Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 638/16545/20

провадження № 61-5105св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.

Історія справи

Короткий зміст позовів

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (далі - ТОВ «Луцька Аграрна Компанія»; Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення частини заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору позики від 30 серпня 2017 року, укладеного між ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» і ОСОБА_1 , товариством передано, а ОСОБА_1 прийнято у власність грошові кошти у сумі 27 820 000 грн, що підтверджується власноручно написаною розпискою. На виконання пункту 1 договору позики товариством перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями № 403 та № 4 від 04 вересня 2017 року. Строк повернення вказаних коштів визначений сторонами до 30 червня 2020 року шляхом сплати готівкою через касу позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок позикодавця.

Відповідач частково здійснив повернення грошових коштів у сумі 2 445 721,02 грн 29 серпня 2019 року Повернення грошових коштів у сумі 25 374 278,98 грн не здійснено.

Товариство, з урахуванням заяви про збільшення вимог, просило:

стягнути з відповідача на свою користь частину основного боргу за договором позикивід 30 серпня 2017 року у розмірі 10 000 000 грн.

У лютому 2021 ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про визнання недійсним договору позики.

Зустрічний позов мотивований тим, що станом на день укладення договору позики його предметом були грошові кошти у розмірі 27 820 000 грн, що значно перевищувало 50 % від усього майна Товариства. Засновником ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» було ТОВ «Ореола» Куа» із розміром статутного капіталу 300 000 грн, засновниками ТОВ «Ореола» Куа» були на той час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На момент укладення спірного договору позики позивачем у справі не отримано згоди від засновника ТОВ «Ореола» Куа» на вчинення цього правочину.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 30 серпня 2017 року, укладений між ним та ТОВ «Луцька Аграрна Компанія».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року позовні вимоги ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у розмірі

10 000 000 грн та суму сплаченого судового збору 149 990 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі

№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки наявний оригінал договору позики у позивача за відсутності доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. В судовому засіданні представник позивача долучив до матеріалів справи оригінал договору позики від 30 серпня 2017 року, який оглядався суддею. Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується платіжними дорученнями № 403 та № 4 від 04.09.2017 року. Відповідач частково здійснив повернення грошових коштів в сумі 2 445 721,02 грн 29 серпня 2019 року.

З приводу зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним з моменту укладення договору позики від 30 серпня 2017 року суд вказав, що підстава, на яку посилається позивач за зустрічним позовом, а саме не отримання ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» згоди від засновника ТОВ «Ореола» Куа» на вчинення правочину, не заслуговує на увагу, оскільки це посилання є аналогічним запереченню, що викладений у відзиві, якому надана оцінка судом. Інших підстав та доказів, які б свідчили про недійсність договору позики позивачем за зустрічним позовом не надано та не наведено, а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню. Твердження ОСОБА_1 щодо перевищення повноважень керівником ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» при укладенні та виконанні договору позики не заслуговує на увагу, оскільки на момент укладення та виконання правочину ОСОБА_1 був кінцевим власником ТОВ «КУА «Ореола», яке в свою чергу було і є власником ТОВ «Луцька Аграрна Компанія», тобто, укладаючи правочин, ОСОБА_1 фактично підтверджував правомірність дій керівника ТОВ «Луцька Аграрна Компанія». Крім того, з часу укладення оспорюваного договору позики ОСОБА_1 не звертався до суду із вимогою про визнання недійсним правочину, а подання зустрічного позову в рамках цієї цивільної справи суд розцінив як спосіб захисту з метою уникнути виконання взятих зобов`язань за договором позики від 30 серпня 2017 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Прийнято відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову до ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня

2017 року. Визнано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

03 серпня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 від позову нечинним.

Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня

2017 року закрито у зв`язку з відмовою від позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 24 січня 2022 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про відмову від зустрічного позову до ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року. Зазначає, що йому відомі наслідки відмови від позову. Оскільки відмова позивача від позову не суперечить закону, волевиявлення позивача є вільним, не порушує його права та охоронювані законом права інших осіб, колегія суддів вважає за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову, визнати рішення суду в цій частині нечинним та закрити провадження у справі.

Апеляційний суд вказав, що задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Луцька Аграрна Компанія», суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявність оригіналу договору позики у позивача за відсутності доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Даний факт не спростовувався стороною відповідача. Оскільки ОСОБА_1 не виконав умов укладеного із ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» договору позики та у визначений сторонами у договорі позики строк кошти позикодавцю не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем ніколи не укладались додаткові угоди до договору позики у тій редакції, які надані ТОВ «Луцька Аграрна Компанія», у графі позичальник навпроти прізвища відповідача стоїть не його підпис, підпис від імені ОСОБА_1 виконано невідомою особою без його погодження і поза волею відповідача, позивачем надано до суду підроблений договір позики та додаткові угоди до нього, адже автентичний договір позики, який підписував ОСОБА_1 , передбачав інший строк повернення позики, ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» приховало аутентичні документи, де фігурує строк повернення, який ще не настав, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції двічі безпідставно відмовляв у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, хоча ОСОБА_1 не міг реалізувати своє право на проведення почеркознавчої експертизи самостійно, оскільки у нього не було оригіналів документів, а надання таких документів для проведення почеркознавчої експертизи є обов`язковим; при цьому повністю були проігноровані посилання сторони відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не міг підписати договір позики у Радомишлі Волинської області, як це зазначено у договорі та додаткових угодах до нього, оскільки у зазначені дати він перебував у м. Харкові та у м. Києві, не заслуговують на увагу. Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які учасник процесу посилається як на підставу своїх вимог, є саме його обов`язком, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у передбачені законом строки не звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування доказів, які, на його думку, могли б спростувати ті обставини, на які посилався позивач. Крім того, оригінал договору позики від 30 серпня 2017 року був наданий позивачем до суду першої інстанції і залучений ним до матеріалів справи. Доказів на спростування факту укладення договору позики та отримання грошових коштів відповідачем суду не надано.

Апеляційний суд зазначив, що сторонами під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано нові докази. Позивач надав висновок судово-почеркознавчої експертизи № 3108 від 24 лютого 2021 року, складений Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (т. 2, а. с. 29-37), відповідно до висновків якого: «Підписи від імені ОСОБА_1 у: договорі позики від 30.08.2017 р., укладеному між ТОВ «ЛУЦЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), розташований у графі «ПОЗИЧАЛЬНИК: ОСОБА_1 », у рядку « ОСОБА_4 »; «додатковій угоді № 1 від 30.11.2018 р. до Договору позики № б/н від 30.08.2017 року, укладеній між ТОВ «ЛУЦЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 (позичальник), розташований у графі «ПОЗИЧАЛЬНИК ОСОБА_1 », у рядку « ОСОБА_1 » - виконані ОСОБА_1 .

Відповідач надав копію додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, за умовами якої позичальник ОСОБА_1 зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31 грудня

2032 року (т. 2, а. с. 52).

Колегія суддів не прийняла зазначені докази з огляду на те, що даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Крім того, у суді першої інстанції відповідач взагалі не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди. При цьому, будучи стороною вказаної угоди, не міг не знати про її існування.

Тому доводи відповідача про те, що строк виконання зобов`язання ще не настав, не відповідають фактичним обставинам справи. Станом на час розгляду справи судом першої інстанції всі строки виконання зобов`язання, узгоджені між сторонами на підставі договору позики та додаткових угод до них, спливли. Даних про повернення позики в повному обсязі станом на час розгляду справи матеріали справи не містять. Тому висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Аргументи учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві про стягнення заборгованості позивач посилався на копії наданих ним договору позики та додаткових угод до договору позики, де датами повернення позики зазначено 30 вересня 2019 року, 31 грудня 2020 року та 30 червня 2020 року. Вказані дати знайшли своє відображення й в оскаржуваних рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій.

В свою чергу ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так й в апеляційній інстанції послідовно зазначав, що ним ніколи не укладались додаткові угоди до договору позики у тій редакції, які надані ТОВ «Луцька Аграрна Компанія». Також відповідач зазначав, що ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» подало до суду підроблені додаткові угоди до нього, при цьому скориставшись відсутністю у ОСОБА_1 його екземплярів угод, приховало аутентичні документи, де фігурує інший строк повернення позики, який ще не настав.

На початку листопада 2021 року, вже після відкриття апеляційного провадження у справі, ОСОБА_1 надав до суду клопотання про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення додаткових доказів до матеріалів справи. Серед вказаних доказів були копія додаткової угоди від 26 грудня

2019 року до договору позики із строком її повернення до 31 грудня 2032 року, яка була вилучена у вересні 2021 року (після ухвалення судового рішення Дзержинським районним судом м. Харкова) у рамках кримінального провадження у квартирі колишнього директора ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» ОСОБА_5 .. Документи підтверджуючі те, що оригінал вказаної угоди знаходиться в матеріалах кримінального провадження у Подільській окружній прокуратурі м. Києва, а також копія заяви свідка ОСОБА_5 , котрий, як колишній директор ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» і підписант договору позики і додаткових угод до нього, повідомляв, що екземпляр додаткової угоди із строком повернення до 31 грудня 2032 року у ОСОБА_1 був відсутній через незалежні від того підстави і знаходився у самого ОСОБА_5 .

Проте судом апеляційної інстанції протиправно було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та залишено без будь-якої уваги докази щодо обставин, які напряму входять до предмету доказування і по суті свідчили про відсутність станом на сьогодні порушеного права позивача.

При цьому апеляційний суд лише формально послався на статтю 367 ЦПК України, не досліджуючи по суті доводи апелянта щодо поважності неподання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021102070000117 від 15 червня 2021 року щодо протиправних дії посадових осіб ТОВ «Луцька Аграрна Компанія», в якому ОСОБА_1 надано статус потерпілого. 07 жовтня

2021 року (вже після подання апеляційної скарги) в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42021102070000117 від 15 червня 2021 року ОСОБА_1 було виявлено оригінал додаткової угоди від

26 грудня 2019 року до договору позики б/н від 30 серпня 2017 року, укладеної між ОСОБА_1 і ТОВ «Луцька Аграрна Компанія», який було вилучено під час обшуку, проведеного за місцем мешкання колишнього директора ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» ОСОБА_5 . У відповідності до вказаної додаткової угоди строк повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року встановлений до 31 грудня 2032 року. З метою отримання копії вказаної додаткової угоди ОСОБА_1 до прокуратури було надане відповідне клопотання. На клопотання прокурор Подільської окружної прокуратури

м. Києва надав відповідь та три копії додаткової угоди від 26 грудня 2019 року, а також дозволив розголошення цих документів у судових справах за участю ОСОБА_1 .

З метою з`ясування обставин перебування та вилучення вказаної додаткової угоди у колишнього директора ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернувся до нього з запитом щодо надання заяви свідка з приводу вказаних обставин у іншій справі, де ОСОБА_1 також є стороною, та які стосуються цих же правовідносин. У відповідь на запит ОСОБА_5 направив відповідну заяву, в якій підтвердив факт укладання додаткової угоди від 26 грудня 2019 року та неотримання ОСОБА_1 свого екземпляру додаткової угоди у день підписання. При цьому ОСОБА_5 вказав, що екземпляр ОСОБА_1 мав бути направлений йому поштою, проте не направлявся через незалежні від ОСОБА_1 підстави, а через бездіяльність посадових осіб ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» і самого

ОСОБА_5 у тому числі.

Вказана додаткова угода від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, витяг з ЄРДР по цьому кримінальному провадженні, відповідь прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва, звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , а також заява свідка ОСОБА_5 у повній мірі підтверджують обставини, на які відповідач посилався під час розгляду справи у суді першої інстанції та зазначені в апеляційній скарзі щодо не настання строку повернення позики за договором від 30 липня 2017 року.

Викладене свідчить про неможливість задоволення первісного позову. Враховуючи, що викладені обставини в будь-якому випадку входять до предмета доказування у цій справі, зазначені докази мали бути долучені до справи та досліджені судом апеляційної інстанції, оскільки мають важливе значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідач у своєму клопотанні про поновлення строків для подання додаткових доказів звертав увагу суду апеляційної інстанції, що станом на день розгляду справи у суді першої інстанції такий доказ, як копія додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 липня 2017 року фактично існувала, але відповідач з об`єктивних і незалежних від нього причин не міг подати її до суду. Тобто, у ОСОБА_1 на час розгляду справи у суді першої інстанції не було і не могло бути для подання у якості доказу його екземпляру додаткової угоди до договору позики зі строком повернення до 31 грудня

2032 року, адже його екземпляр йому не видавався у день підписання і не направлявся пізніше.

У суді першої та апеляційної інстанції йому було протиправно відмовлено у проведенні почеркознавчої експертизи договору позики і додаткових угод до нього. При цьому заява про призначення експертизи по додатковій угоді № 3, де строк повернення позики було встановлено до 30 червня 2020 року, заявлялась відповідачем на підготовчому судовому засіданні у суді першої інстанції. Проте без наведення будь-яких розумних та об`єктивних причин відповідачу 6уло відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Це при тому, що під час розгляду справи у своїх заявах ОСОБА_1 вказував на те, що позивачем надані не автентичні документи, а оригінали наданих до позовної заяви документів у відповідача були відсутні.

У суді першої інстанції під час підготовчого провадження було задоволено його клопотання про допит свідка ОСОБА_6 , проте, з незрозумілих причин, потім було відмовлено у допиті цього свідка. Залишилось без розгляду і без жодного коментаря у постанові суду апеляційної інстанції і клопотання відповідача про допит вказаного свідка на стадії апеляційного розгляду.

Без будь-якого розгляду і без відображення у постанові суду апеляційної інстанції залишилася заява ОСОБА_1 про допит ОСОБА_5 , який міг би пояснити обставини підписання додаткової угоди від 26 грудня 2032 року та причин її подальшого знаходження у нього.

Суди першої та апеляційної інстанції грубо порушили положення процесуального законодавства, відмовивши ОСОБА_1 у долученні і дослідженні додаткових доказів, витребуванні їх оригіналу та їх оцінки, а також відмовивши ОСОБА_1 у призначенні і проведенні експертизи та допиті свідка, що призвело до ухвалення завідомо незаконного рішення по справі.

У серпні 2022 року ТОВ «Луцька аграрна компанія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивований, зокрема тим, що надана відповідачем додаткова угода від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року підписана ОСОБА_1 , який на час подання відзиву та розгляду справи судом першої інстанції не міг не знати про її існування та зміст. Проте у встановленому процесуальному порядку відповідач не повідомив суд та учасників справи про цю додаткову угоду та жодним чином не повідомив суд про об`єктивну неможливість подання цього доказу. Також не заявив клопотання про необхідність витребування цього доказу. Посилання ОСОБА_1 на відсутність в його розпорядженні зазначеної додаткової угоди під час розгляду справи в суді першої інстанції не є причиною її неподання або не витребування у розумінні приписів ЦПК України. Колегія суддів апеляційного суду, викладаючи мотиви неприйняття нових доказів, також звернула увагу на ці обставини та вказала, що даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Такі висновки апеляційного суду відповідають та узгоджуються з висновками Верховного Суду, зокрема, викладеними у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від

13 січня 2021 року у справі № 264/949/19.

Окрім того, позиція відповідача, яку викладено у апеляційній та касаційній скарзі, суперечить позиції, викладеній у першій заяві по суті - відзиві, де відповідач не заперечував проти настання строку повернення позики та не повідомляв про існування додаткової угоди від 26 грудня 2019 року, якою встановлено строк повернення позики - до 31 грудня 2032 року.

У серпні 2022 року ТОВ «Луцька аграрна компанія» подало до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначає про необхідність врахування при розгляді цієї справи преюдиційне значення судових рішень у справі № 922/1689/21.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних рішень відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відзив ТОВ «Луцька аграрна компанія» на касаційну скаргу ОСОБА_1 (поданий в липні 2022 року) повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позовної вимоги ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» про стягнення з ОСОБА_1 частини боргу за договором позики. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 30 серпня 2017 року між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 27 830 000 грн зі строком повернення до 31 грудня 2018 року.

Згідно додаткової угоди № 2 від 01 жовтня 2018 року до вказаного договору позики строк повернення грошових коштів змінено до 30 вересня 2019 року.

Додатковою угодою № 1 від 30 листопада 2018 року строк повернення коштів за договором позики узгоджено до 31 грудня 2020 року.

25 вересня 2019 року між сторонами у справі укладено додаткову угоду до договору позики від 30 серпня 2017 року, строк повернення коштів узгоджений сторонами до 30 червня 2020 року.

Факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується платіжними дорученнями № 403 та № 4 від 04 вересня 2017 року та не оспорюється ним.

ОСОБА_1 частково здійснив повернення грошових коштів в сумі 2 445 721,02 грн 29 серпня 2019 року. Указаний факт не спростовувався стороною відповідача.

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від

02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі

№ 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня

2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що одержаних в позику коштів відповідач не повернув, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову.

Щодо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі

№ 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про призначення комплексної судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання чи ОСОБА_1 виконано підпис у графі «Позичальник» у додатковій угоді № 2 від 25 вересня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем ніколи не підписувалась додаткова угода до договору позики, якою змінено строк повернення позики, зважаючи на це, до предмету доказування у даній справі відноситься встановлення факту підписання чи не підписання відповідачем вказаної додаткової угоди, що в свою чергу потребує відповідних спеціальних знань, які не можуть бути застосовані судом (т. 1, а. с. 69).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня

2021 року, зокрема, клопотання представника відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи залишено без задоволення. Суд виходив із того, що вивчивши матеріали справи, враховуючи їх сукупність та взаємозв`язок із обставинами справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд приходить до висновку, що результати експертизи не будуть мати вирішального значення для вирішення спору по суті, тому призначення у справі відповідної експертизи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду справи.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі.

03 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про повернення на стадію підготовчого провадження і призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів на предмет факту з`ясування справжності підпису ОСОБА_1 у договорі позики та додаткових угодах. Клопотання обґрунтовує невідповідністю оригінальному підпису ОСОБА_1 у договорі позики та додаткових угодах до нього (т. 1, а. с. 202).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 про повернення на стадію підготовчого провадження, призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, зупинення провадження у цивільній справі № 638/16545/20. Суд виходив із того, що підготовче провадження у справі закрито,

а ОСОБА_1 не наведено суду переконливих доводів для призначення у справі експертизи та про недоцільність її проведення із означених відповідачем питань в розрізі пред`явлених позовних вимог; наявних у матеріалах справи доказів достатньо для прийняття рішення у справі по суті пред`явлених позовних вимог, та з часу перебування справи у провадженні суду ОСОБА_1 не вживались заходи щодо отримання самостійно відповідних експертних досліджень, які б вказували на сумнівність та/або недостовірність наявних у справі доказів.

25 січня 2022 року представник відповідача - адвокат Тищенко А.В. звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, проведення якої доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Клопотання мотивовано тим, що для з`ясування обставин, чи виконано у документах (в Договорі позики № б/н від 30.08.2017, Додатковій угоді № 2 до Договору позики від 01.10.2018, Додатковій угоді до Договору позики від 30.11.2018, Додатковій угоді № 2 до Договору позики від 25.09.2019) підпис ОСОБА_1 або іншою особою та чи відповідає давність їх виготовлення даті, вказаній у них, потрібні спеціальні знання у галузі іншій ніж право, а тому необхідно призначити комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів. Представники відповідача двічі зверталися до суду першої інстанції із клопотанням про призначення експертизи, оскільки тільки експерт-почеркознавець в даному випадку міг би підтвердити чи спростувати його доводи. Проте суд першої інстанції безпідставно відмовляв у задоволенні заяви про призначення експертизи. Це при тому, що ОСОБА_1 не міг реалізувати своє право на проведення почеркознавчої експертизи самостійно, оскільки у нього не було оригіналів документів, що для проведення почеркознавчої експертизи є обов`язковим (т. 2, а. с. 134).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у задоволені вказаного клопотання відмовлено. Суд виходив із того, що подане клопотання не містить посилань на поважність причин щодо неможливості своєчасного подання такого клопотання до суду першої інстанції. Із матеріалів справи убачається, що клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів було заявлено у суді першої інстанції стороною відповідача ОСОБА_1 після закриття підготовчого провадження.

Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи було обґрунтовано тим, що ним ніколи не підписувалась додаткова угода від

25 вересня 2019 року до договору позики, якою змінено строк повернення позики. Натомість, ані у відзиві на позовну заяву, ані у зустрічній позовній заяві відповідач (позивач за зустрічним позовом) не зазначав про те, що не укладав та не підписував договір позики від 30 серпня 2017 року, а лише наголошував на тому, що він не підписував додаткову угоду від 25 вересня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року. Таким чином, питання, які відповідач просить поставити на вирішення експертів не відносяться до заперечень відповідача щодо позовних вимог про стягнення боргу та направлені на отримання нових доказів у справі, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Тому апеляційний суд в оскарженій постанові обґрунтовано відхилив відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції двічі безпідставно відмовив у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, та зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 доказів на спростування факту укладення договору позики та отримання грошових коштів суду не надав.

Щодо клопотання про виклик свідка

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 звернувся до суду із клопотанням про виклик та допит свідка ОСОБА_8 , який був директором ТОВ «Ореола» КУА, як єдиного засновника ТОВ «Луцька аграрна компанія» на час підписання договору позики (т. 1 а. с.120).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2021 року, зокрема, клопотання представника ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_8 задоволено. У відповідності до частини четвертої статті 91 ЦПК України попереджено свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду. Забезпечення явки свідка у судове засідання покладено на ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції встановив, що в судове засідання 03 серпня 2021 року явка свідка, про виклик якого заявлено стороною відповідача та на яку покладено забезпечення його явки, не забезпечена. Тому враховуючи заяву представника позивача щодо строку розгляду справи, обов`язок доказування, що покладений на учасників процесу, з метою дотримання розумних строків розгляду справи в умовах надмірного навантаження, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи на підставі зібраних та наданих учасниками справи доказів.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не вирішив подане ним клопотання про допит свідків колегія суддів відхиляє.

Щодо подання нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи

ОСОБА_1 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано нові докази: копію додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, за умовами якої позичальник ОСОБА_1 зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31 грудня 2032 року (т 2, а. с. 52).

Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті нових доказів, зазначив, що у суді першої інстанції він не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди, будучи при цьому її стороною, тому не міг не знати про її існування. Даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять.

Оскільки позивач не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у прийнятті нових доказів.

У зв`язку з цим необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо залишення без будь-якого розгляду заяви ОСОБА_1 про допит ОСОБА_5 , який міг би пояснити обставини підписання додаткової угоди від 26 грудня 2019 року та причин її подальшого знаходження у нього.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині задоволення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» про стягнення з ОСОБА_1 частини заборгованості залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат