Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
місто Київ
справа № 638/16693/17
провадження № 61-2864св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним пункту 3.12 іпотечного договору з підстав укладення зазначеного договору іншою особою на підставі довіреності без відповідних застережених у ній повноважень.
Позов обґрунтовувала тим, що 15 жовтня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «ЗОЛОТІ ВОРОТА» (далі - АКБ «ЗОЛОТІ ВОРОТА»), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» (далі - ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА»), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 573 про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі 1 582 000, 00 грн, а позичальник зобов`язався на умовах, передбачених кредитним договором, повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у строки та розмірах, визначених пунктом 1. 1 кредитного договору.
На забезпечення виконання цього договору між АКБ «ЗОЛОТІ ВОРОТА» та позивачем 15 жовтня 2008 року укладено іпотечний договір № 08-251, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В., у пункті 3.12 якого міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання.
Зазначений іпотечний договір від імені ОСОБА_1 підписаний ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 21 серпня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В., у реєстрі № 4034.
Позивач вважає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим правочином від іпотечного договору, на укладення якого потрібні відповідні повноваження, які вона не надавала своєму представникові ОСОБА_3 , а тому вона вважає пункт 3.12 іпотечного договору, у якому міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, недійсним, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, досліджуючи умови іпотечного договору від 15 жовтня 2008 року, укладеного між ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та ОСОБА_1 через її представника ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 21 серпня 2008 року, зміст та умови зазначеної довіреності, встановив таке. Позивач надала право ОСОБА_3 укладати будь-які договори, зокрема й іпотеки, тим самим розуміючи те, що на таке майно відповідно до закону може бути звернене стягнення, зокрема, у визначений умовами договору позасудовий спосіб, оскільки обмеження щодо укладення договору іпотеки позивач не встановлювала. За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок, що, укладаючи від імені ОСОБА_1 спірний договір іпотеки, її представник діяла у межах наданих повноважень.
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що довіреність, на підставі якої від імені ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, не містить обмеження повноважень представника, зокрема щодо умови про іпотечне застереження (щодо задоволення вимог іпотекодержателя). Оскільки зазначена довіреність не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнавалася, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 10 лютого 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Заявник зазначає, щооскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, без застосування закону, який підлягав застосуванню у зазначених правовідносинах, допущено довільне тлумачення частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку». Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що іпотечний договір та відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не можуть вважатися окремими договорами. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» з урахуванням положень
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» (далі - ТОВ «ФК Горизонт») надало відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просило відмовити у задоволенні скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 жовтня 2008 року між АКБ «ЗОЛОТІ ВОРОТА», назву якого змінено на ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 573 про надання споживчого кредиту.
Згідно з умовами згаданого договору позичальник отримав кредит у розмірі 1 582 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у строки та розмірах, визначених пунктом 1.1 кредитного договору, в термін не пізніше 13 квітня 2009 року.
З метою забезпечення виконання взятих ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором 15 жовтня 2008 року між АКБ «ЗОЛОТІ ВОРОТА» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 08-251, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В., № 4722, згідно з умовами якого позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1993 року.
Зазначений іпотечний договір укладений Алейник Л. В., яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 21 серпня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. за № 4034.
Відповідно до цієї довіреності ОСОБА_1 надала такі повноваження: «Передати в іпотеку будь-яким банківським установам, в забезпечення будь-яких її зобов`язань та/або зобов`язань будь-яких інших осіб, на умовах за його розсудом належну їй на праві власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та/або нежитлові приміщення № 1-9 в літ. «А-6», що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_3 , у разі необхідності страхувати зазначене нерухоме майно».
Зазначеною довіреністю позивач надала право ОСОБА_3 укладати будь-які договори іпотеки, відповідно, позивач розуміла, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами договору позасудовий спосіб, оскільки про відповідне обмеження під час укладання договору іпотеки позивач не зробила застереження у тексті виданого доручення.
Зазначена довіреність на момент розгляду справи не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнана.
20 квітня 2017 року між ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та ТОВ «ФК Горизонт» укладено договір № 163 про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого від ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» до ТОВ «ФК Горизонт» перейшло право вимоги, зокрема за зазначеними кредитним та іпотечними договорами.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За правилами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).
Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач надала право ОСОБА_3 укладати будь-які договори іпотеки, тим самим розуміла те, що на майно відповідно до закону може бути звернене стягнення, зокрема, у визначений умовами договору позасудовий спосіб, оскільки обмеження щодо укладання договору іпотеки позивач не встановлювала зазначеною довіреністю. Договір іпотеки не містив обмеження повноважень представника, зокрема щодо неможливості укладення договору із умовою про іпотечне застереження (щодо задоволення вимог іпотекодержателя).
Оскільки зазначена довіреність не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнавалася, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні.
Посилання заявника на те, що суди неправильно застосували положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки, як встановлено судами, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя містилося в іпотечному договорі, окремий договір між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя не укладав.
Отже, за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи спір, що виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, належним чином дослідили наявні у справі докази і дали їм відповідну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко