ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 638/1723/16-а
адміністративне провадження № К/9901/18993/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року (головуючий суддя Аркатова К.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (головуючий суддя Сіренко О.І., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі № 638/1723/16-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними пункту 8,9 переліку додатку до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
27 січня 2016 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі також ВК Харківської МР), в якому, з урахуванням уточнених вимог просив :
визнати незаконними пункти 8, 9 переліку додатку до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 про внесення нежитлових будівель АДРЕСА_1 з логотипами «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на знос з формулюванням «самовільне розміщення»;
визнати незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 в частині про знос капітальних будівель літ. «А-1» по АДРЕСА_1 ;
зобов`язати виконавчий комітет Харківської міської ради виключити пункти 8,9 з переліку додатку до рішення від 24 квітня 2013 року № 258; поновити порушені конституційні гарантії недоторканості та непорушності нерухомого майна, законно зареєстрованого на праві власності АДРЕСА_1.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення з позовом до адміністративного суду залишено без задоволення.
Клопотання відповідача - Виконавчого комітету Харківської міської ради про залишення без розгляду адміністративного позову задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради про часткове визнання рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 та відповідних пунктів 8-9 переліку Додатку до рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду, у зв`язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року у справі № 638/1723/16-а скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 8,9 переліку додатку до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року у справі № 638/1723/16-а скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у задоволені таких позовних вимог :
визнання незаконними пунктів 8,9 переліку додатку до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 про внесення нежитлових будівель АДРЕСА_1 з логотипами «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3» та « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на знос з формулюванням «самовільне розміщення»;
визнання незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 в частині про знос капітальних будівель АДРЕСА_1;
зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити підпункти 8,9 з переліку додатку до рішення від 24 квітня 2013 року № 258.
В цій частині ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року залишено без змін.
03 серпня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 31 липня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року і прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
16 вересня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 січня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року в частині ухвалення нового судового рішення, яким задоволені позовні вимоги, залишити без змін.
26 лютого 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нежитлове приміщення літ. «А-1» площею 217,1 кв.м. в АДРЕСА_1 належить йому та двом громадянам Італії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 25 травня 2006 року.
Проте на початку березня 2013 року йому вручено припис на добровільне звільнення земельної ділянки за адресою власності: АДРЕСА_1 від належного йому на праві власності нежитлового приміщення.
В подальшому, за вказаною адресою вчинені дії по зносу нежитлової будівлі.
На думку позивача, зазначені дії вчинені на виконання оскаржуваного рішення Харківської міської ради.
Стверджує, що з цього приводу він неодноразово звертався до Харківської міської ради, однак останні заперечували участі у зносі спірних нежитлових будівель.
Акцентує увагу на тому, що з 2011 року вказані нежитлові приміщення перебувають під арештом та забороною на відчуження, однак дані обставини проігноровані міською радою.
За фактом знищення спірного нерухомого майна порушено кримінальне провадження, досудове розслідування якого триває.
Зауважує, що рішення, на підставі якого була знищена його приватна власність, йому не направлялось.
Лише 16 жовтня 2015 року на його запит Харківська міська рада надала йому копію оскаржуваного рішення.
Вважає, що такі дії міської ради порушують його право власності, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, яку обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 258 від 24 квітня 2013 року отримав лише 16 жовтня 2015 року.
Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у задоволені, посилаючись на його необґрунтованість.
На думку відповідача, оскаржуване рішення відповідає вимогам чинного законодавства та компетенції органу, що його видав, а також не порушує прав позивача.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу від 25 травня 2006 року № 1149, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевчук Л.В. нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 217,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_3 - 20/100 частин; ОСОБА_2 - 30/100 частин; ОСОБА_1 - 40/100 частин .
19 березня 2013 року Інспекцією з благоустрою та екології м. Харкова управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради складено припис № 544 про добровільне звільнення території міста Харкова, на ім`я власника нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 , відповідно до якого запропоновано звільнити у триденний строк земельну ділянку за вказаною адресою від нежитлової будівлі, у випадку не здійснення добровільного звільнення, відбудеться примусовий порядок звільнення цієї ділянки.
25 березня 2013 року ОСОБА_1 направлено відповідь на вказаний припис, у якій викладено прохання аргументувати претензію міської ради про звільнення земельної ділянки для можливості звернення до суду за захистом порушених прав щодо йому нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
21 квітня 2013 року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220500001196 за фактом того, що в ніч з 10 на 11 квітня 2013 року невідомими особами за допомогою спецтехніки розрушено нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , за частиною першою статті 194 Кримінального кодексу України (далі також КК України).
24 квітня 2013 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 258 «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» (далі також рішення від 24 квітня 2013 року № 258, спірне рішення) затверджено перелік самовільно розміщених об`єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний для використання територіальною громадою міста стан.
Відповідно до пунктів 8, 9 зазначеного Переліку, в якості самовільно розміщених об`єктів від яких звільняється територія м. Харкова зазначена нежитлова будівля літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .
30 вересня 2013 року головним спеціалістом відділу по обстеженню земельних ділянок Департаменту земельних відносин Харківської міської ради складено акт обстеження на місцевості земельної ділянки в АДРЕСА_1 , яким встановлено, що вищезазначена земельна ділянка не огороджена, вільна від будівель та споруд, ОСОБА_3 , ОСОБА_2, ОСОБА_1 не використовується, договір оренди земельної ділянки між Харківською міською радою та зазначеними особами не укладено.
03 жовтня 2013 року техніком КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» складений акт, яким зафіксовано факт знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .
06 січня 2015 року юридичний департамент Харківської міської ради на звернення позивача по справі ОСОБА_1 повідомив останнього про те, що департаментом комунального господарства, підприємствами комунальної власності територіальної громади міста Харкова звільнення території міста Харкова від нежитлової будівлі літ. «А-1», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилося.
19 травня 2015 року за заявою позивача ОСОБА_1 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом того, що в ніч з 14 травня 2015 року на 15 травня 2015 року невідомі особи за допомогою спецтехніки умисно зруйнували фундамент нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , за частиною першою статті 194 КК України.
19 травня 2015 року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015220100000056 за фактом умисного знищення майна ОСОБА_1 , що заподіяло йому шкоду у великих розмірах, за частиною першою статті 194 КК України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , де перебувала спірна нежитлова будівля.
На думку суду, зібрані у справі докази свідчать про те, що з часу купівлі позивачем та третіми особами вказаної вище нежитлової будівлі у 2006 році до часу знесення будівлі в 2013 році, не вчинено жодної дії для оформлення права користування земельною ділянкою.
Судом зауважено, що зазначені обставини спростовують твердження та вимогу ОСОБА_1 про виключення формулювання з оскаржуваного рішення «самовільно розміщені» нежитлові будівлі.
Також судом зазначено про відсутність доказів того, що знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , вчинено саме відповідачем - Харківською міською радою на виконання оскаржуваного рішення міської ради від 24 квітня 2013 року № 258.
Суд першої інстанції вважає, що зібрані у справі докази, зокрема витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчать про невстановлених осіб, що вчинили, на думку позивача у справі, незаконні дії, спрямовані на знищення належного йому на праві приватної власності майна.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили про незаконність рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 квітня 2013 року № 258 в частині про знос капітальних будівель літ. «А-1» по АДРЕСА_1 .
Водночас, у відповідності до вимог статей 99 100 КАС України, що діяли на час звернення з позовом, суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом як такого, що пропущений з поважний причин, оскільки копія оскаржуваного рішення отримана позивачем 16 жовтня 2015 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нежитлова будівля літери «А-1» в АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1 кв.м, жодним чином не підпадала ні під визначення «самовільного будівництва» відповідно до статті 105 Цивільного кодексу Української PCP, ні під визначення «самочинне будівництво» відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, ні статей 16, 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ні під визначення «самовільне розміщення» Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради № 504/11 від 16 листопада 2011 року.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, земельна ділянка площею 962,18 кв. м, на якій розташована нежитлова будівля літери «А-1» пл. 217,1 кв. м, по АДРЕСА_1 , не може вважатися такою, що зайнята ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 самовільно в розумінні статті 212 Земельного кодексу України (далі також ЗК України).
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність спірного рішення.
Водночас судом апеляційної інстанції зазначено, що спірне рішення є актом індивідуальної дії, тому строк його оскарження обраховується з дати, коли позивач дізнався про нього, в іншому випадку з дати його отримання - 16 жовтня 2015 року.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, а саме частини другої статті 122 КАС України.
Наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 641/10515/14-а.
Скаржник вважає, що позивачем було порушено шестимісячний строк на оскарження рішення від 24 квітня 2013 року № 258.
Зауважує, що 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я Президента України із заявою щодо демонтажу капітальної будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , який був здійснений в період з 10 по 25 квітня 2013 року.
В свою чергу, Юридичним департаментом Харківської міської ради на вказану заяву ОСОБА_1 від 31 жовтня 2014 року, яка надійшла до Харківської міської ради з прокуратури м. Харкова, надано відповідь від 06 січня 2015 року № 74/9-15.
Скаржник наголошує, що отримавши лист Юридичного департаменту Харківської міської ради від 06 січня 2015 року № 74/9-15 ОСОБА_1 мав можливість не порушуючи строків, передбачених частиною 2 статті 122 КАС України, звернутися до відповідача з запитом на отримання оскаржуваного рішення.
Акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи факт пропуску строку для звернення до суду, звернувся до Харківської міської ради з запитом на отримання копії рішення від 24 квітня 2013 року № 258 лише 08 жовтня 2015 року, на який отримав відповідь та копії запитуваних рішень 16 жовтня 2015 року.
Водночас вважає, що позивачу про порушення його прав стало відомо у день знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 217,1 кв.м., яке було здійснено до 25 квітня 2013 року, проте з позовом звернувся 27 січня 2016 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
За твердженням скаржника, беручи до уваги, що нежитлова будівля АДРЕСА_1, не могла бути демонтована у розумінні пункту 5.10.15 Правил благоустрою території м.Харкова, оскільки відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) вона відносилась до об`єктів нерухомого майна, спірне рішення виконанню не підлягало і не виконувалось.
Наполягає на тому, що знесення нежитлової будівлі літ «А-1» по АДРЕСА_1 , яке відбулося в ніч з 10 квітня 2013 року на 11 квітня 2013 року, з 24 квітня 2013 року на 25 квітня 2013 року, з 02 листопада 2013 року на 16 листопада 2013 року, з 14 травня 2015 року на 19 травня 2015 року, не могло бути здійснено виконавчими органами Харківської міської ради, підпорядкованими комунальними підприємствами або будь-якою іншою особою саме на підставі спірного рішення № 258.
Вважає, що рішення № 258 само по собі не тягне за собою порушення прав та інтересів позивача.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що відповідач фактично просить Верховний Суд переглянути ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 05 жовтня 2017 року в межах цієї справи, якою вирішувалося питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
Вважає, що судом апеляційної інстанції правильно та повно досліджено докази, а рішення є законним та обґрунтованим.
В додаткових поясненнях до касаційної скарги позивач зазначає, що у справі, яка переглядається, та у справі № 641/10515/14-а, на яку покликається скаржник, є подібними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, як і встановлені судом фактичні обставини. Відмінність між зазначеними судовими рішення полягає в тому, що настання фактичних обставин відбулось в різній послідовності, в умовах відмінної поведінки суб`єкта владних повноважень до факту демонтажу об`єктів приватної власності.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Колегія суддів враховує, що Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає.
За змістом статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із підпунктом 7 пункту «а» статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Відповідно до частин 1, 6 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
Згідно із частинами 9 та 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 квітня 2013 року відповідачем було прийнято спірне рішення № 258 «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан», за змістом якого Департаменту комунального господарства разом з КП «Харківські теплові мережі», КП «Харківводоканал», КП «Міськсвітло» СКП «Харківзеленбуд» КП «Харківбалгоустрій» зобов`язано забезпечити звільнення територій від безхазяйного майна, самовільно розміщених об`єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів, тощо згідно додатку, згідно актів перевірки Інспекції з благоустрою та екології міста Харкова, Управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради.
У разі не звільнення території у добровільному порядку провести звільнення територій від самовільно збудованих об`єктів та розміщеного майна згідно додатку, шляхом їх демонтажу та переміщення на територію комунального підприємства «Харківводоканал» за адресою: вулиця Коростельська, 46.
Згідно із додатком до рішення виконавчого комітету міської ради № 258 від 24 квітня 2013 року, який є невід`ємною частиною зазначеного рішення, затверджений Перелік самовільно розміщених об`єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний стан для використання територіальною громадою міста стан, в пунктах 8 та 9 якого зазначено нежитлова будівля літ. «А-1» з логотипами «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою АДРЕСА_1.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню, колегія суддів зазначає таке.
Закон України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі також Закон № 2807-IV) визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
За змістом частини першої статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Згідно із статтею 34 Закону № 2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.
Правилами благоустрою території міста Харкова, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 29 квітня 2009 року № 114/09 (зі змінами та доповненнями від 16 листопада 2011 року № 504/11, далі також Правила благоустрою, в редакції на час прийняття спірного рішення) визначено Порядок звільнення території міста Харкова від безхазяйного майна, самовільно розміщених об`єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів (§ 5.10 Правил).
Верховний Суд керується редакцією Правил благоустрою, чинною на час прийняття спірного рішення.
Згідно із підпунктом 5.10.1 Правил благоустрою даний порядок розроблено на виконання та відповідно до вимог Конституції України Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», інших актів законодавства з метою запровадження гарантованого механізму забезпечення благоустрою на території міста Харкова, гарантованого захисту прав територіальної громади від правопорушень у сфері благоустрою, земельній та містобудівній сферах, забезпечення та стимулювання виконання вимог актів чинного земельного законодавства, встановлення єдиного підходу у вирішенні питань щодо захисту права власності територіальної громади міста Харкова на землю.
Пунктом 5.10.2 Правил благоустрою передбачено, що Положення даного параграфу розповсюджуються на випадки виявлення безхазяйного майна, самовільного розміщення об`єктів, споруд, об`єктів незавершеного будівництва, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, кіосків, павільйонів, лотків, палаток, конструкцій, іншого типу, виду, іншого майна, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій (у тому числі рекламних), транспортних засобів, механізмів, тощо.
Під самовільним розміщенням об`єктів розуміється розміщення, встановлення, інші дії, пов`язані з зайняттям території міста Харкова, що здійснені без належного дозволу, встановленого чинними актами законодавства, рішеннями Харківської міської ради, її виконавчих органів, з відхиленням від проекту, тощо.
Особа, що здійснила або здійснює самовільне встановлення (будівництво, розміщення, тощо) зазначеного майна (об`єктів), не набуває права власності на нього.
Відповідно до пунктів 5.10.3.-5.10.4, 5.10. Правил благоустрою звільнення території міста Харкова від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфу об`єктів відбувається у випадку самовільного розміщення цих об`єктів без передбаченого чинним законодавством дозволу та/або без оформлення у встановленому законом порядку права власності чи права користування на земельну ділянку, на якій розміщено цей об`єкт.
Виявлення безхазяйного майна, випадків самовільного розміщення, зазначених в п. 5.10.2. цього параграфу об`єктів, здійснюється Адміністраціями районів Харківської міської ради, Інспекцією з благоустрою та екології м. Харкова Управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, Управлінням земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин міської ради, у тому числі на підставі інформації від виконавчих органів Харківської міської ради, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та господарювання, фізичних осіб, з наданням фото об`єкта та схеми розміщення.
На підставі акту Інспекції з благоустрою та екології м. Харкова Управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради власнику об`єкту, якщо встановлено особу, що здійснила розміщення (будівництво) майна (об`єкта), від якого звільняється територія міста Харкова, надається повідомлення (припис) у двох примірниках про усунення порушень шляхом самостійного проведення демонтажу об`єкту у триденний термін. Один з примірників повідомлення (припису) повинен містити відмітку про його отримання (відмову отримання) особою, якою розміщено майно (об`єкт).
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 19 березня 2013 року Інспекцією з благоустрою та екології м. Харкова управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради складено припис № 544 про добровільне звільнення території міста Харкова, на ім`я власника нежитлової будівлі по вулиці Полтавський шлях м. Харкова, відповідно до якого запропоновано звільнити у триденний строк земельну ділянку за вказаною адресою від нежитлової будівлі, у випадку не здійснення добровільного звільнення, відбудеться примусовий порядок звільнення цієї ділянки.
25 березня 2013 року ОСОБА_1 складено відповідь на вказаний припис, згідно якої зазначено про вжиття заходів для державної реєстрації прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , викладено прохання аргументувати претензію міської ради про звільнення земельної ділянки для можливості звернення до суду за захистом порушених прав.
За змістом пункту 5.10.9 Правил благоустрою передбачений п. 5.10.5. акт, складений Інспекцією з благоустрою та екології м. Харкова Управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради разом з повідомленням (приписом) та іншими матеріалами направляється до Юридичного департаменту для вирішення питання щодо включення об`єкту (майна) до проекту рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про звільнення території міста Харкова від самовільно розміщених об`єктів.
Відповідно до пункту 5.10.12 Правил благоустрою рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про звільнення території міста Харкова від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфу об`єктів приймається у встановленому законом порядку.
У рішенні про звільнення території від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфу об`єктів зазначаються відповідні виконавчі органи міської ради та комунальні підприємства, яким доручено його виконання, місце, до якого переміщується майно (об`єкт), інші необхідні вказівки та відомості.
Організацію та координацію робіт по звільненню території від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфа об`єктів здійснює Адміністрація району Харківської міської ради, на території якого розміщено вказані об`єкти.
Визначення необхідних для здійснення робіт з демонтажу технічних засобів, їх кількості, залучення необхідної техніки та аварійних бригад з підприємств комунальної власності територіальної громади міста Харкова, уповноважених рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради проводити роботи з демонтажу, здійснює відповідний Департамент міської ради, в оперативному підпорядкуванні якого знаходяться дані підприємства комунальної власності.
Згідно із пунктами 5.10.13, 5.10.14, 5.10.15 Правил благоустрою звільнення території міста Харкова від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфа об`єктів здійснюється підприємствами комунальної власності територіальної громади міста Харкова, уповноваженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради. До виконання заходів зі звільнення території можуть залучатися інші підприємства та організації.
Територія міста Харкова звільняється від самовільно розміщених об`єктів (майна) після прийняття виконавчим комітетом Харківської міської ради відповідного рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пунктів 8, 9 Переліку до спірного рішення № 258, в якості самовільно розміщених об`єктів від яких звільняється територія м. Харкова зазначена нежитлова будівля літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За змістом частин першої, другої статті 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зміст вищенаведених правових норм законодавства дає підстави для висновку, що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.
Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 640/3417/19 зазначив, що право власності є об`єктом конституційного захисту від необґрунтованого втручання у здійснення власником своїх прав, у тому числі й з боку держави (її органів та їх посадових осіб) та органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб). Свавільне втручання у право власності не допускається.
Судом апеляційної інстанції зауважено, що судом першої інстанції неповно досліджено докази, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції додатково встановлено такі обставини:
нежитлова будівля за адресою: в АДРЕСА_1 була зведена на виділеній земельній ділянці у 1984 році організацією Тунельний загін № 15 Управління будівництвом «Харківметробуд», тобто організацією державної форми власності;
нежитлова будівля за адресою: в АДРЕСА_1 загальною площею 217,1 кв.м була відчужена у 18 березня 1989 року організацією Тунельний загін № 15 Управління будівництвом «Харківметробуд» на користь кооперативу «Фенікс»;
нежитлова будівля за адресою: в АДРЕСА_1, якій було присвоєно літеру «А-1», загальною площею 217,1 кв.м. була відчужена 11 червня 1990 року кооперативом «Фенікс» на користь кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
В лютому 1998 року за зверненням кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» було проведено інвентаризацію використовуваної земельної ділянки квартал 2035 з архівної записом № 6886.
Згідно із технічним звітом площа використовуваного земельної ділянки кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 , становить 962,18 кв.м.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що кооператив « ІНФОРМАЦІЯ_1 » був користувачем земельної ділянки площею 962,18 кв. м, і права користування цією ділянкою переходили наступним власникам нежитлової будівлі літери «А-1» пл. 217,1 кв. м, по АДРЕСА_1 , відповідно до чинного законодавства України.
На виконання вимог частин 1, 2 статті 77 КАС України, відповідачем зазначені обставини не спростовані, відповідно суд касаційної інстанції застосовує норми права до встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
Колегія суддів враховує, що 30 травня 2006 року право власності на нежитлову будівлю літери «А-1» загальною площею 217,1 кв.м, по АДРЕСА_1 , з інвентаризаційним номером № 81694 набули ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 30.05.2006 р.).
В 2006 році власники нежитлової будівлі літери «А-1» загальною площею 217,1 кв.м, по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстрували за адресою розташування зазначеної вище нежитлової будівлі юридичну особу ТОВ «ЄВРОСЕРВІС УКРАЇНА С.Р.Л.» (ідентифікаційний код юридичної особи 34329871).
За змістом статті 105 Цивільного кодексу Української PCP громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Відповідно до частин 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія судів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що нежитлова будівля літери «А-1» в АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1 кв.м, жодним чином не підпадала ні під визначення «самовільного будівництва» відповідно до статті 105 Цивільного кодексу Української PCP, ні під визначення «самочинне будівництво» відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, ні статей 16, 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ні під визначення «самовільне розміщення» Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради № 504/11 від 16 листопада 2011 року ( зі змінами).
Отже, беручи до уваги, що нежитлова будівля літ «А-1» по АДРЕСА_1 в розумінні статей 181 182 ЦК та вимог Закону 1952-IV відноситься до об`єктів нерухомого майна, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, спірне рішення в частині включення такої будівлі до переліку самовільно розміщених об`єктів від яких звільняється територія м. Харкова є протиправним.
Водночас колегія суддів зазначає, що питання щодо право власності на земельну ділянку у розмірі 962,18 кв.м не вирішується в межах спірних правовідносин, оскільки предметом спору є наявність повноважень у відповідача на включення об`єкту нерухомості позивача до переліку самовільно розміщених об`єктів від якого звільняється територія м.Харькова.
Ключовим доводом касаційної скарги відповідача є порушення позивачем строків звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції в межах цієї справи переглядалася ухвала суду першої інстанції від 12 липня 2017 року про залишення позову без розгляду.
Скасовуючи зазначену ухвалу суду першої інстанції від 12 липня 2017 року, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 05 жовтня 2017 року дійшов висновку, що спірне рішення є рішенням індивідуальної дії, тому строк його оскарження обраховується з дати, коли позивач дізнався про нього, в даному випадку з дати його отримання - 16 жовтня 2015 року.
З урахуванням обставин, які були встановлені судом апеляційної інстанції в ухвалі від 05 жовтня 2017 року, суд першої інстанції, продовжуючи розгляд справи поновив ОСОБА_1 строк на звернення за його адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо порушення строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з зазначеним позовом звернувся до Дзержинського райсуду м. Харкова 27 січня 2016 року.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач зазначав, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 258 від 24 квітня 2013 року отримано ним на його запит до Департаменту діловодства Виконавчого комітету Харківської міської ради саме 16 жовтня 2015 року.
Частини перша, друга статті 55 Конституції України встановлюють, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 1 статті 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, згідно положень вказаної статті - початок перебігу строку звернення до суду безпосередньо пов`язане з часом коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
За сталою судовою практикою строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас термін "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вищенаведене дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілхан проти Туреччини" ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Предметом спору в межах цієї справи є акт індивідуальної дії, який оскаржується в частині, що стосується безпосередньо прав позивача.
Отже, реалізація права на судове оскарження спірного рішення має бути пов`язана в першу чергу з обізнаністю особи щодо якої прийнятий цей акт та від дати обізнаності необхідно відраховувати початок перебігу строку на його оскарження.
Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника про те, що позивачу про порушення його прав стало відомо у день знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 217,1 кв.м, а саме 25 квітня 2013 року, з покликанням на заяву ОСОБА_1 від 31 жовтня 2014 року, яка надійшла до Харківської міської ради з прокуратури м. Харкова, оскільки у листі (відповіді) юридичного департаменту Харківської міської ради від 06 січня 2015 року № 74/9-15 заперечується причетність виконавчого комітету чи ради до зносу капітальної будівлі, що також підтверджено запереченнями на позов та поясненнями представника виконавчого комітету.
Водночас Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про безпідставне покликання відповідача на лист юридичного департаменту Харківської міської ради від 06 січня 2015 року № 74/9-15, оскільки зі змісту вказаної відповіді не вбачається, що вказане рішення виконавчого комітету Харківської міської ради 24 квітня 2013 року № 258 стосується саме позивача.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позивач, отримавши 16 жовтня 2015 року копію рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 258 від 24 квітня 2013 року, з дотриманням строку, визначеного частиною 2 статті 99 КАС України, звернувся з цим позовом до суду.
В контексті вимог статті 341 КАС України колегія суддів зауважує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Водночас доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, фактично зводяться до переоцінки доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
З огляду на зазначене, колегія судів не приймає до уваги покликання відповідача на висновки Верховного Суду у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 641/10515/14-а, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у зазначеній справі зі справою, що переглядається.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду та рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року (в частині, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 638/1723/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа