ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 640/12115/21

адміністративне провадження № К/990/17925/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року (суддя: Каракашьян С.К.) та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (судді: Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просив:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року включно у розмірі 2 021 212,62 грн за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року в адміністративній справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури.

Мотивуючи позовні вимоги позивач указав на несвоєчасність виконання відповідачем рішення суду про поновлення його на роботі, у зв`язку із чим уважає, що на його користь підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року у розмірі 2 021 212,62 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 15 липня 2020 року по 5 квітня 2021 року в сумі 2 021 212,62 грн (два мільйони двадцять одну тисячу двісті дванадцять грн 62 коп.)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Щодо покликання відповідача на неможливість виконання рішення суду з об`єктивних причин з огляду на те, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про добровільне виконання рішення суду відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України позивач був адвокатом Ради адвокатів Київської області, суд першої інстанцій указав на те, що наявність у позивача статусу адвоката жодним чином не перешкоджала відповідачу виконати судове рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд першої інстанції уважав, що при розрахунку середнього заробітку за затримку виконання рішення необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Суд першої інстанції виходив з того, що уперше посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 16 грудня 2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013; удруге підвищення посадових окладів та інших виплат відбулося з 06 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657; утретє підвищення посадових окладів відбулось з 02 січня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155; учетверте підвищення посадових окладів прокурорів згідно із передбаченими статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру») законодавчими нормами відбулось з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 та уп`яте підвищення посадових окладів відбулось з 01 січня 2021 року згідно з положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

При обрахунку середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції враховував, що на час звільнення позивача з роботи та органів прокуратури, з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури за наказом Генерального прокурора України № 2513ц від 23 жовтня 2014 року розмір посадового окладу позивача становив 3177,00 грн, натомість підвищений посадовий оклад позивача відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ становив 46 318,00 грн.

Застосовуючи коефіцієнт підвищення за правилами пункту 10 Порядку № 100 шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи, судом першої інстанції розраховано коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати, який за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року склав 14,58, а з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року - 14,80.

За наведених показників середньоденний розмір заробітної плати позивача за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, коригований на коефіцієнт підвищення із 26 березня 2020 року склав 10 986,90 грн. (753,56 грн (середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,58).

Таким чином, середній заробіток за затримку виконання рішення протягом за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, за висновком суду першої інстанції, становить 1 307 441,10 грн (10986,90 грн. х 119 днів затримки).

У свою чергу, середньоденний розмір заробітної плати за період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року, коригований на коефіцієнт підвищення із 01 січня 2021 року склав 11 152,68 грн. (753,56 грн (середньоденна заробітна плата на час звільнення позивача з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,80).

Таким чином, середній заробіток за затримку виконання рішення протягом за період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року, за висновком суду першої інстанції, становить 713 771,52 грн (11 152,68 грн х 64 дні затримки).

Згідно з остаточним розрахунком належний до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду судом першої інстанції визначено у розмірі 2 021 212,62 грн (1 307 441,1 грн за період з 15 липня 2020 року до 31 грудня 2020 року + 713 771,52 грн з 01 січня 2021 року до 05 квітня 2021 року).

При цьому суд першої інстанції відхилив покликання відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень п.10 Порядку №100, зазначивши, що пункт 10 Порядку №100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню на момент виникнення спірних правовідносин та відповідно, безумовно підлягає застосуванню до втрати ним чинності. Суд першої інстанцій уважав, що оскільки Порядок № 100 не містить норм, які б передбачали зменшення вже застосованого коефіцієнту, застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на 11 грудня 2020 року (кінцевий день чинності пункту 10 Порядку № 100) має бути застосовано і у період вимушеного прогулу після 12 грудня 2020 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року змінено в мотивувальній частині визначивши суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді на користь ОСОБА_1 з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року в сумі 2 010 602,70 грн (два мільйони десять тисяч шістсот дві грн 70 коп.).

Суд апеляційної інстанції погодився з необхідністю стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, проте інакшим чином здійснив його розрахунок.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що врахування судом першої інстанції наступного підвищення посадового окладу позивача з 01 січня 2021 року є безпідставним, оскільки пункт 10 Порядку №100 був скасований згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (далі - Постанова №1213), яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, а тому він підлягає до застосування у спірних правовідносинах за період до 12 грудня 2020 в частині подальшого збільшення коефіцієнту в разі підвищення посадового окладу за проміжок часу, протягом якого роботодавцем не було виконано судове рішення про поновлення на посаді незаконно звільненого працівника.

За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача становить 2 010 602,70 грн, а саме 753,56 грн (середньоденна заробітна плата на час звільнення позивача з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,58 (коефіцієнт підвищення посадового окладу) х 183 (робочих днів за період з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року).

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, покликаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник указує на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15, від 10 травня 2018 року у справі №332/603/17, від 19 лютого 2018 року у справі № 802/1206/17-а, постанові Верховного Суду України від 31 лютого 2012 року у справі № 6-76цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16, від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц.

З покликанням на наведені висновки Верховного Суду скаржник доводить, що за відсутності вини не можна покладати обов`язок сплати середнього заробітку на відповідача.

У цьому аспекті скаржник звертає увагу, що за положеннями статей 21 24 Кодексу законів про працю України необхідною умовою для видання наказу про поновлення на роботі є відповідна заява від особи, яка бажає поновитись на роботі та працювати. Інакшим чином це питання мало б вирішуватися в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Так, скаржник указує, що позивач не уживав заходів до своєчасного виконання рішення про поновлення на посаді, зокрема із заявами щодо поновлення на роботі до Офісу Генерального прокурора не звертався. Зауважує, що лише 11 березня 2023 року до Офісу Генерального прокурора надійшла постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 03 березня 2021 року ВП № 64691213 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України, на виконання якої наказом Генерального прокурора від 06 квітня 2021 року № 312 позивача поновлено на раніше займаній посаді.

Одночасно з цим скаржник наголошує, що затримка з поновленням позивача на роботі була спричинена також об`єктивними причинами, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 здійснював адвокатську діяльність згідно з свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 3004, яку зупинив тільки 18 січня 2021 року. З уваги на цю обставину скаржник переконує, що не міг поновити позивача на займаній посаді раніше, адже перебування на посаді прокурора несумісне з адвокатською діяльністю.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скаржник переконує, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для застосування коефіцієнтів підвищення посадових окладів прокурорів при розрахунку позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі № 826/17809/14.

Скаржник пояснює, що на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанції даної справи пункт 10 Порядку № 100 був виключений Постановою № 1213, а стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» стосується лише прокурорів Офісу Генерального прокурора, які успішно пройшли атестацію, що унеможливлює поширення вказаної норми на спірні правовідносини.

У доповнення скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій при розрахунку середнього заробітку помилково взято за основу посадовий оклад працівника Офісу генерального прокурора, позаяк судовими рішеннями у справі № 826/17809/14 позивача поновлено на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України, а не Офісу Генерального прокурора.

Покликаючись на постанову Верховного Суду у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 скаржник стверджує, що розрахунок втраченого заробітку потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора).

Таким чином, ураховуючи, що ОСОБА_1 з 23 жовтня 2014 року по 05 квітня 2021 року не перебував у трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора, атестацію не проходив, заробітну плату, що передувала звільненню, отримував у серпні-вересні 2014 року, скаржник доводить, для розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду слід застосовувати розмір середньоденної заробітної плати 753,56 грн відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 02 липня 2020 року №21-891зп.

З огляду на викладене скаржник уважає, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року має становити 137 901,48 грн (753,56 грн х 183 дні затримки).

Позиція інших учасників справи

Від позивача - ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Калашнікова О.В.) визнано поважними причини пропуску Офісом Генерального прокурора строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 05 серпня 2022 року зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 травня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2513-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року, зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 , стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 липня 2020 року у розмірі 1 079 097,92 грн Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У зв`язку з невчиненням відповідачем дій щодо поновлення позивача на посаді, останній звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою від 10 грудня 2020 року про його поновлення на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (том а.с.26-27).

Листом від 12 січня 2021 року №07-668-21 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що питання його поновлення на посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора (том 1 а.с.28).

У зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення, позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України із заявою від 22 лютого 2021 року про примусове виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року №826/17809/14, за якою відкрито виконавче провадження (том 1 а.с.29-33).

Наказом від 06 квітня 2021 року №312ц Офіс Генерального прокурора скасував наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2513ц та поновив позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року (том 1 а.с.34).

Зважаючи на наявність тривалого невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за період такої затримки.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до частини першої та сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За приписами частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з пунктами 2, 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За змістом пункту 10 Порядку № 100 У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).

За змістом норм чинного законодавства України на роботодавця покладено обов`язок добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України.

Така відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року.

Колегія суддів наголошує, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.

Разом з тим наказом Офісу Генерального прокурора від 06 квітня 2021 року № 312к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року, лише 06 квітня 2021 року.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем допущено затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, що відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Покликання відповідача на неподання позивачем заяви на підставі статей 21 24 Кодексу законів про працю України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року при розгляді касаційної скарги у справі №640/10445/21.

Доводи відповідача про неможливість поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду у зв`язку із здійсненням останнім адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю.

Крім того, позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді. Тобто, зупинення адвокатської діяльності є безпосереднім наслідком виконання органом прокуратури рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2022 року у справі №640/2806/21.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що висновки стосовно застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15, від 10 травня 2018 року у справі №332/603/17, від 19 лютого 2018 року у справі № 802/1206/17-а, постанові Верховного Суду України від 31 лютого 2012 року у справі № 6-76цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16, від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, стосуються інших правовідносин та іншого періоду в часі, аніж у цій справі; такі не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цих касаційних провадженнях, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року фактично виконано Офісом Генерального прокурора 06 квітня 2021 року, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції про затримку з боку Офісу Генерального прокурора виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки, а саме з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо обґрунтованості розрахунку середнього заробітку за час за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі № 826/17809/14 за період з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року згідно з пунктом 10 Порядку №100 та статті 81 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів виходить з наступних міркувань.

За змістом пункту 10 Порядку № 100 (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та на момент прийняття рішення про поновлення позивача на роботі) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

З конструкції цієї норми слідує, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

Аналогічного змісту правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, у постанові від 16.09.2020 у справі № 140/3020/19.

Приписи пункту 10 Порядку № 100 підлягають застосуванню при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Принагідно колегія суддів зауважує, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20, до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст.236 Кодексу законів про працю України).

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку №100 виключено.

З огляду на втрату чинності пунктом 10 Порядку 100 з 12 грудня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку, що при обчисленні середнього заробітку застосування коефіцієнта підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11 грудня 2020 року, а тому правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12 грудня 2020 року відсутні.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20.

Визначаючись щодо наявності підстав для застосування коефіцієнта підвищення та посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», під час обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 15 липня 2020 року по 11 грудня 2020 року у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII закріплено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури (далі - Закон №113-ІХ).

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.

16 січня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» якою, з-поміж іншого, затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (далі - Постанова №1155).

При цьому пунктом 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.

Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 висловив правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив, що прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою №1155 та статтею 81 Закону № 1697-VII. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статтею 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора). У вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.

У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).

Таким чином Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.

Колегія суддів уважає, що вказані висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, є застосовними і до правовідносин у справі, що розглядається.

Та обставина, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, не свідчить про те, що з дня ухвалення цього Рішення відбулося підвищення посадового окладу позивача у розумінні пункту 10 Порядку № 100, адже, як визначено абзацом 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оплата праці прокурора регіональної прокуратури проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, в даному випадку, - Постанови № 505, а не згідно з Постановою № 1155 і статтею 81 Закону № 1697-VII.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки наведеним обставинам в аспекті застосування посадового окладу прокурорів Офісу Генерального прокурора для обрахунку середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІ (в редакції Закону № 113-ІХ).

Крім того, суди попередніх інстанцій не досліджували питання застосування абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX для визначення коефіцієнта підвищення посадового окладу при обрахунку середнього заробітку позивача у період з 15 липня 2020 року по 11 грудня 2020 року.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на правильний висновок щодо відсутності підстав для застосування коефіцієнта підвищення до спірних правовідносин після 12 грудня 2020 року, здійснюючи арифметичний розрахунок середнього заробітку за час затримку виконання рішення у цій справі помилково здійснив коригування середньоденного заробітку позивача упродовж усього періоду затримки, у тому числі з 12 грудня 2020 року по 05 квітня 2021 року.

На підставі викладеного колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі № 826/17809/14 за період з 15 липня 2020 року по 11 грудня 2020 року з урахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу без аналізу та урахування приписів пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ Закону №113-XI, є передчасними.

Частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості перевірити правильність остаточного розрахунку середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення, адже це вимагає встановлення додаткових обставин у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на те, що під час розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення судами попередніх інстанцій не досліджено істотних для правильного вирішення цієї справи обставин, а Верховний Суд у межах своєї компетенції не може цього виправити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Варто відзначити, що 15 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-IX (далі - Закон №2825-IX), яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві (статті 1, 2 Закону №2825-IX).

Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX визначено, що до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

За наведених підстав адміністративна справа № 640/12115/21 підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Як зазначалося вище, ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до приписів статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на результат касаційного розгляду підстави для поновлення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відсутні.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у цій справі скасувати.

Адміністративну справу № 640/12115/21 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

О.В. Калашнікова