ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 635/551/17

Провадження № 14-79цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики, міністерство),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківська обласна державна адміністрація (далі - Харківська ОДА), державне підприємство «Навчально-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва» (далі - ДП «НДП «Докучаєвське», підприємство),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Мінагрополітики на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2017 року у складі судді Бобко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кіся П. В., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мінагрополітики, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківська ОДА, ДП «НДП «Докучаєвське» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила:

- визнати бездіяльність Мінагрополітики щодо погодження її кандидатури на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» протиправною;

- визнати її кандидатуру на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» погодженою;

- зобов`язати Мінагрополітики вчинити дії щодо призначення її на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» як переможця конкурсу, проведеного згідно з Порядком проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» (далі - Порядок № 777).

На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що наказом міністра аграрної політики та продовольства України від 02 січня 2012 року № 9-п її призначено на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське». Того ж дня між нею та Мінагрополітики укладено контракт на період з 25 січня 2012 року до 25 січня 2015 року. Таким чином, між нею та міністерством виникли трудові відносини, які тривали до 26 січня 2015 року.

Після звільнення за закінченням строку дії контракту вона брала участь у конкурсному відборі на заміщення вакантної посади директора ДП «НДГ «Докучаєвське», визнана переможцем цього конкурсного відбору. Результати конкурсу оприлюднені 03 червня 2015 року на офіційному сайті міністерства.

Погодження керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначено Порядком погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 (далі - КМУ, Порядок № 818 відповідно).

Цим Порядком № 818 передбачено, що повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом із карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 14 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи. У разі, коли протягом 14 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

За результатами конкурсного відбору Мінагрополітики подало до Харківської ОДА пропозицію від 03 червня 2015 року щодо погодження призначення позивачки на посаду керівника підприємства. Однак 03 липня 2015 року Харківська ОДА на адресу Мінагрополітики надіслала повідомлення, яким не погоджено її призначення на вказану посаду, з карткою вмотивованої відмови призначення на посаду керівника ДП «НДП «Докучаєвське». Таке повідомлення направлено з пропуском строку, встановленого пунктом 6 Порядку № 818, який передбачає, що відповідне повідомлення разом із карткою погодження (вмотивованої відмови) повинно бути надіслано керівникові центрального органу виконавчої влади не пізніше 14 днів після надходження відповідної пропозиції щодо призначення на посаду. Після спливу відповідного строку кандидатура позивачки на підставі абзацу 2 пункту 6 Порядку № 818 вважалася погодженою.

Крім того, відповідно до пункту 7 Порядку № 818 після отримання Мінагрополітики відмови в погодженні головою Харківської ОДА кандидатури позивачки на посаду директора підприємства, міністерство повинно було повторно подати у п`ятиденний строк пропозицію щодо її призначення на цю посаду. Однак відповідач у строк, встановлений пунктом 7 цього Порядку, повторно не звернувся з відповідною пропозицією до голови Харківської ОДА.

30 вересня 2015 року у зв`язку зі зміною обставин щодо погодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора підприємства, Харківська ОДА направила на адресу Мінагрополітики повідомлення, яким просила залишити без розгляду її повідомлення від 03 липня 2015 року та повернути його назад. Також повідомила, що Харківська ОДА погоджує її призначення на вказану посаду. Незважаючи на це, до теперішнього часу на її адресу не надходило будь-яких пропозицій про укладання контракту та наказів про призначення на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське».

02 вересня 2015 року наказом ДП «НДП «Докучаєвське» № 184-п виконуючим обов`язки директора ДП «НДП «Докучаєвське» до призначення керівника у встановленому законом порядку призначено ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

06 червня 2017 року рішенням Харківського районного суду Харківської області позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано бездіяльність Мінагрополітики щодо погодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» протиправною. Визнано кандидатуру ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» погодженою. Зобов`язано Мінагрополітики вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» як переможця конкурсу, проведеного згідно з Порядком № 777.

Рішення суду мотивовано тим, що бездіяльність відповідача щодо погодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» є протиправною, а кандидатуру позивачки на цю посаду погоджено відповідно до пункту 6 Порядку № 818 та листа Харківської ОДА від 30 вересня 2015 року № 01-45/7209.

Крім того, суд зробив висновок, що належним способом відновлення порушених прав та законних інтересів позивачки, крім визнання протиправною бездіяльності відповідача, буде зобов`язати його вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду директора підприємства, бо саме такий спосіб захисту буде ефективним та відновить права позивачки. Саме по собі визнання бездіяльності протиправною без визначення дій, які необхідно вчинити органу державної влади для відновлення порушених прав позивачки, є неефективним способом їх захисту та може створити юридичну невизначеність і, як наслідок, відсутність позитивних змін для останньої.

25 жовтня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області апеляційну скаргу Мінагрополітики залишено без задоволення, рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про протиправну бездіяльність відповідача щодо невчинення передбачених Порядком № 818 дій при процедурі погодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» та обґрунтовано визнав її кандидатуру погодженою на цю посаду, адже вказана бездіяльність має характер свавільної та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема постановах Кабінету Міністрів України, якими відповідач має керуватися у своїй діяльності згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі

У квітні 2018 року Мінагрополітики звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, оскільки, на його думку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суди не врахували, що листом Харківської ОДА від 03 липня 2015 року відмовлено у погодженні ОСОБА_1 на відповідну посаду. Підставою такої відмови зазначено те, що у період перебування ОСОБА_1 на посаді директора підприємства це підприємство не виконувало функцій, передбачених його статутом, а також мали місце факти нецільового використання земель сільськогосподарського призначення.

Повторне рішення Харківською ОДА прийнято лише 30 вересня 2015 року, тобто після призначення Мінагрополітики виконуючого обов`язки керівника вказаного підприємства ОСОБА_2 , а також після спливу двох місяців з дати прийняття первинного рішення про непогодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду керівника підприємства, проте постановою КМУ № 818 визначено обмежені строки для прийняття повторного рішення - місячний термін у сукупності.

Спір між ОСОБА_1 та Мінагрополітики вже вирішувався і рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року у справі № 635/8342/15 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що до участі у справі судом першої інстанції не залучено Харківську ОДА.

Крім того, на думку Мінагрополітики, прийняття рішення про призначення директора підприємства є суто дискреційними повноваженнями міністерства, а тому суд не може втручатися в такі повноваження державного органу. вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказала, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не можуть бути скасовані з підстав, зазначених у касаційній скарзі. Тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

04 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

16 квітня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

06 травня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав:

Суди попередніх інстанції розглянули справу за правилами цивільного судочинства.

Проте вказане не відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05 червня 2019 року у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19).

У названих судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що питання призначення на посаду керівника державного навчального закладу є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а відповідне рішення конкурсної комісії про таке призначення є рішенням конкурсної комісії в розумінні пункту 9 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і така справа підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

Суди цивільної юрисдикції завжди вважали, що такі справи належать до юрисдикції цивільного судочинства, у цьому порядку вони завжди розглядалися як трудові спори.

Так, Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-2485 цс16 (№ 761 /17034/15-ц) погодився з тим, що спір, який також виник з участі у конкурсі до Національної школи суддів України, яка згідно зі статтею 104 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є державною установою, розглянутий за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду від цього висновку не відступала.

Посилання Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18) на те, що положення пункту 9 частини першої статті 19 КАС України є новелою адміністративного процесуального законодавства, оскільки розгляд такої категорії спорів віднесено до адміністративної юрисдикції у зв`язку зі змінами до цього кодексу, які набрали чинності 15 грудня 2017 року, а тому не можуть братися до уваги роз`яснення постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є спірними, так як зазначена вище норма КАС України не змінювалася з часу набрання чинності КАС України.

Як зазначила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підтвердженням того, що такі справи є трудовими, є й те, що 15 січня 2020 року законодавець доповнив статтю 150 ЦПК України частиною одинадцятою, якою заборонив забезпечення цивільного позову у разі проведення, зокрема, конкурсу, що проводяться від імені держави. Тобто ці справи є цивільними, а положення пункту 9 частини першої статті 19 КАС України, на яку посилається Велика Палата Верховного Суду, стосуються виключно публічно-правових спорів.

Посилаючись на вказане, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в її постановах від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05 червня 2019 року у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп 19), від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19). Крім цього, вважала, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

30 червня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суди встановили, що 28 грудня 2011 року наказом Мінагрополітики № 293-п ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» з наступним укладенням з нею контракту.

23 січня 2012 року сторони уклали контракт № 4642 на термін з 25 січня 2012 року до 25 січня 2015 року.

26 січня 2015 року наказом Мінагрополітики № 8-п на підставі листа-попередження від 30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «НДГ «Докучаєвське» на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У зв`язку з відкриттям вакансії директора ДП «НДГ «Докучаєвське» оголошено конкурсний відбір на заміщення вакантної посади.

Переможцем конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» визначено ОСОБА_1 , про що на офіційному сайті міністерства розміщено відповідну інформацію.

03 червня 2015 року перший заступник міністра аграрної політики України направив до Харківської ОДА лист № 37-25-4-11/8759 про погодження призначення на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» ОСОБА_1 як переможця конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки. Зазначений лист Харківська ОДА отримала 12 червня 2015 року.

03 липня 2015 року Харківська ОДА листом № 01-45/4940 повідомила міністерство, що призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» не погоджено та направила картку вмотивованої відмови призначення на посаду керівника підприємства.

02 вересня 2015 року наказом міністра аграрної політики та продовольства України № 184-п виконуючим обов`язки директора ДП «НДГ «Докучаєвське» призначено ОСОБА_2 .

У подальшому 30 вересня 2015 року голова Харківської ОДА повідомив листом відповідача, що у зв`язку зі зміною обставин щодо погодження ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» Харківська ОДА просить залишити без розгляду лист від 03 липня 2015 року № 01-45/4940 та повернути його до Харківської ОДА. Одночасно цим же листом Харківська ОДА погодила призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське». Разом із повідомленням Харківська ОДА направила картку погодження призначення на посаду керівника підприємства.

22 жовтня 2015 року Мінагрополітики листом № 37-25-4-11/17455 звернулося до Харківської ОДА з проханням остаточно визначитися з позицією Харківської ОДА щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське» для прийняття міністерством відповідних управлінських рішень.

На зазначений лист Харківська ОДА повідомила міністерство про направлення листа від 30 вересня 2015 року, в якому вона висловила позицію щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «НДГ «Докучаєвське».

Станом на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідач не вчинив жодних дій щодо призначення позивачки як переможця конкурсу на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське», що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Що стосується відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в її постановах від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05 червня 2019 року у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), як підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

У постанові від 15 травня 2019 року у адміністративній справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18) за позовом фізичної особи до Запорізької обласної ради, третя особа - директор Комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені В. Г. Магара» Запорізької обласної ради, про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за результатами проведення конкурсу:

Указаний адміністративний позов подано до суду 27 грудня 2017 року.

Предметом цього спору були такі вимоги:

- визнання протиправним і скасування рішення конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора театру імені В. Г. Магара, оформленого протоколом від 14 лютого 2017 року № 2;

- визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 06 квітня 2017 року № 05 «Про призначення фізичної особи директором Комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені В. Г. Магара» Запорізької обласної ради».

За наслідками розгляду справи Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу позивача, скасувала постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, а справу направила для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір у цій справі має ознаки публічно-правового, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що питання призначення на посаду керівника комунального закладу культури є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а відповідне рішення конкурсної комісії про таке призначення є рішенням конкурсної комісії в розумінні пункту 9 частини першої статті 19 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки предметом спору у цій справі є рішення конкурсної комісії, яке є обов`язковим для органу місцевого самоврядування та має вплив на багатьох осіб - членів відповідної територіальної громади, у спільній власності якої перебуває такий заклад культури, а не подальші трудові відносини призначеного керівника комунального закладу культури, то такий спір повинен бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.

У постанові від 05 червня 2019 року у адміністративній справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Рівненської обласної ради про визнання протиправними та скасування рішень зазначено, що предметом цього позову були вимоги про визнання протиправними і скасування рішень постійно діючої конкурсної комісії для проведення конкурсів на зайняття посад керівників закладів охорони здоров`я спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області: від 23 квітня 2018 року, оформлене протоколом № 1; від 14 травня 2018 року, оформлені протоколами № 2 та № 3; від 18 травня 2018 року № 950 «Про контракт з головним лікарем комунального закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради».

Адміністративний позов подано до суду у червні 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі стосується трудових відносин, а правовідносини, що склалися між сторонами, не мають ознак публічно-правових, не пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням чи звільненням з неї, відтак спір має приватноправовий характер.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначення законодавцем порядку проведення конкурсу органами місцевого самоврядування на заняття посад керівників закладів охорони здоров`я відповідного рівня має на меті, в першу чергу, дотримання публічного інтересу, а саме: інтересу громади на належне управління такими закладами охорони здоров`я.

Питання призначення на посаду керівника комунального закладу охорони здоров`я є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а рішення комісії про призначення на посаду керівника комунального закладу охорони здоров`я є рішенням конкурсної комісії в розумінні пункту 9 частини першої статті 19 КАС України.

За наслідками розгляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу позивача, скасувала ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, а справу направила для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що на момент подання документів для участі у конкурсі позивач знаходився у трудових відносинах із відповідачем або із відповідним закладом охорони здоров`я, тому відсутні підстави вважати, що між позивачем та відповідною конкурсною комісією виникли трудові правовідносини.

У постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19) за позовом фізичної особи до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації про скасування рішення конкурсної комісії Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу позивача, скасувала ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року, а адміністративну справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Адміністративний позов подано у березні 2018 року.

Предметом позову вказано такі вимоги:

- визнання незаконним призначення фізичної особи на посаду директора Державного навчального закладу «Вище професійне училище № 8 м. Стрия»;

- скасування рішення конкурсної комісії від 18 грудня 2017 року про продовження контракту фізичній особі на посаді директора ДНЗ «ВПУ № 8 м. Стрия».

Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів про закриття провадження у справі на тій підставі, що спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, питання призначення на посаду керівника державного навчального закладу є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а відповідне рішення конкурсної комісії про таке призначення є рішенням конкурсної комісії у розумінні пункту 9 частини першої статті 19 КАС України.

На підтвердження такого висновку Велика Палата Верховного Суду послалася на свої постанови від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05 червня 2019 року у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19) та вважала, що підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного висновку і в межах справи, що розглядається.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55 64 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення Конституційного Суду України).

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Отже у Конституції України визначено, що у разі виникнення спору між будь-якими особами, він має розглядатися у національних судах з урахуванням правил юрисдикції та підсудності.

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, це пряма вказівка закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

У разі відсутності такої вказівки, будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими й протирічать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і Конституційним засадам.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантією дотримання вказаними органами та їх посадовими особами таких вимог і є можливість оскарження цих рішень, дій чи бездіяльності до суду, оскільки у іншому випадку ця норма Конституції буде ілюзорною, а вказані органи та їх посадові особи, які мають широкий вплив на права як юридичних, так і фізичних осіб, матимуть можливість чинити свавілля.

Саме можливість судового розгляду, доступ до правосуддя і є тією основною гарантією законності дій державних органів та їх посадових осіб, як і законодавчо закріплений принцип відшкодування шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю таких органів чи їх посадових осіб.

Тобто необхідно розмежовувати вимоги позивачки до Мінагрополітики, які мають публічно-правову природу, хоча і мають наслідком укладення трудового контракту, однак виникли щодо дотримання належної процедури призначення керівника державного підприємства, так і інші вимоги, які обумовлені саме рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, що вплинуло безпосередньо на права позивачки.

У поданому у січні 2017 року до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просила визнати бездіяльність Мінагрополітики щодо погодження її кандидатури на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» протиправною; визнати її кандидатуру на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» погодженою; зобов`язати Мінагрополітики вчинити дії щодо призначення її на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське» як переможця конкурсу, проведеного згідно з Порядком № 777.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною третьою статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, було встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Так, питання стосовно справ, що відносяться до юрисдикції загальних судів, врегульоване у статті 19 ЦПК України у чинній редакції, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно- владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Разом із цим у статті 6 КАС України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом передбачалося, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Питання юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом регулювалося статтею 17 КАС України, у частині першій якої передбачалося, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У пункті 1 частини другої статті 17 КАС України визначалося, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 9 частини першої статті 19 КАС України в чинній редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Тобто з набранням чинності 15 грудня 2017 року Закону № 2147-VIII до КАС України внесено зміни, у тому числі й стосовно обсягу юрисдикції адміністративних судів. Зокрема, доповнено перелік публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, спорами щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб (пункт 9 частини першої статті 19 КАС України).

Можна зробити висновок, що на час звернення з позовом ОСОБА_1 до компетенції адміністративних судів належали спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною третьою статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Ураховуючи фактичні обставини справи у взаємозв`язку з наведеними правовими положеннями законодавства, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що відносини, які виникають з приводу призначення/звільнення керівника державного навчального закладу, продовження контракту, є трудовими.

Тому вважала, що відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У справі, що розглядається, позов подано до суду у січні 2017 року, тобто до внесення змін до процесуальних кодексів, зокрема до ЦПК України та КАС України на підставі Закону № 2147-VIII.

Тобто станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (тобто на час вчинення відповідної процесуальної дії) КАС України не містив положень щодо оскарження в адміністративних судах рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб (пункт 9 частини першої статті 19 цього Кодексу). Таким чином, положення пункту 9 частини першої статті 19 КАС України у справі № 635/551/17 за позовом ОСОБА_1 не можуть застосовуватися, оскільки предметна юрисдикція спору визначається при вирішенні питання про відкриття провадження у суді першої інстанції.

У справах № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), в яких Велика Палата Верховного Суду зробила відповідні висновки щодо юрисдикційності спору з оскарження рішень конкурсної комісії, позови подано до адміністративних судів на час дії КАС України у редакції Закону № 2147-VIII, тобто за дії пункту 9 частини першої статті 19 КАС України, який, як вже зазначалося, передбачав оскарження в адміністративних судах рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Отже, у справі № 635/551/17 за позовом ОСОБА_1 та в справах № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19) має місце різне нормативно-правове регулювання питання юрисдикційності спору з оскарження рішень конкурсної комісії. Пункт 9 частини першої статті 19 КАС України у справі № 635/551/17 за позовом ОСОБА_1 не може застосовуватися.

А тому відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05 червня 2019 року у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), у межах справи, що розглядається, підстав не вбачається.

Щодо розгляду справи по суті

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

При цьому Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.

Процедура конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки врегульована Порядком № 777.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку (у редакції від 21 лютого 2015 року, чинній на час проведення відповідачем конкурсу) призначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки здійснюється виключно за результатами конкурсного відбору.

За положеннями пункту 2 Порядку № 777 підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства (далі - конкурсний відбір) є рішення (наказ) міністерства, Фонду державного майна або іншого органу, який виконує функцію з управління підприємством (далі - суб`єкт управління), із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору, яке приймається не пізніше ніж через 10 днів після відкриття вакансії керівника підприємства (для підприємств, функції з управління якими виконує КМУ, - рішення КМУ).

Для проведення конкурсного відбору орган управління утворює постійно діючу комісію.

Відповідно до пункту 20 цього Порядку рішення комісії (а у випадках, визначених абзацами другим і третім цього пункту, - рішення Кабінету Міністрів України) за результатами конкурсного відбору є підставою для укладення контракту між суб`єктом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору.

Погодження призначення керівника підприємства головою місцевої держадміністрації проводиться в установленому порядку. У разі вмотивованої відмови голови облдержадміністрації (підтримки головою облдержадміністрації вмотивованої відмови голови райдержадміністрації) у погодженні призначення керівника підприємства суб`єкт управління вносить на розгляд КМУ пропозиції щодо надання згоди на призначення такого керівника.

Процедуру погодження з головами місцевих держадміністрацій призначення на посаду та звільнення з посади (крім звільнення за власним бажанням) керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - підприємство), визначено Порядком № 818.

Згідно з вимогами пункту 2 Порядку № 818 за наявності вакантної посади керівника підприємства керівник міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (далі - центральний орган виконавчої влади) приймає у тижневий строк рішення щодо оголошення конкурсу на її заміщення.

За результатами конкурсу керівник центрального органу виконавчої влади подає у 10-денний строк Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голові відповідної місцевої держадміністрації пропозицію щодо погодження призначення на посаду керівника підприємства, який є переможцем конкурсу.

Відповідно до положень пункту 6 Порядку № 818 повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом із карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 14 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.

У разі, коли протягом 14 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

За змістом пункту 7 Порядку № 818 у разі вмотивованої відмови Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевої держадміністрації у погодженні пропозиції щодо призначення на посаду керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади повторно подає у п`ятиденний строк пропозиції щодо призначення на посаду керівника підприємства. У разі повторної відмови Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевої держадміністрації у погодженні призначення на посаду керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади вносить у 10-денний строк пропозицію щодо погодження призначення на посаду керівника підприємства на розгляд КМУ за участю Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів місцевих держадміністрацій.

Відповідно до положень пунктів 8, 9 Порядку № 818 подання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства розглядається КМУ у 10-денний строк з дня надходження. У разі коли КМУ не погоджується з пропозицією щодо призначення на посаду керівника підприємства, керівник центрального органу виконавчої влади приймає рішення про повторне проведення конкурсу або визначає іншого кандидата на посаду за умови непроведення конкурсу.

За положеннями пункту 10 Порядку № 818 у разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення.

У справі, що розглядається, встановлено, що повідомлення про непогодження кандидатури позивачки на посаду керівника підприємства Харківська ОДА надіслала відповідачу 03 липня 2015 року, тобто в строк, що перевищує 14 днів після надходження пропозиції.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктом 2 Порядку № 777 (у редакції від 21 лютого 2015 року, чинній на час проведення відповідачем конкурсу) встановлено, що, призначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки здійснюється виключно за результатами конкурсного відбору. А пунктом 20 цього Порядку передбачено, що рішення комісії за результатами конкурсного відбору є підставою для укладення контракту між суб`єктом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору.

Разом із цим у пункті 10 цього Порядку встановлено, що погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, у разі погодження головою місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення.

Відповідно до статті 2 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення з позовом, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Зокрема, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, позивачка звернулася до суду з позовними вимогами до суб`єкта владних повноважень (Мінагрополітики) про визнання протиправною бездіяльності Мінагрополітики щодо погодження її кандидатури на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське»; визнання погодженою кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора цього державного підприємства; зобов`язання Мінагрополітики вчинити дії щодо призначення позивачки на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське», як переможниці конкурсу, проведеного згідно з Порядком № 777.

Тобто предметом спору у справі не є визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності конкурсної комісії з відбору керівника суб`єкта господарювання державного сектору (державного підприємства), оскільки саме за результатами висновку конкурсної комісії позивачка визнана переможцем конкурсу.

Тоді як у висновках Великої Палати Верховного Суду викладених у справах № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19) предметом спору, водночас із визнанням незаконними рішень суб`єктів владних повноважень (відповідно Запорізької обласної ради, Рівненської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації) про призначення відповідних осіб на посади директорів комунальних та державних установ, закладів було також визнання протиправним і скасування рішень конкурсних комісій з проведення конкурсного добору на посади керівників зазначених установ, закладів публічного права.

Таким чином, при вирішенні юрисдикції справи, застосуванню підлягає не пункт 9, частини першої статті 19 КАС України, а пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на час подання позову до суду) відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Мінагрополітики, бездіяльність якого оскаржується у справі, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України. До того ж, зобов`язання про призначення відповідачем (Мінагрополітики) директора ДП «НДП «Докучаєвське» (за тими вимогами, які заявлені до суду) передбачає необхідність реалізації цим міністерством на основі законодавства публічно-владної функції з управління цим державним підприємством (суб`єктом господарювання державного сектору економіки) (пункт 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки»).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у вказаному спорі не можна вважати, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскількивідповідно до статті 21 Кодексу Законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення чи припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти. До основних підстав виникнення трудових правовідносин належать: укладення трудового договору, адміністративно-правовий акт, факт обрання на відповідну посаду, факт погодження з відповідними особами, допуск працівника до роботи.

Тобто, можна зробити висновок, що трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), і зміст якого полягає у сукупності суб`єктивних прав і обов`язків з виконання працівником за винагороду роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, та зі створення належних умов для її виконання й оплати праці роботодавцем, а також відносини з приводу навчання й перекваліфікації за місцем праці та відносини, пов`язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

З обставин вказаної справи вбачається, що трудовий договір (контракт) між сторонами укладено не було, адміністративно-правового акту щодо призначення позивачки на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське», як переможниці конкурсу, як підстави виникнення трудових правовідносин,Мінагрополітики не виносилося.

Отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як у даному випадку існує спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки, та органом державної влади -Мінагрополітики, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення.

Предметом адміністративного судочинства, виходячи з його завдань, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення адміністративним судами спорів саме у сфері публічно-правових відносин (частина перша статті 2 КАС України).

Можна зробити висновок, що процедура зайняття посади керівника державного підприємства не відбувається у порядку звичайних трудових (контрактних) правовідносин, а у рамках реалізації міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, який здійснює управління об`єктами державної власності, на основі спеціального законодавства, у даному випадку відповідно до Порядку № 777, владних функцій щодо організаційно-кадрового забезпечення ефективного функціювання державного сектору економіки.

Тобто спори з приводу зайняття посади керівника державного підприємства, до видання адміністративно-правового акту щодо призначення на посаду, у разі, якщо призначення на таку посаду за законодавством здійснюється міністерством, іншим органом виконавчої влади, не є такими, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У цьому випадку Харківський районний суд Харківської області та Апеляційний суд Харківської області не є «судом, встановленим законом» для розгляду зазначеного спору, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене, зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 414 ЦПК України роз`яснює, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківська обласна державна адміністрація, державне підприємство «Навчально-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: С. В. Бакуліна О. С. Золотніков

В. В. Британчук О. Р. Кібенко

Ю. Л. Власов В. С. Князєв

М. І. Гриців Л. М. Лобойко

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач