Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 638/16569/18

провадження № 61-15672св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс», державний реєстратор Харківської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Супрун В`ячеслав Васильович, ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського нотаріального округу Жамойда Галина Миколаївна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Тичкової І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» (далі - ТОВ «Ей Ті Фінанс»), державного реєстратора Харківської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Супруна В. В., ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського нотаріального округу Жамойда Г. М., про визнання дій незаконними та витребування майна із чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 березня 2007 року між нею та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений кредитний договір № 07/09/05/07-N, за умовами якого їй відкрито невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті у межах загальної суми 59 213,00 доларів США на строк до 10 березня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 березня 2007 року між нею та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений договір іпотеки № 07/09/05-11/07-N та додатковий договір до нього від 27 липня 2007 року, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку житлове приміщення, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Право вимоги за вищевказаними договорами кредиту перейшло до АТ «Дельта банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №1441.

У період з 2007 по 2018 роки позивач частково виплатила 52 090,1 доларів США за тілом кредиту, заборгованість по сплаті вказаних платежів та зі сплати відсотків за користування кредитом сукупно складає 9 832,68 доларів США.

11 червня 2018 року між продавцем - ПАТ «Дельта Банк» та покупцем - ТОВ «Ей Ті Фінанс» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 618/К, згідно підпункту 1.1. якого продавцем передано у власність покупцеві майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, серед іншого право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку №1 до цього договору; право набути у власність гроші та/або майно на підставах, наведених у додатку №1 до цього договору або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, тощо, в тому числі права вимоги за кредитним договором № 07/09/05-11/07-N від 29 березня 2007 року та договором іпотеки № 07/09/05 - 11/07-N від 29 березня 2007 року.

У листопаді 2018 року їй стало відомо, що ТОВ «Ей Ті Фінанс» 05 жовтня 2018 року на підставі іпотечного застереження, відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», задоволено вимогу за кредитним договором №07/09/05/07-N від 29 березня 2007 року в порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмет іпотеки: належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м, житловою площею 17,6 кв. м.

19 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жамойдою Г. М. зареєстровано право власності на вказану квартиру за громадянином ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2018 року за реєстровим номером 1473, укладеним між ТОВ «Ей Ті Фінанс» та ОСОБА_2 .

В порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» відповідач не направив їй письмову вимогу про усунення порушень та сплату заборгованості за кредитним договором за адресою її реєстрації, що вказана у іпотечному договорі №0709/05/11/07-N, така вимога була направлена до Адвокатського бюро «Євгенія Терпелюка», яке не є стороною ані кредитного, ані іпотечного договору. Реєстрація права власності за ТОВ «Ей Ті Фінанс» здійснено до спливу тридцятиденного строку на усунення порушень від дня отримання вимоги її адвокатом Терпелюком Є. В., а отже ТОВ «Ей Ті Фінанс» не дотрималося процедури, встановленої законодавством щодо порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності за рахунок предмету іпотеки.

Крім того, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася з порушеннями вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів у іноземній валюті», оскільки спірне житло є єдиним місцем її проживання.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Харківської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер рішення 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ей Ті Фінанс» на об`єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за іпотечним договором №0709/05/11/07-N від 29.03.2007 року;

- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 спірну квартиру.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Харківської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Харківської області Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ей Ті Фінанс» на однокімнатну квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за іпотечним договором №0709/05/1107-N від 29 березня 2017 року.

Витребувано у ОСОБА_2 квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А. та зареєстрованого за реєстровим номером 1001.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним законодавством передбачено, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки лише за умови дотримання процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі Порядок), до переліку документів, що подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації серед іншого віднесено копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателю та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання такої письмової вимоги.

Урахувавши відсутність у матеріалах справи допустимих доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 такої вимоги, та ураховуючи ненадання ТОВ «Ей Ті Фінанс» повного переліку документів, передбачених Порядком для проведення державної реєстрації права власності, суд дійшов висновку про недотримання державним реєстратором вимог закону під час проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Ей Ті Фінанс».

Суд також зауважив, що реєстрація права власності за ТОВ «Ей Ті Фінанс» проведена до закінчення 30-денного терміну на погашення боргу від днявручення копії поштового відправлення Адвокатському бюро «Євгенія Терпелюка», та вказав на поширення заборони примусового стягнення на житло, передбаченої Законом України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на відсутність доказів наявності у ОСОБА_1 іншого житла на праві власності або користування, аніж спірна квартира станом на 05 жовтня 2018 року

Наведені обставини суд визнав достатніми підставами для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Харківської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Харківської області Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ей Ті Фінанс» на однокімнатну квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов в частині витребування спірного нерухомого майна з володіння останнього його набувача ОСОБА_2 , суд урахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, зазначив, що передбачена в договорі іпотеки № 07/09/05 - 11/07-N від 29 березня 2007 року, згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння. Оскільки належна позивачу квартира вибула поза її волею та набута у власність ТОВ «Ей Ті Фінанс» 05 жовтня 2018 року, а згодом продана за договором купівлі-продажу від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 , до таких правовідносин підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Ей Ті Фінанс» залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відхиляючи, як необґрунтовані, доводи ТОВ «Ей Ті Фінанс» про дотримання процедури повідомлення позивача про погашення суми заборгованості та намір звернення стягнення на майно, суд апеляційної інстанції зазначив, що направлені на адресу позивачки повідомлення від 16 серпня 2018 року, від 20 серпня 2018 року та від 03 вересня 2018 року були повернуті за закінченням терміну зберігання, а отже не були нею отримані, а отримання такого повідомлення 05 вересня 2018 року її представником не є належним врученням ОСОБА_1 вимоги про погашення боргу та про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, направлені іпотекодавцю вимоги не містили інформації про вартість іпотечного майна, за якою відбуватиметься зарахування вимог.

Зважаючи на встановлені судом обставини використання квартири, переданої в іпотеку за іпотечним договором № 07/09/05 - 11/07-N від 29 березня 2007 року, як місця постійного проживання позивача, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про поширення на спірні правовідносини норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Ей Ті Фінанс» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху. Надано заявнику строк до 04 грудня 2020 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження та сплати судового збору.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга ТОВ «Ей Ті Фінанс», в якій заявник просив скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема на не врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц та від 25 вересня 2019 року у справі № 320/357/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Іншою підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки, на його думку, існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ТОВ «Ей Ті Фінанс» у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована тим, що:

1)суд апеляційної інстанції, ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц, дійшов хибного висновку про порушення відповідачем процедури надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що є підставою для скасування реєстрації права власності на предмет іпотеки. У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц серед іншого, сформовано висновок про порушенням умов договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з фактичним неотримання іпотекодавцем письмової вимоги про звернення стягнення на майно, відсутністю інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог. Заявник вважає, що існують підстави для відступу від зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки предметом розгляду у справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, був юрисдикційний спір, а не спір по суті вирішення позовних вимог;

2)суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц щодо дотримання порядку письмового повідомлення особи; та висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, щодо необхідності захисту інтересів банку, як добросовісного іпотекодержателя;

3) судом не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 вересня 2019 у справі №320/357/16-ц, про те, що не додержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо неповідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя у вигляді відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним, що свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту порушених, на його думку, прав та інтересів;

4) застосовуючи норми Закону України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд, не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18, в якому зазначено, що не може бути примусово стягнута квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання. Однак, у порушення вимог статей 80 81 ЦПК України, суди не дослідили чи позивач використовував спірну квартиру, як місце постійного проживання, а позивач у свою чергу не довів цього належними та допустимими доказами, і не спростував тверджень відповідача про те, що спірна квартира здавалася в оренду третім особам, на підтвердження чого відповідач надав договір оренди спірної квартири, достовірність якого позивачка також не спростувала;

5) не правильно застосовано правовий висновок Верховного Суду щодо витребування майна особою, яка є власником майна, зокрема заявник посилається на пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, де вказано про ефективний спосіб захисту прав саме особи, яка є власником майна. Однак, ОСОБА_1 не є власником майна, а тому її звернення з позовом на підставі статті 388 ЦК України є необґрунтованим.

У січні 2021 року до касаційного суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Ей Ті Фінанс», які суд не приймає до розгляду, оскільки вони фактично за своїм змістом є доповненням підстав касаційного оскарження, які подані заявником поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 398 ЦПК України.

У лютому 2021 року до суду касаційної інстанції від представника ОСОБА_1 - Терпелюка Є. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив поновити строк на його подання, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги позивач отримав 22 січня 2021 року, а оскільки 23 та 24 січня 2021 року були вихідними днями, він не мав можливості підготувати відзив у строк до 25 січня 2021 року, визначений в ухвалі Верховного Суду.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Ей Ті Фінанс» та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди з правомірними висновками судів.

Заперечуючи проти необхідності застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі №449/1154/14, від 25 вересня 2019 року у справі №320/357/16-ц, посилався на те, що обставини справи, встановлені судами у справі №449/1154/14 та №320/357/16-ц, не є релевантними до обставин, які встановлені судами у справі, що переглядається.

Зазначив про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 у справі №306/2053/16-ц, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки вказане питання вже розглядалося Великою Палатою Верховного Суду. У пункті 30 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 у справі №306/2053/16-ц.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, зазначає, що належним способом захисту порушеного права іпотекодавця внаслідок недодержання вимог закону щодо порядку проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки буде не притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме визнання незаконною та скасування державної реєстрації, а з огляду на подальше відчуження спірного майна ОСОБА_2 - витребування майна від такого набувача, що відповідає приписам статті 388 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК Українита витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 березня 2007 року між ОСОБА_4 (в подальшому прізвище змінено на ОСОБА_1 ) та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір № 0709/05/07- N, відповідно до умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкрило ОСОБА_1 невідновлювану мультивалютну кредитну лінію в іноземній валюті в межах загальної суми 59 213,00 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 , на строк не пізніше 10 березня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 березня 2007 року, між ОСОБА_5 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено договір поруки.

Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» 29 березня 2007 року укладено іпотечний договір №0709/05/11/07-N, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л.А. за реєстровим № 2674, згідно з яким іпотекодавець передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №1441, відповідно до якого право вимоги за вищевказаними договором кредиту, іпотечним договором перейшло від ПАТ «Кредитпромбанк» до АТ «Дельта банк».

1 травня 2018 року відбулися відкриті торги (аукціон) з продажу права вимоги за кредитним договором № 0709/05/07-N, укладеним 29 березня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , переможцем яких визначено ТОВ «Ей Ті Фінанс».

За результатами проведених відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-ЕА-2018-03-20-000375-а від 11 травня 2018 року, 11 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ей Ті Фінанс» укладено договори: купівлі-продажу майнових прав № 618/К, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» передало у власність, а ТОВ «Ей Ті Фінанс»прийняло у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому; відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 березня 2007 року № 07/09/05/11/07-N; відступлення права вимоги за договором поруки.

11 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 11 червня 2018 року № 618/К та протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2018-03-20-000375-а від 11 травня 2018 року укладено договір відступлення права вимоги за договором поруки, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» передало ТОВ «Ей Ті Фінанс» право вимоги за договором поруки № 0709/05/П1/07-N від 29 березня 2007 року.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 строків повернення платежів на виконання основного зобов`язання, у неї виникла заборгованістьза кредитним договором №0709/05/07-N від 29 березня 2007 року, що станом на 11 червня 2018 року становила 431 216 99 грн.

16 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року та 03 вересня 2018 Т. В. ТОВ «Ей Ті Фінанс» направляло ОСОБА_1 повідомлення за змістом якого, товариство, визначивши суму боргу за договором кредиту в сумі 431 216,99 грн, вимагало у тридцятиденний строк сплатити заборгованість. Вказані повідомлення містили застереження, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ТОВ «Ей Ті Фінанс» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказані повідомлення направлялися ОСОБА_1 на адресу, що вказана в іпотечному договорі, а саме: АДРЕСА_2 та були повернуті за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Рішенням державного реєстратора Харківської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Харківської області Супруна В.В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Ей Ті Фінанс».

19 жовтня 2018 року між ТОВ «Ей Ті Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ТОВ «Ей Ті Фінанс» продало та передало у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жамойда Г.М. за реєстровим № 1473.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Ей Ті Фінанс» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»). Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом підпункту 4.1. пункту 4 іпотечного договору за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв`язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, витратами, пов`язаними із зверненням стягнення на майно, витратами, пов`язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.

Підпунктом 4.2. пункту 4 іпотечного договору сторони узгодили, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов цього договору.

Підпунктом 4.3. пункту 4 іпотечного договору визначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Ціна продажу майна за згодою сторін складає 340 875,00 грн. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог. У випадку, коли виконання пункту 4.3. цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Щодо набуття іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

При цьому належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності належного надіслання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 іпотечного договору в редакції додаткового договору від 27 липня 2007 року до іпотечного договору від 29 березня 2007 року, при настанні випадків, передбачений пунктом 4.2. договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів повідомляє іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов`язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із способів: набуває право власності на майно; від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем або погоджених з ним, від свого імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

Перебіг тридцятиденного строку починається з наступного дня, після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі.

У останньому розділі іпотечного договору «Підписи сторін», адресою місця проживання іпотекодавця зазначено: кв. АДРЕСА_2 .

Аналогічні відомості про адресу місця проживання іпотекодавця ОСОБА_1 зазначено у кредитному договорі.

Судами встановлено, що 16 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року та 03 вересня 2018 року ТОВ «Ей Ті Фінанс» направляло ОСОБА_1 на адресу її місця проживання, зазначену в кредитному договорі та договорі іпотеки: кв. АДРЕСА_2 , вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, сплату заборгованості за користування кредитними коштами, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Однак вказані поштові відправлення були повернуті за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

05 вересня 2018 року аналогічна вимога була отримана ОСОБА_3 - представником ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що направлені на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 16 серпня 2018 року, від 20 серпня 2018 року та від 03 вересня 2018 року повернулися без фактичного вручення адресату, а отримання повідомлення представником іпотекодавця, не може вважатися повідомленням самого іпотекодавця, суди попередніх інстанцій з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц (провадження №14-22цс19) дійшли висновку, що ТОВ «Ей Ті Фінанс» не дотрималося процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що застосовуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду слід оцінювати не лише подібність правовідносин, але і аналізувати конкретні обставини справи, з урахуванням яких був сформований такий висновок.

Хоча відносини у справі, що переглядається та у справі №306/2053/16-ц (провадження №14-22цс19) є подібними, однак фактичні обставини відрізняються.

У справі, що переглядається суди не надали оцінки діям сторін з урахуванням конкретних умов іпотечного договору. Зокрема належно не дослідили, чи не отримання позивачем вимоги про виконання основного зобов`язання та попередження про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки, було наслідком дій відповідача, який не дотримався положень договору та норм закону, чи наслідком недобросовісної поведінки самого іпотекодавця/позивача у справі, який мав отримати таку вимогу, але не отримав її внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У цьому контексті судам належало перевірити причини неотримання іпотекодавцем направлених йому повідомлень, зокрема того, що позивач не проживала у спірному житловому приміщенні, і не повідомила кредитора про зміну свого місця проживання, а отже суди дійшли передчасного висновку про недотримання ТОВ «Ей Ті Фінанс», процедури надсиланнявимоги про усунення порушення основного зобов`язання,

Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII)

На час вирішення справи судам попередніх інстанцій був чинним Закон України від 07 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці,

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

При вирішенні питання про застосування до правовідносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки зазначеного вище Закону, судам належить встановити, чи використовується житлове приміщення, як місце постійного проживання іпотекодавця.

Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У запереченнях на позов, ТОВ «Ей Ті Фінанс» стверджувало, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на спірні правовідносини, оскільки квартира АДРЕСА_1 не використовується ОСОБА_1 як місце її постійного проживання, а передана в користування третім особам на підставі договору оренди, який відповідач долучив до відзиву на позовну заяву. Аналогічні аргументи ТОВ «Ей Ті Фінанс» наводило і в апеляційній скарзі на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року, натомість суди в порушення норм процесуального права зазначених аргументів заявника не перевірили, не надали оцінки долученому ним договору оренди спірного житлового приміщення, обмежившись посиланням на відсутність у матеріалах справи доказів належності на праві власності іпотекодавцю іншого житла.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не дослідив в повній мірі з урахуванням умов іпотечного договору дотримання ТОВ «Ей Ті Фінанс» процедури направлення вимог іпотекодавцю про виконання основного зобов`язання та попередження про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки, та чи використовується ОСОБА_1 спірне житлове майно як місця постійного її проживання, а отже дійшли передчасного висновку про порушення відповідачем вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу для визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ей Ті Фінанс» на об`єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , та витребування спірного майна у ОСОБА_2 .

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо судом першої, та апеляційної інстанцій не досліджено доказів та не надано їм своєї оцінки, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги щодо не урахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 є безпідставними, з огляду на те, що такі висновки зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Посилання заявника на не урахування судами попередніх інстанцій при вирішені спору правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 вересня 2019 у справі №320/357/16-ц про те, що не додержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо неповідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя у вигляді відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним, є необгрунтованими, оскільки встановлені у вказаній справі та у справі, що переглядається правовідносини не є подібними. Зокрема у справі №320/357/16-ц спір стосувався усунення перешкод користуванні майном шляхом виселення.

Щодо аргументів заявника про невірно обраний позивачем спосіб захисту - витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, з посиланням на висновок викладений у пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, Верховний Суд вважає їх неспроможними з огляду на таке.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зазначено, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу порушеного, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), викладено правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається іпотечне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Підписавши іпотечне застреження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону № 1304-VII право іпотекоджержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що іпотечна квартира яка використовувалася позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком, а отже у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ Приватбанк».

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

До відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. З огляду на позицію позивачки про те, що ТОВ «Ей Ті Фінанс» набуло право власності на належну їй квартиру поза її волею, а в подальшому відчужило її на користь ОСОБА_2 , обраний нею спосіб захисту відповідає змісту порушеного права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарг. Розподіл судових витрат

За змістом підпункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд ураховує тривалість розгляду справи, однак оскільки в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, касаційний суд не праві здійснювати оцінку доказів, що унеможливлює ухвалення остаточного судового рішення по суті вирішення спору, постанова Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який має повноваження на усунення зазначених процесуальних недоліків.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблений висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Отже розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу судом за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко