Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 638/19335/18
провадження № 61-14547св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Управління служб у справах дітей Департаменту охорони здоров`я та соціальних питань Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова, у складі судді Аркатової К. В., від 03 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., від 27 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Управління служб у справах дітей Департаменту охорони здоров`я та соціальних питань Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 26 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, від якого вони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2018 року у справі № 638/3350/18 шлюб між сторонами розірвано. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 почала чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, а саме повністю відмовляє батькові у спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні, кожна спроба поспілкуватись з дитиною закінчується конфліктом та викликом поліції, що негативно впливає як на саму дитину, так і порушує права батька. Врегулювати дане питання через укладення відповідного нотаріально посвідченого договору або через орган опіки та піклування ОСОБА_2 категорично відмовляється.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд усунути перешкоди йому у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та визначити порядок участі у вихованні дитини згідно з наступним графіком побачень: перша і третя субота та неділя місяця з 10 год суботи до 18 год неділі, а також шляхом проведення спільного із дитиною відпочинку під час відпустки строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів щороку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня
2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у вихованні дочки ОСОБА_3 , визначено порядок участі у вихованні дитини згідно з наступним графіком побачень: перша, третя субота та друга, четверта неділя місяця з 09 год до 12 год, щосереди з 18 год до 20 год без присутності матері дитини ОСОБА_2 ,
а також шляхом проведення спільного із дитиною відпочинку під час відпустки строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів щороку з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками дитини. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що спосіб участі батька у вихованні дитини слід визначити відповідно до графіку побачень запропонованого службою у справах дітей, але без присутності матері, оскільки відсутні обґрунтовані посилання на необхідність зустрічей батька з дитиною у присутності матері. Саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі вихованні дитини. Щодо позовних вимог про проведення спільного відпочинку батька із дитиною під час відпустки строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів щороку, то таку вимогу задоволено частково з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 серпня 2021 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із районного суду.
У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вважаючи, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених Верховним Судом у справах № 758/5545/18, № 215/2218/20, № 629/4523/18-ц, № 760/15242/19, № 183/5863/18, № 309/597/19, № 562/1686/18 (пункт 1 частини другої
Вказує, що вимоги про проведення спільної відпустки не були предметом розгляду органу опіки та піклування.
На час складання висновку органу опіки та піклування позивачем було надано договір оренди житла, строк якого сплив, крім того позивача визнано таким, що втратив право користування житлом.
ОСОБА_1 власною дитиною ніколи не опікувався, йому не відомо як з нею необхідно поводитися з урахуванням її стану здоров`я. Також із позову батька позивача у справі № 638/3192/20 про визнання такими, що втратили право користування житлом вбачається, що ОСОБА_1 не цікавиться дитиною.
Звертає увагу, що в процесі виконання оскаржуваного рішення позивач намагався силоміць забрати і посадити до автомобіля дитину, яка не хотіла з ним спілкуватися,. Таке спілкування призвело до того, що дитина боїться чоловічих голосів, ховається та закриває вуха руками, у зв`язку із чим отримує психологічну допомогу.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій без урахування хронічного захворювання дитини, яка перебуває на диспансерному обліку, дійшли безпідставного висновку про відсторонення відповідача від побачень позивача з дочкою.
Крім того, позивачем не було доведено наявності перешкод з боку відповідача у спілкування з дитиною.
Відзив на касаційну скаргу, у встановлений судом строк, не подано
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з
26 листопада 2014 року до 07 листопада 2018 року, від якого мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, працює в ТОВ «Автомобільний дім «Соллі-Плюс» на посаді менеджера по роботі з корпоративним клієнтами, за місцем роботи характеризується позитивно, не має дисциплінарних стягнень, користується авторитетом у співробітників товариство та має ряд позитивних відгуків від клієнтів.
Будучи зареєстрованим у м. Харкові за адресою:
АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою:
АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання нирок, у зв`язку з чим знаходиться на диспансерному обліку лікаря.
Згідно висновку № 715 від 19 листопада 2019 року орган опіки та піклування вважав доцільним встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши час: перша, третя субота та друга, четверта неділя місяця з 09 год до 12 год, щосереди з 18 год до 20 год у присутності матері дитини ОСОБА_2 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 08 серпня
2019 року за адресою орендованого позивачем житла створені належні умови проживання або перебування дитини.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції у розглядуваній справі, навів мотиви з яких частково не погодився із висновком органу опіки та піклування, врахувавши відсутність у цьому висновку обґрунтування необхідності зустрічей батька з дитиною у присутності матері, та виходячи із найкращих інтересів дитини, які мають пріоритет над бажаннями батьків, принципу рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дітьми та участь у їх вихованні, закріпленого у нормах міжнародного права та чинного законодавства України, дійшов правильного висновку про визначення систематичних побачень батька із дочкою та їх спільного відпочинку без присутності матері.
За відсутності доказів на підтвердження того, що спілкування дитини з батьком можливе лише в присутності матері, обраний спосіб участі батька у вихованні малолітньої дочки та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.
За наявності конфліктної ситуації між батьками дитини, висновки судів попередніх інстанцій щодо незгоди із органом опіки та піклування про зустрічі дитини з батьком лише в присутності матері, узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 13 жовтня 2021 року в справі № 522/2593/19 та від 30 червня 2021 року в справі № 359/407/19.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування судами стану здоров`я дитини, підлягають відхиленню, оскільки очевидно, що батько, так само як і мати, має виконувати (дотримувати) лікарські призначення, яких потребує його дочка.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо скасування судових рішень з тих підстав, що вимоги про проведення спільного відпочинку батька із дочкою не були предметом розгляду органу опіки та піклування.
При цьому колегія суддів враховує, що органом опіки та піклування досліджувалося в цілому питання щодо участі позивача у вихованні дочки та з цього приводу наданий висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 715 від 19 листопада 2019 року, з яким суди погодились частково.
В справі № 215/2218/20, на постанову Верховного Суду в якій ОСОБА_2 посилається як підставу касаційного оскарження, висновок органу опіки та піклування також стосувався можливості систематичних побачень батька з дитиною, в той час як судами спір було вирішено і щодо спільного відпочинку батька з дитиною.
Сам по собі сплив строку договору оренди житла в якому проживає позивач, не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вказаний договір може бути поновленим, а крім того позивач не позбавлений можливості орендувати чи придбати інше житло.
Таким чином, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, в повній мірі врахував принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та передусім інтереси дитини з урахування конкретних обставин у цій справі.
Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у справах № 758/5545/18, № 215/2218/20,
№ 629/4523/18-ц, № 760/15242/19, № 183/5863/18, № 309/597/19,
№ 562/1686/18, є необґрунтованими, оскільки за встановлених обставин у розглядуваній справі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в зазначених справах.
Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович