№ 640/10564/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №640/10564/21

адміністративне провадження № К/9901/38038/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Коваленко Н.В.,

перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року (колегія у складі суддів Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кобаль М.І.)

у справі № 640/10564/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

І. СУТЬ СПОРУ

1. У цій справі розглядається питання щодо захисту права судді Верховного Суду України у відставці на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Суди попередніх інстанцій встановили, що з 14.12.2017 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) є суддею Верховного Суду України у відставці.

3. На підставі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VII) розпочалася ліквідація Верховного Суду України.

4. 11.12.2017 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) було внесено запис про виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І .

5. Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів» Соловйову Л.В. призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

6. 12.03.2021 ОСОБА_1 . Верховним Судом України було видано довідку № 83/0/21-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Довідку підписав виконуючий обов`язки голови Верховного Суду України Гуменюк В.І.

7. 15.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФ України в м. Києві, відповідач) із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки № 83/02/21-21 від 12.03.2021.

8. 29.03.2021 ГУ ПФ України в м. Києві листом № 2600-0309-8/53359 відмовило у перерахунку з тієї підстави, що належним представником Верховного Суду України як юридичної особи є лише голова ліквідаційної комісії Соловйова Л.В. або інша особа, яка діє за дорученням голови ліквідаційної комісії; довідка про суддівську винагороду підписана неуповноваженою особою.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФ України в м. Києві.

10. У позові просив:

- визнати протиправною відмову перерахувати йому щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, оформлену листом відповідача від 29.03.2021 № 2600-0309-8/53359;

- зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за його заявою від 15.03.2021 відповідно до довідки Верховного Суду України від 12.03.2021 № 83/02/21-21 про суддівську винагороду, з урахуванням раніше виплачених сум.

11. ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що має право на перерахунок раніше призначеного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», рішень Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 (про неконституційність ліквідації Верховного Суду України) та від 11.03.2020 № 4-р/2020 (про неконституційність процедури зменшення кількісного складу суддів Верховного Суду).

В ЄДР відсутній запис за кодом 000019034 про припинення Верховного Суду України як органу державної влади - юридичної особи. З 11.12.2017 за відсутності Голови Верховного Суду України Гуменюк В.І виконує його обов`язки; він уповноважений діяти від імені Верховного Суду України як юридичної особи, зокрема, підписувати довідки.

Довідка від 12.03.2021 № 83/02/21-21 про розмір суддівської винагороди викладена на бланку Верховного Суду України, містить необхідні реквізити, складові суддівської винагороди, підставу видачі, підписана уповноваженою посадовою особою.

Соловйову Л.В. було призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України до того, як Конституційний Суд України у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (зі змінами), щодо ліквідації Верховного Суду України.

З 18.02.2020 немає законних підстав для ліквідації Верховного Суду України. Наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД не може впливати на повноваження Гуменюка В.Я. як керівника Верховного Суду України.

12. ГУ ПФ України в м. Києві заперечило проти позову. У відзиві повторило обґрунтування, викладене у листі від 29.03.2021 № 2600-0309-8/53359.

IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.05.2021 задовольнив позов.

14. Суд першої інстанцій виходив з того, що в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюк В.І. є уповноваженою особою на видачу довідки про розмір суддівської винагороди; ця довідка відповідає формі, передбаченій у Додатку 1 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).

15. ГУ ПФ України в м. Києві оскаржило це судове рішення в апеляційному порядку.

16. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23.09.2021 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

17. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним представником юридичної особи, яка перебуває у процесі припинення, може бути лише голова ліквідаційної комісії або її член за дорученням голови цієї комісії.

Суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.03.2020 у справі № 826/16935/18, в якій вирішувалося питання про повноваження в.о. голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. на представництво інтересів Верховного Суду України під час звернення до суду з позовом.

Окрім того, суд апеляційної інстанції врахував, що на момент вирішення цієї справи Верховна Рада України не прийняла відповідного закону для вирішення питання інституційного дуалізму функціонування одночасно Верховного Суду України та Верховного Суду. Своєю чергою, наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 590/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) Верховного Суду України, не було скасовано.

Визнання положення п. 7 Розділу XII Закону № 1402-VIII щодо слів «та ліквідуються» щодо Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не обумовлює автоматично нелегітимність вказаного Наказу та не вплинуло на повноваження комісії з припинення Верховного Суду України як юридичної особи.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 826/15959/18, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Соловйова Л.В. як голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України не втратила право підпису та повноваження виступати в суді від імені Верховного Суду України, у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Також суд апеляційної інстанції відзначив, що за відомостями ЄДР особою, яка може вчиняти дії від імені Верховного Суду України, є голова комісії з припинення Соловйова Л.В . Натомість Гуменюк В.І. не має права представляти Верховний Суд України, незважаючи на те, що він зазначений в ЄДР як виконуючий обов`язки Голови Верховного Суду України - керівник.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. 20.10.2021 позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021.

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що суд апеляційної інстанції:

(а) не застосував закон, який підлягав застосуванню - ст. ст. 92 104 ЦК України;

(б) не застосував нормативний акт, який підлягав застосуванню - п. 1 розділу II, п. 2 розділу III Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.03.2017 № 5-1) та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 200/14891 (Порядок № 3-1);

(в) неправильно застосував п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині визначення наслідків неконституційності його положень стосовно ліквідації Верховного Суду України саме стосовно правовідносин, які виникли в справі за позовом ОСОБА_1 (перерахунок розміру довічного утримання на підставі виданої Верховним Судом України довідки);

(г) неправильно витлумачив зміст Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 стосовно наслідків визнання неконституційними положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стосовно ліквідації Верховного Суду України;

(ґ) не застосував релевантну практику Європейського суду з прав людини про порушення Відповідачем і державою Україна ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - в частині невиконання державою Україна своїх позитивних обов`язків, що жодним чином не може ставитися у вину Позивачу як фізичній особі;

(д) не застосував ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у поєднанні з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 і неправильно визначив посадову особу, що уповноважена підписувати та видавати суддям Верховного Суду України у відставці довідки про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді;

(е) застосував ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 (справа № 813/6286/15), від 06.02.2019 (справа № 462/2646/17), від 19.06.2019 (справа № 826/5806/17), від 17.06.2020 (справа № 826/10249/18), і помилково надав сили неспростованої презумпції запису в ЄДР стосовно продовження процедури ліквідації Верховного Суду України та наявності у Соловйової Л.В. повноважень голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України;

(є) застосував пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 без урахування правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 (справа № 265/6582/16-ц), унаслідок чого протиправно поклав на позивача увесь тягар негативних наслідків невиконання державою її позитивних обов`язків.

20. На думку скаржника, посилання апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду у постанові від 30.03.2020 (справа № 826/16935/18) та у постанові від 24.06.2021 (справа №826/15959/18) є безпідставними, оскільки в зазначених справах Верховний Суд України був відповідачем і висновки Верховного Суду стосувалися виключно наявності чи відсутності у Соловйової Л.В. як голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України повноважень на підписання процесуальних документів та їх подання до суду від імені Верховного Суду України, тобто правовідносин із судового представництва (ст. 55 КАС України), що є невід`ємним компонентом права на доступ до суду (ст. 6 Конвенції) і не може обмежуватися з формальних міркувань.

Натомість у цій справі, за позовом ОСОБА_1 , відповідачем є не Верховний Суд України, а ГУ ПФУ у м. Києві. Більше того, і правовідносини не є подібними: у справі за позовом ОСОБА_1 йдеться про його право на перерахунок довічного утримання на підставі виданої Верховним Судом України довідки, а не про право Соловйової Л.В. чи Гуменюка В.І. представляти Верховний Суд України в суді та підписувати й подавати від імені Верховного Суду України процесуальні документи до суду. Отже, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.03.2020 (справа № 826/16935/18) та від 24.06.2021 (справа №826/15959/18) у справі за позовом ОСОБА_1 застосуванню не підлягають.

Апеляційний суд хибно ототожнив правовідносини, пов`язані із представництвом юридичної особи (Верховного Суду України) в суді, зі спірними правовідносинами, які виникли в цій справі, - стосовно права Позивача на проведення перерахунку належного йому довічного грошового утримання на підставі виданої юридичною особою (Верховним Судом України) довідки. Це й призвело до ухвалення апеляційним судом протиправного рішення про відмову в задоволенні позову.

21. Позивач також звертає увагу на ознаки упередженості апеляційного суду при розгляді його справи, а саме вирішення справ за тотожними позовами інших суддів Верховного Суду України у відставці на користь суддів.

22. Крім того, позивач звертає увагу на те, що Пенсійний фонд України листом від 19.01.2021 № 2800-030102-9/7715, адресованим відповідачу, за результатами розгляду колективної скарги суддів Верхового Суду України у відставці повідомив, що для вирішення питання про перерахунок з 11.03.2021 щомісячного довічного грошового утримання суддям Верховного Суду України у відставці, які пред`являють довідки за підписом в.о. голови Верховного Суду України Гуменюка В.І., необхідно невідкладно здійснити перевірку справ одержувачів цієї виплати, для системного аналізу складових суддівської винагороди, що зазначені у довідках, наданих для перерахунку. Якщо складові суддівської винагороди, зазначені в довідці, відповідають документам справи одержувача щомісячного довічного грошового утримання, а зазначені в довідці розміри складових визначені з урахуванням матеріалів справи та положень чинного законодавства, то довідку необхідно враховувати під час здійснення перерахунку з підстав, визначених ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII.

Відповідач не виконав цих вказівок і відмовив у перерахунку лише з мотивів підписання її в.о. голови суду Гуменюком В.І., хоча складові повною мірою відповідають документам справи позивача.

23. Верховний Суд ухвалою від 27.10.2021 відкрив касаційне провадження.

24. 06.12.2021 ГУ ПФ України в м. Києві подало відзив на касаційну скаргу, доводи якого збігаються з мотивами постанови суду апеляційної інстанції.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

26. Спірні правовідносини виникли між позивачем - суддею Верховного Суду України у відставці і органом Пенсійного фонду України щодо перерахунку розміру щомісячного грошового утримання судді.

27. Відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

28. Отже, усі судді у відставці, зокрема, судді Верховного Суду України, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання, мають право на його перерахунок у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді.

Право ОСОБА_1 на такий перерахунок у цій справі відповідач не заперечує. Однак спір виник щодо дотримання порядку реалізації цього права.

29. На підзаконному рівні конкретизовано механізм реалізації цього права. Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Порядку № 3-1 заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) … подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання. Відповідно до п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1 до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Форма довідки (додаток № 2) передбачає, що її підписують голова суду та головний бухгалтер.

30. У зв`язку з припиненням Верховного Суду України, у цій справі постало питання про те, хто саме має підписувати довідку суддям цього суду, що вийшли у відставку, і чи може бути відмовлено у такому перерахунку з мотивів підписання довідки неналежною особою.

31. Суди першої та апеляційної інстанції розійшлися в оцінках та дійшли протилежних висновків, а Верховний Суд ще не робив відповідного правового висновку.

32. Вирішуючи питання, що постали у цій справі, Верховний Суд виходить з того, що 02.06.2016 Верховна Рада України прийняла Закон України № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - № 1401-VIII) та Закон України № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів". Було внесено зміни до ст. 124-129 130 131 147-148 149 151 153 Конституції України щодо правосуддя. Зокрема, у ст. 125 Конституції України у новій редакції визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

33. У першому реченні пункту 7 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України … припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

34. На виконання вимог закону, наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів» Соловйову Л.В. призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України. Вона ж залишалася головою ліквідаційної комісії на час, коли виник спір.

35. Конституційність окремих положень Закону № 1402-VIII перевірялася Конституційним Судом України за зверненням Верховного Суду України.

36. 18.02.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р/2020, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII зі змінами, зокрема пункту 7 „та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.

37. Обґрунтовуючи це Рішення, Конституцій Суд України зазначив:

« 7. Системний аналіз положень Конституції України „найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції" та „найвищий суд у системі судоустрою України" у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України" не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.

За своєю юридичною природою найвища інстанція судової гілки влади має забезпечувати єдність та сталість судової практики всіх судів, які входять до системи судоустрою України, а тому її конституційний статус полягає у безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону України. Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року № 2-в/2016.

Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України".

Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

8. Конституційний Суд України розглядає положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 як такі, що прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України, який після внесення змін до Конституції України Законом № 1401 функціонує під назвою „Верховний Суд".

…

13. Порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401, приписів Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.

Конституційний Суд України зауважує, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України - не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова „України" - власної назви держави - з словесної конструкції „Верховний Суд України" не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

38. Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

39. Оскільки в Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 не встановлено іншого, то норма п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ у частині ліквідації Верховного Суду України з 18.02.2020 втратила чинність, тобто будь-яке юридичне значення. Вона не може застосовуватися як правове підґрунтя для жодних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, у тому числі й відповідача, у силу прямого припису Конституції України.

40. Зважаючи на юридичні позиції Конституційного Суду України про те, що:

- вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України" не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади;

- Законом № 1401-VIII не змінено конституційних функцій Верховного Суду України;

- Закон № 1401-VIII не було спрямовано на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України;

- після набрання чинності Законом № 1401-VIII він продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

- а також беручи до уваги п. 5 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1401-VIII про те, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі, зокрема, Верховного Суду України,

Суд не може не брати до уваги, що Верховний Суд України не припинявся та не ліквідовувався Законом № 1401-VIII і продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

41. У п. 5 резолютивної частини Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до зазначеного Рішення. На час виникнення спору та розгляду справи судом касаційної інстанції Верховна Рада України зазначеною рекомендацією не скористалася.

42. У згаданому Рішенні (п. 13) Конституційний Суд України висловив декілька юридичних позицій щодо статусу суддів Верховного Суду України. Зокрема:

- немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду;

- фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

43. 22.11.2021 набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19). Розглядаючи скаргу суддів Верховного Суду України, ЄСПЛ зважив на висновки Конституційного Суду України, зроблені у Рішенні № 2-р/2020 від 18.02.2020 (п. 98) та дійшов висновку, що у результаті прийняття змін до Закону № 1402-VIII порушено їх права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

44. Окрім того, ЄСПЛ звернув увагу на те, що «незважаючи на рішення Конституційного Суду України, станом на червень 2021 року питання відновлення виконання заявниками суддівських функцій все ще розглядалося Верховною Радою України. Протягом значного періоду часу була явно відсутня координація у вирішенні ситуації заявників, що серйозно підірвало правову визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів» (п. 100).

Ця невизначеність триває на час розгляду справи Верховним Судом.

45. Обґрунтований Конституційним Судом України висновок про рівність правового статусу суддів Верховного Суду України та Верховного Суду є правовою основою для однакового захисту їх прав і після припинення повноважень, зокрема щодо розміру довічного грошового утримання та його перерахунку.

46. Однак, на відміну від суддів Верховного Суду, судді Верховного Суду України перебувають у полі певної правової невизначеності, що виникла у зв`язку з тим, що Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 через відповідні нормативно-правові та індивідуальні правові акти належним чином не імплементовано.

Зокрема, незважаючи на рекомендації Конституційного Суду України, Верховна Рада України не привела положення законодавства України у відповідність до зазначеного Рішення.

Гуменюк В.І. далі зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) як керівник Верховного Суду України, поряд з ліквідатором Соловйовою Л.В. Запису про припинення Верховного Суду України як юридичної особи у Реєстрі немає. Жодних змін після згаданого рішення Конституційного Суду України не внесено.

Наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким Соловйову Л.В. призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України, є чинним. Формально її далі визнають представником Верховного Суду України (справа № 826/15959/18), повноваження якої не припинилися.

Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 (справа № 826/15959/18) дійшов висновку, що питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону.

47. За такої правової невизначеності, будь-яку довідку, видану судді Верховного Суду України, може бути поставлено під сумнів з мотивів неналежності її підписанта. Це призводить до непередбачуваності у правозастосуванні та невиправданих ускладнень під час реалізації прав суддів Верховного Суду України у відставці; покладає на них негативні наслідки неякісного правого регулювання, позбавляючи прав, які передбачено законом.

48. Відмова у перерахунку з мотивів не вирішення парламентом питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду, невиправдано покладає на позивача непропорційний тягар наслідків невиконання саме державою своїх обов`язків із забезпечення прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).

49. Згідно з п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

50. За практикою ЄСПЛ пенсійні виплати охоплюються ст. 1 Першого протоколу і їх можна вважати «майном» у значенні цього положення (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014).

51. Обов`язок поважати право власності відповідно до ст. 1 Першого протоколу включає як негативні, так і позитивні зобов`язання. Невід`ємним елементом ст. 1 Першого протоколу є захист особи від необґрунтованого втручання держави у мирне володіння своїм «майном» (негативні зобов`язання). Проте згідно зі статтею 1 Конвенції Договірна Сторона «гарантує кожному в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в [Конвенції]». Виконання цього загального обов`язку може спричинити позитивні зобов`язання, пов`язані з забезпеченням ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Протоколу № 1 ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення у справі «Броньовські проти Польщі» від 22.06.2004, заява № 31443/96, § 143; «Совтрансавто Холдинг проти України» від 25.07.2002, заява № 48553/99, § 96).

52. Справжня, ефективна реалізація права, захищеного статтею 1 Протоколу № 1, не залежить тільки від обов`язку держави не втручатися, але може вимагати позитивних заходів захисту, особливо якщо існує прямий зв`язок між заходами, які заявник може законно очікувати від влади і його ефективного володіння своїм «майном» (рішення у справі «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18.06.2002, заява № 48939/99, § 134).

53. Межі між позитивними та негативними зобов`язаннями держави згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 не піддаються чіткому розподілу. Проте відповідні принципи однакові. Незалежно від того, чи розглядається справа в контексті позитивного обов`язку держави або з точки зору втручання державного органу, який має бути обґрунтованим, критерії, що застосовуються, не відрізняються за змістом. В обох контекстах необхідно враховувати справедливий баланс між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому (рішення у справі «Броньовські проти Польщі», § 144).

54. Відповідно, у багатьох справах, ураховуючи фактичні обставини, Суд не вважає за потрібне класифікувати розгляд справи чітко у межах визначення позитивних або негативних зобов`язань держав-відповідачів; навпаки, Суд встановлюватиме, чи було обґрунтовано поведінку держав-відповідачів - незалежно від того, чи може ця поведінка бути охарактеризована як втручання, або як бездіяльність, або комбінація обох - з урахуванням законності, легітимності мети і «справедливого балансу» (рішення у справі «Броньовські проти Польщі», § 146).

55. У справах, що стосуються позитивних зобов`язань, які випливають зі змісту статті 1 Протоколу № 1, Суд особливо наголосив на важливості принципу належного урядування. Цей принцип вимагає, щоб, коли виникало питання, що стосується загальних інтересів, особливо коли воно впливає на основні права людини, включаючи права власності, органи державної влади повинні діяти оперативно і, передусім, послідовно (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04, § 71).

56. Це стосується як негативних, так і позитивних зобов`язань, які відповідно до статті 1 Протоколу № 1 накладено на державу.

57. В контексті обставин цієї справи, Суд звертає увагу, що саме держава Україна, а не позивач не виконує свої позитивні зобов`язання і тривалий час не приймає закону, покликаного усунути інституційний дуалізм верховних судів, хоча його рекомендував прийняти Конституційний Суд України невідкладно іще в лютому 2020 року. Позивач жодним чином не впливає і не може впливати на законотворчий процес, не може сприяти виконанню парламентом рекомендацій Конституційного Суду України. Натомість саме він, позивач, потерпає від бездіяльності держави.

58. Якщо держава (відповідні державні органи) зволікає з прийняттям законодавства й створює ситуацію формальної юридичної невизначеності у правовідносинах щодо нормативного визначення повноважень посадових осіб як представників Верховного Суду України, то така бездіяльність не може і не повинна мати негативні наслідки для позивача.

59. Суд бере до уваги, що право судді у відставці на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання визначено законом (ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII). Умовою перерахунку є зміна розміру складових суддівської винагороди судді. Ці умови настали і відповідачем не заперечуються, а отже суддя Верховного Суду України у відставці ОСОБА_1 має право на перерахунок.

60. Довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.

61. Відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу додатково застосовуються регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Розмір доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці теж визначений безпосередньо законом.

62. Відомості про суд, де працював суддя, вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці подаються до Пенсійного фонду під час призначення судді щомісячного довічного грошового утримання і зберігаються у матеріалах особової справи. Ці відомості залишаються незмінними.

63. Розмір суддівської винагороди, визначений ст. 135 Закону № 1402-VIII, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється Законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону.

64. За таких обставин, довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.

65. Суд також звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (ч. 6 п. 16) про «автоматичне» здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

66. Положення п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом «автоматичності» перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.

67. Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження «автоматичного» перерахунку та внесення змін до Порядку № 3-1. Зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 № 12, від 09.04.2021 № 7.

68. Отже, незважаючи на чітку позицію Конституційного Суду України (ч. 6 п. 16 Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020) та необхідність її безумовного виконання, незважаючи на неодноразові звернення Ради суддів України, відповідні зміни в частині «автоматичного» перерахунку до Порядку № 3-1 Пенсійним фондом України не внесено.

69. Зважаючи на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що до внесення змін до законодавства щодо статусу суддів Верховного Суду України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

70. Застосовуючи ці загальні висновки в контексті обставин цієї справи, Суд дійшов висновку, що відмовляючи судді у відставці ОСОБА_1 у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі підписання довідки неуповноваженою особою, відповідач діяв протиправно.

71. Суд не надає докладний аналіз інших доводів касаційної скарги, оскільки на загальний висновок по суті справи вони не впливають.

72. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

73. Суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували юридичні позиції, наведені у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-2020 під час застосування ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII, п.п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, внаслідок чого дійшли помилкових висновків по суті справи. З огляду на це, зазначені судові рішення підлягають скасуванню.

74. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

75. Відповідно до ч. 6 ст. 245 КАС України у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

76. Суддівська винагорода та умови перерахунку визначені безпосередньо законом, тому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 не передбачає права Пенсійного фонду діяти на власний розсуд.

77. Позовну вимогу «зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за його заявою від 15.03.2021 відповідно до довідки Верховного Суду України від 12.03.2021 № 83/02/21-21 про суддівську винагороду, з урахуванням раніше виплачених сум» Суд не може задовольнити повністю, оскільки вона не узгоджується з висновком Суду про автоматичний перерахунок, який Пенсійний фонд повинен робити без заяви судді та без надання довідки Верховного Суду України.

78. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.03.2021 № 2600-0309-8/53359. Зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді (з урахуванням раніше виплачених сум), протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

79. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, ураховуючи результат розгляду скарги (задоволено одну вимогу повністю, а другу - частково), за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в м. Києві Романюку Я.М. слід відшкодувати 3/4 судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору у розмірі 908 грн за подання позовної заяви та 1 816 грн за подання касаційної скарги; всього - 2724 грн. Отже, відшкодуванню підлягає 2043 грн (2724 * 3/4).

Керуючись ст. 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року та Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 640/10564/21 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29 березня 2021 року № 2600-0309-8/53359.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді (з урахуванням раніше виплачених сум), протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2043 (дві тисячі сорок три) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя Н.В. Коваленко