ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2023 року
м. Київ
справа №640/1064/21
адміністративне провадження № К/990/13893/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021 (суддя Шулежко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022 (колегія суддів: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі №640/1064/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, треті особи - Верховний Суд, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ :
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Вищого адміністративного суду України у видачі йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;
- зобов`язати Вищий адміністративний суд України видати йому передбачену Розділом ІІ Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 № 3-1 (в редакції постанови правління ПФУ № 6-1 від 07.06.2019), довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022, позов задоволено.
3. Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
4. Ухвалою Верховного Cуду від 01.08.2022 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
5. У відзиві на касаційну скаргу позивач проти її задоволення заперечує, просить відмовити в її задоволенні.
Треті особи - Верховний Суд та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду доводи та вимоги касаційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
6. Враховуючи відсутність від усіх учасників клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.
7. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ІІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України з 12.04.2012 до виходу у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 22.08.2017 № 2493/0/15-17.
7. На час виходу у відставку розмір його довічного грошового утримання судді у відставці було визначено на підставі п. 25 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), виходячи з посадового окладу судді Вищого адміністративного суду України, який складає 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
8. Позивач зазначає, що розмір його довічного грошового утримання судді у відставці є значно меншим, ніж у суддів у відставці, розмір довічного грошового утримання яких визначається відповідно до вимог ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016. Вказує, що визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання всіх без винятку суддів у відставці має здійснюватись відповідно до вимог ст. 142 Закону № 1402-VIII, згідно з якою щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у відсотковому значенні суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Посадою, відповідною тій посаді, з якої він вийшов у відставку, позивач вважає посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що розмір його довічного грошового утримання має визначатись, виходячи з посадового окладу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, тобто з 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Посилаючись на вищевказані обставини, позивач у вересні 2020 року звернувся до голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України із заявою про видачу йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
9. Листом від 29.09.2020 голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України відмовила позивачу у видачі вищевказаної довідки, посилаючись на відсутність підстав для видачі такої довідки.
10. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 18-рп/2011 щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, і правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, і саме ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування.
Також суд першої інстанції прийняв до уваги інший висновок Конституційного Суду України, висловлений в цьому ж рішенні, про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, і відповідно матеріального та соціального забезпечення, оскільки нездійснення перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці є порушенням права судді у відставці на належне грошове утримання, яке гарантовано державою.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-рп/2020, в якому наголошено, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя, і у разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично, а встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
На підставі таких висновків Конституційного Суду України та інших рішень цього ж суду, керуючись ч. 3 ст. 291 КАС України щодо врахування правового висновку про застосування норм права, сформованого у справі з аналогічних правовідносин у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20, суд першої інстанції дійшов висновку, що 19.02.2020, тобто з наступного дня після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ (надалі - Закон № 1402-VIII), а тому довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має видати позивачу відповідач, зокрема Вищий адміністративний суд України, оскільки Вищий адміністративний суд України на час розгляду цієї справи не ліквідований, триває процедура ліквідації, а чинним законодавством не визначений правонаступник цієї установи.
12. Відповідач в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що діяв в межах повноважень, оскільки відсутні правові підстави для видачі Вищим адміністративним судом України позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вказує, що у контексті спору ключовим є правове питання, яка саме посада є «відповідною» для судді Вищого адміністративного суду України у відставці у разі визначення його щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 1402-VIII.
Зазначає, що Законом № 1402 закріплено порядок визначення посадового окладу як складової частини суддівської винагороди для судів першої, апеляційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду, і в цьому законі, вищі спеціалізовані суди касаційної інстанції, якими були Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарських суд України та Вищий адміністративний суд України, не передбачені.
Вказує на відсутність висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах.
13. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що розмір його довічного грошового утримання судді у відставці є значно меншим, ніж у суддів у відставці, розмір довічного грошового утримання яких визначається відповідно до вимог ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), оскільки запровадження згідно із положеннями п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Вважає, що рівнозначною посаді, з якої він вийшов у відставку, є посада судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права щодо наявності у позивача права на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та щодо наявності у суду повноважень щодо розгляду і вирішення вимоги про зобов`язання ВАСУ видати позивачу таку довідку, щодо яких було відкрито касаційне провадження у цій справі.
15. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, зобов`язати ВАСУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за посадою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIІІ).
18. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.
19. Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у п.п. 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
20. Положеннями п. 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
21. Відповідно до п. 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами п. 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.
22. Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, п.п. 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII були виключені.
23. Згідно з п. 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
24. У свою чергу п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
25. Тобто на момент звільнення позивача у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.
26. Проте рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В пункті 16 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
27. У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
28. Таким чином Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
29. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.
30. Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.
31. Верховний Суд зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
32. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
33. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).
34. Згідно із частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
35. Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
36. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
37. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402-VIII).
38. При цьому, Верховний Суд зазначає, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.
39. До набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).
40. Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
41. Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
42. Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.
43. Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
44. При цьому як було зазначено вище в силу вимог частини другої статті 31 Закону № 2453-VI Вищий адміністративний суд України був вищим спеціалізованим судом, а відтак, на думку колегії суддів, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.
45. Після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).
46. Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.
47. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії (заява №28342/95), Стіл та інші проти Сполученого Королівства та ін.). Так, у рішенні від 10.12.2009 по справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
48. Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).
49. Відповідно до пункту 46 Доповіді Венеційської Комісії Верховенство права (Страсбург, 04.04.2011 Доповідь № 512/2009, CDL-AD (2011)003rev), схваленої на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.
50. В підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.
51. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
52. Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 акцентував на тому, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
53. З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.
54. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах Вєренцов проти України (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).
55. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою статті 52 Закону № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
56. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний висновок: позивач обіймав посаду судді вищого спеціалізованого суду, звільнився у відставку та має статус судді у відставці, а тому він має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (частини третя - п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII), а не касаційного суду у складі Верховного Суду.
57. Відповідно до частин другої та третьої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
58. Так, позивач звернувся до суду із позовом, оскільки вважав, що відповідачем у зв`язку з відмовою видати довідку про належний розмір суддівської винагороди порушене його право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, співмірному із суддівською винагородою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
59. Водночас Верховний Суд важає за належне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання Вищого адміністративного суду України видати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді, яке виплачується з розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
60. Частиною першою статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
61. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає половина сплаченого позивачем судового збору в сумі 454 грн.
VI ВИРІШЕННЯ ІНШИХ КЛОПОТАНЬ
62. 19.10.2022 на адресу Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки, на думку позивача, касаційне провадження відкрито помилково, відповідачем пропущено строк на касаційне оскарження, поважних причин для його поновлення не наведено. Крім того вказує на відсутність підстав, передбачених ст. 328 КАС України для відкриття касаційного провадження.
63. Колегія суддів зазначає, що виключний перелік підстав для закриття касаційного провадження перелічений у ст. 339 КАС України, і жодне з наведених позивачем обгрунтувань не відповідає цьому переліку.
Оцінка поважності чи неповажності причин пропуску строку касаційного оскарження, а також наявність чи відсутність підстав для відкриття касаційного провадження є виключним повноваженням суду, такі питання вирішуються при відкритті касаційного провадження.
Відтак в задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження слід відмовити.
64. 19.10.2022 на адресу Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання обґрунтоване тим, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду є третьою особою на стороні відповідача у цій справі, представник Верховного Суду у відзиві на касаційну скаргу повністю підтримав доводи та вимоги касаційної скарги, чим висловив позицію Верховного Суду у цій справі, що створює у позивача обґрунтовані сумніви в об`єктивності та неупередженості розгляду цієї справи.
65. Колегія суддів, дослідивши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що наявність сумнівів в об`єктивності та неупередженості розгляду цієї справи є підставою для заявлення відводу колегії суддів, про що позивач не звертався.
Підстави, передбачені ст. 346 КАС України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, - відсутні.
Вирішення питання щодо наявності виключної правової проблеми чи необхідності формування єдиної правозастосовчої практики є виключним повноваженням складу суду, що розглядає цю справу, а тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Вищого адміністративного суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.
Зобов`язати Вищий адміністративний суд України (код ЄДРПОУ 33235788, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, м. Київ) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді А.І. Рибачук
Л.В Тацій