ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 638/13381/24

провадження № 61-2827св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківський національний медичний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Виноградова Володимира Олексійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського національного медичного університету, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Харківського національного медичного університету від 20 червня 2024 року № 843/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету;

- зобов`язати Харківський національний медичний університет укласти з ним контракт на новий термін, строком дії з 01 липня 2024 року;

- стягнути з Харківського національного медичного університету на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Харківського національного медичного університету на його користь моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він, будучи професором, обіймав посаду завідувача кафедри акушерства та гінекології 2 Харківської медичної академії післядипломної освіти. Харківську медичну академію післядипломної освіти реорганізовано шляхом приєднання до Харківського національного медичного університету на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2021 року № 103-р «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 15 березня 2021 року №452 «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти».

У зв`язку з окресленою реорганізацією, 09 грудня 2022 року його звільнено з посади завідувача кафедри акушерства та гінекології 2 Харківської медичної академії післядипломної освіти та з 15 грудня 2022 року прийнято на посаду професора закладу вищої освіти кафедри акушерства і гінекології № 3 Харківського національного медичного університету. 29 грудня 2023 року між ним та Харківським національним медичним університетом укладений контракт № 575, за яким його призначено на посаду професора кафедри акушерства та гінекології № 3 на 0,5 ставки.

26 червня 2024 року йому вручено наказ від 20 червня 2024 року № 843/к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким 30 червня 2024 року його звільнено з посади професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Позивач стверджував, що пунктом 7.4 контракту визначено, що підставами для розірвання контракту є, поміж іншого, закінчення терміну дії контракту. При цьому ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін.

Указував, що з порушенням цього пункту контракту ані ректор Харківського національного медичного університету, ані будь-яка інша уповноважена особа відповідача, не узгодили з ним подальші взаємовідносини шляхом або продовження дії контракту на новий строк, або припинення його дії. Ігнорування вказаного імперативного положення контракту зі сторони відповідача є прямим порушенням гарантованих Конституцією України права на працю та права на захист від незаконного звільнення, оскільки такі дії Харківського національного медичного університету ставлять його у стан правової невизначеності, коли до моменту отримання наказу про звільнення (за один робочий день до самого звільнення), він був переконаний у продовженні трудових відносин но новий термін, оскільки: він перевиконав план за І півріччя 2024 року; за результатом оцінки досягнень за останні 5 років отримав оцінку «відмінно»; у 2023-2024 роках виступав з доповіддю на 32-му Європейському конгресі гінекологічної ендоскопії у м. Брюссель (Бельгія) та з трьома доповідями в Україні; у 2024 році під його науковим керівництвом захищено дисертацію доктора філософії, два рази він був офіційним опонентом та шість разів був членом наукової вченої ради.

Вказував, що у Харківського національного медичного університету не було та не могло бути будь-яких зауважень до його науково-педагогічної роботи, а свідоме ігнорування відповідачем обов`язку не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту визначитися про продовження його дії або його припинення мало на меті виключно позбавлення його права на захист своїх прав.

Зважаючи на ігнорування відповідачем свого обов`язку не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту визначитися про продовження його дії або його припинення вже є самостійною підставою для скасування наказу відповідача та поновити його на посаді професора кафедри закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету.

Розраховуючи на наявність у нього переважного права на укладання контракту на наступний термін, якому кореспондує обов`язок університету на укладання такого контракту, позивач 28 червня 2024 року звернувся до ректора Харківського національного медичного університету із заявою, в якій просив укласти контракт на новий термін. Однак, станом на сьогодні він не отримав жодної відповіді на вказану заяву.

Оскільки, його незаконне звільнення з посади професора кафедри призвело до сильних моральних страждань, підірвало його науковий авторитет та поставило його у стан правової невизначеності, коли про відсутність наміру у відповідача на продовження трудових відносин він дізнався лише за один робочий день до звільнення, а не у двомісячний термін, як це передбачено контрактом. Внаслідок описаної правової невизначеності та цілковитої необізнаності про втрату роботи, він вимушений всіма доступними правовими механізмами шукати захист порушених трудових прав, вкотре доводячи наявність кваліфікації та рівня професійних знань, які вже неодноразово визнано на міжнародному рівні.

Позивач уважав, що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000,00 грн та яка підлягає відшкодуванню згідно зі статтею 237-1 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року, ухваленим у складі судді Невеніцина Є. В., позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Харківського національного медичного університету від 20 червня 2024 року № 483/к про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язано Харківський національний медичний університет розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29 грудня 2023 року № 575, укладеного між Харківським національним медичним університетом та ОСОБА_1 .

Стягнуто з Харківського національного медичного університету на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач працював за контрактом зі строком дії до 30 червня 2024 року. Проте відповідач порушив порядок припинення дії контракту, оскільки за 2 місяці до закінчення дії контракту сторони не визначились з умовами його припинення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у цьому випадку буде саме зобов`язання відповідача розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29 грудня 2023 року № 575, укладеного між сторонами, оскільки це прямо випливає з умов контракту, а саме пункту 7.4.1 контракту. Таким чином, застосування такого способу захисту порушеного права позивача не є виходом за межі позовних вимог, адже позивач просив поновити його на роботі, зобов`язати продовжити дію контракту, чому безумовно передує визначення умов такого продовження, прав та обов`язків сторін.

За умови неможливості у цій справі зобов`язання відповідача продовжити строк дії контракту та необхідності ефективного захисту прав відповідача, звільнення якого відбулось у незаконний спосіб, а також враховуючи, що строк дії контракту закінчився 30 червня 2024 року, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача розглянути питання про продовження строку дії трудового договору у формі контракту від 29 грудня 2023 року № 575, укладеного між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції послався на положення частини другої статті 235 КЗпП України та вказав, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні позову у частин відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема, доказів протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу Харківського національного медичного університету задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц (провадження № 61-3492св18).

Наказ про звільнення є правомірним та обґрунтованим, а висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки жодна сторона не виявила бажання для продовження контракту, строк, на який його укладено, закінчився, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем умов контракту, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 звертався із відповідними пропозиціями до відповідача про умови та спосіб продовження контракту відносно нього, у термін, визначений пунктом 7.4.1 контракту, тобто за 2 місяці до звільнення.

При цьому суд вважав, що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач проігнорував його заяву про продовження контракту, яка подана ОСОБА_1 28 червня 2024 року (п`ятниця), за два дні до закінчення строку, на який укладений контракт між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Виноградов В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди позивач не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції у цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 березня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду м. Харкова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 757/22437/22-ц (провадження № 61-14921св23).

Посилаючись на пункти 7.4, 4.8 контракту, заявник указує, що відповідач зобов`язався укласти контракт на наступний термін за згодою сторін, при цьому науково-педагогічний працівник, який обіймає відповідну посаду, має переважне право на його укладення. Без наведення жодного обґрунтування вказаний пункт контракту залишився поза увагою відповідача, однак позивач переконаний, що його слід трактувати у взаємозв`язку із пунктом 7.4 контракту, оскільки його зміст свідчить про наявність у відповідача обов`язку укласти контракт на наступний термін та закріплює додаткові гарантії науково-педагогічного працівника, які було порушено спірним наказом про звільнення.

Суд апеляційної інстанції проігнорував факт того, що, розраховуючи на наявність у позивача переважного права на укладання контракту на наступний термін, якому кореспондує обов`язок університету на укладання такого контракту, позивач 28 червня 2024 року звернувся до ректора Харківського національного медичного університету із заявою, у якій просив укласти контракт на новий термін. Вказує, що умови контракту дозволяють його автоматичне продовження.

Позивач, як «слабка» сторона договору обґрунтовано розраховував на продовження дії контракту, подаючи до строку спливу контракту заяву про продовження його на новий термін, оскільки відповідач не здійснив дій, визначених пунктом 7.4.1 контракту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2025 року представник Харківського національного медичного університету - адвокат Омельницька Т. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Звертає увагу, що контракт не містить умов про його автоматичне продовження. Положення пункту 4.8 контракту про наявність у позивача переважного пава на заняття відповідної посади можуть бути реалізовані лише у випадку досягнення між сторонами відповідно до пункту 7.4.1 контракту згоди про умови продовження дії контракту на новий термін. За відсутності такої згоди, положення пункту 4.8 контракту не підлягає застосуванню.

Про відсутність згоди на продовження контракту з позивачем, відповідач зазначив у листі від 12 липня 2024 року, яким розглянув заяву позивача від 28 червня 2024 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та Харківським національним медичним університетом укладений контракт № 575 як з професором, за яким позивача призначено на посаду професора кафедри акушерства та гінекології № 3 на 0,5 ставки. Строк дії договору згідно з заявою позивача встановлено до 30 червня 2024 року.

Пунктом 7.4 контракту визначено, що підставами для розірвання контракту є, поміж іншого, закінчення терміну дії контракту. При цьому ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернень один до одного як ректора університету, так і науково-педагогічного працівника (позивача), не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту щодо вирішення питання та визначення умов припинення або продовження дії даного контракту.

У суді апеляційної інстанції позивач не заперечував, що не звертався до ректора із відповідною пропозицією про продовження дії контракту у визначений пунктом 7.4.1 строк. Зазначив, що він розраховував на відновлення роботи іншого структурного підрозділу, де мав намір працювати.

Сторонами контракту не узгоджувались умови продовження дії контракту.

Згідно з наказом Харківського національного медичного університету від 20 червня 2024 року № 843/к, ОСОБА_1 30 червня 2024 року звільнено з посади професора закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології № 3, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

28 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського національного медичного університету із заявою про укладення контракту.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Виноградова В. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

За частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (див. постанови Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 593/1286/21 (провадження № 61-3561св23), від 20 жовтня 2023 року у справі № 522/16339/19 (провадження № 61-10877св22)).

Строк строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін (див. постанову Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 756/11999/20).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В указаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк.

Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 686/27679/21 (провадження № 61-10960св22)).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлено, що ОСОБА_1 працював за строковим трудовим договором на посаді професора кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету на 0,5 ставки, строк дії якого погоджено сторонами, з 01 січня 2024 року до 30 червня 2024 року.

Зібрані у справі докази вказують на добровільне волевиявлення ОСОБА_1 працювати на умовах і у період, що визначені у трудовому договорі.

Таким чином, надавши згоду на призначення на посаду професора кафедри акушерства та гінекології № 3 Харківського національного медичного університету на шість місяців за строковим трудовим договором, позивач мав усвідомлювати, що він може виконувати такі обов`язки тимчасово та може бути звільнений після закінчення строку зазначеного договору.

Наказом ректора Харківського національного медичного університету від 20 червня 2024 року № 843/к ОСОБА_1 звільнено з посади професора кафедри акушерства та гінекології № 3 30 червня 2024 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії трудового договору угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 522/16339/19 (провадження № 61-10877св22)).

Отже, припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк дії контракту від 29 грудня 2023 року, укладеного між позивачем та Харківським національним медичним університетом, закінчився 30 червня 2024 року. Угоди щодо продовження його дії на новий строк сторони не уклали.

З огляду на відсутність факту укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту (30 червня 2024 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Тому вимоги позивача про скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 591/6064/19 (провадження № 61-19162св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 295/14930/19 (провадження № 61-10086св20), від 17 липня 2024 року у справі № 638/15371/21 (провадження № 61-1076св24).

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що, укладаючи контракт, позивач погодився з умовами його строковості та можливістю припинення трудових відносин з підстав закінчення строку трудового договору. Позивач не надав належних доказів на підтвердження доводів, що оскаржуваний ним наказ є неправомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку умовам контракту, зокрема положення пунктів 7.4.1, 4.8 згідно з якими університет зобов`язався укласти контракт на наступний термін (автоматично), а науково-педагогічний працівник, який обіймає посаду, має переважне право на укладення такого контракту, колегія суддів спростовує, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7.1 контракту цей контракт набуває чинності з 01 січня 2024 року та на підставі наказу університету діє до 30 червня 2024 року.

Згідно з пунктом 4.8 контракту університет зобов`язується укласти контракт на наступний термін за згодою сторін, при цьому науково-педагогічний працівник, який обіймає відповідну посаду, має переважне право.

Пунктом 7.4 контракту визначено підстави для розірвання контракту, серед яких, зокрема, є:

пункт 7.4.1 - закінчення терміну дії контракту. При цьому ректор університету та науково-педагогічний працівник повинні за угодою сторін, не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, визначитися про умови припинення дії контракту або продовження дії контракту на новий термін;

пункт 7.4.2 - угода сторін (пункт 1 частини першої стаття 36 КЗпП України).

За змістом частин першої, одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, посада професора віднесена до переліку посад науково-педагогічних працівників закладу вищої освіти, укладенню трудового договору (контракту) на заміщення якої передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

В окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році (частина дванадцята статті 55 Закону України «Про вищу освіту»).

Аналізуючи положення статті 55 Закону України «Про вищу освіту», статті 36 КЗпП України, положення контракту, укладеного між сторонами, слід дійти висновку про те, що укладенню трудового договору (контракту) на заміщення вакантної посади передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. При цьому укладення трудового договору на новий термін (контракт) можливе у тому випадку, якщо сторони досягли згоди, а не в односторонньому порядку, як помилково вважає заявник.

Положення пункту 4.8 контракту про наявність у позивача переважного права на заняття відповідної посади можуть бути реалізовані лише у випадку досягнення сторонами відповідно до пункту 7.4.1 контракту згоди про умови продовження дії контракту на новий термін. За відсутності такої згоди положення пункту 4.8 контракту не підлягає застосуванню.

Таким чином, за умовами контракту лише після досягнення згоди сторонами (університетом та науково-педагогічним працівником) у відповідача виникає обв`язок, визначений 4.8 контракту, укласти з науково-педагогічним працівником контракт на наступний термін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони не досягли згоди щодо продовження терміну дії контракту до його закінчення (до 30 червня 2024 року). Контракт не містить умов про його автоматичне продовження.

Отже, помилковим є доводи касаційної скарги про порушення відповідачем пунктів 7.4.1, 4.8 контракту та автоматичного продовження дії контракту.

Не спростовують цих висновків і доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 28 червня 2024 року, тобто до закінчення дії контракту, подав заяву про його продовження, оскільки підставою для продовження контракту може бути лише угода сторін.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 757/22437/22-ц (провадження № 61-14921св23), є також необґрунтованими.

У справі № 757/22437/22-ц суди встановили, що відповідно до пункту 6.2.1 контракту підставою для розірвання контракту є закінчення терміну його дії. При цьому начальник Академії і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений термін відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін. Тобто, при укладенні трудового договору сторони самі встановили, що в разі, якщо за два місяці до припинення терміну його дії, вони не визначились з припиненням чи продовженням трудових відносин, то трудовий договір продовжується на новий термін.

Отже, встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Виноградова Володимира Олексійовича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник