Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 635/8827/16-ц

провадження № 61-12708св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., ОлійникА. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року у складі судді Бобко Т. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32007272 від 24 жовтня 2016 року, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 02 листопада 2009 року між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого він та ОСОБА_3 від ОСОБА_4 отримали солідарно у строкову позику грошові кошти в розмірі 2 600, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення 02 листопада 2010 року. 05 листопада 2010 року між ними укладено додатковий договір, яким змінено кінцевий термін повернення боргу до 02 листопада 2011 року. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань 02 листопада 2009 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстровим № 4333, відповідно до умов якого він передав, а іпотекодержатель прийняв у іпотеку нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначив, що у грудні 2016 року йому стало відомо, що право власності на належну йому квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32007272 від 24 жовтня 2016 року Позивач зазначив, що договором іпотеки визначено обов`язкову умову для реєстрації права власності на предмет іпотеки - наявність виконавчого напису, яким встановлюється фактична сума заборгованості боржника перед кредитором. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності від 29 жовтня 2016 року № 71758433 підставою для виникнення права власності на спірну квартиру були такі документи: договір задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року та договір відступлення права вимоги від 24 червня 2016 року № 925. Інших документів до приватного нотаріуса для реєстрації права власності не надавалось, що є порушенням умов договору іпотеки та вимог чинного законодавства. Вважав, що станом на здійснення оскаржуваної реєстраційної дії виконавчий напис не існував та були відсутні належні документи, які б підтверджували право іпотекодержателя на звернення стягнення та суму, належну до стягнення, що залишено державним реєстратором поза увагою.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя є двома різними та незалежними способами задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року сторонами відповідно до положень частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у договорі фактично визначено два способи задоволення вимог кредитора: звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю, а тому передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідає умовам договору про задоволення вимог іпотекодержателя та вимогам чинного законодавства, а сам договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Уприватного нотаріуса не було законних підстав для відмови в державній реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, а отже суд визнав, що під час вчинення спірних реєстраційних дій, нотаріус діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначив, що суди не врахували, що відповідно до умов пункту 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя право власності на предмет іпотеки переходить тільки після вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак зазначений напис не було вчинено, з огляду на що суди дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у позові. Окрім цього, суди не звернули увагу на доводи позивача про те, що у нього відсутня заборгованість перед позикодавцем, на підтвердження чого надав відповідні розписки. Вважає, що зазначене свідчить про відсутність безспірності заборгованості.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 17 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 листопада 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали у борг від ОСОБА_4 валютні цінності на суму 2 600, 00 дол. США, які зобов`язалися солідарно повернути позикодавцю частинами у визначені договором порядку та строки, але не пізніше ніж 02 листопада 2010 року, на підтвердження чого між ними в той же день в письмовій формі укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстраційним № 4331.

Позичальники отримали зазначену в договорі суму валютних цінностей в повному обсязі ще до підписання договору, що підтверджується змістом підпункту 1 пункту 4 та пункту 11 договору позики від 02 листопада 2009 року.

Згідно з пунктом 2 договору позики за домовленістю сторін предмет позики позичальники зобов`язуються повернути позикодавцю в обмін на підписаний ним примірник акта прийому-передачі, підписавши в свою чергу інший його примірник для позикодавця. Необхідним та достатнім доказом виконання (невиконання) позичальниками зобов`язань за цим договором є надані позичальниками або позикодавцем обопільно підписані в простій формі акти прийому-передачі.

Пунктом 4 договору визначено, що позичальники погодились, що простроченням виконання їх зобов`язань за цим договором буде недотримання строку сплати будь-якого із поточних платежів більше ніж на п`ять днів, а зобов`язання за цим договором при затриманні строку повернення позики мають бути виконанні зверненням стягнення на майно, яке є предметом договору іпотеки.

Згідно з пунктом 5 договору за прострочення будь-якого строку (пункт 1 договору) виконання зобов`язання з повернення позики позичальники повинні сплатити солідарно на користь позикодавця неустойку у розмірі 500, 00 грн за кожний день прострочення, починаючи із шостого дня.

02 листопада 2009 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 02 листопада 2009 року між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та ОСОБА_4 як іпотекодержателем укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстровим № 4334, відповідно до умов якого позивач передав у іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 84, 10 кв. м, житловою площею 49, 60 кв. м.

Сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки складає 150 000, 00 грн (пункт 5 договору про задоволення вимог іпотекодержателя).

За пунктом 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя при невиконанні боржниками зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить до іпотекодержателя.

Згідно із пунктом 18 зазначеного договору ця іпотека зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається відступлення іпотекодержателем забезпеченою іпотекою права вимоги іншій особі або переведення боржниками боргу, який виник із забезпеченої іпотекою вимоги на іншу особу, в тому разі якщо боржники не виконують умови договору позики.

Пунктом 19 встановлено, що договір іпотеки набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і дія його припиняється на підставах, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

05 листопада 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 додатково отримали у борг від ОСОБА_4 грошові кошти, на підтвердження чого між ними в той же день в письмовій формі укладено додатковий договір № 1 до договору позики від 02 листопада 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстровим № 2493, згідно з яким суму отриманих у позику коштів збільшено до 3 200, 00 дол. США.

Відповідно до пункту 1 додаткового договору № 1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язалися солідарно повернути ОСОБА_4 валютні цінності у розмірі 3 200, 00 дол. США частинами у визначені договором порядку та строки, але не пізніше ніж 02 листопада 2011 року.

Згідно із пунктом 7 додаткового договору № 1 позикодавець передав гроші у розмірі 600, 00 дол. США позичальникам ще до підписання договору, а в цілому позичальники отримали від позикодавця грошові кошти у розмірі 3 200, 00 дол. США.

24 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя) від 02 листопада 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анахіною В. М., реєстровий № 925, згідно з умовами якого первісний іпотекодержатель ОСОБА_4 відступив новому іпотекодержателю ОСОБА_2 всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя) від 02 листопада 2009 року, який укладено на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 02 листопада 2009 року зі змінами згідно з додатковим договором від 05 листопада 2010 року № 1, за умовами якого боржники зобов`язані повернути первісному іпотекодержателю грошові кошти у сумі 3 200, 00 дол. США у строк до 02 листопада 2011 року.

Цей договір укладено з одночасним відступленням прав за договором основного зобов`язання. Сторони домовились, що відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Цей договір укладено з одночасним набуттям новим іпотекодержателем права (замість первісного кредитора) вимагати від боржників належного виконання на його користь всіх без винятку зобов`язань, передбачених договором основного зобов`язання та рішенням відповідного суду, що набрало законної сили. Новий іпотекодержатель набуває право вимоги до боржників про сплату на його користь процентів за користування позикою, а також штрафів, пені, неустойки та інших платежів, передбачених законом у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржниками своїх зобов`язань, навіть якщо вони прямо не згадані в цьому договорі відступлення права вимоги або в договорі основного зобов`язання, але передбачені цивільним законодавством або звичаями ділового обороту. Заставна за іпотечним договором не оформлялась.

Пунктом 5 договору про відступлення права вимоги встановлено, що за цим договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладання цього договору новий іпотекодержатель вважається стороною іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за іпотечним договором.

13 липня 2016 року первісним іпотекодержателем ОСОБА_4 боржникам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором, які отримані ними 19 липня 2016 року.

24 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32007272, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За правилом частини четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що вибір способу правового захисту належить іпотекодержателю, задоволення вимог за рахунок іпотечного майна підлягає урахуванню при вирішенні позову про стягнення заборгованості за кредитними договором. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Однак, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до пункту 2 умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року при невиконанні боржниками зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить до іпотекодержателя.

Установивши, що приватний нотаріус у позасудовому порядку здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року, яким не передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що задоволення ОСОБА_2 своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно відповідає умовам укладеного договору, а тому є законним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 638/3013/18-ц (провадження

№ 61-16126св19), підстав відступити від цього висновку судом не встановлено.

Договір забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 02 листопада 2009 року не передбачав такого порядку і способу звернення стягнення на предмет іпотеки, сам договір не містив відповідного застереження. Цим договором визначений виключно один позасудовий порядок (й відповідний йому спосіб) захисту своїх порушених прав - шляхом накладання виконавчого напису нотаріусом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Верховний Суд виходить з того, що один із можливих до застосування порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений Законом України

«Про іпотеку»: звернення може відбутися у судовому порядку (зокрема, статті 38-39 Закону), у порядку вчинення певних нотаріальних дій (статті 33, 41 Закону), а також шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (набуття права власності на предмет іпотеки) в результаті реєстрації права власності іпотекодержателем на нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного іпотечного застереження) (стаття 37 Закону).

За загальним правилом частини першої статті 36 наведеного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Тобто сторони іпотечного договору визначають у такому договорі порядок позасудового врегулювання - нотаріальний або шляхом надання іпотекодержателю права зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки - із визначенням з-поміж можливих відповідного способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно, не зазначення в іпотечному договорі окремої умови про можливість застосування іпотекодержателем такого порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, як шляхом здійснення реєстрації за кредитором права власності на предмет іпотеки, позбавляє цю сторону на застосування відповідного порядку на власний вибір.

Помилковим є зазначення у пункті 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року, що при невиконанні боржниками зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить до іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах.

Тобто у чинному законодавстві міститься імперативне правило, від якого сторони не вправі відступити у договорі, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, зокрема, за виконавчим написом нотаріуса, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах. Відповідно, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису Законом не передбачене.

Отже, Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки такий порядок й спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачений договором.

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про скасування рішень та про задоволення позову то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24 жовтня 2016 року, індексний номер: 32007272, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 02 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 1 157, 52 грн у рівних частинах.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 102, 40 грн у рівних частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко