ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2021 року

м. Київ

справа № 639/6431/17

провадження № 61-8178св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради,

позивач за зустрічним позовом - Харківська міська рада,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Кузнєцової А. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Харківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона більше 35 років є добросовісним користувачем земельної ділянки, розташованої біля будинку АДРЕСА_1 .

Добросовісне користування вказаною земельною ділянкою підтверджується також тим, що вона неодноразово зверталась до відповідних органів для отримання відомостей про наявність/відсутність власника зазначеної земельної ділянки. З отриманих відомостей вона дізналась, що вказана земельна, якою добросовісно та відкрито користується, нікому на праві власності не належить.

У зв`язку з чим вона на підставі статті 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) звернулася до Харківської міської ради із заявою про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу орієнтованою площею 0,01 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , а також просила надати їй дозвіл на розробку проекту відведення вказаної земельної ділянки.

Листом Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану виконавчого комітету Харківської міської ради від 6 липня 2017 року їй повідомлено про те, що відповідний проект рішення після погодження в установленому законом порядку з відповідними службами міської ради буде винесено на розгляд сесії Харківської міської ради.

У зв`язку з тривалим затягуванням розгляду її заяви про передачу у власність земельної ділянки вона звернулася з відповідним запитом до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану виконавчого комітету Харківської міської ради, з листа якого дізналась про те, що у Харківській міській раді відсутня інформація про дату, час та місце проведення чергової сесії Харківської міської ради, на якій буде вирішуватися її заява про передачу земельної ділянки у власність.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати за нею право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

У січні 2018 року Харківська міська рада звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на ній нерухомого майна.

Позов мотивувала тим, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 14 грудня 2016 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої встановлено, що біля житлового будинку на АДРЕСА_1 здійснено незавершене будівництво нежитлової будівлі - гаража на два бокси.

Під час цієї ж перевірки встановлено, що будівництво нежитлової будівлі проводилось на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, а також без містобудівної документації та затвердженого у встановленому порядку проекту, а, відтак, такий об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом.

З урахуванням зазначеного, Харківська міська рада просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна - нежитлової будівлі (гаража на два бокси).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо добросовісного заволодіння чужим майном і відкритого, безперервного володіння ним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказував на недоведеність Харківською міською радою факту здійснення самочинного будівництва саме ОСОБА_1 ; за таких обставин суд першої інстанції вважав, що правових підстав для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання саме ОСОБА_1 за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю (гараж на два бокси), немає.

Крім того, відсутність відповідних приписів, адресованих ОСОБА_1 , і підтвердження невиконання таких приписів останньою, на думку суду, також вказують на необґрунтованість позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди Харківській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна - нежитлової будівлі (гараж на два бокси), розташованої на АДРЕСА_1 , за власний рахунок.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд встановив, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, а також те, що здійснене ОСОБА_1 будівництво за вказаною адресою є самочинним.

Зобов`язуючи ОСОБА_1 усунути перешкоди Харківській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 без узгодження будівництва з органами державного архітектурно-будівельного контролю, затвердження проектно-кошторисної документації і отримання документу, який посвідчує право на виконання будівельних робіт, здійснила самочинне будівництво гаража, порушуючи право міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в частині вирішення первісного позову скасувати і ухвалити в цій частини нове рішення про задоволення позову, а також просила постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, судові рішення в частині вирішення первісного позову не ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні обставин справи, які мають значення для її вирішення, а також прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 119 ЗК України та статті 344 ЦК України.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій зустрічного позову, заявник зазначила наступне.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Будь-яких звернень від Харківської міської ради чи відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою вона не отримувала.

Не отримувала вона і будь-яких приписів відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, що підтверджується листом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 14 серпня 2017 року.

Крім того, за результатами позапланової перевірки Інспекція державного архітектурного-будівельного контролю Харківської міської ради протокол про адміністративне правопорушення не складала і припис про усунення порушень не виносила.

Також заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що знесення самочинного збудованого об`єкта відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що Харківська міська рада при зверненні із зустрічним позовом до суду не зазначила, як саме заявник перешкоджає у користуванні земельною ділянкою, просила про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 5 липня 2019 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірною є земельна ділянка, розташована біля будинку АДРЕСА_1 .

З листа Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану від 21 квітня 2017 року суди встановили, що рішення стосовно надання власникам будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки для будівництва допоміжних приміщень, господарських будівель, споруд за вказаною адресою Харківська міська рада не приймала.

Листом від 29 травня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило ОСОБА_1 про те, що для отримання інформації щодо земельної ділянки вона може скористатись Публічною кадастровою картою України, яка знаходиться на сайті Держгеокадастру України. Цим же листом ОСОБА_1 повідомлено і про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не здійснює функції реєстрації прав власності, постійного користування, договорів оренди землі.

Листом від 31 травня 2017 року Департамент діловодства Харківської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що за період з 1 січня 2011 року до 31 травня 2017 року до Департаменту діловодства Харківської міської ради звернень від фізичних чи юридичних осіб стосовно земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , не надходило.

За інформацією Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради рішення щодо надання земельної ділянки для будівництва гаражу на АДРЕСА_1 не приймалося.

З відповіді від 31 травня 2017 року суди встановили, що в архівному відділі відсутня інформація щодо звернень будь-кого до Харківської міської ради у період з 1970 до часу звернення з проханням виділити земельну ділянку під забудову гаража на АДРЕСА_1 .

Після отримання зазначених відповідей ОСОБА_1 6 червня 2017 року звернулась до Харківської міської ради із заявою, в якій просила передати безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва індивідуального гаражу орієнтованою площею 0,01 га, розташованої на АДРЕСА_1 , та надати їй дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на зазначеній території.

Листом Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану виконавчого комітету Харківської міської ради від 6 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що відповідний проект рішення після погодження в установленому законом порядку з відповідними службами міської ради буде винесено на розгляд сесії Харківської міської ради.

З вироку Жовтневого районного суду м. Харкова від 4 серпня 2015 року за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, суди встановили, що 7 листопада 2014 року орієнтовно о 2 год, перебуваючи на вул. Каширській у м. Харкові, у особи виник умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном, після чого він, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом пошкодження даху незаконно проник до приміщення гаражу, розташованого на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , і викрав викрав дроти зі сплаву міді загальною вагою 11,8 кг вартістю 649 грн, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 649 грн.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 серпня 1982 року.

14 грудня 2016 року головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Ващенко В. В. складено акт № 703-А про проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким встановлено будівництво об`єкта нерухомості - гаражу - біля житлового будинку АДРЕСА_1 .

За результатами зазначеної перевірки встановлено, що біля житлового будинку на АДРЕСА_1 розташовані нежитлові будівлі; під час перевірки виїздом на місце встановлено наявність незавершеної будівництвом нежитлової будівлі (гаражу) на два бокси з піноблоку та силікатної цегли. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, інформація щодо вказаного об`єкта відсутня.

З листа адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради від 25 листопада 2016 року № 2087/0/152-16 суди встановили, що будівельні роботи здійснює ОСОБА_1 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

Під час проведення даної перевірки будівельні роботи не проводились.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

При перевірці судових рішень в частині первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю касаційний суд виходить з наступного.

Умови набуття права власності за набувальною давністю передбачені у статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відповідно до статті 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у нечиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом п`ятнадцяти років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом п`ятнадцяти років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, суди попередніх інстанцій, врахувавши зазначені норми матеріального та процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати у справі № 729/608/17 (провадження № 61-648цс18) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 225/5271/18 (провадження № 61-16510св19).

Статтею 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, і ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у цій частині без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку в частині вирішення зустрічного позову Харківської міської ради про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на ній нерухомого майна та ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 373 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя статті 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Зі змісту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України вбачається, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником, під уже збудованим нерухомим майном.

Ця умова є єдиною підставою для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою за рішенням суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, за якою наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Апеляційним судом встановлено, що здійснене ОСОБА_1 будівництво є самочинним, так як відсутні докази того, що будівництво здійснено на земельній ділянці, що була відведена їй в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об`єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

Також апеляційним судом зазначено, що збудований ОСОБА_1 об`єкт нерухомості відноситься до самочинно збудованого, оскільки пакет документів на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва у відповідності до Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, який затвердженого рішенням сесії Харківської міської ради від 17 серпня 2011 року № 390/11, зі змінами та доповненнями від 22 червня 2012 року № 753/12, не надавався.

Встановлено апеляційним судом і те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, і розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою має право виключно Харківська міська рада.

Вирішуючи справу, апеляційний суд також посилався на те, що ОСОБА_1 зверталася до Харківської міської ради із заявою від 6 червня 2017 року про безоплатне надання у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,01 га та надання дозволу на розробку технічної документації, однак відповідного дозволу не отримала і із заявою про надання дозволу на збереження самочинно збудованої нежитлової будівлі - гаража - не зверталася.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції вважав позовні вимоги Харківської міської ради обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З такими висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення зустрічного позову Харківської міської ради погоджується і касаційний суд, оскільки апеляційний суд до таких висновків дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив і заявник на такі не вказала.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та постанова апеляційного суду відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, оскільки суд першої інстанції у відповідній частині та апеляційний суд ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у зазначеній частині та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням зазначеного касаційний суд поновлює виконання рішення постанови Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року.

Керуючись статями 400 410 436 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук