Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 638/13423/18

провадження № 61-13423св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Харківської області на постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Харківська місцева прокуратура № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 з 27 грудня 2012 року та ОСОБА_2 із 26 грудня 2012 року по теперішній час користуються земельною ділянкою площею 0,0755 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі під літ. «А-1».

ОСОБА_1 із заявою про надання в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 до Харківської міської ради не звертався, договори оренди вказаної земельної ділянки з міською радою не укладав, орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою не сплачував.

Враховуючи, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 у різних частках належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів орендної плати за землю проведено, виходячи пропорційно від загальної площі 0,0755 га, а саме: 0,039334 га.

За період із 01 серпня 2015 року по 31 липня 2018 року бюджет міста Харкова недоотримав 199 406,28 грн орендної плати за землю, яку міг би отримати у разі укладення з відповідачем договору оренди.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 199 406,28 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі 199 406,28 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 договір оренди землі з Харківською міською радою не укладав, земельною ділянкою користується без достатньої правової підстави, а тому кошти в розмірі орендної плати в сумі 199 406,28 грн підлягають стягненню з нього на користь держави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів яка саме площа земельної ділянки використовується співвласниками нежитлової будівлі і конкретно ОСОБА_1 , а отже, позивачем не доведено розмір збитків, спричинених внаслідок неукладення договору оренди землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року прокуратура Харківської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано будь-якої правової оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження розміру площі земельної ділянки, що використовується відповідачем, та розміру завданих державі збитків внаслідок неукладення з Харківською міської радою договору оренди спірної земельної ділянки, в результаті чого апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

На підставі ухвали Верховного Суду від 13 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідач є власником нежитлових будівель, які складаються з нежитлових приміщень 1 поверху № 1-15, 16а, 35-38 загальною площею 577,4 кв. м (літ. «А-1»), розташованого по АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями, наданими управлінням Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 01 липня 2016 року № 19-20.08-3-2950/20-16 та Департаментом земельних відносин Харківської міської ради від 01 червня 2016 року № 1937/0/226-16 відповідач, маючи у власності об`єкт нерухомого майна, належним чином не оформив та не здійснив державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, на якій він розташований.

Відповідно до акту огляду земельної ділянки від 05 січня 2017 року, складеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, розмір земельної ділянки, яка використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування належної йому нежитлової будівлі, орієнтовно становить 0,0732 га.

За розрахунком позивача, проведеним Департаментом територіального контролю Харківської міської ради із застосуванням комплексу геодезичних та землевпорядних робіт та програмного комплексу з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, розробленого на підставі Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розміщені належні йому об`єкти нерухомого майна, за період із 01 серпня 2015 року по 31 липня 2018 року склав 199 406,28 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статей 22 1166 1212 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову з огляду на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику спірної земельної ділянки - Харківській міській раді.

Разом із тим, посилання в рішенні суду першої інстанції на положення статті 1166 ЦК України є помилковим, проте це не є підставою для скасування правильного по суті рішення, ухваленого з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду.

У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, зокрема щодо розміру збитків, завданих внаслідок неукладення відповідачем договору оренди землі. При цьому суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки розрахунку розміру збитків, наданого позивачем, який проведений, виходячи пропорційно від загальної площі земельної ділянки та площі нежитлових приміщень, що належать на праві власності саме ОСОБА_1 . Зазначений розрахунок позивача не спростований відповідачем, іншого розрахунку ОСОБА_1 не наведено.

Водночас, заперечуючи факт користування земельною ділянкою, з розрахунку площі якої нарахований розмір збитків, відповідач також не зазначив який розмір земельної ділянки використовується ним для обслуговування належного йому нежитлового приміщення та не надав доказів на підтвердження чи спростування цього з огляду на те, що з часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Однак цього обов`язку відповідач не виконав та не вчинив будь-яких дій, спрямованих на оформлення права власності або право користування вказаною земельною ділянкою.

Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача спірною земельною ділянкою є оренда плата, яка останнім безпідставно не була сплачена на користь Харківської міської ради.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року скасувати, рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська