Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 638/18879/18

провадження № 61-11179св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Стець Максим Леонідович, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2021 року у складі судді Цвірюка Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінанс Проперті Групп», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу

Чижова Н. А., про визнання правочину недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 червня 2008 року між ОСОБА_1 та

АКБ «Меркурій» був укладений кредитний договір, за умовами якого він одержав кредит у сумі 200 000 грн зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 15,5% на рік. На забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між АКБ «Меркурій», позивачем та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу та

ОСОБА_5 в рівних частках (по частці) квартира АДРЕСА_1 .

Зазначає, що 30 серпня 2018 року ПАТ Банк «Меркурій» відступив право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Фінанс Проперті Групп», яке, в свою чергу, 04 вересня 2018 року відступило таке право на користь ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 04 вересня 2018 року, укладені між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 , є недійсними, оскільки у цьому випадку відбулася заміна кредитодавця, банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги.

Незважаючи на зазначені обставини, ОСОБА_2 звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно у позасудовому порядку і 14 грудня 2018 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н. А. прийняла рішення, індексний номер 44622617, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру. 07 лютого 2019 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 , а останній, у свою чергу, 14 листопада 2019 року відчужив це нерухоме майно за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 .

Вважаючи, що відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_2 суперечить вимогам закону, то звернення стягнення останнім на предмет іпотеки та подальше відчуження спірного майна відбулося також із порушенням чинного законодавства та без волі позивача як іпотекодавця за договором іпотеки, а тому майно повинно бути витребувано від останнього набувача майна ОСОБА_4 .

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами

від 03 червня 2008 року, укладені 04 вересня 2018 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_2 , вчинену 14 грудня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Чижовою Н. А.; витребувати квартиру

АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 04 вересня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 , відносно договору про іпотечний кредит від 03 червня 2008 року № 22-12-106.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03 червня 2008 року № 22-1-05-111, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М. за реєстровим № 3706, укладений між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 , від 04 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Д`яченком В. Є. за реєстровим № 214.

Витребувано з володіння ОСОБА_4 трикімнатну квартиру загальною площею 58,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фізична особа громадянин України ОСОБА_2 не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема і щодо факторингових операцій. Фактично сторони оспорюваного договору уклали договір факторингу, завдяки якому здійснили перехід права вимоги щодо іпотечного майна від фінансової установи до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між фінансовою установою та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Враховуючи викладене, суд вважав, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги від 04 вересня 2018 року за своєю суттю є договором факторингу та укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами слід визнати недійсними.

Суд також дійшов висновку про необхідність застосування статті 387 ЦК України до спірних правовідносин та витребування з володіння

ОСОБА_4 спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2021 року в частині витребування квартири з володіння ОСОБА_4 змінено та ухвалено нове рішення в цій частині, яким витребувано у ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги з огляду на статус особи, яка її набула. Однак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про витребування усієї квартири на користь позивача, оскільки йому належить лише її частка, а інша частка квартири належить ОСОБА_5 , яка за захистом своїх прав до суду не зверталася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не довів порушення своїх прав укладеними від 04 вересня 2018 рокуміж ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 договорами про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Посилається на те, що оспорюваний позивачем договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнового права, укладений на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 серпня 2018 року банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, і його сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.Суди не врахували, що ОСОБА_2 набув право вимоги від ТОВ «Фінанс Проперті Групп», яке придбало це право у банку, який перебував у стані припинення і його було позбавлено банківської ліцензії. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, тому придбання такого права фізичною особою є законним.

Також судами не було залучено в якості відповідача сторону зазначених правочинів ТОВ «Фінанс Проперті Групп», що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Дійшовши висновку про витребування спірного майна на користь позивача, суди не проаналізували питання добросовісності/недобросовісності дій відповідача як останнього набувача майна. Крім того, суди мали б відмовити у витребуванні майна на підставі статей 387 388 ЦК України, оскільки воно вибуло із власності позивача за наявності на те його волі, про що свідчить застереження, яке міститься у іпотечному договорі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 18 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 червня 2008 року між позивачем та АКБ «Меркурій» був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 одержав кредит у сумі

200 000 грн зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 15,5% на рік, строком користування до 10 червня 2024 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між

АКБ «Меркурій», позивачем та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу та ОСОБА_5 в рівних частках

(по частці кожному) квартира АДРЕСА_1 .

30 серпня 2018 року ПАТ Банк «Меркурій» за відповідним договором відступив право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Фінанс Проперті Групп».

04 вересня 2018 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 03 червня 2008 року, відповідно до умов якого до ОСОБА_2 перейшли права кредитора та іпотекодержателя за зазначеними правочинами.

14 грудня 2018 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н. А. ухвалила рішення, індексний номер 44622617, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Підставою виникнення права власності є договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03 червня 2008 року.

07 лютого 2019 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 , а останній, у свою чергу, 14 листопада

2019 року відчужив це нерухоме майно за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту, як оспорення правочину, суду необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання під час процедури ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Тож договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

Згідно з умовами зазначеногодоговору 30 серпня 2018 року ПАТ Банк «Меркурій» передало ТОВ «Фінанс Проперті Групп» всі права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 червня 2008 року та за договором іпотеки.

ТОВ «Фінанс Проперті Групп» 04 вересня 2018 року відступило своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_2 , який за купівлю майнових прав сплатив ТОВ «Фінанс Проперті Групп» 171 000 грн.

Отже, договір про відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов`язаннях за кредитним договором від 03 червня 2008 року і договором іпотеки ТОВ «Фінанс Проперті Групп» як правонаступник банку замінений на відповідача ОСОБА_2 як нового кредитора.

Відповідач ОСОБА_2 не набув право здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_1 , оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 червня 2008 року і за договором іпотеки.

Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладений на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 серпня 2018 року між банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, і його сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковими.

Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України, і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі

№ 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про правомірність придбання фізичною особою права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами у банку, який позбавлений банківської ліцензії і перебуває у стадії ліквідації, колегія суддів зазначає таке.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 12 червня 2014 року розміщено оголошення про те, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 червня

2014 року № 340 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства банку «Меркурій» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення від 12 червня 2014 року про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк «Меркурій».

Зазначена інформація є загальнодоступною, загальновідомою і відповідно до статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

З договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором

від 30 серпня 2018 року випливає, що договір укладений між

ПАТ Банк «Меркурій», що перебував у стані припинення, від імені якого діяла на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Меркурій», та ТОВ «Фінанс Проперті Групп» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів

№ UA-EA-2018-07-10-000094-b.

Означена ситуація уможливила відступлення права вимоги за кредитним і іпотечним договорами не лише на користь фінансової установи, а і будь-якій особі, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що банк, розпродаючи активи у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, мав право продати право вимоги за кредитним та іпотечним договорами не лише фінансовій установі, то таке право перейшло до нового кредитора ТОВ «Фінанс Проперті Групп» з огляду на зміст положення статті 514 ЦК України.

Отже, як первісне, так і наступне відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) розпродує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії.

Таким чином, ТОВ «Фінанс Проперті Групп», відступаючи права кредитора та іпотекодержателя, набуті на відкритих електронних торгах з продажу активів позбавленого банківської ліцензії та перебуваючого у процедурі ліквідації банку на користь не фінансової установи, а фізичної особи, діяв правомірно.

Визнаючи недійсними укладені 04 вересня 2018 року договори про відступлення права вимоги ТОВ «Фінанс Проперті Групп» на користь

ОСОБА_2 , суди не звернули уваги, що первісний кредитор

ПАТ Банк «Меркурій» з 2014 року був позбавлений банківської ліцензії, перебував у стадії ліквідації, а тому дійшли помилкових висновків про недійсність оспорюваних договорів з підстав відступлення права вимоги на користь особи, яка не є фінансовою установою.

З огляду на викладене, оскаржені рішення судів підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_2 , витребування квартири АДРЕСА_1 у цьому випадку є похідними від вимог про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, у задоволенні яких відмовлено, тому, відповідно, наявні підстави для відмови у задоволенні зазначених вимог також.

Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною

Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами порушення його прав внаслідок купівлі ОСОБА_2 права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Так, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

У справі, що переглядається, позивач не є стороною договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладених 04 вересня 2020 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та

ОСОБА_2 . Отже, позивач зобов`язаний був довести, що оспорюваними договорами порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

Оспорюючи зазначені договори, позивач у позовній заяві не зазначив, які саме його права порушені цими договорами. Позовна заява містить тільки доводи щодо неправомірності переходу права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, що не має банківської ліцензії, які є помилковими з огляду на наведені у цій постанові мотиви. При цьому заміна кредитора у зобов`язанні не змінює саме зобов`язання і позивач має ті ж самі права і обов`язки, визначені кредитним та іпотечним договорами, як перед первісним кредитором, так і, у разі переходу права вимоги, перед іншим кредитором, а тому сама по собі заміна кредитора не свідчить про порушення прав позивача. Позивач також не посилався на належне виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором та повернення кредитору коштів у порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Інших підстав недійсності оспорюваних договорів позивач не зазначив.

Верховний Суд наголошує, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, сплачений ОСОБА_4 судовий збір при поданні апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 20 464,80 грн (8 464,80 грн + 12 000 грн) покладається на позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Стець Максим Леонідович, задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, про визнання правочину недійсним та витребування майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 20 464,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта