Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 635/5822/18

провадження № 61-2570св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Височанська селищна рада Харківського району Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної ради Харківського району Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Малойвана Євгена Ігоровича на рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2021 року у складі судді Назаренко О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 1 108 кв. м для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; здійснити виділ у натурі 1/2 частки із земельної ділянки площею 1 108 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малойван Є. І. подав заяву про залишення без розгляду позовних вимог в частині здійснення виділу в натурі 1/2 частини із земельної ділянки.

Харківський районний суд Харківської області ухвалою від 22 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в частині здійснення виділу в натурі 1/2 частини із земельної ділянки площею 1 108 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , залишив без розгляду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Перша державна нотаріальна контора Харківської області після смерті ОСОБА_5 завела спадкову справу від 30 серпня 2011 року № 788/2011, а після смерті ОСОБА_6 - від 17 березня 2011 року № 258/2011.

30 серпня 2011 року він отримав свідоцтва про право на спадщину № 2-1191 та № 2-1193 на 16/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що на АДРЕСА_1 . Під час оформлення цих свідоцтв йому не було відомо про наявність рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 807, яким ОСОБА_5 передано у приватну (спільну дольову) власність земельну ділянку площею 1 108 кв. м на АДРЕСА_1 . У травні 2018 року він звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав на земельну ділянку. 22 травня 2018 року державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Харківської області Богунова Н. В. ухвалила постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності не ОСОБА_1 , а іншим особам, а тому право на земельну ділянку перейшло до інших осіб у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок. Крім того, вказано, що земельна ділянка не сформована і реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не здійснена.

Щодо обставин наявності у нього майнових прав на земельну ділянку вказував на те, що рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 807 ОСОБА_5 було передано у приватну (спільну дольову) власність земельну ділянку площею 1 108 кв. м для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . Вважає, що з моменту прийняття вказаного рішення ОСОБА_5 є повноправним власником земельної ділянки. Крім того, рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 807 ОСОБА_2 було передано у приватну (спільну дольову) власність земельну ділянку площею 1 108 кв. м. для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . Фактичне місце розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_1 є тотожним. Таким чином, ОСОБА_2 є співвласником спірної земельної ділянки.

Також вказував на те, що 28 вересня 2012 року між ним і ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу частки житлового будинку, за яким ОСОБА_7 набула у власність 16/25 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, 36 % якого залишилося після пожежі, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому договорі не зазначено кадастровий номер земельної ділянки. 11 квітня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частки житлового будинку, за яким ОСОБА_3 прийняв у власність 16/25 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 частин житлового будинку належать на праві власності ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що він є спадкоємцем за законом після померлих батька та брата, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 1 108 кв. м для обслуговування житлового будинку. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 21 липня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спадкодавець позивача ОСОБА_5 не замовляв та не отримував технічної документації на спірну земельну ділянку, не отримував державного акта про право власності на зазначену земельну ділянку, тобто не набув права власності на земельну ділянку площею 1 108 кв. м для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , передану йому безкоштовно на підставі рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 09 грудня 1997 року № 807, тому вона не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що немає правових підстав для визнання права власності за позивачем на неї.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що позивач не довів належність ОСОБА_5 права власності на спірну земельну ділянку, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малойван Є. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме: частину другу статті 22 ЗК України (в редакції станом на 18 грудня 1990 року), статтю 126 ЗК України (в редакції саном на 25 жовтня 2001 року), положення Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (в редакції станом на 26 грудня 1992 року) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 та постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 635/7079/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 593/1095/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 746/259/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 372/190/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 447/2434/16, 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що в разі набуття особою права власності на земельну ділянку на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет № 15-92) така особа набуває право власності без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій. Таким чином, спадкодавець ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку 09 грудня 1997 року, оскільки така земельна ділянка вважалася сформованою, а отримувати державний акт не було необхідності, адже дію статті 23 ЗК України 1992 року було зупинено Декретом № 15-92.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 09 грудня 1997 року № 807 ОСОБА_5 передано безкоштовно у спільну дольову власність земельну ділянку площею 1 108 кв. м для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 09 грудня 1997 року № 807 ОСОБА_2 передано безкоштовно у спільну дольову власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Бабаївською селищною радою Харківського району Харківської області, актовий запис № 113.

З наданої Харківською районною державною нотаріальною конторою Харківської області інформації відомо, що після ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця звернувся син померлого, ОСОБА_1 , який спадщину прийняв фактично, постійно мешкаючи разом зі спадкодавцем на день його смерті. Заяв від інших спадкоємців не надходило. Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області 30 серпня 2011 року видала свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_5 за реєстровим номером 2-1191 на 16/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд на АДРЕСА_1 на ім`я сина померлого, ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Бабаївською селищною радою Харківського району Харківської області, актовий запис № 29.

З наданої Харківською районною державною нотаріальною конторою Харківської області інформації відомо, що після ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця звернувся рідний брат померлого, ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_6 видала Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області 30 серпня 2011 року за реєстровим номером 2-1193 на 16/50 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд на ім`я рідного брата, ОСОБА_1 . Заяв від інших спадкоємців не надходило.

Згідно з договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 28 вересня 2012 року ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_7 прийняла у власність 16/25 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями та спорудами, 36 % якого залишилося після пожежі.

Постановою державного нотаріуса Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області від 22 травня 2018 року ОСОБА_9 . ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 та після померлого ОСОБА_6 .

Із матеріалів справи відомо, що житловий будинок літ. «А-1» з господарськими спорудами знаходиться у частковій приватній власності ОСОБА_3 , розмір частки якого становить 16/25, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і ОСОБА_4 , розмір частки якого становить 9/25, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11 квітня 2016 року. З наданих суду договорів купівлі-продажу частки житлового будинку від 11 квітня 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О. В., реєстрові номери 425 та 430, видно, що земельна ділянка не приватизована.

Рішенням Бабаївської селищної ради від 09 лютого 2016 року вулицю Руднєва перейменовано на Слобідську.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1225 ЦК України в редакції, чинній на час прийняття спадщини право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою в залежності від того на якому праві земельна ділянка належала спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Таким чином, у спірних правовідносинах необхідно встановити чи набув спадкодавець позивача права власності на спірну земельну ділянку (завершив процедуру її приватизації) в тій площі та конфігурації, яка була йому передана на підставі рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 09 грудня 1997 року № 807, та чи увійшла ця земельна ділянка до спадкової маси.

Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

У цій справі суди встановили, що після прийняття рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 09 грудня 1997 року № 807 ОСОБА_5 не замовляв та не отримував технічної документації на спірну земельну ділянку, не отримував державного акта про право власності на зазначену земельну ділянку.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку, оскільки спадкодавець позивача ОСОБА_5 не набув саме права власності на земельну ділянку в тій площі та конфігурації, яка мала бути визначена в технічній документації, оскільки не завершив, передбачену законом процедуру приватизації земельної ділянки. При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що у випадку не набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку, то спадкодавець також не набуває права власності на це майно у порядку спадкування. У такому випадку до спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на зазначене майно.

Крім того, згідно зі встановленими обставинами цієї справи позивач, отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом та набувши право власності на частину будинку, який, на його думку, розташований на спірній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 28 вересня 2012 року відчужив це нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Таким чином, право на спірну земельну ділянку, розташовану під відчуженими частинами будинку, на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України перейшло до нового власника незалежно від того, чи сторони у договорі обумовили про такий перехід. У зв`язку з цим право власності за позивачем на спірну ділянку не може бути визнане і з цих підстав.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малойвана Євгена Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов