Постанова
Іменем України
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 638/359/19
провадження № 61-9546св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання.
Позов мотивувала тим, що 05 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за умовами якого позивачка передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідач зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати грошовими ресурсами, на які остання самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, ліками, тощо. Договором також визначено довічне право проживання позивачки у квартирі, що є істотною умовою договору.
Зазначила, що після укладення договору довічного утримання ОСОБА_3 жодного разу не відвідувала ОСОБА_1 і не цікавилась її життям.
У зв`язку з цим позивач була не задоволена таким ставленням до себе та вирішила розірвати договір, шляхом звернення до суду з позовом 25 квітня 2018 року.
Після цього до її квартири зайшли дві невстановлені особи та вимагали відмовитись від позову та покинути квартиру. Свідком зазначеного факту була знайома позивача - ОСОБА_4 , яка викликала поліцію.
Внаслідок цих обставин стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився та вона була вимушена переїхати до квартири, де мешкає ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ). Через деякий час позивач вирішила повернутись до своєї квартири, але з`ясувалось, що дверні замки за час її відсутності замінили без попередження та надання ОСОБА_1 копії ключів, про що складено відповідний акт.
Вважає, що відповідач порушила істотні умови договору, внаслідок чого він повинен бути розірваний, а квартира повернута у її власність.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач у справі - ОСОБА_1 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть cерії НОМЕР_1 .
Ухвалою від 01 лютого 2021 року Харківський апеляційний суд залучив до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 20 липня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова позов задовольнив.
Розірвав нотаріально посвідчений договір довічного утримання від 15 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
Задовольняючи позов, місцевий суд вважав доведеним, що після укладення договору довічного утримання відповідачка частково виконувала взяті на себе зобов`язання, а саме сплатила позивачці одноразово 28 000,00 грн грошового утримання (за пунктом 9 договору) та щомісячно перераховувала по 500,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , однак у односторонньому порядку припинила виконання договору.
Зазначив, що ОСОБА_3 не довела відмови позивачки від договору та отримання грошей готівкою на руки під розписку чи у інший спосіб, передбачений пунктом 8 договору, оскільки позивачка пояснила, що банківською карткою не користується, обмежена у пересуванні, тривалий час хворіла.
Суд першої інстанції не врахував доводи відповідача відносно того, що відчужувач своїми діями перешкоджала відповідачеві належним чином виконувати умови договору, оскільки вони не підтверджені належними доказами та правового значення не мають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції, адвокат Кушнарьов Є. В. в інтересах ОСОБА_5 ,подав апеляційну скаргу.
Постановою від 26 квітня 2022 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Кушнарьова Є. І., який діє в інтересах ОСОБА_3 , задовольнив.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2020 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1 152,60 грн.
Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи містять квитанції на підтвердження виконання умов договору з боку відповідача, і відсутності заборгованості з оплати комунальних послуг (т. 1 а. с. 34-88).
Зазначив, що ОСОБА_1 відвідувала спеціальна доглядальниця, з якою відповідачка уклала окремий договір, до обов`язків якої входили купівля продуктів, побутової хімії, ліків, прибирання у квартирі, готування їжі (т. 1 а. с. 87-94).
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що надання таких послуг позивачці договором довічного утримання не передбачено, що це одностороння дія з боку ОСОБА_3 задля забезпечення найбільш комфортних умов проживання ОСОБА_1 .
Вважав, що під час розгляду справи місцевий суд вийшов за межі підстав позову та обґрунтував рішення тими обставинами, про які позивачка у позові не зазначала та на які не посилалася, висновки суду першої інстанції не відповідають ані матеріалам, ані обставинам справи; обставини, які мають значення для справи, недоведеністю невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених договором довічного утримання, отже відсутністю підстав для розірвання договору довічного утримання, передбачених пунктом 1 частини першої статті 755 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначила неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 526 744 755 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року у справі № 357/18084/15-ц та від 13 травня 2021 року у справі № 752/818/17.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не врахував в повній мірі, які взаємовідносини виникли між сторонами, неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві, який надійшов до Верховного Суду у серпні 2021 року, адвокат Кушнарьов Є. І., який діє в інтересах ОСОБА_3 , просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір довічного утримання, що є предметом позову.
Відповідно до предмету договору, позивач передала у власність відповідача належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
За умовами пункту 7 договору ОСОБА_3 зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовилися, що утримання, зокрема забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 500,00 грн щомісяця, які будуть надаватися ОСОБА_1 шляхом банківського або поштового переказу або готівкою під розписку.
Крім цієї суми, набувач зобов`язалася щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру, у терміни, визначені договорами. Кошти на комунальні послуги надаються ОСОБА_1 .
У разі зміни тарифів відчужувач повідомляє набувача протягом 5 днів з дня отримання квитанцій. У випаду виникнення, в майбутньому, потреби, забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, згідно обумовлених сум.
Набувач зобов`язався здійснити поховання відчужувача та її чоловіка після смерті.
За умовами пунктів 8-12 договору, грошове утримання виплачується щомісячно до 10 числа поточного місяця поштовим переказом або готівкою під розписку або на банківський рахунок. Сума грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України.
Крім того, за спільною згодою сторони визначили одноразове грошове утримання у сумі 28 000,00 грн, які відчужувач отримала повністю від набувача перед підписанням договору.
Відчужувач засвідчила, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.
Набувач гарантувала, що відчужувач залишає за собою довічне право на проживання у вказаній квартирі. Відчужувач не має права вселяти та реєструвати в квартиру інших осіб.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставами касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Стаття 749 ЦК України закріплює обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).
За змістом пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Частина друга статті 651 ЦК України визначає, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Задовольняючи позов, місцевий суд вважав доведеним, що після укладення договору довічного утримання відповідачка частково виконувала взяті на себе зобов`язання, а саме сплатила позивачці одноразово 28 000,00 грн грошового утримання (за пунктом 9 договору) та щомісячно перераховувала по 500,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , однак у односторонньому порядку припинила виконання договору.
Зазначив, що ОСОБА_3 не довела відмови позивачки від договору та отримання грошей готівкою на руки під розписку чи у інший спосіб, передбачений пунктом 8 договору, оскільки позивачка пояснила, що банківською карткою не користується, обмежена у пересуванні, тривалий час хворіла.
Проте, звертаючись із позовом, ОСОБА_1 з цього приводу будь-яких претензій не заявляла та з такими підставами розірвання договору не пов`язувала.
Відповідно до частини першої статті13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже висновок апеляційного суду про вихід суду першої інстанції за межі обставин і підстав розірвання договору, визначених у позові знайшов підтвердження у справі.
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання позивачки на створення умов, які позбавили її користування спірною квартирою, що було єдиною підставою позову, не знайшло підтвердження у справі.
У суді апеляційної інстанції представники сторін не заперечували, що ОСОБА_1 добровільно без зовнішнього тиску виїхала проживати за іншою адресою, отже посилання представника правонаступника позивача було нею ж спростовано у залі суду.
Щодо посилань представника правонаступника позивачки на те, що відповідачці було відомо, що ОСОБА_1 змінила місце проживання, але ОСОБА_3 продовжувала надсилати поштові перекази на стару адресу, суд апеляційної інстанції зауважив наступне.
За пунктом 8 договору довічного утримання у випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання, відчужувачка зобов`язалася вчасно у письмовій формі повідомити про це набувача.
Проте справа не містить жодного доказу на виконання позивачкою цього обов`язку.
Отже висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та неналежним чином оцінив докази у справі є мотивованим та ґрунтовним.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 526 744 755 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року у справі № 357/18084/15-ц та від 13 травня 2021 року у справі № 752/818/17 не знайшли підтвердження у справі.
У справах, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права у подібних відносинах, та у справі, що переглядається, встановлені різні фактичні обставини стосовно виконання договору довічного утримання.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував в повній мірі, які взаємовідносини виникли між сторонами, неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, що призвело до неправильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська