ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2024 року

Київ

справа №640/11762/22

адміністративне провадження №К/990/43841/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №640/11762/22 за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року (суддя Скрипка І. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Ганечко О. М., судді: Кузьменко В. В., Сорочко Є. О.),-

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2022 року Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач, АТ «ДПЗКУ») поштою направило до суду позов до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, Центральне МУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2022 року №10831040201 (том 1 а.с.37).

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 03 серпня 2022 року залишив без руху позовну заяву, надавши позивачу строк для усунення її недоліків. Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що у прохальній частині позову АТ «ДПЗКУ» просить про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2022 року №10831040201, тоді як з додатків до позову вбачається інша дата указаного рішення, а саме 17 січня 2022 року (том 2 а.с.108).

12 серпня 2022 року до суду надійшло клопотання АТ «ДПЗКУ», в якому зазначив, що була допущена технічна описка і правильною датою оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є 17 січня 2022 року. Разом з клопотанням позивач подав до суду й уточнену позовну заяву (том 2 а.с.111-113, 115-155).

Ухвалою від 29 серпня 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив загальне позовне провадження у справі № 640/11762/22 (том 2 а.с.156).

22 вересня 2022 року АТ «ДПЗКУ» подало уточнену позовну заяву, відповідно до якої збільшило позовні вимоги: окрім вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 січня 2022 року №10831040201 (далі - ППР №1083), позивач просив також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2022 року №10931040201 (далі - ППР №1093), №10731040201 (далі - ППР №1073) (том 3).

24 жовтня 2022 року Центральне МУ ДПС подало заперечення проти збільшення позовних вимог. Посилаючись на приписи статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, відповідач наполягав на тому, що строк звернення до суду із позовними вимогами про оскарження означених податкових повідомлень-рішень пропущений (том 10 а.с.158-159).

21 листопада 2022 року позивач подав до суду першої інстанції відзив на заперечення про збільшення позовних вимог, за змістом яких наголосив на дотриманні строку звернення до суду. Звернув увагу, що усі спірні податкові повідомлення-рішення були отримані АТ «ДПЗКУ» 20 січня 2022 року. Крім того, позивач скористався механізмом досудового врегулювання спору та оскаржив ППР № 1083 в порядку статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Рішення від 04 липня 2022 року №6470/6/99-00-06-01-02-06, яким Державна податкова служба України залишила без задоволення скаргу позивача, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, позивач отримав 07 липня 2022 року. Позовна ж заява подана 30 липня 2022 року, відтак, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України строк звернення до суду було дотримано. В подальшому, користуючись процесуальними правами, визначеними частиною першою статті 47 КАС України, позивач збільшив позовні вимоги. АТ «ДПЗКУ» просило взяти до уваги, що внаслідок військової агресії російської федерації з 24 лютого 2022 року трудовий колектив було переведено на дистанційний режим роботи поза межами міста Києва, тоді як матеріали документальної перевірки знаходились в органі центрального управління, розташованому у місті Київ. Ці обставини, на думку позивача, є форс-мажорними та об`єктивно унеможливили здійснення підготовки позову у шестимісячний строк (том 10 а.с.175-181).

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 21 листопада 2022 року відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду. Поновив позивачу строк звернення до суду по ППР №1073 та №1093. Прийняв заяву про збільшення позовних вимог від 20 вересня 2022 року (том 10 а.с.207-209).

Приймаючи таке рішення, суд врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 щодо застосування пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України, статті 122 КАС України. Суд зауважив, що стосовно ППР № 1083 позивач застосував процедуру досудового врегулювання спору. Відповідне рішення Державної податкової служби України про відмову в задоволенні скарги позивач отримав 07 липня 2022 року, а позов до суду було скеровано поштою вже 30 липня 2022 року. Відтак, строк звернення до суду, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України, було дотримано.

З приводу дотримання строків звернення до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування ППР №1073, №1093 суд врахував, що у період з 28 лютого 2022 року по 06 червня 2022 року працівникам юридичного департаменту АТ «ДПЗКУ» було запроваджено дистанційний характер роботи. При цьому органи управління позивача також було переміщено з м. Києва до м. Стрий Львівської області (на територію філії). Враховуючи наведені обставини, а також те, що матеріали документальної перевірки, на підставі якої було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, залишились у м. Києві, суд визнав наведені вище позивачем обставини поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу № 640/11762/22 було надіслано за належністю до Київського окружного адміністративного суду (том 11 а.с.17).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року справу №640/11762/22 прийнято до провадження (том 11 а.с.19-21).

09 травня 2024 року Центральне МУ ДПС подало клопотання про залишення позову без розгляду, вважаючи, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, не обґрунтувавши належним чином причин стосовно необхідності збільшення позовних вимог та пропуску означеного строку. АТ «ДПЗКУ», обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, посилається лише на лист Торгово-промислової палати (далі - ТПП України) від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 та Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Водночас, згідно із висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 15 червня 2023 року №910/8580/22, вказаний лист не є доказом настання форс-мажорних обставин, а кожен суб`єкт господарювання має доводити наявність таких обставин окремо. Водночас, у позивача відповідний сертифікат ТПП України відсутній (том 11 а.с.102-106).

30 травня 2024 року від АТ «ДПЗКУ» надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, які фактично вмотивовані доводами, аналогічними до викладених у відзиві на заперечення про збільшення позовних вимог (том 11 а.с.118-126).

Ухвалою від 04 червня 2024 року Київський окружний адміністративний суд залишив без руху позовну заяву АТ «ДПЗКУ» в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування ППР №1073, №1093 та надав позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням доказів на їх підтвердження з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині (том 12 а.с.62-63).

Повний текст вказаної ухвали було складено 11 червня 2024 року та доставлено в Електронний кабінет позивача цього ж дня о 21:25, про що складено довідку про доставку електронного листа (том 12 а.с.64).

19 червня 2024 року АТ «ДПЗКУ» направило поштою до суду першої інстанції заяву, в якій просило визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду щодо оскарження ППР №1093, №1073 та поновити цей строк, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовити (том 12 а.с.70-112). Заява вмотивована наступними доводами:

- із дати введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2024 року) трудовий колектив АТ «ДПЗКУ» з метою збереження життя та здоров`я працівників був переведений на дистанційний режим роботи, що зафіксовано у наказі від 28 лютого 2022 року №28.02./8-к/т. При цьому і працівники відповідача у цей час здійснювали діяльність віддалено. Відповідно до наказу від 08 березня 2022 року № 15 було переведено розміщення органу управління з м. Києва до м. Стрий Львівської області. Лише наказом від 03 червня 2022 року №132-АГ було припинено з 06 червня 2022 року дистанційну роботу усім працівникам юридичного департаменту. Поряд з цим усі матеріали документальної перевірки знаходились у приміщенні центрального органу управління АТ «ДПЗКУ», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 1. Ведення активних бойових дій в м. Києві та в передмісті унеможливлювало здійснення підготовки позову у межах шестимісячного строку звернення до суду. Крім того, з кінця лютого 2022 року по вересень 2022 року у м. Києві були майже щоденні повітряні тривоги та загрози ракетних обстрілів, що також унеможливлювало перебування працівників на робочих місцях. Позивач наголосив, що у період з 24 лютого 2022 року по 06 червня 2024 року, що становить три з половиною місяці з шести, відведених статтею 122 КАС України на звернення з адміністративним позовом, позивач був позбавлений доступу до первинної бухгалтерської документації, з посиланням на яку обґрунтовано вимоги цього позову. Просив врахувати, що звернення до суду із позовом відбулось із пропуском лише двох місяців, що є меншим за строк дії непереборних обставин. На переконання позивача, у спірній ситуації має місце вплив форс-мажорних обставин, що зокрема підтверджується листом від 28 лютого 2022 року ТПП України №2024/02.0-7.1;

- процесуальні строки були продовжені на час дії карантину, впровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2». Так, у січні-лютому 2022 року працівники юридичного департаменту перебували на карантині та працювали дистанційно з огляду на підтвердження коронавірусної хвороби у одного із працівників. У світлі таких обставин позивач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/11331/20;

- зміна сталої судової практики в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. При цьому питання щодо дотримання строку звернення до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у разі, коли платником податків не проводилась процедура адміністративного оскарження таких рішень, було вирішено Верховним Судом у справі № 160/11673/20 лише 27 січня 2022 року та здійснено фактичний відступ від попередніх висновків Верховного Суду. Позивач зазначав, що на момент звернення до суду з позовом мав очікувані та передбачувані сподівання, що має для оскарження спірних податкових повідомлень-рішень 1095 днів, позаяк на дату виникнення спірних правовідносин відступ від попередніх правових позицій ще не відбувся.

05 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заперечення на заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення з позовом. Зміст указаних заперечень дублює доводи, що наводились Центральним МУ ДПС раніше (том 12 а.с.113-116).

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, позов АТ «ДПЗКУ» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2022 року № 10731040201 та № 10931040201 залишив без розгляду (том 12 а.с.134-138, 254-262).

В обґрунтування судових рішень суди зазначили, що ППР №1073, №1093 в адміністративному порядку не оскаржувались, тому строк звернення до суду із вимогами про їх скасування становить шість місяців, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19. Розпочавшись 21 січня 2022 року, шестимісячний строк звернення до суду із вимогами про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень сплинув 21 липня 2022 року, тоді як заява про збільшення позовних вимог подана 22 вересня 2022 року, тобто поза межами зазначеного строку. Суди звернули увагу, що усі спірні у цій справі ППР (№1083, №1073, №1093) були отримані в один день, тому позивач не був позбавлений можливості оскаржити їх одночасно. Проте, позивач 30 липня 2022 року звернувся лише з вимогою про визнання протиправним та скасування ППР № 1083.

Посилання позивача на обставини введення в Україні воєнного стану як на поважну причину пропуску строку звернення до суду суди відхилили, вказавши, що АТ «ДПЗКУ» не надало жодних доказів, які б свідчили про неможливість вчинення означеної процесуальної дії у встановлений законом строку саме внаслідок введення воєнного стану. При цьому запровадження дистанційної роботи є виключною ініціативою керівництва. Суди зазначили, що у разі відсутності на час підготовки позову необхідних документів в частині оскарження ППР №1073, №1093 позивач не був позбавлений можливості подати позов без таких документів у шестимісячний строк, одночасно заявивши клопотання про надання додаткового часу для подання доказів у зв`язку з обставинами воєнного стану та віддаленої роботи підприємства.

Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року ТПП України №2024/02.0-7.1 не був взятий до уваги з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 912/750/22.

З приводу доводів про продовження процесуальних строків під час дії карантину суди зазначили, що внаслідок змін, внесених 17 липня 2020 року Законом України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України дія продовжених процесуальних строків закінчилась 07 серпня 2020 року.

Суд першої інстанції також зазначив, що Київський окружний адміністративний суд з 24 лютого 2022 року не припиняв своєї діяльності, з 11 квітня 2022 року у суді проводились слухання і доступ до суду не обмежувався. Відділення поштового зв`язку на територіях, де не проводились бойові дії, працювали за відповідним графіком. Крім того, суд не припиняв прийом кореспонденції засобами електронного зв`язку та через підсистему «Електронний суд». Такі висновки підтримав й апеляційний суд.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, АТ «ДПЗКУ» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду в частині, не врахувавши при цьому висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 29 вересня 2022 року № 500/1912/22, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/11331/20, від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 640/19482/22.

Серед іншого, зазначає, що суди, приймаючи оскаржуване рішення, посилались на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, правовідносини у якій не є подібними до правовідносин, що склались у цій справі. У цій справі (№ 640/11762/22), на відміну від справи № 500/2486/19, щодо оскаржуваних ППР не застосовувалась процедура адміністративного оскарження. Звертає увагу, що у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, від 27 липня 2021 року у справі №580/3400/20 Верховний Суд вказав, що у перехідний період після зміни судової практики особі має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та подання його до суду. Про те, що обставини зміни сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, можуть розглядатися як поважна причина при вирішенні питання про поновлення строків звернення до суду у податкових правовідносинах, Верховний Суд вказував і в постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20.

Решта доводів касаційної скарги є аналогічними до тих, що вже неодноразово викладались позивачем у відзиві на заперечення про збільшення позовних вимог, запереченні на клопотання про залишення позову без розгляду, заяві про поновлення строку звернення до суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Центральне МУ ДПС просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Відзив обґрунтований доводами, що дублюють обґрунтування попередньо поданих відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції процесуальних документів, а також мотиви оскаржуваних судових рішень, на підставі яких суди дійшли висновку про залишення позову без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У межах підстав касаційного оскарження ключовим було питання додержання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування ППР № 1073, № 1093, прийнятих Центральним МУ ДПС 17 січня 2022 року, отриманих платником податків 20 січня 2022 року та оскаржених до суду шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог 22 вересня 2022 року за умови, що в адміністративному порядку ці податкові повідомлення-рішення не оскаржувались. У випадку, якщо такий строк було пропущено, вирішенню також підлягало питання поважності наведених позивачем причин пропуску такого строку.

Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою, другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.

При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.

Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .

Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становив шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд касаційної інстанції враховує, що 10 грудня 2020 року відбулось офіційне оприлюднення постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, в якій було викладено новий підхід щодо тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало б враховуватись у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань.

При цьому і в постанові від 26 листопада 2020 року, і в постанові від 27 січня 2022 року Верховний Суд звертав увагу на те, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, а в подальшому від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 Верховний Суд роз`яснив зміст вищенаведеного висновку. Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, під час вирішення питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Водночас слід зазначити, що остаточне формулювання правової позиції щодо процесуального строку звернення до суду у податкових правовідносинах про оскарження податкових повідомлень-рішень за умови, що платником податків не використовувалась процедура досудового вирішення спору, та відступ від існуючого на той час підходу, що тривалість такого строку становить 1095 днів, було здійснено саме у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20. Вказана постанова була офіційно оприлюднена 09 лютого 2022 року.

Не є спірним між сторонами, що ППР № 1073, № 1093 позивач отримав ще 20 січня 2022 року та в адміністративному порядку їх не оскаржував.

Суди попередніх інстанцій правильно визначились, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду врегульований нормою частини першої статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня вручення позивачу податкового повідомлення-рішення. Доводів про те, що позивач дізнався чи повинен був дізнатися про прийняття означених ППР в іншу дату, в ході судового розгляду питання про поновлення строку звернення до суду не наводилось. Відтак, строк звернення до суду, з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, визначених частиною третьою статті 120 КАС України, сплинув 20 липня 2022 року. Разом з тим, звернення до суду із вимогами про їх скасування шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог відбулось 22 вересня 2022 року поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

Водночас позивач наполягав на тому, що строк звернення до суду він пропустив з поважних причин, тому він підлягає поновленню. Враховуючи викладене, при касаційному перегляді слід оцінити дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання щодо поважності наведених АТ «ДПЗКУ» причин пропуску строку звернення до суду.

Частина перша статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Поряд з наведеним суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У цій справі позивач доводив як судам попередніх інстанцій, так і касаційному суду, що пропуск ним строку звернення до суду, який становить більше восьми місяців від дати, коли АТ «ДПЗКУ» дізналось про порушення своїх прав (20 січня 2022 року; ця обставина скаржником не оспорюється), зумовлений поважними причинами, які, якщо їх узагальнити, зводяться до наступного:

- процесуальні строки були продовжені під час дії карантину, який тривав станом на дату подання позову;

- з 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан, у зв`язку з чим, зокрема, юридичний департамент АТ «ДПЗКУ» був переведений на дистанційний режим роботи, а орган управління переміщений з м. Київ до м. Стрий Львівської області. При цьому первинні документи, які досліджувались в ході документальної перевірки, за результатами якої і були прийняті спірні ППР, залишились у м. Київ. Лише з 06 червня 2024 року АТ «ДПЗКУ» був скасований дистанційний режим роботи. Позивач наполягає, що три з половиною місяців з шести, встановлених КАС України для подання позову, він об`єктивно не міг використати для забезпечення належної і своєчасної підготовки позову для подання до суду;

- зміна судової практики в бік застосування коротших строків звернення до суду відбулась після виникнення спірних правовідносин (тобто, прийняття Центральним МУ ДПС спірних ППР) та має розглядатись як поважна причина пропуску строку звернення до суду.

Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції знаходить його таким, що ґрунтується як на неправильному тлумаченні норм процесуального права щодо обчислення процесуальних строків під час дії на території України карантину, так і на суб`єктивному ставленні позивача до решти наведених ним обставин. Водночас приведені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

Так, доводи скаржника про продовження строку звернення до суду у зв`язку із впровадженням карантинних обмежень правильно були відхилені судами попередніх інстанцій.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було внесено зміни до процесуальних кодексів, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України було доповнено пунктом 3, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами та доповненнями) на всій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року.

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №731-ІХ), відповідно до якого пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України був викладений в новій редакції, а саме: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

За приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Верховний Суд вже неодноразово аналізував наведені норми права (зокрема, але не виключно, у постановах від 11 квітня 2024 року у справі № 120/9820/22, від 27 лютого 2024 року у справі № 200/155/23, від 08 лютого 2024 року у справі № 280/3131/22) та вказував, що процесуальні строки, продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, закінчилися 06 серпня 2020 року.

Усталеною також є практика Верховного Суду (постанови від 27 лютого 2024 року у справі № 200/155/23, від 28 червня 2023 року у справі № 160/5058/20), що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.

У справі, що розглядається, колегія суддів не може не погодитись із висновком судів попередніх інстанцій, що скаржник не надав суду належних доказів, які б свідчили про неможливість вчинення дій із подання адміністративного позову у встановлений законом строк саме внаслідок обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Так, долучені до матеріалів справи результати лабораторного дослідження від 19 січня 2022 року на предмет виявлення коронавірусу в одного з працівників, а також інформаційна довідка від 17 червня 2024 року №1/487 щодо відсутності на роботі у період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року через хворобу працівників юридичного департаменту за переліком (том 12 а.с. 87, 88) дійсно не можна визнати тими належними і допустимими доказами, які б об`єктивно свідчили про відсутність у АТ «ДПЗКУ» у період з 20 січня 2022 року (дати отримання копій оскаржуваних ППР) по 28 лютого 2022 року можливості вчиняти дії, спрямовані на підготовку і подання адміністративного позову до суду. Для підтвердження зазначених обставин позивачу слід було надати відомості щодо штатного розпису на підприємстві та копії листків тимчасової непрацездатності зазначених в інформаційній довідці працівників. Разом з тим, протягом усього судового розгляду справи таким правом АТ «ДПЗКУ» не скористалось.

Більше того, навіть у разі відсутності за різних обставин працівників юридичного департаменту скаржник не був позбавлений права у зазначений період скористатись правовою допомогою інших фахівців у галузі права. Крім того, для подання адміністративного позову позивач міг скористатись функціоналом підсистеми «Електронний суд» (за даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Електронний кабінет скаржник створив ще 23 листопада 2021 року), засобами поштового зв`язку. Проте, доводів з відповідними доказами, які б свідчили про відсутність такої можливості, скаржник не наводить.

З приводу приведених скаржником доводів про введення в Україні воєнного стану суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.

Суди правильно вказали, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21.

Протягом судового розгляду справи скаржник наводив такі обставини, які, на його переконання, унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом через введення воєнного стану в Україні: ведення активних бойових дій на території м. Києва з 24 лютого 2022 року; запровадження у зв`язку з цим дистанційного режиму роботи працівникам підприємства та переміщення органів управління до м. Стрий Львівської області; перебування первинних документів, на підставі яких було проведено документальну перевірку та прийнято спірні ППР, у м. Києві та відсутності у зв`язку з цим доступу до них; вихід працівників АТ «ДПЗКУ» з дистанційного режиму 06 червня 2022 року, з огляду на що загальний період перебування на дистанційному режимі та неможливості опрацювання вказаних первинних документів становить три з половиною місяці з шести, визначених процесуальним законом для подання позову; обставини оголошення повітряних тривог та загрози ракетних обстрілів у період з 24 лютого 2022 року по 22 вересня 2022 року (дату подання заяви про збільшення позовних вимог).

Суд касаційної інстанції не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що запровадження дистанційного режиму роботи в АТ «ДПЗКУ» є виключною ініціативою керівництва підприємства, а тому не може сприйматись як поважна причина пропуску строку звернення до суду. Так, частина перша статті 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Загальновідомим та не спірним є той факт, що у період з лютого 2022 року по квітень 2022 року на території м. Києва та Київської області велись активні бойові дії. Відтак, у сукупності з означеними обставинами запровадження дистанційного режиму роботи для працівників підприємства, насамперед, було покликане зберегти їх життя та здоров`я. За наявності таких обставин вказівка судів про неповажність причин пропуску строку звернення до суду у зв`язку з встановленням працівникам підприємства дистанційного режиму роботи суперечить приписам статті 6 КАС України. Разом з тим, така помилка не призвела до неправильного вирішення питання щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду.

Поряд з цим, слід зазначити, що запровадження дистанційного режиму роботи на підприємстві у сукупності з обставинами посилення у відповідний період ракетних обстрілів певного міста може розглядатись судом саме як поважна причина пропуску процесуального строку, але не свідчить про виключення такого періоду із такого строку.

Як зазначає позивач, і це підтверджується матеріалами справи, вже 06 червня 2022 року згідно із наказом від 03 червня 2022 року № 132-АГ було припинено дистанційну роботу всім працівникам, зокрема, юридичного департаменту АТ «ДПЗКУ» (том 12 а.с.96).

За змістом акта від 17 грудня 2021 року № 1417/31-00-04-02-01/37243279 (том 1 а.с.67-129) податковим органом встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, підпунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 ПК України, що призвело до:

- завищення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування з бюджету, у розмірі 13045610 грн;

- завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в розмірі 8383451 грн, яка підлягає зменшенню;

- відмови в бюджетному відшкодуванні на суму податку на додану вартість 2142508 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Центральним МУ ДПС прийнято ППР №1093 (том 4 а.с.1-2), № 1073 (том 4 а.с.4-5), № 1083 (том 1 а.с.44-45). Копії усіх вказаних ППР були отримані позивачем 20 січня 2022 року, що не є спірним.

Після припинення дистанційної роботи АТ «ДПЗКУ» 30 липня 2022 року подало адміністративний позов, в якому висловило незгоду лише з одним податковим повідомленням-рішенням - № 1083. При цьому із змісту позовної заяви (в тому числі, і уточненої) (том 1 а.с.1-40, том 2 а.с.115-155) слідує, що позивач аргументував таку незгоду із посиланням на реквізити відповідних первинних документів, що складались у період, що був предметом перевірки, між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «ЛС-РИТЕЙЛ», ТОВ «ПРОДІНВЕСТСЕРВІС». Отже, з 06 червня 2022 року позивач мав доступ до відповідних первинних документів, які були предметом розгляду в межах документальної позапланової виїзної перевірки, що відбулась 17 грудня 2021 року.

Разом з тим, заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив про визнання протиправними та скасування також ППР № 1093, № 1073, була подана до суду лише 22 вересня 2022 року, тобто, більше ніж через три місяці після припинення дистанційного режиму роботи на підприємстві.

Ні судам попередніх інстанцій, ні касаційному суду скаржник не наводив обґрунтування того, які саме конкретні обставини вплинули на можливість подання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування ППР № 1083 з дотриманням встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, але в цей же час позбавили скаржника можливості підготувати і подати позов про оскарження ППР №1073, № 1093 в строк до 20 липня 2022 року.

Посилання скаржника на повітряні тривоги, що оголошувались у м. Києві у період з 06 червня 2022 року, суд касаційної інстанції визнає незмістовними, оскільки відповідно до наданої позивачем історії (том 12 а.с. 98) загальна тривалість повітряних тривог у період з 06 червня 2022 року по 20 липня 2022 року (52 дні) складала трохи більше однієї доби. У касаційній скарзі скаржник не наводить обґрунтування того, яким чином наведене співвідношення між загальним часом, що минув з дня припинення дистанційного режиму роботи на підприємстві до дня спливу шестимісячного строку звернення до суду, та часом, протягом якого тривали повітряні тривоги у м. Київ у зазначений період, об`єктивно вплинули на можливість підготовки та подання адміністративного позову.

При цьому обґрунтованими є і висновки судів, що позивач не був позбавлений можливості подати адміністративний позов у строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, а згодом його уточнити (доповнити) як за змістом, так і шляхом долучення відповідних первинних документів на обґрунтування своїх вимог.

Питання прийнятності листа ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 як єдиного доказу, що підтверджує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), вже було предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постановах від 07 червня 2023 року (справи №912/750/22, №906/540/22), від 15 червня 2023 року (справа №910/8580/22), від 29 червня 2023 року (справа №922/999/22), від 28 серпня 2023 року (справа №910/6234/22) Верховний Суд сформулював позицію, яка, якщо її узагальнити, полягає в наступному. Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є ні сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", ні документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, а також не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Підстави вважати на підставі вказаного листа, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів, відсутні, тому кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Колегія суддів у цій справі погоджується із таким висновком і не вбачає підстав для відступу від нього.

Таким чином, лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є у розумінні чинного законодавства сертифікатом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), на що правильно вказали суди. Доказів звернення до ТПП України чи регіональних ТПП з питань оформлення належного сертифікату матеріали справи не містять.

Отже, суд касаційної інстанцій погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду, оскільки АТ «ДПЗКУ» у спірний період не довело належними і допустимими доказами, що за встановлених обставин часовий проміжок, який сплинув після закінчення строку звернення до суду, є виправданим та не був надмірним навіть із врахуванням введення в Україні воєнного стану та систематично існуючих повітряних тривог.

Посилання скаржника на зміну судової практики як на поважну причину пропуску строку звернення до суду у спірному випадку також правильно були відхилені судами.

У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, від 03 квітня 2023 року у справі № 640/12898/21 Верховний Суд вказував, що не можна вважати порушенням правової визначеності як елементу принципу верховенства права сам факт зміни судової практики (як вказує скаржник), в тому числі і в питанні правозастосування норм щодо строків звернення до суду у бік їх скорочення, у разі забезпечення особі можливості доступу до суду у розумний строк, якщо він є об`єктивно достатнім для реалізації цього права.

Остаточне формулювання правової позиції щодо процесуального строку звернення до суду у податкових правовідносинах про оскарження податкових повідомлень-рішень за умови, що платником податків не використовувалась процедура досудового вирішення спору, та відступ від існуючого на той час підходу, що тривалість такого строку становить 1095 днів, було здійснено саме у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20. Вказана постанова була офіційно оприлюднена 09 лютого 2022 року.

Однак, у цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом про оскарження ППР № 1073, № 1093 22 вересня 2022 року, не обґрунтував і не довів необхідності саме такого часу після зміни судової практики для реалізації свого права на судове оскарження податкових повідомлень-рішень (враховуючи також те, що ППР №1083, прийняте на підставі того ж самого акта перевірки, вже було оскаржено до суду).

З приводу посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року (справа №500/1912/22) суд касаційної інстанції зазначає наступне. Так, у наведеній скаржником справі перебіг шестимісячного строку звернення до суду із позовом сплинув 01 квітня 2022 року, але позивач звернувся до суду першої інстанції 26 квітня 2022 року, у зв`язку з чим суд першої інстанції, якого підтримав апеляційний суд, залишив позов без розгляду. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, звернув увагу судів на неврахування того, що позивач є учасником бойових дій та був мобілізований у першу хвилю. Ці обставини у сукупності із строком, що був пропущений (26 днів), слугували підставою для висновку, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів у цій справі в повній мірі підтримує такий висновок і не вбачає підстав для відступу від нього.

Разом з тим, виходячи із встановлених у цій справі обставин звернення АТ «ДПЗКУ» до суду із позовом із спливом восьми місяців після отримання ППР № 1073, № 1093 у сукупності з обставинами своєчасного оскарження ППР № 1083, що було отримане одночасно із спірними ППР, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували означеного висновку і допустили надто суворе застосування процесуального строку звернення до суду.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що АТ «ДПЗКУ» у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для підготовки позову не було надано ні судам попередніх інстанцій, ні до суду касаційної інстанції.

Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду.

При цьому касаційна скарга не утримує жодних доводів в частині повноти наданої судами оцінки підставам, які, на думку позивача, свідчать про поважність причин пропуску ним строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України.

Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко