№ 638/20080/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року

м. Київ

справа № 638/20080/21

провадження № 61-11627св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2024 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на майно.

Позов мотивовано тим, що 23 травня 2018 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 в письмовій формі укладено договір позики, згідно з яким позичальник отримав від нього в позику кошти в сумі 65 250 000,00 грн, що сторони домовились рахувати, як еквівалент 2 500 000,00 дол. США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладання цього договору. На вимогу обох сторін вказаний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі. Сторони договору встановили обов`язок позичальника повернути позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів у строк до 20 липня 2018 року.

Позивач вказував, що позичальник порушив взяті за договором позики зобов`язання та не приступив до виконання умов договору, а

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після смерті позичальника за заявами про прийняття спадщини ОСОБА_6 як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 - матері спадкодавця; ОСОБА_2 - дружини спадкодавця восьма Харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу.

Діти спадкодавця ОСОБА_4 і ОСОБА_8 до нотаріальної контори подали заяви про відмову від спадщини на користь дружини спадкодавця ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Позивач подав претензію кредитора за договором позики до спадкоємців ОСОБА_2 , однак борг не повернено.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 1 250 000,00 дол. США; ОСОБА_3 - 416 666,66 дол. США; ОСОБА_4 -

416 666,66 дол. США; ОСОБА_5 - 416 666,66 дол. США в межах вартості майна, отриманого у спадщину. Також просив звернути стягнення на майно, що входить до спадкової маси (24 транспортних засоби, земельну ділянку, комплекс, асфальтобетонний завод, що знаходяться в с. Супрунівка Полтавського району).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від

13 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики

грошових коштів від 23 травня 2018 року за реєстровим № 19 в розмірі 1 250 000,00 дол. США з ОСОБА_2 , 416 666,66 дол. США з ОСОБА_3 , 416 666,66 дол. США з ОСОБА_4 , 416 666,66 дол. США з ОСОБА_5 ,

в межах вартості отриманого у спадщину майна.

У рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 в межах вартості отриманого

у спадщину майна, звернено стягнення на майно, що входить до спадкової маси:

- мікроавтобус ГАЗ 3221, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , колір синій, 1996 року випуску;

- вантажний бортовий автомобіль ГАЗ 33023-212, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , колір білий,

2003 року випуску;

- самоскид КАМАЗ 5511, реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , колір помаранчевий, 1987 року випуску;

- самоскид КАМАЗ 5511, реєстраційний номер НОМЕР_7 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , колір помаранчевий, 1986 року випуску;

- автомобіль ISUZU NQR 71Р, реєстраційний номер НОМЕР_9 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , колір білий, 2007 року випуску;

- автомобіль КРАЗ 6510, реєстраційний номер НОМЕР_11 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 , колір жовтий, 1994 року випуску;

- автомобіль МАЗ 642208, реєстраційний номер НОМЕР_13 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_14 , колір білий, 2008 року випуску;

- вантажний самоскид FORD cargo 3530, реєстраційний номер НОМЕР_15 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_16 , колір білий, 2008 року випуску;

- самоскид МАЗ 551605-280, реєстраційний номер НОМЕР_17 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_18 , колір білий, 2008 року випуску;

- ЗИЛ НОМЕР_19 , реєстраційний номер НОМЕР_20 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_21 , колір зелений, 2002 року випуску;

- фургон ЗИЛ 131Н, реєстраційний номер НОМЕР_22 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , колір зелений, 1989 року випуску;

- автомобіль КРАЗ 6444, реєстраційний номер НОМЕР_24 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_25 , колір бежевий, 1992 року випуску;

- напівпричіп FAYMONVILLE F-S44-1 НОМЕР_26 , реєстраційний номер НОМЕР_27 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_28 , колір червоний, 1995 року випуску;

- вантажний автомобіль (цистерна) МАЗ 533702, реєстраційний номер НОМЕР_29 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_30 , колір білий, 2005 року випуску;

- автомобіль ГАЗ 33023-14, реєстраційний номер НОМЕР_31 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_32 , колір білий, 2004 року випуску;

- автомобіль MAN TGA 18.430, реєстраційний номер НОМЕР_33 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_34 , колір синій, 2004 року випуску;

- напівпричіп NFP SKS-HS 27-27, реєстраційний номер НОМЕР_35 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_36 , колір сірий, 2003 року випуску;

- вантажний автомобіль (цистерна) ЗИЛ 432921, реєстраційний номер НОМЕР_37 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_38 , колір синій, 2007 року випуску;

- екскаватор гусеничний JCB JCB 4CX SITEMASTER НОМЕР_39 , реєстраційний номер НОМЕР_40 , номер двигуна НОМЕР_41 , колір жовтий, 2008 року випуску;

- екскаватор гусеничний НІТАСНІ ZX160LC-3, НОМЕР_42 , реєстраційний номер НОМЕР_43 , номер двигуна НОМЕР_44 , колір помаранчевий, 2008 року випуску;

- фреза дорожня WIRTGEN W1500DC 3.15.0051, реєстраційний номер НОМЕР_45 , номер двигуна НОМЕР_46 , колір жовтий, 1995 року випуску;

- автогрейдер ДЗ-122-А2 658671, реєстраційний номер НОМЕР_47 , номер двигуна НОМЕР_48 , колір жовтий, 1987 року випуску;

- коток DV 8K SUPER 48079, реєстраційний номер НОМЕР_49 , номер двигуна НОМЕР_50 , колір червоний, 2002 року випуску;

- коток НАММ HD 90 H1740401, реєстраційний номер НОМЕР_51 , номер двигуна НОМЕР_52 , колір помаранчевий, 2006 року випуску;

- земельну ділянку, кадастровий номер 5324085200:00:026:0001, площею

3,1673 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1122371353240, цільове призначення: для автомобільного транспорту, що знаходиться за адресою: с/рада Супрунівська Полтавського району Полтавської області;

- комплекс, асфальтобетонний завод, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1122339253240, загальною площею 1 744,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що прийнявши спадщину від спадкодавця-позичальника, його спадкоємці отримали певні права та погодились отримати певні обов`язки, які виникли, в тому числі з договору позики від 23 травня

2018 року. Відповідачі, представники відповідачів наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростували, а також під час розгляду справи відповідачі, представники відповідачів не довели недійсність укладеного між сторонами правочину, як і не довели належне виконання спадкодавцем або спадкоємцями умов договору. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 01 березня

2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня 2022 року залишено без задоволення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 задоволено.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову мотивовано тим, що при зверненні до суду з позовом позивач не надав до суду оригіналу договору позики. Копія договору позики не є належним доказом у справі і не може бути використана як доказ на підтвердження наведених у позовній заяві обставин. За таких обставин недоведеним є факт укладення договору позики та отримання відповідно до його положень коштів відповідачем. Позивач не спростував твердження приватного нотаріуса Гречаної Р. Т. про те, що нею договір позики між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 не посвідчувався, натомість посвідчувався договір позики між іншими суб`єктами 23 травня 2018 року, за реєстровим № 511. Суд першої інстанції за відсутності відповідних відомостей щодо вартості транспортних засобів, земельної ділянки, будівлі та споруд асфальтобетонного заводу задовольнив позовні вимоги, не взявши до уваги статтю 1282 ЦК України. Апеляційний суд також зазначив про наявність безумовних підстав для скасування судового рішення, оскільки в справі немає відомостей про направлення судової повістки ОСОБА_2 в судове засідання на 13 липня 2022 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суд увід 15 липня 2024 року і залишити в силі заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня

2022 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щоправомірність договору позики від

23 травня 2018 року відповідачем не спростована. У справі № 554/11260/21 постановою Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів відмовлено, що

є преюдицією у цій справі. Наданий як доказ експертний висновок

не може оцінюватися судом як доказ, є недопустимим, оскільки об?єктом дослідження була електрофотографічна копія договору позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, а не оригінал документа, а ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз» не мало права проводити експертизу, оскільки його засновником є фізична особа, а тому воно не є державною установою у розумінні закону. У цій справі жодна із сторін не ставила під сумнів відповідність поданої копії договору позики його оригіналу та не витребували його для огляду. Вказує, що суд першої інстанції повідомив належним чином всі сторони про розгляд справи 13 липня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

16 жовтня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня

2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що нотаріус підтвердила те, що договір позики вона не посвідчувала, а 23 травня 2018 року був посвідчений інший договір позики між іншими сторонами. Вказує, що законодавство не містить імперативних норм про можливість проведення експертизи виключно державними установами. Недійсність свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта саме по собі не свідчить про невизнання експертного висновку як доказу. У справі

№ 554/11260/21 суди не встановлювали правомірність / неправомірність договору позики, а тому судові рішення у вказаній справі не можуть бути преюдиційними. Твердження позивача про належне повідомлення всіх сторін не відповідають обставинам справи.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Полтавського районного суду Полтавської області.

02 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що 23 травня

2018 року між ним і ОСОБА_2 в письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого позичальник ОСОБА_2 отримав від

ОСОБА_1 в позику кошти в сумі 65 250 000,00 грн, що за згодою сторін на момент укладення договору становило суму, еквівалентну

2 500 000,00 дол. США. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований

в реєстрі за № 19. Сторони договору встановили обов`язок позичальника повернути позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів у строк до 20 липня 2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після смерті позичальника за заявами про прийняття спадщини від

ОСОБА_6 , як законного представника малолітніх ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 - матері спадкодавця; ОСОБА_2 - дружини спадкодавця, в інтересах якої відмовились від спадщини діти ОСОБА_4

і ОСОБА_8 , восьма Харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу

Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

За повідомленнями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. від 19 липня 2022 року і від 13 березня 2024 року нею договір позики між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не посвідчувався, натомість посвідчувався договір позики між іншими суб`єктами 23 травня

2018 року, за реєстровим № 511 (т. 1, а. с. 159, т. 2, а. с. 133).

Згідно з відповіддю на скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката

Чумака Р. В. управлінням нотаріату Міністерства юстиції України повідомлено, що договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року за реєстровим № 19 між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 приватний нотаріус Гречана Р. Т. не посвідчувала, свій підпис та печатку, як повідомляє нотаріус, на вказаному договорі вона не проставляла (т. 2, а. с 171).

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року у справі

№ 554/11260/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів задоволено. Визнано недійсним договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований

в реєстрі за № 19.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року і додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року скасовано та ухвалене нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду.

Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що позовна вимога про визнання недійсним договору позики є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту прав спадкоємця, який вважає договір позики неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім; позивач (спадкоємець померлого позичальника)позовні вимоги щодо визнання обов`язку боржника за спірним договором позики відсутніми не заявляла.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17 зроблено висновок, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини першої статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте

в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним

з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору;

б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17 вказано, що «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними».

У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належного виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, коли кредитору не передавався борговий документ. Тобто наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належне виконання боржником свого обов`язку.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від

05 червня 2024 року у справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2020 року у справі № 723/779/20 (провадження № 61-11906св21) про визнання договору недійсним зроблено висновок, що «сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме

у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.

У частинах другій, шостій статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Апеляційний суд встановив, що доводи позивача про боргові зобов`язання відповідачів ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов`язання, а на копії. Врахувавши категоричне заперечення відповідачами факту укладення договору позики та неспростування позивачем зазначених заперечень шляхом ненадання до суду доказів про те, що договір, який надав позивач, нотаріально не посвідчувався, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а не її копія чи документ, виготовлений за допомогою технічних засобів.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 757/128/23-ц (провадження № 61-17147св23).

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Полтавського апеляційного суду від 15 липня

2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська