Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 638/11860/15-ц

провадження № 61-7040св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом- ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 завернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 25 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики грошових коштів у розмірі 520 000,00 грн, що на той час було еквівалентом 40 000,00 доларів США, за умови повернення відповідачем грошових коштів кредитору до 25 листопада 2014 року.

ОСОБА_3 зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу позику у розмірі 520 000,00 грн готівкою.

09 липня 2015 року між ОСОБА_1 (цесіонарієм) та ОСОБА_3 , (цедентом) був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) за договором позики. Відповідно пункту 3 договору сума вимог первинного кредитора становить 878 800, 00 грн.

Позивач свої зобов`язання перед первинним кредитором виконав у повному обсязі, передав готівкою кошти у розмірі 878 800,00 грн.

Відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав, позику у встановлений договором строк не повернув.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути зі ОСОБА_2 загальну заборгованість за договором позики у розмірі 980 200,00 грн та судовий збір.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору цесії недійсними.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 він не знає, договору позики, на який посилається позивач, він не укладав, ніяких грошових коштів від зазначених осіб він не отримував.

Просив визнати договір позики від 25 жовтня 2014 року та договір відступлення права вимоги (цесії) за договором позики від 09 липня 2015 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, залишено без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору цесії недійсним задоволено.

Вирішено питання щодо судового збору.

Задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, щовстановити точної дати укладання даного договору неможливо. На зворотній стороні вказаного договору містяться підписи « ОСОБА_3 » та слово « ОСОБА_2 », інших підписів на вказаному документі не міститься. Умовами даного договору є передача ОСОБА_3 ОСОБА_2 суми сорок тисяч гривен з кінцевим строком повернення не пізніше 25 листопада 2014 року.

Суд першої інстанції зробив висновок, що анкетні дані, зазначені в договорі, не відповідають анкетним даним відповідача по первинному позову.

Відповідно до договору відступлення права вимоги цесії за договором позики від 09 липня 2015 року його між собою уклали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , де ОСОБА_1 отримав право вимоги за вказаним кредитним договором.

Порівнюючи підписи ОСОБА_3 на двох вказаних договорах та на копії паспорта громадянина України ОСОБА_3 суд зробив висновок, що вказані підписи суттєво відрізняються.

Відповідно витягу з ЄРДР від 18 січня 2016 року зареєстровано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 358 КК України за фактом підроблення договору займу грошових коштів на сорок тисяч доларів США, який ОСОБА_2 не підписував.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бірючинського Е. О. задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 520 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору цесії недійсними відмовлено.

Вирішено питання щодо судового збору.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору позики, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували відсутність його волевиявлення на час укладення оспорюваного договору позики. Доказів того, що в оспорюваному договорі позики підпис від імені ОСОБА_2 виконано не останнім, матеріали справи не містять. Внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за фактом підробки договору позики не є належним та допустимим доказом, підтверджуючим відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору позики.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

ОСОБА_2 заперечував проти укладання договору позики, але належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог не надав.

Ухвалюючи рішення про визнання договору відступлення права вимоги від 09 липня 2015 року недійсним, суд першої інстанції керувався вимогами статей 229 234 ЦПК України та не врахував, що зазначені підстави є взаємовиключні, з урахуванням фактичних обставин справи.

Під час укладення договору відступлення права вимоги від 09 липня 2015 року, з урахуванням того факту, що підстави для визнання договору позики недійсним відсутні, відповідачами за зустрічним позовом не було порушено прав та обов`язків ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, підтверджуючих, що ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 або ОСОБА_1 борг у розмірі 520 000,00 грн згідно умов договору позики від 25 жовтня 2014 року.

Оскільки відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не повернув грошові кошти відповідно до умов договору позики та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 520000 грн підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за договором позики у цій цивільній справі з огляду на те, що позика надавалася строком з 25 жовтня 2014 року по 25 листопада 2014 року , після чого право позикодавця нараховувати відсотки за договором припиняється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, залишити рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Суд апеляційної інстанції проігнорував наявність ознак шахрайства в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , хоча в матеріалах справи міститься інформація про наявність кримінального провадження щодо відповідачів за зустрічним позовом. В договорі позики не зазначено точної дати складання даного договору, так як в правому кутку першої сторінки вказано - «25 жовтня 201» та точної дати отримання коштів. Анкетні дані, що зазначено в договорі позики, не відповідають анкетним даним відповідача за первісним позовом. З договору цесії вбачається, що мова йде про укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 кредитний договір. ОСОБА_1 як новий кредитор за зобов`язанням не виконав ані умови пункту 7 договору цесії щодо повідомлення боржника про уступку вимоги, ані умови, передбачені частиною другою статті 516 ЦК України. Підтвердження факту сплати грошей за договором цесії у сумі 878 800,00 грн немає.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що постанова апеляційного суду від 03 березня 2020 року прийнята на підставі повного та всебічного дослідження всіх наявних у справі доказів та вивчення і надання вичерпної правової оцінки всім суттєвим обставинам справи. До касаційної скарги не надано жодного доказу на підтвердження шахрайських дій з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ОСОБА_2 не надав доказів, що він не підписував оспорюваний договір позики . ОСОБА_3 склав розписку на ім`я ОСОБА_1 про факт отримання грошевих коштів на виконання сторонами своїх зобов`язань за умовами договору цесії від 09 липня 2015 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року зменшено ОСОБА_2 розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання касаційної скарги, до вже сплаченого у сумі 4 023,06 грн, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 638/11860/15-ц з суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2020 року матеріали цивільної справи № 638/11860/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суд апеляційної інстанції встановив, що 25 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики.

Згідно умов договору ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 520 000,00 грн зі строком повного погашення боргу не пізніше 25 листопада 2014 року. Позичальник свідчив, що отримав гроші від позикодавця повністю, ще до підписання договору. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики по одній з фіксованих процентних ставок, вказаних в цьому пункті один раз на місяць на суму позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється пунктом 5 договору.

Сторони погодили, що при укладанні договору діяли свідомо і добровільно, на власний розсуд, бажають реального настання правових наслідків, усвідомлювали значення своїх дій та керувались ними, не помилялись щодо обставин укладання договору, не намагаючись приховати інший правочин, діли без впливу оману, попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір.

Договір позики від 25 жовтня 2014 року підписано сторонами договору.

09 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) за договором позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 , а останній набув право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором позики від 25 жовтня 2014 року. Сума переданого відповідно до пункту 1 цього договору вимоги становить 878 800,00 грн, в тому числі: 520 000,00 грн за договором позики від 25 жовтня 2014 року та 358 800, 00 грн заборгованості по сплаті процентів за підпунктом «а» пункту 5 договору позики від 25 жовтня 2014 року станом на 01 липня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 520 000,00 грн строком до 25 листопада 2014 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) за договором позики, грошові кошти ОСОБА_2 не повернув. За таких обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду про стягнення грошових коштів у розмірі 520 000,00 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції, становивши, що ОСОБА_2 уклав договір позики, за яким отримав грошові кошти та у встановлений ним строк їх не повернув, належним чином з`ясував обставини у справі, надав оцінку зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання правочинів недійсними.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, зробленим у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, на яку посилався ОСОБА_2 в касаційній скарзі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неповідомлення ОСОБА_2 про заміну кредитора та відсутності доказів сплати ОСОБА_1 ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 878 800,00 грн, оскільки наведені обставини не були підставами позову про визнання недійсними договорів та не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 520 000,00 грн та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору цесії недійсними, залишити без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов