Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 638/13294/14-ц

провадження № 61-25186св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Десята харківська державна нотаріальна контора,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року у складі судді Шестака О. І. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Бровченко І. О., а також на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Бровченко І. О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Десятої харківської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові помер його двоюрідний брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно в Україні і за її межами: рухоме і нерухоме майно, вклади в банківських установах, цінні папери, права на інтелектуальну власність та ін. При цьому дружина брата позивача ОСОБА_3 , його батьки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , рідний брат ОСОБА_6 померли, дітей у нього не було.

Позивач зазначає, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки подав відповідну заяву до Десятої харківської державної нотаріальної контори в установлений законом строк. Однак держаний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори Кривенець А. А. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, про що видала йому постанову від 26 липня 2014 року № 2335/02-31.

Позивач вважає, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом є незаконною, оскільки в постанові немає посилання на жодну з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про нотаріат», для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

При цьому позивач зазначає про те, що за складеним ОСОБА_3 заповітом на ім`я ОСОБА_2 останньому було двічі відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також про те, що з прийнятими рішеннями нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 погодився і не оскаржив їх до суду відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Сам заповіт позивач вважає нікчемним, оскільки він складений без зазначення місця та часу складання і від імені ОСОБА_3 підписаний іншою особою - ОСОБА_6 .

Ураховуючи викладене, позивач просив: визнати незаконною відмову відповідача від 26 липня 2014 року у вчиненні нотаріальної дії - видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 за законом; скасувати постанову Десятої харківської державної нотаріальної контори від 26 липня 2014 року № 2335/02-31 про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно, що належало двоюрідному брату позивача ОСОБА_3 ; зобов`язати відповідача видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що належало його двоюрідному брату ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 19 жовтня 2017 року та від 23 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову Десятої харківської державної нотаріальної контори від 26 липня 2014 року № 2335/02-31 про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно, що належало його двоюрідному брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 позбавив позивача спадщини, як передбачено частиною другою статті 1235 ЦК України, то позов у частині визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з посиланням на статті 1235 1241 ЦК України підлягає задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача видати позивачеві свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції виходив із того, що померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою; заповіт, складений ОСОБА_3 , яким він заповів усе своє майно, з чого б воно не складалося та де б не знаходилося на момент його смерті, ОСОБА_2 , є дійсним та в передбаченому законом порядку недійсним не визнавався.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Десятої харківської державної нотаріальної контори задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що нотаріус Десятої Харківської державної нотаріальної контори, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Оскільки існує заповіт ОСОБА_3 , складений на користь іншої особи - ОСОБА_2 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, то спадкоємець за законом - ОСОБА_1 не успадковує після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з чим немає підстав для задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року задоволено, заяву ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року задоволено частково. Виправлено такі описки в постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у справі № 638/13294/14-ц, а саме:

у вступній частині постанови вказано, що справа була розглянута за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківської міської ради, а також далі у тексті постанови вказано, що ОСОБА_2 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

в описовій частині постанови, абзац на 7 стор. 4, зазначено дату прийняття постанови № 2335/02-31: замість «1072014р.» - «26.07.2014 р.»; абзац 9 на стор. 4, замість дати прийняття постанови Десятої харківської державної нотаріальної контори «від 26.07.2017 р.» вказано «від 26.07.2014 р.»;

у мотивувальній частині постанови, в абзаці 2 на стор. 8, датою формування повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00009068908 замість « ІНФОРМАЦІЯ_3 .» вказано « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; номер актового запису про народження замість «№ 3000» - вказано «№ 300»; датою висновку Дзержинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, на підставі якого були внесені зміни до актового запису про народження № 300 від 21 січня 1929 року, яка вказана у повному витязі з Державного реєстру, замість «13 січня» вказано «19 січня» 2011 року;

у мотивувальній частині постанови, на стор. 9, абз. 7, доповнено фразу прізвищем ОСОБА_1 і вказано про рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2017 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 і ОСОБА_1 .

В іншій частині заяву ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, всупереч вимогам процесуального законодавства, без достатньої правової підстави і відповідних ухвал, залучив до участі у справі спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , якому суд відмовив у визнанні права на спадщину ОСОБА_3 , оскільки заповіт не має юридичної сили, а також Харківську міську раду, яка за наявності спадкоємців не може претендувати на спадщину; не дослідив та не врахував при вирішенні цієї справи судові рішення, що вступили в законну силу, які мають значення для вирішення справи та могли вплинути на рішення у справі. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, вказаних порушень не усунув. Крім того, заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що в заповіті після підпису спадкодавця зазначення рукописним текстом прізвища та ініціалів « ОСОБА_6 » свідчить про те, що вони написані російською мовою, базується на припущеннях і суперечить чинному законодавству. Також суд апеляційної інстанції, замість надання належної правової оцінки доводам заявника щодо нікчемності заповіту, оскільки в ньому не зазначено місце і час його складання, зазначив дату і місце його складання, що суперечить висновкам Верховного Суду України, які викладені в постанові від 20 березня 2012 року у справі № 6-158цс12, згідно з якими, словосполучення слів «Місце вчинення нотаріальної дії» означає - вдома, в лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін. із зазначенням адреси. Вказані порушення, допущені при складенні заповіту, свідчать про його нікчемність, а в такому випадку визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тому в разі недотримання законодавчо визначених вимог до форми заповіту та процедури його посвідчення такий заповіт не повинен виконуватися, і спадкування має здійснюватися за законом. Суди попередніх інстанцій вказаних обставин не врахували, як і не звернули уваги на те, що державний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори не видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з чим останній протягом семи років звертається до суду з численними позовами про визнання за ним права на спадщину ОСОБА_3 .

У червні 2018 року ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду в частині відмови у виправленні описок, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить її в цій частині скасувати, та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення вимогу про внесення виправлень у вступній частині: замість «про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити певні дії» зазначити «про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса та зобов`язання вчинити певні дії», оскільки відповідно до пункту 7 частини другої статті 265 ЦПК України у вступній частині рішення суду зазначаються вимоги позивача, які мають бути сформульовані юридично точно і в повному обсязі. Крім того, апеляційний суд проігнорував вимоги щодо виправлення описок: на дев`ятій сторінці: в першому рядку восьмого абзацу зазначено «заповіту ОСОБА_3 » замість «заповіту ОСОБА_3 »; в третьому рядку восьмого абзацу зазначено «заповіт був складений ОСОБА_4 )» замість «заповіт був складений ОСОБА_4 »; на десятій сторінці: в першому рядку сьомого абзацу вказано «у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 » замість «у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 »; у другому рядку десятого абзацу зазначено «існування заповіту ОСОБА_3 замість «існування заповіту ОСОБА_3 ». Також апеляційний суд не розглянув вимогу щодо заміни словосполучення «спадкодавцем ОСОБА_3 » (сторінка 2, абзац перший, рядок 7) словосполученням «спадкодавцем ОСОБА_3 »

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року та від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому в червні 2018 року відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. При цьому доводи ОСОБА_1 спрямовані на введення суду в оману щодо фактичних обставин справи з метою викривлення уявлення суду про дійсні обставини справи.

Десята Харківська державна нотаріальна контора у липні 2018 року також подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року, в якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. При цьому зазначено, що суди дійшли правильного висновку про те, що на день смерті спадкодавець мав прізвище « ОСОБА_3 », яке після його смерті за заявою спадкоємця було змінено у реєстрах на прізвище « ОСОБА_3 », тому спадкодавець « ОСОБА_3 » і зазначений у реєстрах «ОСОБА_3» є однією й тією ж особою. При цьому оскаржуваною постановою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_3 , оскільки за життя він залишив заповіт від 06 червня 2000 року на все своє майно на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу № 638/13294/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Десятої харківської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов`язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 21 січня 2011 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 16492.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №421/300. Батьками ОСОБА_3 вказані: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 . Викладене також підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 19 січня 2011 року № 00008190855.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками ОСОБА_1 вказані: батько - ОСОБА_13 , мати - ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 26 жовтня 2012 року № 00011268469 ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьком ОСОБА_13 є ОСОБА_15 , матір`ю - ОСОБА_16 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 26 жовтня 2012 року № 00011268613 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_15 , матір`ю - ОСОБА_16 .

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_3 є двоюрідними братами.

За життя, 06 червня 2000 року, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Верещакою Г. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1-873, згідно з яким на випадок своєї смерті заповів усе його майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він матиме право за законом, ОСОБА_2 .

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 25 травня 2011 року № 00009068908 при реєстрації актового запису про смерть 05 грудня 2009 року за реєстровим № 00007081708 в актовому записі від 05 грудня 2009 року № 16492 були вказані відомості про померлу особу - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років, внесені на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 04 грудня 1997 року. 21 січня 2011 року на підставі актового запису про народження від 21 січня 1929 року № 300 та висновків Дзержинського відділу державної реєстрацїі актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції від 13 січня 2011 року були внесені зміни про прізвище померлого: « ОСОБА_3 » змінено на « ОСОБА_3 » (а. с. 104 - 105).

Крім того, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2013 року за апеляційною скаргою Десятої харківської державної нотаріальної контори на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Десятої харківської державної нотаріальної контори про визнання незаконними внесення змін до Спадкового реєстру та зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що 22 грудня 2011 року Десята Харківська державна нотаріальна контора внесла до Спадкового реєстру в спадкову справу № 146/10 зміни про прізвища спадкодавця: « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».

Отже, суди правильно встановили, що « ОСОБА_3 » і « ОСОБА_3 » є однією і тією самою особою, і вказані обставини відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню в цій справі.

16 березня 2010 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, складеним 06 червня 2000 року ОСОБА_3 (після внесення 21 січня 2011 року змін про прізвище- ОСОБА_3 ).

Позивач ОСОБА_1 25 липня 2014 року звернувся до Десятої харківської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, яке належало його двоюрідному брату ОСОБА_3 на час смерті.

Постановою державного нотаріуса Десятої харківської державної нотаріальної контори від 26 липня 2014 року № 2335/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 двоюрідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Водночас при вирішенні спорів, які виникають із спадкових правовідносин, необхідно враховувати, що чинне спадкове законодавство України (книга VI ЦК України) ґрунтується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця над положеннями закону.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом), одержують право на спадкування за законом у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Питання недійсності заповіту від 06 червня 2000 року, складеного ОСОБА_3 (після внесення 21 січня 2011 року змін про прізвище- ОСОБА_3 ) та посвідченого державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори, не було предметом судового розгляду, а отже, саме ОСОБА_2 може успадкувати спадкове майно, оскільки він звернувся у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Державний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 двоюрідного брата ОСОБА_3 , виходив із положень статей 1235 1241 ЦК України, оскільки померлий ОСОБА_3 позбавив ОСОБА_1 права на спадкування за законом, і ОСОБА_1 не має права на отримання обов`язкової частки у спадщині.

Згідно зі статтею 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Як безспірно встановлено судом, позивач не належить до осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 .

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 позбавив позивача спадщини, що в контексті частини другої статті 1235 ЦК України є необхідною умовою для позбавлення конкретної особи спадщини за заповітом, то суд першої інстанції правильно вказав, що в цьому випадку спадкодавець не вказав про позбавлення позивача спадщини. Однак суд першої інстанції помилково вважав це достатньою підставою для визнання незаконною відмови Десятої харківської державної нотаріальної контори у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 та скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

З урахування викладеного суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки державний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 двоюрідного брата ОСОБА_3 , з урахуванням заповіту, складеного ОСОБА_3 (після внесення 21 січня 2011 року змін про прізвище- ОСОБА_3 ) 06 червня 2000 року на користь ОСОБА_2 , який недійсним не визнавався і є чинним, діяв відповідно до чинного законодавства.

Доводи заявника в касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2017 року, яким ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про визнання права на спадкування за заповітом та в якому встановлені обставини, а саме: невстановлення юридичного факту, що заповіт, складений від імені ОСОБА_3 та підписаний від його імені ОСОБА_6 , був складений та підписаний ОСОБА_3 , є безпідставними, оскільки відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою. При цьому підставою для відмови в позові ОСОБА_2 про визнання права на спадкування за заповітом стало те, що вимог про встановлення факту, що заповіт, складений від імені ОСОБА_3 та підписаний від імені ОСОБА_6 , був складений і підписаний ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не заявляв.

Всі інші доводи ОСОБА_1 були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Що стосується оскарження ОСОБА_1 ухвали Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Описка - це помилка, яка пов`язана з неправильним написанням слів у тексті судового рішення. Виправленню підлягають виключно ті описки, які істотно впливають на суть прийнятого судового рішення та його виконання. Такими описками, зокрема, можуть бути: неправильне написання прізвищ, імен, по -батькові, найменувань учасників судового процесу, найменувань та адрес знаходження спірного майна, встановлених дат та строків тощо.

Арифметичні помилки - це помилки, пов`язані з розрахунками, які були зроблені судом під час прийняття рішення. Такими помилками, зокрема, можуть бути неправильний розрахунок суми позовних вимог, яка, на думку суду, підлягає присудженню позивачу, або неправильний розрахунок розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Зогляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заяви ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року, а саме:

в описовій частині постанови, абзац 7 стор. 4, дату прийняття постанови № 2335/02-31: замість «1072014р.» зазначити «26.07.2014р.»; абзац 9 стор. 4, замість дати прийняття постанови Десятої харківської державної нотаріальної контори «від 26.07.2017р» вказати «від 26.07.2014р.»;

у мотивувальній частині постанови, абзац 2, стор. 8, датою формування повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00009068908 замість « ІНФОРМАЦІЯ_3 р .» вказати « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; номер актового запису про народження замість № 3000 - вказати № 300; датою висновку Дзержинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, на підставі якого були внесені зміни до актового запису про народження № 300 від 21 січня 1929 року, яка вказана у повному витязі з Державного реєстру, замість «13 січня» вказати «19 січня» 2011 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року, а саме: у вступній частині постанови вказати, що справа була розглянута за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Харківська міська рада, а також - далі у тексті постанови вказати, що ОСОБА_2 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також у мотивувальній частині постанови, на дев`ятій сторінці, абз. 7, доповнити фразу прізвищем ОСОБА_1 і вказати про рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2017 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 і ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в частині зазначення у вступній частині постанови «про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити певні дії» замість «про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса та зобов`язання вчинити певні дії», апеляційний суд правильно виходив із того, що немає підстав для її задоволення в цій частині, оскільки суд першої інстанції повністю навів в описовій частині заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги та розглянуті судом.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що не підлягає задоволенню заява ОСОБА_1 в частині виправлення описки на восьмій сторінці у другому рядку другого абзацу, а саме: замість дати витягу «25 травня 2001 року» зазначити «25 травня 2010 року», оскільки відповідно до копії Повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, дата його видачі - 25 травня 2011 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року на дев`ятій сторінці в першому рядку восьмого абзацу, а саме: замість «заповіту ОСОБА_3 » необхідно вказати «заповіту ОСОБА_3 »; в третьому рядку восьмого абзацу замість «заповіт був складений ОСОБА_4 )» вказати «заповіт був складений ОСОБА_4 », а також на десятій сторінці в першому рядку сьомого абзацу замість «у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 » вказати «у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 »; у другому рядку десятого абзацу замість «існування заповіту ОСОБА_3 вказати «існування заповіту ОСОБА_3 ».

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки заявник у заяві про виправлення описки просить змінити зміст висновку апеляційного суду в мотивувальній частині рішення від 21 березня 2018 року шляхом постановлення ухвали про виправлення описки, а перегляд рішення суду зі зміною його висновків шляхом виправлення описки нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не виправив ще одну описку, а саме не замінив словосполучення «спадкодавцем ОСОБА_3 » (сторінка 2, абзац перший, рядок 7) словосполученням «спадкодавцем ОСОБА_3 » не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки це питання може бути вирішене в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги щодо відмови у виправленні вказаних заявником описок на правильність висновку апеляційного суду не впливають та його не спростовують.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов