Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 638/19033/17

провадження № 61-13895св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Харківське державне авіаційне виробниче підприємство,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Харківське державне авіаційне виробниче підприємство звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2004 року у справі № 2-24803 ОСОБА_1 виселено з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вселено у житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , які знаходяться на балансі Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

Зазначало, що відповідач своїм правом на користування житловим приміщенням не скористався, жодного разу, починаючи з квітня 2005 року до часу звернення до суду з позовом, в кімнаті не з`являвся, що підтверджується актами складеними працівниками Житлово-комунального відділу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (далі - ЖКВ ХДАВП) від 12 жовтня 2015 року, 17 травня 2016 року, 22 грудня 2016 року, 06 червня 2017 року, 02 листопада 2017 року.

Ураховуючи наведене, Харківське державне авіаційне виробниче підприємство просило суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року у задоволенні позову Харківського державного авіаційного виробничого підприємства відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірному приміщенні.

Районний суд відхилив надані позивачем як докази акти, складені працівниками ЖКВ ХДАВП від 12 жовтня 2015 року, 17 травня 2016 року, 22 грудня 2016 року, 06 червня 2017 року, 02 листопада 2017 року, оскільки вони не підтверджують факт непроживання ОСОБА_1 , з огляду на те, що у вказаних актах зазначається лише дата їх складання, не вказано час, коли здійснювався вихід за вказаною адресою.

Суд зазначив, що ОСОБА_1 продовжує працювати, а тому в робочий час міг перебувати на своєму робочому місці, а не за адресою свого проживання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Харківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду про недоведеність позивачем факту непроживання відповідача у спірному приміщенні є правильними.

Апеляційний суд зазначив, що показаннями свідків, допитаних під час розгляду справи, спростовуються доводи і посилання позивача на тривале непроживання ОСОБА_1 у спірному приміщенні з посиланнями на акти, складені працівниками ЖКВ ХДАВП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Харківське державне авіаційне виробниче підприємство посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що районний та апеляційний суди безпідставно відхилили подані позивачем докази на підтвердження факту не проживання відповідача у спірному приміщенні.

Зазначає, що ОСОБА_1 не проживав у спірному приміщенні з 2005 року по 2018 рік, що підтверджується відсутністю оплати за надані комунальні послуги та актами, складеними працівниками ЖКВ ХДАВП від 12 жовтня 2015 року, 17 травня 2016 року, 22 грудня 2016 року, 06 червня 2017 року, 02 листопада 2017 року.

Вважає, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 124-125 ЖК Української РСР.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасник процесу до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Харківського державного авіаційного виробничого підприємства задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має право користуванням кімнатою у гуртожитку, яка належить позивачу. При цьому відповідач ОСОБА_1 з 19 листопада 1975 року працював спочатку на Харківському авіаційному заводі ім. Ленінського комсомолу (нині - Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві - ХДАВП), та на час розгляду справи працював на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 24).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки надані позивачем докази, зокрема, акти, складені працівниками ЖКВ ХДАВП, не містять інформації, достатньої для виселення особи на підставі статей 71 72 ЖК Української РСР. Крім того, судами правильно визначено, що на спірні правовідносини поширюються норми статей 124-125 ЖК Української РСР.

Щодо інших доводів позивача на підтвердження його позовних вимог, то суди правильно їх відхилили, оскільки вони спростовані показаннями свідків та поданими відповідачем документами, зокрема, копією паспорта, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 зареєстрований в спірному житловому приміщенні.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що він не довів.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому, при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Отже, суди надали правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам і нормам права, які підлягають застосуванню та ухвалили законні та обґрунтовані рішення про відмову у задоволенні позову Харківського державного авіаційного виробничого підприємства про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням..

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Доводи заявника про наявність заборгованості у відповідача за комунальні послуги не є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки не свідчать про втрату інтересу відповідача до спірного житла.

Доводи касаційної скарги, що судами не враховано акти про відсутність відповідача за постійним місцем проживання висновків суду, з урахуванням зазначених вище фактичних обставин справи та норм права, не спростовують й не можуть бути підставою скасування законних судових рішень, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із висновком суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на його законність та обґрунтованість не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк