Постанова
Іменем України
13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 638/20102/16
провадження № 61-5958св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміна О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позов обґрунтований тим, що згідно з розпискою від 11 вересня 2011 року
ОСОБА_2 позичив 815 000,00 доларів США у ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язався їх повернути до 11 вересня 2016 року. Про отримання грошей ОСОБА_2 11 вересня 2011 року видав власноруч написану розписку, проте зазначену суму боргу не повернув, жодних виплат не здійснював. ОСОБА_2 побудував зазначений будинок і зареєстрував право власності на своє ім`я.
Оскільки, із 19 лютого 1993 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , то зазначений житловий будинок з господарськими будівлями збудований у період перебування відповідачів у шлюбних відносинах та використовується в інтересах сім`ї, є спільним майном подружжя, а оскільки власних доходів у відповідачів було недостатньо для будівництва власного житла, тому ОСОБА_1 вважав, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 з наведених підстав має бути визнане спільним боргом подружжя.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати борг у розмірі
815 000,00 доларів США, що в еквіваленті складає 21 329 470,14 грн, який виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 11 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по Ѕ зазначеної суми боргу у розмірі
407 500,00 доларів США, що в еквіваленті складає 10 664 735,07 грн.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано борг у розмірі 815 000,00 доларів США, що в еквіваленті складає 21 329 470,14 грн, який виник у ОСОБА_2 перед
ОСОБА_1 за розпискою від 11 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
Ѕ суми боргу, що виникла за розпискою від 11 вересня 2011 року у розмірі
407 500,00 доларів США, що в еквіваленті складає 10 664 735,07 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Ѕ суми боргу, що виникла за розпискою
від 11 вересня 2011 року у розмірі 407 500,00 доларів США, що в еквіваленті складає 10 664 735,07 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що 11 вересня 2011 року між ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 укладений договір позики, предметом якого, згідно з пунктом 1 розписки про позику є грошові кошти у розмірі 815 000,00 доларів США, з цільовим призначенням - для будівництва жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Зазначену суму ОСОБА_2 отримав строком на 5 років та зобов`язався повернути борг до 11 вересня 2016 року. На підтвердження отримання позики ОСОБА_2 видав розписку від 11 вересня 2016 року, оригінал якої знаходиться у позивача. Докази, які б підтверджували наявність у подружжя інших коштів, крім позичених, і витрачання саме їх на будівництво жилого будинку суду не надано.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Харківської області
від 20 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Козирєвим А. В., задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 04 квітня 2018 року в частині визнання боргу за розпискою
від 11 вересня 2011 року спільним боргом подружжя, в частині стягнення Ѕ частини боргу з ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 судового збору у розмірі 3 445,00 грн. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 04 квітня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 349,40 кв. м, житловою - 104,70 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. «Б», більярдна літ. «Г», літня кухня літ. «В», сауна літ. «Д», альтанка літ. «Е», погріб літ. «Ж», басейн літ. «З», місцеві очисні споруди літ. «И», «Л», «М», свердловина літ. «К», свердловина літ. «К1», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , застосовані ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2016 року.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 11 вересня 2011 року спільним боргом подружжя ОСОБА_4 та стягнення з ОСОБА_3 Ѕ частини боргу разом з ОСОБА_2 , оскільки належними, допустимими та достовірними доказами не доведено витрачання їх позичальником в інтересах сім`ї.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 червня
2013 року у справі № 6-55цс13, від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12,
від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 27 квітня 2016 року у справі
№ 6-486цс16.
У червні 2021 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому заявник просить відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б посвідчували укладення договору позики в інтересах сім`ї ОСОБА_4 та використання їх для будівництва будинку. У свою чергу ОСОБА_3 зазначила, що надала суду документи, як докази наявності у подружжя ОСОБА_4 власних грошових коштів для будівництва будинку, копії технічного паспорту на житловий будинок та декларації про готовність його до експлуатації, відповідно до яких будинок побудований у 2010 році, тому укладення договору позики у 2011 році не може бути доказом використання позичених ОСОБА_2 коштів в інтересах сім`ї.
У червні 2021 року ОСОБА_3 надала пояснення у справі, у яких просила врахувати висновки Верховного Суду, викладені у справах № 638/637/17 та № 638/20603/16,
під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у цій справі.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 1993 року.
Згідно з розпискою від 11 вересня 2011 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 815 000,00 доларів США на будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , які зобов`язався повернути до 11 вересня 2016 року (т. 1, а. с. 5).
ОСОБА_3 розписку від 11 вересня 2011 року разом із чоловіком ОСОБА_2 не підписувала.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 22 листопада 2013 року № НОМЕР_1 ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 349,40 кв. м, житловою - 104,70 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. «Б», більярдна літ. «Г», літня кухня літ. «В», сауна літ. «Д», альтанка літ. «Е», погріб літ. «Ж», басейн літ. «З», місцеві очисні споруди літ. «И», «Л», «М», свердловина літ. «К», свердловина літ. «К1», огорожа № 1-4, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).
Згідно з договором дарування від 07 липня 2015 року № 441 ОСОБА_2 подарував спірний житловий будинок доньці ОСОБА_5 , оцінивши дар у 1 261 700,00 грн, що в еквіваленті становив 59 329,73 доларів США (т. 1, а. с. 14).
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору та підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, тому стягненню підлягає з обох відповідачів.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Так, ще у вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, який до цього часу перебуває на розгляді в суді першої інстанції (справа № 638/15252/16).
Після звернення ОСОБА_2 до суду із зазначеним вище позовом про поділ майна подружжя, у грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання спільним боргом подружжя та стягнення заборгованості за договором позики, який мотивований тим, що ОСОБА_2 отримав у борг 310 000,00 доларів США за розпискою, складеною 10 серпня
2010 року на будівництво житла - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 та проведення в ній ремонту (справа № 638/20603/16).
Крім того, у січні 2017 року ОСОБА_6 також ініціював ще один аналогічний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, який мотивований тим, що згідно з розпискою від 12 вересня 2011 року ОСОБА_2 отримав борг у розмірі 900 000,00 доларів США теж на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 638/637/17).
В усіх наведених справах про стягнення заборгованості за борговими розписками, як і у розглядуваній справі № 638/20102/16, ОСОБА_2 визнавав позови, тобто визнавав, що брав кошти в борг, і всі ці кошти витратив на придбання майна, яке просить поділити у справі № 638/15252/16).
Послідовність подій та процесуальна поведінка ОСОБА_2 у всіх наведених справах про стягнення заборгованості дає підстави для сумнівів у реальності спорів про стягнення боргів.
З урахуванням наведеного, а також того, що встановлено судом апеляційної інстанції у цій справі, а саме, що подружжя ОСОБА_4 до 2013 року відчужувало об`єкти нерухомості, автомобілі та дорогоцінності, що свідчить про наявність грошових коштів, які могли бути використанні також на будівництво житлового будинку, та за відсутності належних та допустимих доказів які б підтверджували, що ОСОБА_3 була обізнана про отримання ОСОБА_2 коштів у борг, а також надавала згоду на те, щоб чоловік брав такі позики для будівництва будинку, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 коштів одержаних за договором позики.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики використані за призначенням, а саме на будівництво житлового будинку, та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням.
Ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_2 , який позов визнавав, не надано суду доказів обізнаності дружини позичальника - ОСОБА_3 про укладення її чоловіком договору позики, а тому відсутні підстави для виникнення у подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 20 лютого 2013 року у справі
№ 6-163цс12, від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, є необґрунтованими з огляду на таке.
Так у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 викладено правовий висновок, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя у разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя.
У постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12 Верховний Суд України дійшов висновку, що факт використання отриманих грошові кошти в інтересах сім`ї не підтверджені відповідними доказами, а також не з`ясовано чи надавала дружина у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12 вказав, що договір укладений одним із подружжя, створює обов`язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім`ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім`ї, він не створює обов`язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.
Отже, висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам щодо застосування норм права, які сформульовані Верховним Судом України у справах
№ 6-55цс13, № 6-163цс12, № 6-88цс12, оскільки у цій справі не встановлено ні факт надання згоди дружиною - відповідачем ОСОБА_3 на отримання чоловіком - відповідачем ОСОБА_2 позики у ОСОБА_1 на будівництво будинку, ні факт використання позичених коштів на такі цілі. Відповідно, відсутні підстави для висновку, що у оскаржуваному рішенні неправильно застосовані норми права.
Разом з тим, наведена заявником, як приклад неоднакового застосування норми права, справа № 6-486цс16, у якій предметом позову є поділ майна подружжя, не може бути прикладом застосування відповідних норм права, оскільки у ній не тотожний предмет спору.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний