№ 638/16768/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 638/16768/19

провадження № 61-1336св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Альфа Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року в складі судді: Хайкіна В. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У жовтні 2019 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа Банк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позов мотивований тим, що 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», повним правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-48 на фінансування будівництва, придбання (інвестування) житла відповідно до договору пайової участі № 98-85/Л від 22 вересня 2006 року, що укладений між позичальником та СТ «Житлово-будівельний кооператив «Авантаж».

20 лютого 2007 року, для забезпечення виконання позичальником зобов`язань банк уклав з позичальником іпотечний договір № 839/4/27/38/7-96, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О. Л., зареєстрований в реєстрі № 202, за умовами якого позичальник передав банку в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру, будівельний АДРЕСА_1 .

21 березня 2017 року банк, у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань з погашення кредиту звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, яку, заочним рішенням від 08 серпня 2017 року у справі № 638/138/17 задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн звернути стягнення за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-96, згідно якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме - майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , які в подальшому, в зв`язку з введенням будинку в експлуатацію, були змінені на квартиру АДРЕСА_3 .

Під час підготовки документів для примусового виконання зазначеного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, банком отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № № 160101527 та 160102600 від 19 березня 2019 року, відповідно до яких виявилось, що ОСОБА_1 здійснено реєстрацію права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності б\н, виданого Харківською міською радою 20 вересня 2012 року - реєстраційний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 37675515 від 10 жовтня 2012 року; 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 , для забезпечення зобов`язань за договором кредиту ОСОБА_3 передала зазначену квартиру в іпотеку ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору за реєстр. № 1971, посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. (реєстраційний запис про іпотеку № 12743756 від 24 грудня 2015 року, реєстраційний запис про обтяження № 12743906 від 24 грудня 2015 року); на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Стрельченко О. В. від 24 жовтня 2016 року за номером 32007467, 22 жовтня 2016 року зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 (підстава: іпотечний договір за реєстр. №1971, посвідчений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І.), що унеможливлює виконання зазначеного рішення суду.

Позивач вказував, що АТ «Укрсоцбанк» своєї згоди ОСОБА_1 на передачу квартири в іпотеку ОСОБА_2 не надавав, в той час, як ОСОБА_1 приховала факт обтяження квартири іпотекою банку, а приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. не здійснено належної перевірки наявності обтяжень квартири. За таких обставин оспорюваний іпотечний договір є таким, що укладений з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а отже нікчемним правочином, що є підставою для застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності.

АТ «Альфа-Банк» просило:

застосувати наслідки недійсності нікчемного іпотечного договору трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстр. № 1971, шляхом скасування державної реєстрації права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за відповідачем 2 - ОСОБА_2 та реєстрації права власності на неї за відповідачем 1 - ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного іпотечного договору трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстр. № 1971 шляхом скасування державної реєстрації права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 та реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 20 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-48 та іпотечний договір № 839/4/27/38/7-96, при цьому в цей же день - 20 лютого 2007 року здійснено державну реєстрацію іпотеки. Отже з 20 лютого 2007 року банк набув усіх прав та обов`язків іпотекодержателя (в тому числі й пріоритет прав), а ОСОБА_1 - іпотекодавця відповідно. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року у справі № 638/138/17 набрало законної сили. Наведене судове рішення є підставою звільнення позивача від доказування факту наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн, а також від доказування факту зміни номеру квартири, що є предметом іпотеки з будівельного № 85 на № 93 після введення будинку в експлуатацію, адже вказані обставини, встановлені наведеним судовим рішенням, у відповідності до статті 82 ЦПК України є преюдиційними фактами, тобто фактами, що встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Отже, з огляду на викладене та відповідно до положення статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року в справі № 638/138/17.

Суд першої інстанції зазначив, що як наголошує позивач - АТ «Альфа-Банк», та не заперечувалось відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нотаріально посвідчені угоди про припинення іпотеки між АТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (іпотекодавцем) не укладались, а записи про обтяження у Державному реєстрі речових прав все ще містяться. Також відсутні будь-які рішення, що набрали законної сили чи будь-які спори про визнання іпотечного договору від 20 лютого 2007 року недійсним. Таким чином, жодної з передбачених законом підстав припинення іпотеки станом на момент посвідчення оспорюваного іпотечного договору не настало, а отже банк досі є іпотекодержателем предмету іпотеки з вищим пріоритетом. Як стверджує позивач - АТ «Альфа-Банк», та не заперечувалось відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , АТ «Укрсоцбанк» своєї згоди ОСОБА_1 на передачу квартири в іпотеку ОСОБА_2 не надавав, в той час, як ОСОБА_1 приховала факт обтяження квартири іпотекою банку, а приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. не здійснено належної перевірки наявності обтяжень квартири. Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Згідно приписів частини п`ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд першої інстанції щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, вказав, що позивачем при викладенні фактичних обставин у позовній заяві звернуто увагу, що АТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержатель трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , що підтверджено рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року у справі № 638/138/17, яке набрало сили, під час отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08 серпня 2018 року дізнався про порушене право іпотекодержателя, а отже саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності. Відповідач ОСОБА_2 наголошує, що позивач оспорює іпотечний договір, укладений 24 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстровим №1971, а також реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , яка була проведена 22 жовтня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О. В., а тому позивач мав право пред`явити свій позов про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину не пізніше 24 грудня 2018 року та 22 жовтня 2019 року відповідно.

Суд першої інстанції вважав, що АТ «Альфа-Банк» пред`явило свій позов у межах позовної давності, адже відправна дата, від якої позивач відраховує початок перебігу строку, 08 серпня 2018 року є невірною, так як інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 серпня 2018 року № 133632554 ще містить записи про обтяження предмету іпотеки, де іпотекодержателем є АКБСР «Укрсоцбанк», натомість уже в інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 березня 2019 року містяться відомості, з яких позивач об`єктивно міг дізнатися про порушення свої прав та інтересів та укладення наступного іпотечного договору. До суду ж позов надійшов 30 жовтня 2019 року, про що свідчать вхідний реєстраційний штамп суду та протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями, тобто, позовна давність позивачем дотримана. Про укладення 24 грудня 2015 року іпотечного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , чи реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , яка була проведена 22 жовтня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О. В., раніше позивач об`єктивно знати не міг, адже як вбачається із ухваленого Дзержинським районним судом м. Харкова 08 серпня 2016 року рішення по справі № 638/138/17, вказані обставини судом не досліджувались, хоча при наявності вказаних у суду відомостей вони б беззаперечно були у ньому відображені. Позивач міг об`єктивно довідатися про порушення своїх прав та інтересів лише з отриманням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, пов`язаних з виконанням рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року по справі № 638/138/17, адже підстав для здобуття відомостей з Державного реєстру раніше у позивача не було, протилежного стороною відповідача не доведено. Тому іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстр. №1971, є таким, що укладений з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а отже - нікчемним правочином, що є підставою для застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 та реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача ОСОБА_2 про необхідність врахування висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/3537/17, оскільки у вказаній постанові Верховного Суду, на яку посилається відповідач, інші фактичні обставини справи.

Доводи відповідача ОСОБА_2 , що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва визначено предметом іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», тобто вже після укладення іпотечного договору, у зв`язку з чим у позивача не має майнових прав на квартиру, жодним чином не обґрунтовані, адже судовим рішенням від 08 серпня 2017 року по справі № 638/138/17 звернуто стягнення за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-96, згідно якого в іпотеку АТ «Укрсоцбанк» було передано нерухоме майно, а саме майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_4 , загальною площею 138, 23 метрів квадратних, що будується на 14 поверсі по АДРЕСА_5 , які в подальшому в зв`язку з введенням будинку в експлуатацію були змінені на квартиру АДРЕСА_3 , тобто факт зміни правового режиму майна - предмету іпотеки доказуванню не підлягає, так як є преюдиційним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 рокуапеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 закрито, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстр. №1971, є таким, що укладений з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а отже є нікчемним правочином, що є підставою для застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 та реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1 та відсутності підстав для застосування позовної давності.

Колегія суддів відхилила посилання в апеляційній скарзі на те, що заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року не можна вважати преюдиційним, оскільки воно містить лише певні твердження в описовій частині, які не є юридичними фактами. Апеляційний суд зазначив, що факт наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн, факт зміни номеру квартири, що є предметом іпотеки з будівельного № 85 на № 93 після введення будинку в експлуатацію, встановлені вказаним судовим рішенням.

Апеляційний суд вказав, що АТ «Альфа-Банк» зазначено та не заперечувалось відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нотаріально посвідчені угоди про припинення іпотеки між АТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (іпотекодавцем) не укладались, а записи про обтяження у Державному реєстрі речових прав все ще містяться. Також відсутні будь-які рішення, що набрали законної сили чи будь-які спори про визнання іпотечного договору від 20 лютого 2007 року недійсним. Таким чином, жодної з передбачених законом підстав припинення іпотеки станом на момент посвідчення оспорюваного іпотечного договору не настало, а отже банк досі є іпотекодержателем предмету іпотеки з вищим пріоритетом. Крім того, АТ «Укрсоцбанк» своєї згоди ОСОБА_1 на передачу квартири в іпотеку ОСОБА_2 не надавав, в той час, як ОСОБА_1 приховала факт обтяження квартири іпотекою банку, а приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. не здійснено належної перевірки наявності обтяжень квартири. Позивач міг об`єктивно довідатися про порушення своїх прав та інтересів лише з отриманням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, пов`язаних з виконанням рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року по справі № 638/138/17, адже підстав для здобуття відомостей з Державного реєстру раніше у позивача не було, протилежного стороною відповідача не доведено. Отже, позивачем позовна давність не пропущена, позов поданий в межах давності, так як позивач довідався про порушення свого права у березні 2019 року, відтак, порушене відповідачами право позивача підлягає захисту у заявлений банком спосіб.

Аргументи учасників справи

07 лютого 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, щопідставою касаційного оскарження є порушення судами процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права без урахування та всупереч висновкам щодо застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, а саме:

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, а також пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 щодо обрання ефективного способу захисту банком своїх прав, тобто, неправильно застосовано статтю 16 ЦК України та всупереч задекларованим завданням цивільного судочинства, зокрема, в частині ефективного захисту;

у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15 та у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 639/7923/15-ц та всупереч висновку Верховного Суду в постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 640/5896/15-ц щодо незаконності іпотеки «майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру», тобто за неправильного застосування статей 5, 16, 18 Закону України «Про іпотеку» в редакції на дату укладення банком іпотечного договору з ОСОБА_1 ;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) стосовно відомостей про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, права добросовісної особи покладатися на них та набуття права на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, тобто, неправильно застосували норми частини шосту, сьому статті 3 Закону України «Про іпотеку»;

висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини четвертої статті 82 ЦПК України в подібних випадках відсутній;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 стосовно застосування позовної давності (за недоведеності позивачем факту, через який він не знав про порушення свого цивільного права та не міг дізнатися про його порушення), а також без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 918/820/18 стосовно застосування позовної давності, коли позивач прямо зобов`язаний опікуватися станом своїх справ, тобто, неправильно застосовано норми частин першої, третьої статті 261 ЦК України та не застосовано частину четверту статті 267 ЦК України, що підлягала застосуванню.

ОСОБА_2 зазначає, що копії укладених між банком і ОСОБА_1 договору кредиту та іпотечного договору від 20 лютого 2007 року, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог, з`явилися в матеріалах справи, але не були надані ОСОБА_2 для ознайомлення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року у справі № 638/138/17, на яке суди посилаються як на преюдиційне, насправді винесене 08 серпня 2017 року. Таким чином, станом на момент його винесення та на момент звернення банка із позовом до ОСОБА_1 , вона вже не була власником спірної квартири і не мала процесуальної зацікавленості в її захисті від необґрунтованих вимог банку. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді лише такої іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Власне, суть преюдиції і полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. В цій справі склад осіб, що приймають в ній участь, - інший. До того ж, доказування не потребують лише ті обставини, які були предметом судового розгляду і щодо яких мав місце спір. Отже, преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.

ОСОБА_2 вказує, що ні про які пріоритети прав позивача на підставі незаконного іпотечного договору майнових прав на квартиру, що будується мова не йде. Порівняно із зареєстрованою іпотекою ОСОБА_2 на конкретно визначене нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_6 , позивач є абсолютно безправним, і не має жодних прав на звернення стягнення на жодну квартиру взагалі. Так само позивач не вправі вимагати визнавати нікчемним укладені без його згоди договори та просити застосувати наслідки їхньої недійсності. Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 640/5896/15-ц: «з урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про недоведення банком фактичних і правових підстав для звернення стягнення на квартиру як на предмет іпотеки за договором іпотеки майнових прав від 13 вересня 2007 року, оскільки передані в іпотеку майнові права за цим договором та новостворений об`єкт нерухомого майна (квартира) не є тотожними об`єктами цивільних прав - їх правова ідентичність банком не доведена та не вбачається зі змісту спірних правовідносин». Суди надали невірну оцінку зібраним у справі доказам для правильного застосування норм закону про позовну давність.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції оскаржується повністю. Постанова апеляційного суду у частині вирішення апеляційної скарги ОСОБА_4 не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У серпні 2022 року АТ «Альфа Банк» через представника Дем`янець Я. В. надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві банк зазначає, що:

незаконна реєстрація права власності на предмет іпотеки за відповідачем на підставі нікчемного договору іпотеки є перешкодою для виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому належним способом захисту порушених прав банку як іпотекодержателя є скасування такої реєстрації як наслідок недійсності нікчемного правочину;

всі доводи ОСОБА_2 направлені на перегляд та переоцінку доказів та фактів, встановлених в іншому рішенні суду, яке набрали законної сили, і зводяться до намагання виправдати правочин, направлений на ухилення ОСОБА_1 від виконання існуючого кредитного зобов`язання. Та обставина, що будівельний номер трикімнатної квартири АДРЕСА_2 в зв`язку з введенням будинку в експлуатацію, були змінені на квартиру АДРЕСА_7 та загальну площу 135,1 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_5 є обставиною, встановленою відносно ОСОБА_1 . Під час розгляду справи ОСОБА_2 не було надано жодного доказу на спростування цієї обставини;

недійсність правочинів може бути позитивною і негативною. Перша спрямована на захист прав та інтересів. Друга - на те, щоб «знищити» правочин, аби не виконувати права і обов`язки, які він породив. У даному випадку дійсність/недійсність іпотечного договору, укладеного у 2007 році банком з ОСОБА_1 не є предметом розгляду в даній справі, тоді як ОСОБА_2 у рамках цієї справи намагається не лише переглянути чинне судове рішення, а й визнати недійсним «незручний» для неї правочин з метою прикриття недобросовісної поведінки сторін при укладенні фраудаторного (такого, що вчиняється на шкоду кредиторам) нікчемного договору іпотеки у 2015 році;

спір виник з огляду на недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , яка, скориставшись зміною характеристик предмета іпотеки внаслідок введення її в експлуатацію з метою уникнення відповідальності перед банком, як кредитором, уклала нікчемний правочин, що є предметом розгляду у цій справі. З огляду на обов`язок саме іпотекодавця повідомляти банк про будь-які зміни, що відбуваються з предметом іпотеки, а також передати банку правовстановлюючі документ на предмет іпотеки після введення його в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів та реєстрації права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку для внесення відповідних змін в іпотечний договір, та, відповідно, до записів про обтяження в реєстрі речових прав, банк не знав та не міг знати про зміну характеристик предмета іпотеки, а саме будівельний номер квартири АДРЕСА_4 було змінено на номер 93. Про цей факт банк дізнався лише під час розгляду справи № 638/138/17 про звернення стягнення на предмет іпотеки з листа забудовника даної квартири, який було досліджено під час розгляду справи та на підставі якого судом зроблено висновок про зміну адреси. Таким чином саме під час підготовки документів для виконання цього рішення банком було здійснено в реєстрі речових прав перевірку саме квартири АДРЕСА_7 (інформаційні довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 160101527 та № 160102600 від 19 березня 2019 року).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року, постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині закриття апеляційного провадження повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

31 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 рокупризначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 серпня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18; від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19; від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19; від 30 жовтня 2019 року у справі № 639/7923/15-ц; від 07 грудня 2020 року у справі № 640/5896/15-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 21 листопада 2019 року у справі № 918/820/18; від 17 липня 2020 року у справі № 5002-10/1364-2012; від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц (провадження № 61-4657св18); та у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив організаційно-правову форму на ПАТ «Укрсоцбанк», яке в подальшому змінило назву на АТ «Укрсоцбанк», повним правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-48, відповідно до пункту 1.2 якого, кредит надається позичальнику на наступні цілі: фінансування будівництва, придбання (інвестування) житла відповідно до договору пайової участі № 98-85/Л від 22 вересня 2006 року, що укладений між позичальником та СТ «ЖБК «Авантаж».

20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив організаційно-правову форму на ПАТ «Укрсоцбанк», яке в подальшому змінило назву на АТ «Укрсоцбанк», повним правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-96, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О. Л., зареєстрований в реєстрі № 202, згідно пункту 1.1 якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний АДРЕСА_2 .

Суди встановили, що нотаріально посвідчені угоди про припинення іпотеки між АТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (іпотекодавцем) не укладалися, відсутні будь-які рішення, що набрали законної сили чи будь-які спори про визнання іпотечного договору від 20 лютого 2007 року недійсним.

Суди встановили, що АТ «Укрсоцбанк» своєї згоди ОСОБА_1 на передачу квартири в іпотеку ОСОБА_2 не надавав, в той час, як ОСОБА_1 приховала факт обтяження квартири іпотекою банку, а приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. не здійснено належної перевірки наявності обтяжень квартири.

Заочним рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року в справі № 638/138/17 позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн, звернуто стягнення за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-96, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковцем О. Л., зареєстрований в реєстрі № 202, згідно якого в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» передано нерухоме майно, а саме майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , які в подальшому в зв`язку з введенням будинку в експлуатацію були змінені на квартиру АДРЕСА_3 , вирішено питання про розподіл судових витрат, в іншій частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 серпня 2018 року №133632554 існують такі записи:

1) реєстраційний запис до Державного реєстру іпотек за реєстраційним номером 4521913, зареєстрований приватним нотаріусом Левковець О. Л. 20 лютого 2007 року, підстава обтяження: іпотечний договір, іпотекодержатель: АКБСР «Укрсоцбанк»;

2) реєстраційний запис до Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 4521635, зареєстрований приватним нотаріусом Левковець О.Л. 20 лютого 2007 року, підстава обтяження: іпотечний договір, об`єкт обтяження: квартира, майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, загальною площею 138,23 кв. м. на 14 поверсі, будівельна адреса: АДРЕСА_5 , будівельний номер квартири АДРЕСА_4 , тип обтяження: заборона на нерухоме майно.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 160101527 та № 160102600 від 19 березня 2019 року:

1) ОСОБА_1 здійснено реєстрацію права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності б/н від 20 вересня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради (реєстраційний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 37675515 від 10 грудня 2012 року;

2) 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 для забезпечення зобов`язань за договором кредиту ОСОБА_3 передала зазначену квартиру в іпотеку ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору за реєстр. №1971, посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. (реєстраційний запис про іпотеку №12743756 від 24 грудня 2015 року, реєстраційний запис про обтяження № 12743906 від 24 грудня 2015 року);

3) на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. від 24 жовтня 2016 року за номером 32007467, 22 жовтня 2016 року зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_8 за ОСОБА_2 (підстава виникнення права власності: іпотечний договір за реєстр. № 1971, посвідчений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І.).

ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності (Т. 1, а. с. 78).

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (абзац 1 частини п`ятої статті 216 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (частина третя статті 261 ЦК України).

Ключовим питанням на яке належить надати відповідь у цій справі, з урахуванням доводів касаційної скарги та обставин встановлених судами, є те, з якого моменту починається перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину).

Обміркувавши вказані норми, з урахування принципу розумності, колегія суддів зауважує, що:

положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19);

частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред`являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину;

для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України;

для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, пов`язується саме з початком виконання нікчемного правочину, незалежно від того, чи був такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину;

наслідком виконання нікчемного договору іпотеки у розумінні частини третьої статті 261 ЦК України, з урахуванням того, що договір іпотеки підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, а право іпотеки - державній реєстрації, є набуття іпотекодержателем за нікчемним договором іпотеки права іпотеки, яке пов`язується з моментом її державної реєстрації. Тому початок перебігу за вимогою про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки, яка пред`явлена його стороною, починається з наступного дня після державної реєстрації права іпотеки;

початок перебігу за вимогою про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного договору іпотеки),починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 638/20682/15 (провадження № 61-12310св20) вказано, що:

«презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року в справі № 522/21000/18 (провадження № 61-8897св21) зазначено, що:

«колегія суддів виходить з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що відповідач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за оспорюваними договорами іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку незавершених будівництвом квартири, які у майбутньому стануть її власністю, а позивач, надавши їй нотаріальну згоду на це, не довів наявності порушення свого права. Отже, наведені позивачем обставини не є передбаченими статтями 203 215 ЦК України підставами для визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), про те, що сам по собі факт того, що на час укладення спірного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює вказаний договір. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа № 758/6185/14-ц) і 27 листопада 2018 року (справа № 760/23999/14-ц). У справі, що переглядається, вимог про визнання недійсним спірного договору застави майнових прав не заявлялося».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що:

«59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

61. Оскільки суди встановили, що відповідач у заяві про застосування позовної давності довів, що позивач у цій справі міг довідатися про порушення свого права ще 08 червня 2011 року, наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими».

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 20 лютого 2007 року між 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-96, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О. Л., зареєстрований в реєстрі № 202, згідно пункту 1.1 якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний АДРЕСА_2 ;

суди встановили, що іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстр. №1971, є таким, що укладений з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а отже є нікчемним правочином, що є підставою для застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 та реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1

суди встановили, що позовні вимоги банку обґрунтовані та вважали, що відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки позивач міг об`єктивно довідатися про порушення своїх прав та інтересів лише з отриманням відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, пов`язаних з виконанням рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року у справі № 638/138/17 і банк довідався про порушення свого права у березні 2019 року.

суди врахували, що: для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину) належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України; початок перебігу за вимогою про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного договору іпотеки), починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

24 грудня 2015 року ОСОБА_1 для забезпечення зобов`язань за договором кредиту ОСОБА_3 передала зазначену квартиру в іпотеку ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору за реєстр. № 1971, посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. (реєстраційний запис про іпотеку № 12743756 від 24 грудня 2015 року, реєстраційний запис про обтяження № 12743906 від 24 грудня 2015 року;

із позовом банк звернувся в жовтні 2019 року. Суди встановили, що позивач довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права ніж в березні 2019 року. ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності і в заяві про застосування позовної давності (Т. 1, а. с. 78) навпаки, не довела, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше. За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову та відсутність підстав для застосування позовної давності.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року у справі № 638/138/17 не є преюдиційним.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 758/6706/14 (провадження № 61-6285св21) зазначено: «у частині п`ятій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тобто особа, яка не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, тому таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20).

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.08.2017 року у справі №638/138/17 є підставою звільнення позивача від доказування того факту наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн, а також від доказування факту зміни номеру квартири, що є предметом іпотеки з будівельного АДРЕСА_9 після введення будинку в експлуатацію. ОСОБА_2 не надала доказів на спростування вказаних обставин у порядку частини п`ятої статті 82 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що договір іпотеки від 20 лютого 2007 року майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру не відповідає вимогам закону необґрунтовані, оскільки спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Підстави для кваліфікації договору від 20 лютого 2007 року як нікчемного відсутні, а позов про оспорення договору від 20 лютого 2007 року ОСОБА_2 в цій справі не заявляла.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що договір іпотеки від 20 лютого 2007 року стосувався майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру і банк не має права на звернення стягнення на квартиру, оскільки заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2017 року в справі № 638/138/17 позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-48 від 20 лютого 2007 року в розмірі 112 464,66 дол. США, що складає 2 976 068,41 грн, звернуто стягнення за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-96, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковцем О. Л., зареєстрований в реєстрі № 202, згідно якого в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» передано нерухоме майно, а саме - майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , які в подальшому в зв`язку з введенням будинку в експлуатацію були змінені на квартиру АДРЕСА_3 , вирішено питання про розподіл судових витрат, в іншій частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 638/20682/15 (провадження № 61-12310св20) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року в справі № 522/21000/18 (провадження № 61-8897св21), не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у частині вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук