ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року

м. Київ

справа № 640/1123/19

адміністративне провадження № К/9901/7460/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 24 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М. від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, Управління), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2018 року: №0102324202, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 181459,84 грн., в тому числі за основним платежем - 145167,87 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36291,97 грн.; №0102354202, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору у розмірі 15121,65 грн., в тому числі за основним платежем - 12097,32 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3024,33 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалась на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов`язань від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2016 рік, оскільки сума боргу прощена (анульована) АТ «УкрСиббанк» не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу позивача відповідно до підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а отже оспорювані податкові повідомлення-рішення, як вважає остання, є протиправними та підлягають скасуванню.

Суди встановили, що посадовими особами Управління за результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДФО та військового збору з отриманого доходу як додаткове благо у 2016 році складено акт від 31 серпня 2018 року №3593/26-15-42-02-30/1961520228.

За висновками акта перевірки позивачем, крім іншого, порушено вимоги: підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, з урахуванням вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, а саме у 2016 році не включено до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларовано суми доходу у вигляді додаткового блага у розмірі 806488,19 грн., що призвело до заниження ПДФО у сумі 145167,87 грн.; підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, внаслідок чого занижено суму військового збору у 2016 році у розмірі 12097,32 грн.

Підставою для таких висновків слугували відомості центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - ЦБ ДРФО) про отримання позивачем у III кварталі 2016 року доходу у вигляді додаткового блага в сумі 806488,19 грн. та невідображення його у податковій декларації про доходи та майновий стан за 2016 рік. Як зазначено у акті перевірки, АТ «УкрСиббанк» листом від 06 вересня 2017 року №14-2-2/14175 надано підтвердження інформації про суму прощеного (анульованого) за його самостійним рішенням ОСОБА_1 боргу за кредитним договором та вручення боржнику відповідного повідомлення про це згідно вимог підпункту «д» підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій свої рішення обґрунтували тим, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Наявні ж у матеріалах справи докази свідчать про виконання банком обов`язку повідомлення ОСОБА_1 про прощення (анулювання) основної суми боргу у розмірі 806488,19 грн. та обізнаність останньої про такі обставини, тому нездійснення позивачем самостійного нарахування та сплати ПДФО і військового збору, а також неподання до контролюючого органу відповідної декларації свідчить про порушення нею відповідних норм ПК України і безпідставність заявлених позовних вимог. При цьому, за висновком судів, відсутні умови для застосовування до спірних правовідносин положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнавши протиправними та скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Вважає, що суди, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували норми податкового законодавства, що визначають порядок включення до оподатковуваного доходу додаткового блага у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту), та не врахували висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №820/2600/16 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2014 року у справі №815/1849/14, натомість безпідставно застосували іншу практику Верховного Суду, пославшись на його постанови від 07 червня 2018 року у справі №809/1343/17 та від 13 січня 2021 року у справі №815/3071/18, від якої, на переконання ОСОБА_1 , слід відступити.

По суті вказує, що судами попередніх інстанцій у цій справі залишено поза увагою, що позивачем повернуто банку значно більшу суму коштів, ніж була отримана нею за кредитним договором, що, як наслідок, не може свідчити про збільшення загального майнового стану і забезпечення приросту її активів, а тому і відсутній об`єкт оподаткування в розумінні положень ПК України; також вважає, до спірних правовідносин слід застосовувати норми підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України, відповідно до яких сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити), не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи її безпідставною, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, у тому числі шляхом повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 09 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11330894000, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник - прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 139700,00 доларів США та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, встановлених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 705485,00 грн. за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

Листом від 12 липня 2016 року №31-5/222 АТ «УкрСиббанк» повідомило ОСОБА_1 , що станом на 12 липня 2016 року її кредитна заборгованість згідно договору від 09 квітня 2008 року №11330894000 складає 59490,63 доларів США, що є еквівалентом 1478466,67 грн. за курсом Національного банку України на цей день. Зазначено про прийняття рішення щодо анулювання кредитної заборгованості за договором, а саме суми основного боргу (кредиту) у розмірі 32451,52 доларів США, що складає 806488,19 грн. за курсом Національного банку України станом на 12 липня 2016 року, а також суми процентів у розмірі 268,11 доларів США, що складає 6663,09 грн. за курсом Національного банку України станом на 12 липня 2016 року. Одночасно звернуто увагу ОСОБА_1 на необхідність дотримання вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України щодо декларування та сплати ПДФО і військового збору з суми анульованої банком заборгованості за кредитним договором.

Обставини отримання вказаного повідомлення Банку позивачем не заперечувалися та не спростовані у ході розгляду справи.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, як і з твердженням про виконання банком свого обов`язку щодо повідомлення ОСОБА_1 про прощення (анулювання) основної суми боргу у розмірі 806488,19 грн., тобто дотримання умови, з якою положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України пов`язує обов`язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.

Такі висновки судів попередніх інстанції у повному обсязі відповідають правовій позиції, яка неодноразово та послідовно висловлювалась у постановах Верховного Суду, у тому й від 07 червня 2018 року у справі №809/1343/17 та від 13 січня 2021 року у справі №815/3071/18, на які посилається позивач у касаційній скарзі без наведення вагомих аргументів щодо наявності правових підстав для визнання помилковим такого підходу.

При цьому обґрунтованим є й відхилення судами доводів позивача про поширення на анульовану банком суму положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, адже, у даному випадку, відсутні відповідні умови (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої), за яких застосовуються вказані положення законодавства.

Такий же підхід висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17.

У даному спорі відсутні також й передумови для застосування підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України, у відповідності з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити), адже в ході розгляду справи судами не встановлено наявності обставин, за яких діють вказані положення законодавства, зокрема прощення (анулювання) кредитором боргу у порядку реструктуризації зобов`язань. Посилаючись же на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №820/2600/16, ОСОБА_1 не обґрунтовує подібності спірних правовідносин у цій справі тим, що були предметом розгляду у справі, у якій касаційним судом зроблено відповідні висновки.

Не є прийнятною й вказівка на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2014 року у справі №815/1849/14, оскільки за змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували одні й ті ж самі норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню. По суті доводи останньої зводяться до незгоди із результатом вирішення судами спору, проте не є такими, що з огляду на приписи частини четвертої статті 328 (підстави касаційного оскарження судових рішень) та статі 341 КАС України (межі перегляду судом касаційної інстанції) дають можливість для скасування судових рішень.

Таким чином, касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності визначення позивачу грошових зобов`язань з ПДФО та військового збору, обрахованих з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (тіла кредиту).

За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги позивача відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник Л.І. Бившева І.А. Васильєва