Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 640/12313/19-ц

провадження № 61-12836св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округуАнохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2020 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округуАнохіна В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., про визнання недійним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та скасування реєстрації, поновлення реєстрації.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 відбулось з порушення частини першої статті 55 Закону України «Про нотаріат», а також при наявності ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року про накладення арешту на квартиру.Приватним нотаріусом Анохіною В. М. посвідчений правочин - договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодежателя) від 17 червня 2016 року з порушенням частини четвертої статті 55 Закону України «Про нотаріат», а саме в нотаріальному окрузі м. Києва, а не в нотаріальному окрузі м. Харкова, де перебуває іпотечне майно та зареєстровані сторони. Також приватним нотаріусом Стрельченко О. В. зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на іпотечну квартиру за відсутності виконавчого напису, як це передбачено договором, а також при наявності накладеного на іпотечне майно арешту ухвалою Апеляційного суду Харківської області.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 15 травня 2009 року за реєстровим № 1911, посвідчений 17 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрованого в реєстрі № 873, укладений 17 червня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та поновити державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація права власності на іпотечне майно за ОСОБА_2 проведена приватним нотаріусом як державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Стрельченко О. В. 20 жовтня 2016 року, тобто до моменту набрання чинності змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Оспорюваний договір про відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року є договором цесії та не є договором про відчуження предмета іпотеки - квартири, тому на нього не розповсюджуються положення передбачені частиною четвертою статті 55 Закону України «Про нотаріат». При цьому, належним способом захисту права або інтересу позивача, при порушенні його права власності, яке зареєстровано за іншою особою, є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18 та від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що оспорюваний договір цесії не тільки не підпадає під категорію правочинів щодо відчуження, у тому числі, нерухомого майна, але у редакції вказаної статті, яка була чинною на момент його укладення та нотаріального посвідчення, міг бути укладений на всій території України у будь-якого без виключення нотаріуса. Посилання ОСОБА_1 на те, що на час укладення договору про відступлення права вимоги і проведення державної реєстрації за ОСОБА_2 на відповідне нерухоме майна ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року накладено арешт не можна взяти до уваги, оскільки на час реєстрації було відсутнє зареєстроване обтяження на квартиру. Судом першої інстанції правильно роз`яснено позивачу, що належним способом захисту її права або інтересу щодо майна, право власності на яке зареєстровано за іншою особою, є звернення з вимогою про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, яка підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18).

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц вирішено визнати недійсними договори купівлі-продажу майна, яке перебувало у власності відповідача, і на яке було накладено арешт в порядку забезпечення позову у межах цивільного судочинства. Квартира була вільною від арештів. Але навіть якби якесь обтяження і виникло б у 2016 році, воно не перешкоджало б зверненню стягнення на іпотечне майно за іпотечним договором від 15 травня 2009 року. Мета з якою позивач заявляє позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та скасування державної реєстрації права власності взагалі незрозуміла, адже вказаний оспорюваний позивачем договір відступлення права вимоги і державна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 жодним чином не порушує права позивача і вчинені виключно з метою захисту законних прав ОСОБА_2 як кредитора та іпотекодержателя у борговому зобов`язанні, за яким ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх зобов`язань і повинна нести за це відповідні правові наслідки.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 із ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.

Обставини встановлені судами

15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А.

За умовами договору позики, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 22 100,00 дол. США, які зобов`язалася повертати частинами (з розстроченням) із кінцевим терміном повернення 15 травня 2012 року.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір про задоволення вимог іпотекодежателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. Предметом договору про задоволення вимог іпотекодержателя є квартира АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2016 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області Балабіної Т. О. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року - скасовано. Клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області Балабіної Т. О. від 26 січня 2016 року у кримінальному провадженні № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року про арешт майна задоволено, серед іншого, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2016 року заяву прокурора прокуратури Харківської області Сапсая А. В. про роз`яснення ухвали колегії суддів Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року, якою задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області Балабіної Т. О. від 26 січня 2016 року у кримінальному провадженні № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року про арешт майна задоволено. Вважати накладеним арешт на зазначені у клопотанні слідчого від 26 січня 2016 року квартири та будівлі із забороною вчинення будь-яких дій, у тому числі в рамках виконавчих проваджень.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року виправлено допущену у мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року описку, а саме при переліченні об`єктів нерухомого майна в пункті 19 замість адреси: АДРЕСА_3 , вважати правильною адресу: АДРЕСА_4 .

17 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. посвідчено та зареєстровано в реєстрі № 873 договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 15 травня 2009 року за реєстровим № 1911, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2

20 жовтня 2016 рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. прийнято рішення та здійснена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено: договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 травня 2009 року, договір про відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорюваний договір цесії не є правочином щодо відчуження, у тому числі, нерухомого майна, а тому міг бути посвідчений нотаріусом на усій території України, тому відсутні підстави для визнання договору недійсним. Належним способом захисту права особи на майно, право власності на яке зареєстровано за іншою особою, є звернення з вимогою про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, яка підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Та обставина, що на час укладення договору про відступлення права вимоги і проведення державної реєстрації за ОСОБА_2 на відповідне нерухоме майна ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року накладено арешт не має значення, оскільки на час реєстрації згідно з інформаційної довідки, вбачається відсутність зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження на спірну квартиру.

Верховний Суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Щодо договору переуступки права вимоги

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому, необхідно враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Установивши, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір відступлення права вимоги (цесії) за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 15 травня 2009 року за реєстровим № 1911, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати укладений між відповідачами договір таким, що суперечить вимогам закону і таким, що порушує права позивача, оскільки договір цесіїніякою мірою не погіршує становище боржника.

Отже, оскільки договір цесії не є договором щодо відчуження майна, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такий договір не порушує прав ОСОБА_1 . При цьому, ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , не перешкоджала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укласти договір відступлення права вимоги, з огляду на те, що ухвала суду по суті забороняє вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного майна, тоді як цесію необхідно розуміти як заміну осіб у зобов`язанні, де попередній учасник зобов`язання вибуває з цих відносин, а його права та обов`язки переходять до нового учасника, який його замінює.

Щодо державної реєстрації права власності за принципом територіальності

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(Закон № 1952-IV), у редакцій Закону № 1533-VIII, який набрав чинності 19 жовтня 2016 року, тобто на момент вчинення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , державна реєстрація права власності та інших речових прав проводилась незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини. Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна. Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п`ятим цієї частини. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про здійснення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. державної реєстрації права власності на нерухоме майно поза межами нотаріального округу, є безпідставними, оскільки Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(Закон № 1952-IV) до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 06 жовтня 2016 року (Закон № 1666-VIII), який набрав чинності 02 листопада 2016 року, надавав можливість подання документів для проведення державної реєстрації речових прав на нерухомість без прив`язки до місцезнаходження об`єкта.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушень закону щодо територіальності вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. при здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Щодо юрисдикції спору

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що належним способом захисту права або інтересу ОСОБА_1 щодо майна, право власності на яке зареєстровано за іншою особою, є звернення з вимогою про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, яка підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є безпідставними, оскільки спір щодо скасування реєстрації прав на майно є приватноправовим, а тому підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Предметом спору у цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій приватного нотаріуса, а скасування рішення щодо державної реєстрації права власності відповідача на квартиру, що безпосередньо є майновим спором про право на спірну квартиру.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала про відсутність підстав для реєстрації права власності за ОСОБА_2 , з огляду на незаконність, на її думку, дій приватного нотаріуса через порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій відповідачів під час реалізації прав, передбачених договором цесії та договором про задоволення вимог іпотекодержателя та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права, тому Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Близькі за змістом правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 753/4348/17 (провадження № 14-275цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 809/595/18 (провадження № 11-961апп18), а також від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18).

Наслідки існування арешту на квартиру під час вчинення реєстраційних дій та ефективний спосіб захисту

Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. (дивись пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Положення наведених норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року (з урахуванням ухвали від 16 листопада 2017 року про усунення описки) ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2016 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківськійобласті Балабіної Т. О. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року - скасовано. Клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області Балабіної Т. О. від 26 січня 2016 року у кримінальному провадженні № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року про арешт майна задоволено, серед іншого, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень.

Відповідно до статті 170 КПК України, у редакції від 01 січня 2016 року, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Накладення арешту судом обґрунтоване тим, що у клопотанні слідчого зазначено, що ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_6 та іншими особами набув право власності на квартири, домоволодіння та земельні ділянки, розташовані як на території м. Харкова, так і на території Харківської області шляхом обману та зловживання довірою громадян під приводом укладення цивільно-правових договорів.

Установлено, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 здійснена 20 жовтня 2016 року під час дії ухвали суду від 11 лютого 2016 року про накладення арешту на вказану квартиру та заборони на вчинення будь-яких дій щодо розпорядження нею.

З урахуванням встановлених судами обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що оскільки обтяження на спірну квартиру на підставі ухвали суду не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому його не можна взяти до уваги, є помилковими.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що належним способом захисту права або інтересу позивача, при порушенні його права власності, яке зареєстровано за іншою особою, є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, що узгоджується із правовою позицією Великої Палата Верховного Суду, висловленої у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень матеріально-правове регулювання реєстраційних відносин змінено шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству».

Враховуючи, що судові рішення є обов`язковими, а ухвала суду про накладення арешту за кримінально-процесуальним законодавством набуває чинності негайно, суди попередніх інстанцій, у справі, що переглядається, дійшли помилкових висновків про те, що накладення арешту ухвалою суду на час вчинення реєстрації права за відповідачем на спірну квартиру не повинно братись до уваги, оскільки арешт у рамках кримінального провадження накладено з метою запобігання її відчуження.

Дії щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом на підставі судового рішення, є незаконними, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18).

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про незаконність здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_2 під час перебування цієї квартири під арештом на підставі судового рішення. Відповідно, висновки судів попередніх інстанції у цій частині суперечать нормам матеріального права.

Щодо заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву ОСОБА_1 у якому просив застосувати позовну давність до вимог позивача.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК Українистановить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Оскільки Верховний Суд погодився із висновками судів про відсутність підстав для визнання договору від 17 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрованого в реєстрі № 873 про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя) від 15 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 недійсним, тому відсутні підстави для застосування позовної давності до цієї вимоги.

Установивши, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 здійснена 20 жовтня 2016 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулася 19 червня 2019 року, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач не пропустила трирічний строк для звернення до суду із вимогою про скасування державної реєстрації права ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Щодо суті позовних вимог

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 із позовом до суду,) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Звертаючись до суду у червні 2019 року, ОСОБА_1 просила: «…скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 …». Зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання реєстраційних відносин, Верховний Суд, враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32001184 від 24 жовтня 2016 року 10626614 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., оскільки така реєстрація вчинена щодо спірної квартири, яка перебувала під арештом згідно з ухвалою суду від 11 лютого 2016 року.

Також у своєму позові ОСОБА_1 просила поновити за нею державну реєстрацію права власності на вказану квартиру. Разом з тим, така вимога позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Таким чином, оскільки законом визначений порядок за яким відновлюється реєстрація права власності за попереднім власником нерухомого майна, відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 512,27 грн, апеляційної скарги у розмірі 768,40 грн та касаційної скарги у розмірі 1 024,54 грн, а всього 2 305,21 грн.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна, про скасування реєстрації, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32001184 від 24 жовтня 2016 року 10626614 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 305,21 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник

Г. І. Усик

В. В. Яремко