Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 638/9542/17

провадження № 61-20860св19

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Білоголовська Лариса Анатоліївна, на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року в складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив визнати недійсним правочин від 25 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за змістом, якого позивачем було передано відповідачу 100 000, 00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд та застосувати наслідки недійсності даного правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 , зазначив, що 25 червня 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений правочин за змістом, якого позивачем було передано відповідачу 100 000,00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд, що підтверджується розпискою.

З часу укладання, даного правочину між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, однак договір купівлі-продажу комбайну так і не був укладений, незважаючи на звернення позивача до відповідача.

Так, 25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з листом в якому пропонував з метою укладання договору купівлі-продажу комбайну Нью-Холанд у строк до 07 червня 2017 року надати йому проект договору визначивши у ньому зокрема (договорну ціну (вартість комбайну), строки дії договору, порядок розрахунків за договором, предмет договору (марку комбайну, рік випуску, його стан, інші істотні умови, які є істотними згідно з нормами діючого законодавства), а у випадку втрати інтересу до договору повернути позивачу передоплату.

Позивач вважає, що правочин від 25 червня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , за яким було передано відповідачу 100 000, 00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд, є таким, що не відповідає вимогам законодавства України, зокрема частині першій статті 203 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), і може бути визнаний судом недійсним та просить застосувати наслідки недійсності такого правочину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 березня 2018 року позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним правочин від 25 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за змістом, якого позивачем було передано відповідачу 100 000, 00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, отримані на виконання недійсного правочину, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 червня 2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 640,00 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено.

Поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заочне рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 березня 2018 року скасовано.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним правочин від 25 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за змістом, якого позивачем було передано відповідачу 100 000,00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, отримані на виконання недійсного правочину, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 червня 2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1640,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правочин, оформлений розпискою від 25 червня 2014 року, між позивачем і відповідачем не є ні попереднім договором, ні договором позики в розумінні приписів статей 635 1046 1047 ЦК України. Даний правочин, який укладений між позивачем і відповідачем, не відповідає вимогам глави 54 ЦК України, в аспекті визначення предмету договору купівлі-продажу, обов`язків сторін, строків виконання зобов`язань, якості товару, гарантій якості товару, комплектності товару, ціни товару, строків оплати товару. Тому суд дійшов висновку, що правочин, оформлений розпискою від 25 червня 2014 року між позивачем і відповідачем є недійсним.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків не спростовують, твердження відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, є необґрунтованими та безпідставними. Також суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що грошові кошти у розмірі 100 000, 00 грн ОСОБА_2 отримав саме від позивача ОСОБА_1 , як передоплату за комбайн Нью-Холанд, що було підтверджено представником відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції 12 червня 2019 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 листопада 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Білоголовська Л. А. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Зокрема заявник вказує на те, що судами не досліджено розписку відповідача, не надано їй належної правової оцінки в судових рішення, не досліджено обставини видачі розписки та укладення спірного правочину, що є порушенням статті 229 ЦПК України та статті 265 ЦПК України.

Судами не враховано те, що комбайн ніколи не був у власності відповідача, а тому він не міг бути предметом правочину, а розписка, на яку посилається позивач, не містить прізвище особи, від якої відповідач отримав грошові кошти в сумі 100 000,00 грн в якості передоплати за комбайн. Від позивача відповідач жодних грошових коштів не отримував, гроші отримувалися від іншої особи та їй і були повернуті.

Доводи інших учасників справи

У грудніі 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції задоволено.

Зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 05 лютого 2020 року № 322/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у складі п`яти судів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Білоголовська Л. А., на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частково задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Фактичні обставини, встановлені судами

25 червня 2014 року ОСОБА_2 власноручно складено розписку, що він отримав передоплату за комбайн Нью-Холанд в сумі 100 000, 000 грн, що в доларовому еквіваленті складає 8 400, 00 доларів США (а.с. 22).

25 травня 2017 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу, в якому він пропонував з метою укладання договору купівлі-продажу комбайну Нью-Холанд, у строк до 07 червня 2017 року, надати йому проект договору визначивши у ньому зокрема (договірну ціну (вартість комбайну), строки дії договору, порядок розрахунків за договором, предмет договору (марку комбайну, рік випуску, його стан, інші істотні умови, які є істотними згідно з нормами діючого законодавства), а у випадку втрати інтересу до договору повернути передоплату (а.с. 9).

Натомість, жодної відповіді з цього приводу відповідачем не надано.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом до відповідача про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, позивач посилався на те, що правочин від 25 червня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , за яким було передано відповідачу 100 000, 00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд, є таким, що не відповідає вимогам законодавства України, зокрема частині першій статті 203 ЦК України, і може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 215 ЦК України та просив застосувати наслідки недійсності правочину посилаючись на статтю 216 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи оспорюваний правочин від 25 червня 2014 року недійсним та застосовуючи наслідки недійсності правочину, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що даний правочин не є ні попереднім договором, ні договором позики в розумінні приписів статей 635 1046 1047 ЦК України. Даний правочин, який укладений між позивачем і відповідачем, не відповідає вимогам глави 54 ЦК України, в аспекті визначення предмету договору купівлі-продажу, обов`язків сторін, строків виконання зобов`язань, якості товару, гарантій якості товару, комплектності товару, ціни товару, строків оплати товару.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2014 року ОСОБА_2 власноручно складено розписку, що він отримав передоплату за комбайн Нью-Холанд в сумі 100 000, 000 грн, що в доларовому еквіваленті складає 8 400, 00 доларів США.

25 травня 2017 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимога, в якому він пропонував з метою укладання договору купівлі-продажу комбайну Нью-Холанд, у строк до 07 червня 2017 року, надати йому проект договору визначивши у ньому істотні умови, які є істотними згідно з нормами діючого законодавства, а у випадку втрати інтересу до договору повернути передоплату.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно вимог частиною третьою цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи та з доводів касаційної скарги відповідач заперечував наявність у нього на праві власності комбайна.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Як вірно встановлено судами, розписка від 25 червня 2014 року не є ні попереднім договором, ні договором позики, а також не є договором купівлі-продажу. Тому підстави для визнання даного правочину недійсним - відсутні.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

З таким висновком судів погодитися в повній мірі не можна, оскільки він зроблений без установлення усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, та зроблений передчасно.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року (в редакції на час подання позову) позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 4 ЦПК України 2004 року).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України (в редакції на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі.

У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічні висновки зроблені у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

З огляду на викладене заявлена позивачем вимога про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності на підставі статей 203 215 216 ЦК України є необґрунтованою, однак суди мали дійти висновку про задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача повернути грошові кошти позивачу, застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу грошові кошти з наведених вище підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано те, що розписка, на яку посилається позивач, не містить прізвище особи, від якої відповідач отримав грошові кошти в сумі 100 000,00 грн в якості передоплати за комбайн, а також те, що відповідач від позивача жодних грошових коштів не отримував, гроші отримувалися від іншої особи та їй і були повернуті, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки не містять належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та з оскаржуваних рішень факт отримання грошових коштів підтверджений поясненнями представника відповідача ОСОБА_3 , який у судовому засіданні суду першої інстанції 12 червня 2019 року надав пояснення про те, що за повідомленням відповідача ОСОБА_2 , він дійсно отримував грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн, як передоплату за комбайн Нью-Холанд, однак оскільки він не зміг виконати договірних зобов`язань, приблизно через рік він повернув отриманні кошти позивачу. Підтверджень повернення вказаних коштів він не має, оскільки розписка про повернення коштів не складалась.

Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, щодо отримання грошей від іншої особи та їх повернення, та не спростовано знаходження оригіналу розписки у позивача.

Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зробив висновок про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

Оскільки судові рішення підлягають скасуванню, то підстави для поновлення виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року відсутні.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про часткове задоволення касаційної скарги, та скасування оскаржуваних рішень з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1000, 00 грн за подання позову до суду першої інстанції.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2240, 00 грн (960, 00 грн за подання апеляційної скарги + 1280,00 грн за подання касаційної скарги).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи норму частини десятої статті 141 ЦПК України на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1240,00 грн (2240,00 грн - 1000,00 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Білоголовська Лариса Анатоліївна, задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000, 00 (сто тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1240,00 грн (одна тисяча двісті сорок) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик