Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 638/16490/17

провадження № 61-5525св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_165 , ОСОБА_166 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 , ОСОБА_169 , ОСОБА_164 , ОСОБА_170 , ОСОБА_171 , ОСОБА_172 , ОСОБА_173 , ОСОБА_174 , ОСОБА_175 , ОСОБА_176 , ОСОБА_177 , ОСОБА_178 , ОСОБА_179 ,

відповідачі: Харківська обласна державна адміністрація в особі управління культури і туризму, головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_179 та ОСОБА_75 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 липня 2019 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року позивачі звернулись до суду із позовом до Харківської обласної державної адміністрації в особі управління культури і туризму, головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні ним своїх повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01 січня 2011 року по 15 листопада 2012 року позивачі знаходились у трудових відносинах з Державним підприємством «Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка», яке є правонаступником припиненого рішенням Харківської обласної ради від 15 листопада 2012 року обласного комунального підприємства «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка».

Зазначали, що впродовж вказаного періоду їм не в повному обсязі виплачувалися складові заробітної плати, а саме додатковий коефіцієнт підвищення посадових окладів. У зв`язку з чим позивачам завдано майнову шкоду у вигляді неотримання останніми половини належної їм заробітної плати за 22 місяці.

Враховуючи наведене з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили суд стягнути з казначейського рахунку управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Харківській області на їх користь 13 695 177,52 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої їм внаслідок порушення їх трудових прав діями управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідно до Положення про національний заклад (установу) України, затвердженого Указом Президента України від 16 червня 1995 року № 451, надання закладу культури статусу національного не дає підстав для автоматичного підвищення посадових окладів його працівникам, позивачами наведеного спростовано не було.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заборгованість перед позивачами по нарахованому, але не виплаченому їм доходу за будь-який місяць відсутня, тому немає підстав для обчислення суми компенсації за будь-який період.

Також судом зазначено, що позивачі звернулись до неналежного відповідача та обрали неналежний спосіб захисту своїх прав.

Позивачами також не зазначено, який саме державний орган чи посадова особа своїми діями завдали їм шкоду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційні скарги представників позивачів - ОСОБА_75 , ОСОБА_179 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 липня 2014 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки місцевого суду про те, що позивачі звернулись до неналежного відповідача, є помилковими, оскільки згідно з уточненими в останнє позовними вимогами позивачі просили суд стягнути на їх користь майнову шкоду, завдану внаслідок порушення їх трудових прав діями управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації, посилаючись на статтю 1774 ЦК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачами не було доведено наявності факту неправомірних дій відповідача, внаслідок яких останнім було завдано майнову шкоду, яка полягала у недонарахуванні та невиплаті заробітної плати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_179 та ОСОБА_75 .

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_179 та ОСОБА_75 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники також зазначають порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів, необґрунтовано відхилили клопотання про допит свідка (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що предметом позову у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачам внаслідок довготривалого умисного невиконання управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації в особі начальника Кузнєцова Д. П. приписів постанови Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року № 109 «Про оплату праці працівників закладів культури, яким надано статус академічних» (далі - Постанова № 109).

Заявники вказують, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у дослідженні наданих ними доказів, а саме: листа Національної служби представництва і примирення від 12 листопада 2012 року, пояснень начальника управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації Кузнєцова Д. П. на адресу начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Харківській області від 22 жовтня 2012 року, листа за підписом заступника міністра праці і соціальної політики України Онищука В. М. від 26 лютого 2009 року, листа заступника міністра культури України Мазур Т. В. від 06 червня 2016 року, листа Національної служби посередництва і примирення від 18 квітня 2018 року, листа Національної служби посередництва і примирення на адресу Міністерства культури України від 12 листопада 2012 року, наданих довідок Пенсійного Фонду України.

Заявники не згодні із висновками апеляційного суду щодо застосування статті 1174 ЦК України, оскільки вказана норма є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність. Так, цією нормою передбачено, що для визнання відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини останніх не є обов`язковою, а достатньо встановлення самого факту невиконання Постанови № 109. Відмова апеляційного суду від застосування вказаної норми призвела до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_179 , ОСОБА_75 від головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області та департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, який є правонаступником управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, у яких вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі є працівниками ДП «Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка», яке є правонаступником припиненого рішенням ХVІІ сесії Харківської обласної ради VІ скликання № 552-VІ від 15 листопада 2012 року обласного комунального підприємства «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка».

Рішенням Харківської обласної ради VІ скликання № 552-VІ від 15 листопада 2012 року було постановлено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 червня 2012 року № 493-р «Про погодження передачі цілісного майнового комплексу Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. В. Лисенка у державну власність», яким театр був переданий у державну власність з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України).

Згідно статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Положеннями статті 14 Закону України «Про театри і театральну справу» передбачено, що фінансування діяльності театрів залежно від форм власності, статусу та інших ознак, установлених бюджетним законодавством, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, інших місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ, організацій, громадян та їх об`єднань.

Засновники театрів здійснюють фінансування їх діяльності в порядку і розмірах, передбачених установчими документами.

Відповідно до положень колективного договору на 2006-2011 роки та колективного договору на 2012-2016 роки оплата праці працівників театру здійснюється за умовами та посадовими окладами, визначеними відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2005 року за № 1285/11565, згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».

Відповідно до підпункту «а» пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, установлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників закладів культури, яким надано статус академічних» від 03 лютого 2010 року № 109 встановлено, що під час визначення максимальних розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) керівних працівників, художнього та артистичного персоналу закладів культури, яким надано статус академічних, умови оплати праці яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», застосовується додатковий коефіцієнт підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати, тарифних ставок), максимальний розмір якого не перевищує 2, а інших працівників цих закладів - 1,3.

Тобто, встановлювати посадові оклади компетентні органи і особи мають право в межах фонду заробітної плати з додатковим коефіцієнтом підвищення окладів за статус академічного від 1,0 до 2,0.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що роботодавцем та особою, яка зобов`язана виплачувати позивачам заробітну плату у спірний період, було ОКП «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка».

Кількість працівників, розмір та складові їх заробітної плати зазначалися у штатних розписах посадовими особами ОКП «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка», а затвердження штатних розписів, з огляду на завдання управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та положення «Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2008 року № 228, полягало, зокрема, у перевірці відповідачем відповідності витрат ОКП «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка» з обсягом бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять копій штатних розписів ОКП «Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка» за спірний період, клопотань про їх витребування у роботодавця позивачі не заявляли, а тому доказів, які б дозволяли перевірити розмір та наявність коефіцієнтів, що були зазначені в штатних розписах, які затверджував відповідач, суду не надано.

Остаточно позивачі в особі своїх представників просили стягнути з казначейського рахунку управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації у головному управлінні Державної казначейської служби України у Харківській області на їх користь 13 695 177,52 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої позивачам внаслідок порушення їх трудових прав діями управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації у зв`язку із невиконанням Постанови № 106, посилаючись на положення статті 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що основною умовою застосування статті 1174 ЦК України є те, що матеріальна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.

Отже, підставою для відшкодування шкоди за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини органу державної влади чи його посадових осіб, є незаконність дій чи бездіяльності вказаних осіб, шкода та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та її результатом - шкодою. При відсутності хоча б однієї із вказаних умов, зобов`язання з відшкодування шкоди не виникає.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з відповіді Харківської обласної державної адміністрації управління культури і туризму № 01-01/3207 від 22 жовтня 2012 року одержувачі бюджетних коштів здійснюють фактичні видатки на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого в планах використання бюджетних коштів, та фактично одержаних закладами мистецтва обсягів валових доходів.

За рахунок коштів обласного бюджету працівникам Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. В. Лисенка проводились виплати підвищених посадових окладів за звання «академічний» у 2010 році у сумі 2 194,4 грн, у 2011 році у сумі 0,6 тис. грн.

У 2012 році працівникам Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. В. Лисенка не проводились виплати підвищених посадових окладів за звання «академічний» у зв`язку з обмеженими можливостями обласного бюджету.

Доводи заявників про невірне застосування апеляційним судом статті 1174 ЦК України є безпідставними, оскільки під час розгляду справи останніми не було доведено неправомірних дій відповідача, а посилання на невиконання Постанови № 109 не можуть бути прийняті судом, тому що, як вказувалось вище, доказів, які б дозволяли перевірити розмір та наявність коефіцієнтів, що були зазначені в штатних розписах, які затверджував відповідач, суду не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачами не було доведено наявності факту неправомірних дій відповідача, внаслідок яких останнім було завдано майнову шкоду, яка полягала у недонарахуванні та невиплаті заробітної плати.

Інші доводи касаційної скарги заявників зводяться до неврахування судом наданих ними доказів, як на підставу для задоволення позовних вимог, проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачами норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_179 та ОСОБА_75 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 липня 2019 року у незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта