частині вирішення позову Кредитної спілки «Фінансова підтримка» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно та вирішення позову ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Фінансова підтримка», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним і захист прав споживача залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року залишити без задоволення.

Додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 6 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Фінансова підтримка» 1 287 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук