Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 638/18045/17

провадження № 61-21104св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «А-Банк»), фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним договір № EU-541 від 18 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір

ДБ № EU-541 від 18 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та

ФОП ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір споживчого кредиту

№ АВН0RX188180162008 від 18 листопада 2017 року, укладений між

ОСОБА_1 та ПАТ «А-Банк»; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість товару, перераховану ПАТ «А-Банк» згідно з платіжним дорученням № BLFZ09BI91 від 18 листопада 2017 року у сумі

21 710,81 грн; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди; стягнути з ПАТ «А-Банк» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, судові витрати покласти на відповідачів.

Позов мотивований тим, що 18 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір EU-541 на виготовлення та передачу ПВХ-конструкцій на суму 19 989,00 грн та договір на ДБ № EU-541 на виготовлення та передачу ДБ на суму 7 500,00 грн. Загальна сума вартості товару за двома договорами склала 27 489,00 грн. З метою попередньої оплати товару ОСОБА_1 уклав з ПАТ «А-Банк» договір споживчого кредиту № АВН0RX188180162008 на суму 27 489,00 грн. Вважає умови договорів несправедливими, такими, що вчинені під впливом обману, а тому вважає, що вони мають бути визнані недійсними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня

2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договорів, що були укладені між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також між ПАТ «А-Банк» та

ОСОБА_1 є несправедливими, а також вчинені під впливом обману, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Судами під час розгляду справи не застосовано до спірних правовідносин норми права, які підлягають застосуванню.

Судами не надано оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «А-Банк», в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року відмовити. У разі визнання кредитного договору укладеного між ПАТ «А-Банк» та ОСОБА_1 недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину згідно частини першої статті 216 ЦК України та частини першої статті 1057-1 ЦК України та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «А-Банк» суму в розмірі 27 489,00 грн.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а аргументи, наведені у касаційній скарзі цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 18 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір EU-541 на виготовлення та передачу ПВХ-конструкцій на суму 19 989,00 грн та договір на ДБ № EU-541на на виготовлення та передачу ДБ на суму 7 500,00 грн. За змістом договорів, Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками Виконавця. В свою чергу Замовник зобов`язується оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно з умовами даних Договорів. Загальна сума вартості товару за двома договорами склала 27 489,00 грн, завдаток становить 21 710,81 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до кожного Договору, позивач своїм особистим підписом підтвердив, що він під час укладання договору належним чином повідомлений, що ПВХ конструкції виготовляються з використанням скла, розкроєного під визначений Замовником, індивідуальний розмір. Також своїм підписом позивач підтвердив, що йому відомо, що згідно з Додатком № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 затверджений перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню). Відповідно до даного переліку скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягають поверненню. Враховуючи викладене, розірвання договору не допускається. У випадку придбання ПВХ конструкцій у кредит, договір кредиту не підлягає розірванню, допускається дострокове повне погашення кредиту.

18 листопада 2017 з метою попередньої оплати товару позивач уклав з

ПАТ «А-Банк» договір споживчого кредиту на суму 27 489,00 грн. Відповідно до заяви позичальника № АВН0RX188180162008 між ОСОБА_1 з однієї сторони та ПАТ «А-Банк» з іншої сторони було укладено Договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого Банк надає ОСОБА_1 кредит у розмірі 27 489,00 грн, строком на 36 місяців (з 18 листопада 2017 року по 17 листопада 2020 року включно), зі сплатою відсотків у розмірі 0,12 % річних. Щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту складає

1 099,56 грн, щомісячний платіж у сумі 765,02 грн, з 29 травня 2018 року у сумі 1 864,58 грн, період сплати з 23 по 28 число кожного місяця.

Позивач своїм підписом підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПАТ «А-Банк», а також погодився з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами, що розміщені на сайті Банку, Тарифами складає між позивачем та Банком кредитно-заставний договір (пункти 13-15 Заяви).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частиною першою статті 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України, визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин першої, третьої, п?ятої зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом частини першої статті 229, частини першої статті 230 ЦК України, правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обо`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що умови договорів погоджені із замовником і добровільно ним прийняті. Зміст і умова угоди не суперечить вимогам статті 203 ЦК України. Позивач власноручно та добровільно підписав договір на виготовлення ПВХ конструкцій, що свідчить про те, що він був ознайомлений з умовами зазначених договорів. Позивачем проставлено відповідний підпис у додатку № 1 до договору, згідно якого він підтвердив, що скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню та йому у повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки доказів щодо того, що позивач був введений в оману щодо умов договору та обставин, що мають істотне значення матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживача.

Згідно до частини першої статті 865, частин першої, другої статті 872 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором: 1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості; 2) розірвання договору та відшкодування збитків. У разі виявлення інших відступів від умов договору або інших недоліків у роботі замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення цих недоліків у розумний строк або відшкодування його витрат на усунення недоліків чи відповідного зменшення плати.

Згідно частини четвертої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

В той же час, позовних вимог про розірвання вказаного договору у зв`язку з тим, що надані позивачу вікна є не тої форми, позивачем не заявлено.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до положень статей 1054 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга стаття 627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя стаття 1054 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 ,частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частині першій статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215 1048-1052 1054-1055 ЦК України), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини п?ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Свобода договору при укладенні кредитного договору

№ ABH0RX188180162008 від 18 листопада 2017 року, не є абсолютною та обмежується спеціальними нормами законодавства у сфері споживчого кредитування. За таких умов, сторони кредитного договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, оскільки, урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

Згідно пункту 4 частини першої статті 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та статей 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлено обов`язок кредитора, щодо неухильного дотримання вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 4 частини першої статті 4 та частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Вимогою частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов`язано Банки перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із зазначенням викладеної в цих умовах переліком інформації.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Вимогами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту Банки зобов`язані зазначати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними. Банк свої зобов`язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав грошові кошти для споживчих потреб, які були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_2 .

У матеріалах справи відсутні умови, правила та тарифи, якими визначено розмір пені (яка не являється істотною умовою договору) за порушення умов договору, а тому вони не являються частиною договору, так як позивачем не підписані, дана позиція колегії суддів узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові № 14-131цс19

від 03 липня 2019 року.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання договорів недійсними.

Доводи ОСОБА_1 про невідповідність сум зазначених в оскаржуваних договорах сумам зазначених в рахунку фактурі та товарному чеку не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено, яким чином порушені його права вказаними суперечностями, адже сума споживчого кредиту наданого позивачу банком становить 27 489,00 грн, що відповідає сумі, яку позивач просив надати йому у строковий кредит шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_2 .

В заяві позичальника зазначено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі: оплати/часткової оплати товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_5 . Опис предмету застави: металеві конструкції рама розміром 15000х15000, вартість якого 62 489,00 грн. Також вказано, що сума авансового внеску за товар, який сплачується за рахунок власних коштів позичальника становить 35 000,00 грн. Різницю складає сума 62489,00 - 35 000,00 = 27 489,00 грн.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова

від 05 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 24 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко