ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 639/2745/23

провадження № 61-1282св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Ритуал» Харківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у складі судді Марченка В. В. від 30 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., від 07 грудня 2023 року і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

КП «Ритуал» Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 1971 року по 1991 рік перебувала в трудових відносинах з КП «Ритуал» Харківської міської ради. Внаслідок двох нещасних випадків на виробництві КП «Ритуал» відповідно до актів форми Н-1 від 25 листопада 1988 року та від 29 травня 1991 року вона втратила працездатність на 80 %, у зв`язку з чим їй була встановлена інвалідність другої групи довічно.

3. Зазначала, що КП «Ритуал» за Законом України «Про обов`язкове страхування від нещасних випадків на виробництві» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженого ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, повинно виплачувати їй компенсацію у розмірі 80 % від її середнього окладу на підприємстві, надавати раз на три роки безкоштовну санаторну путівку, надавати безкоштовні окуляри, надавати безкоштовні ліки та щомісячно виплачувати не менш ніж трьох мінімальних окладів на спеціальний медичний догляд, двох мінімальних окладів на звичайний догляд, одного мінімального окладу на побутовий догляд. Вважала, що усі види відшкодування повинні надаватися їй на постійній основі, а саме довічно.

4. Наказом КП «Ритуал» від 02 червня 1999 року № 27-к була зупинена виплата компенсації у розмірі 80 % від її середнього окладу на підприємстві з 02 липня 1999 року. Підставою для винесення зазначеного наказу зазначено рішення Президії Харківського обласного суду від 27 вересня 1991 року, однак зазначеного рішення не існує.

5. Зауважувала, що КП «Ритуал» не виплачує їй компенсації та не виконує свій обов`язок з передачі документів стосовно нещасних випадків на виробництві та профзахворювань до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.

6. 01 вересня 2021 року вона звернулась до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області із заявою про взяття її на облік та призначення страхових виплат як потерпілій внаслідок нещасного випадку на виробництві, проте її особова справа до компетентних органів відповідачем не передавалась, внаслідок чого їй було відмовлено у отриманні належних страхових виплат внаслідок травмування на виробництві.

7. Посилаючись на неправомірні дії відповідача, зазначала про завдання їй моральної шкоди, яка проявляється у тому, що протягом тривалого часу, з

1999 року по день звернення до суду, вона змушена була змінити звичний уклад життя, постійно відвідувати судові засідання, давати роз`яснення для різних інстанцій, неодноразово проходити позачергові переосвідчення МСЕК за рішенням суду, через нестачу коштів у сім`ї відбуваються конфлікти, вона почала нервувати, стала неврівноваженою, що погано вплинуло на стан її здоров`я. Заявляла, що постійні дії КП «Ритуал» щодо позбавлення її виплат по інвалідності є такими, що принижують її гідність.

8. Крім того, через ненадання путівок на санаторно-курортне лікування у неї погіршується стан здоров`я, а внаслідок виконання службових обов`язків, протягом всього часу праці на КП «Ритуал», пов`язаних з використанням у виробництві шкідливих речовин, у неї розвинулися хронічні захворювання різного ступеня тяжкості, а саме: бронхіальна астма другої стадії, силікозотуберкульоз, токсичний гепатит.

9. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: зобов`язати відповідача передати до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області документи, які підтверджують її право на страхові виплати; стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування шкоди кошти у розмірі 1 041,00 грн за період з 01 червня 1999 року по 01 грудня 2008 року, а також з 01 червня 1999 року по 2023 рік виплати професійної втрати, що становить 80 % трудового каліцтва.

Стислий виклад позиції відповідача

10. КП «Ритуал» заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність позовних вимог. Зазначало, що відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2002 року у справі

№ 2-223/2002 визнано акт перевірки дотримання законодавства про працю

№ 1686 на ДСКП «Ритуал», припис Державної інспекції праці Харківською області №1684 від 06 жовтня 2000 року недійсним та встановлено відсутність вини

ГСКП «Ритуал» у спричинені шкоди ОСОБА_1 . Зазначене рішення набрало законної сили.

11. Зауважувало, що під час розгляду справи № 2-223/2002 було призначено судову експертизу з охорони праці. Відповідно до висновку судової експертизи з охорони праці від 30 травня 2001 року № 2346, акт форми Н-1 від 29 травня

1991 року складено всупереч чинному законодавству в зв`язку з тим, що причина нещасного випадку не пов`язана з виробництвом. Аналогічний висновок щодо відсутності вини КП «Ритуал» зроблено у рішенні Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2009 року у справі 2-176/09. Таким чином, зазначені рішення суду підтверджують факт відсутності професійного захворювання позивачки на виробництві та підтверджують безпідставність позовних вимог.

12. Відповідач зазначав, що позивачка приховує наявність рішення суду про відмову у зобов`язанні КП «Ритуал» Харківської міської ради вчинити певні дії, а саме: передати до відділення виконавчої дирекції фонду в Ленінському районі

м. Харкова Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань документи щодо нещасного випадку на виробництві (рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2013 року у справі

№ 2/642/1819/13).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. РішеннямЖовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 , не доведеності обставин, на які посилається позивачка, а саме неправомірних дій відповідача, причинного зв`язку між ними та спричиненими наслідками. Судом взято до уваги факти, що встановлені судовими рішеннями по цивільним справам та набрали законної сили.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. РішенняЖовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня

2023 року залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на недоведеність позовних вимог. Зазначено, що події, які мали місце 24 лютого 1988 року та

11 березня 1991 року, відбулися не у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 трудових обов`язків, а тому відсутня вина КП «Ритуал», отже відповідні зобов`язання у підприємства перед ОСОБА_1 не виникли.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 19 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.

18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 759/18340/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 501/2645/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що спір у справі не стосується оскарження актів про нещасні випадки, пов`язані із виробництвом, а стосується лише зобов`язання відповідача передати до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області документи, які підтверджують її право на страхові виплати, у тому числі акти Н-1, які є підставою для таких виплат.

20. Зосереджує увагу, що акти форми Н-1, складені за результатами розслідування подій, які мали місце 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року, не скасовані та не визнані нечинними.

21. З урахуванням даних актів форми Н-1 від 25 листопада 1989 року та від 29 травня 1991 року, внаслідок двох нещасних випадків на виробництві КП «Ритуал» Харківської міської ради вона втратила працездатність на 80 %, а тому вважає, що відповідно до статей 440 455 456 Цивільного кодексу Української РСР вона має право на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок зменшення працездатності, витрат, викликаних ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо) на весь строк інвалідності, тобто довічно.

22. Зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно враховано висновки судів при розгляді інших справ щодо відсутності вини КП «Ритуал» у завданні їй шкоди, з огляду на чинність зазначених вище актів форми Н-1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду

від 07 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 639/2745/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

24. 14 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

25. 12 лютого 2024 року КП «Ритуал» Харківської міської ради через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційно скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

26. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2002 року у справі

№ 2-1223/2002, та рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2009 року у справі № 2-176/09, які набрали законної сили, випадки травмування позивачки не пов`язані із виробництвом, складені акти визнані такими, що суперечать чинному законодавству, вина відповідача у заподіянні шкоди здоров`ю ОСОБА_1 відсутня. Вважає наведену заявницею практику Верховного Суду нерелевантною спірним правовідносинам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 працювала у КП «Ритуал» Харківської міської ради з 1971 року по 1991 рік.

28. Відповідно до акту ВТЕК ВТЄ-7 №048228 від 09 січня 1989 року, актів МСЕК ВТЄ-6 №036283 від 10 січня 1990 року ВТЄ-6 №099235 від 28 січня 1991 року,

ВТЄ-6 №050133 від 07 листопада 1991 року 218 АЗ №162237 від 18 листопада

1992 року, МСЕК №317583 від 16 вересня 1994 року, 2-18 МАВ №021091

від 12 грудня 1995 року, №1503013 від 18 вересня 1996 р., №316151 від 26 грудня 1996 року (безстрокове), довідки МСЕК №021395 від 26 грудня 1996 року позивачці була встановлена інвалідність другої групи трудового каліцтва, довічно (втрата працездатності 80 %, перегляду не підлягає), призначено втрату працездатності у сукупності 80 %.

29. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого

2002 року у справі № 2-223/2002 було визнано акт перевірки дотримання законодавства про працю № 1686 на ДСКП «Ритуал» та припис Державної інспекції праці Харківської області № 1684 від 06 жовтня 2000 року «Про відновлення виплат ОСОБА_1 » недійсними. Визнано відсутність вини ДСКП «Ритуал» у спричинені шкоди здоров`ю ОСОБА_1 11 березня 1991 року.

30. Згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2009 року у справі № 2-176/2009 за позовом ОСОБА_1 до КП «Ритуал» про відшкодування матеріального збитку та моральної шкоди, заподіяних неправомірними діями і внаслідок завдання шкоди здоров`ю з втратою працездатності, серед яких була й вимога про зобов`язання КП «Ритуал» передати документи по справі про нещасні випадки ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування у Ленінському районі м. Харкова для подальшої компенсації поточних платежів, у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі. Встановлено на підставі судових рішень у справах № 2-282/1991,

№ 2-349/1999 відсутність вини КП «Ритуал» у заподіянні шкоди здоров`ю ОСОБА_1 за подіями, які мали місце 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року мали місце та не були пов'язані з виконанням трудових обов`язків. КП «Ритуал» зупинило здійснення виплат ОСОБА_1 саме на підставі тих рішень, якими встановлена відсутність вини КП «Ритуал», встановлено, що підприємство не несе зобов`язань перед ОСОБА_1 .

31. Постановою Харківського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2019 року у цивільній справі № 2-176/09 за заявою ОСОБА_1 про відмову у перегляді рішення Жовтневого районного суду від 23 листопада 2009 року у зв`язку з нововиявленими обставинами залишено без змін.

32. Під час розгляду вищезазначеної справи Харківський апеляційний суд надав оцінку рішенню судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області 04 березня 2014 року у справі

№ 2-1224/02, яким була задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 та скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 січня 2002 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені скарги

ОСОБА_3 про визнання недійсним акту обстеження МСЕК № 1442 від 26 грудня 1996 року з питань встановлення непрацездатності ОСОБА_1 , зроблено висновок про те, що скасоване рішення не було підставою для ухвалення рішення Жовтневого районного суду від 23 листопада 2009 року, яке ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2010 року було залишено без змін.

33. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 листопада

2013 року у справі 642/9620/13-ц позовну заяву ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції в Ленінському районі м. Харкова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, КП «Ритуал» про зобов`язання вчинити певні дії було залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Жовтневого районного суду

від 23 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, встановлено відсутність вини КП « Ритуал» у заподіянні шкоди здоров`ю ОСОБА_1 , що підтверджується рішеннями судів різних інстанції, з яких вбачається, що події 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року мали місце, але ушкодження здоров`я позивачки не пов`язано з виробництвом.

34. З листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 21 вересня 2021 року № 02-14-3236 випливає, що у взятті на облік та призначенні страхових виплат ОСОБА_1 відмовлено, оскільки КП «Ритуал» особова справа ОСОБА_1 до відділень виконавчої дирекції Фонду не передавалася та в судовому порядку встановлено відсутність права на відшкодування шкоди за наслідками нещасних випадків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

36. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

39. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

40. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

41. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

42. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 1340/4630/18).

43. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на невиконання відповідачем свого обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров`я від нещасного випадку на виробництві (24 лютого 1988 року і

11 березня 1991 року), та непередання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області документів, які підтверджують її право на відповідні страхові виплати.

44. Правовою підставою для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди зазначено приписи статей 440 455 456 ЦК Української РСР.

45. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

46. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

47. Відповідно до частин першої, другої статті 440 ЦК Української РСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

48. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

49. Статтею 455 ЦК Української РСР було передбачено, що в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

50. Частиною першою статті 456 ЦК Української РСР було встановлено, що у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, пов`язаних з виконанням ним трудових обов`язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

51. Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.

52. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також розміри цієї виплати та послуг здійснюється підприємствами Фонду соціального страхування від нещасних випадків по акту. Форма акта, перелік документів, а також строк передачі встановлюються Фондом.

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зверталася у вересні 2021 року до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо взяття її на облік та призначення страхових виплат, як потерпілої внаслідок нещасного випадку на виробництві. Листом від 21 вересня 2021 року № 02-14-3236 їй було повідомлено про відсутність правових підстав для взяття її на облік та призначення страхових виплат за наслідками травм, отриманих 24 лютого 1988 року та 11 березня

1991 року. Підставою для відмови зазначено про відсутність документів щодо зазначених страхових випадків у Фонді, а також, що судовими рішеннями було встановлено, що події, які мали місце 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року, не пов`язані з виконанням трудових обов`язків, а у КП «Ритуал» відсутній обов`язок з передачі документів до Фонду, що підтверджують право на страхові виплати та страхові послуги у зв`язку з нещасним випадком на виробництві.

54. Перевіривши зазначені підстави для відмови, врахувавши преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 2-282/1991,

№ 2-1223/2002, № 2-176/09, № 642/9620/13-ц, у яких приймали участь сторони у справі, що переглядається в касаційному порядку, та було встановлено, що події, які відбулися з ОСОБА_1 у КП «Ритуал» 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року, не пов`язані з виконанням трудових обов`язків, а також відсутня вина КП «Ритуал» у завданні позивачці шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

55. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

56. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

57. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

58. Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

59. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли загалом обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності у відповідача обов`язку з відшкодування їй шкоди на підставі положень статей 440 455 456 ЦК Української РСР та передання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області документів, які підтверджують її право на відповідні страхові виплати.

60. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів.

61. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

62. Посилання заявниці на чинність актів форми Н-1, складених за результатами розслідування подій, які мали місце 24 лютого 1988 року та

11 березня 1991 року, що на її думку є підставою для відшкодування їй шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві, є безпідставними та спростовуються судовими рішеннями у справах

№ 2-282/1991, № 2-1223/2002, № 2-176/09, № 642/9620/13-ц, якими встановлено порушення норм законодавства при складанні зазначених актів, оскільки шкода здоров`ю ОСОБА_1 спричинена не у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків.

63. У той же час скасування в апеляційному порядку рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 січня 2002 року у справі № 2-1224/02 за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність посадової особи - голови Харківської обласної МСЕК, а саме щодо визнання недійсним акту огляду громадянки ОСОБА_1 від 26 грудня 1996 року № 1442 «Про визначення ОСОБА_1 втрати працездатності, у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, за сумісництвом виробничих травм 1988 та 1991 року», а також зобов`язання Харківської обласної МСЕК провести переогляд ОСОБА_1 без визначення проценту втрати працездатності, у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків, з підстав не залучення до участі у справі усіх учасників, чиїх прав і обов`язків стосується рішення суду, не спростовує висновки судів щодо відсутності вини КП «Ритуал» у завданні позивачці шкоди, внаслідок ушкодження її здоров`я 24 лютого 1988 року та 11 березня 1991 року, що було встановлено судами у справах № 2-282/1991, № 2-1223/2002, № 2-176/09, № 642/9620/13-ц.

64. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

65. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.

66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович